Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 500/6304/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 500/6304/24 пров. № А/857/8945/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді: Матковської З.М., суддів: Гінди О.М., Ніколіна В.В. розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Кременецького відділу управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року у справі №500/6304/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 , діючої від імені та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до Кременецького відділу управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - головуючий суддя першої інстанції Подлісна І.М., час ухвалення за правилами спрощеного позовного провадження, місце ухвалення м. Тернопіль, дата складання повного тексту 23.12.2024 В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 (надалі, позивач) звернулася до суду з позовом до Кременецького відділу Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області (надалі, відповідач), в якому просив визнати дії протиправними щодо відмови у підготовці та наданні оновленої довідки про розмір грошового забезпечення, зобов`язання вчинити певні дії. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернулася до відповідача із заявою про оформлення та видачу ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ. В даній заяві було повідомлено про відмову за релігійними переконаннями від оформлення і отримання паспорта у формі картки - документа Реєстру та обґрунтовано право на паспорт - книжечку. Однак, відповідач 27.09.2024 року прийняв рішення про відмову у оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року, посилаючись на те, що заявником подано не всі документи, необхідні для оформлення паспорта громадянина України. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року позов задоволено повністю. Визнано протиправною відмову Кременецького відділу Управління Державної міграційної служби в Тернопільській області в оформленні та видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ. Зобов`язано Кременецький відділ Управління Державної міграційної служби в Тернопільській області оформити та видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, без надання згоди на збір і обробку її персональних даних. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що оскаржуване судове рішення є необґрунтованим з огляду на неповне засування обставин, що мають значення для справи та ненадання належної правової оцінки доказам, наданим сторонами по даній справі, мотивоване висновками суду, що не відповідають обставинам справи, та незаконним, внаслідок порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до ст. 317 КАС України є підставою для скасування рішення та ухвалення нового судового рішення. Апелянт просить суд апеляційної інстанції врахувати, що обґрунтування рішення суду першої інстанції зводиться до врахувань висновків Верховного Суду, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 в зразковій адміністративній справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18), на яку, зокрема, посилається сторона позивача. Однак, Кременецький відділ УДМС у Тернопільській області вважає таке безпідставним оскільки ця постанова стосується інших правовідносин, а саме, що при прийнятті рішення суд захистив право позивача на виготовлення паспорта у формі книжечки виключно з огляду на її релігійні переконання. Вказує, що Позивач, звертаючись у минулому із оформленням паспорту громадянина України для виїзду за кордон (біометричного закордонного паспорту) ОСОБА_2 вже надала згоду на обробку персональних даних із використанням засобів Єдиного державного демографічного реєстру, і унікальний номер запису в Реєстрі вже сформовано. Разом із тим, у зразковій справі правовідносини стосувались майбутнього внесення персональних даних до Реєстру та предметом розгляду у такій справі було порушене право мати паспорт у альтернативній формі особи, яка не надавала згоду на обробку персональних даних. Крім цього, апелянт вказує, що сама по собі незгода Позивача із змістом рішення Кременецького відділу УДМС у Тернопільській області від 27.09.2024 про відмову у оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року не спростовує факту неналежного звернення ОСОБА_2 із заявою за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України ( Додаток 1 до Тимчасового порядку №456 "Заява про видачу паспорта громадянина України") та недолучення відповідного переліку документів. Тому, отримана Відповідачем заява ОСОБА_2 про видачу паспорта від 30.08.2024 у формі книжечки зразка 1994 року, за суттю і формою не є підставою для оформлення паспорта громадянина України. З урахуванням наведеного просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задоволенні позову відмовити. Позивач правом подання відзиву не скористався. Відповідач подав клопотання про зупинення дії рішення суду першої інстанції, яке обґрунтовує тим, що оскільки дія рішення суду першої інстанції не зупинена, у випадку звернення до виконання в примусовому порядку рішення суду першої інстанції буде виконано, що по суті знівелює інститут апеляційного контролю та потягне невиправдані додаткові витрати державного бюджету. При цьому просить врахувати, що у даному випадку неможливо застосувати інститут повороту виконання рішення суду. Зважаючи на наведені обставини, та враховуючи, що ухвалою Восьмого апеляційного суду від 06.05.2025 про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до апеляційного розгляду у справі № 500/6304/24 (пров. № А/857/8945/25) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Кременецького відділу УДМС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.12.2024 у справі № 500/6304/24 просить суд апеляційної інстанції вирішити питання про зупинення дії оскаржуваного рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.12.2024 № 500/6304/24. Апеляційний суд вважає, що вказане клопотання до задоволенню не підлягає з огляду на те, що рішення суду першої інстанції до негайного виконання не зверталось та відповідно законної сили на набрало у зв`язку із поданням апеляційної скарги. Відповідно до ч. 2 ст. 255 КАС України, у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких мотивів. Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 , являється матір`ю неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , та відповідно до ч. 1 ст. 242 Цивільного кодексу України являється її законним представником до досягнення 18-річного віку. Позивач ОСОБА_1 , як законний представник доньки, особисто звернулися до Кременецького відділу Управління Державної міграційної служби України у Тернопільській області із заявою від 30.08.2024 р. (із необхідними документами) з проханням оформити і видати паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою верховної ради України від 26.06.1992 №2503-XII. За результатами розгляду заяви та доданих до неї документів відповідач рішенням від 27.09.2024 року відмовив у оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року, оскільки заявником подано не всі документи, необхідні для оформлення паспорта громадянина України, а саме відсутнє рішення суду. При цьому роз`яснено, що заявник має право повторно звернутися до відповідача в разі зміни або усунення обставин, через які було відмовлено в оформленні й видачі паспорта. Не погоджуючись із вказаним рішенням позивач звернулася до суду із цим позовом. Суд першої інстанції позов задовольнив із посиланням на позицію, сформовану Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 19 вересня 2018 року у справі № 806/3265/17 та висновував, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі з огляду на релігійні переконання може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря. Апеляційний суд вважає висновки суду першої інстанції невірними з огляду на наступне. Відповідно до частини другої 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Згідно з частиною другою статті 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. За змістом частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України, зокрема, визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; громадянство, правосуб`єктність громадян, засади регулювання демографічних та міграційних процесів. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про громадянство України» документом, що підтверджує громадянство України, є паспорт громадянина України. Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» Постановою Верховної ради України від 26.06.1992 №2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина України (далі Положення), згідно з пунктами 2 та 3 якого, паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку. Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення. Пунктом 13 Положення встановлено, що для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35х45 мм; у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України. З 06.12.2012 року набрав чинності Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 № 5492-VI (далі - Закон № 5492-VI), яким визначено правові та організаційні засади видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи. Згідно з частиною 1 статті 1 Закону №5492-VI суспільні відносини, пов`язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи. Відповідно до частини 1 статті 10 Закону №5492-VI внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб`єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних». У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним. Згідно з пунктом «а» частини 1 статті 13 Закону №5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України і оформлення такого передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру. Згідно з частинами 1, 2, 4 та 5 статті 14 Закону № 5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів. Законом № 1474-VIII частину 2статті 21 Закону № 5492-VI викладено в такій редакції: «Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України»: Кабінету Міністрів України пунктом 7 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1474-VIII доручено у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом. Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302, затверджено зразок бланка, технічного опису та Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України. Згідно з пунктами 1-3 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого Постановою № 302, (далі - Порядок № 302) паспорт громадянина України (далі - паспорт) є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов`язаний отримати паспорт. У разі втрати або викрадення паспорта особі замість втраченого або викраденого оформляється та видається новий паспорт (пункт 5 Порядку № 302). Підпунктом 1 пункту 7 Порядку №302 встановлено, що оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта особі, яка досягла 14-річного віку, здійснюються на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто. Пунктами 14 та 46 Порядку №302 закріплено перелік інформації про особу, на ім`я якої оформляється паспорт, яка вноситься до заяви-анкети, а також документи, які подає заявник для оформлення паспорта замість втраченого або викраденого. Таким чином, реалізація волевиявлення громадянина на отримання паспорта, незалежно від форми такого, здійснювалась і здійснюється шляхом подання заяви-анкети до компетентного органу особисто особою, яка звертається за отриманням паспорта, із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства. При цьому, дотримання особою певних правил, пов`язаних з процедурою оформлення та видачі паспорта, зокрема щодо дотримання форми заяви, є обов`язковим. Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 07 листопада 2018 року (справа №820/3327/16), від 29 листопада 2019 року у справі №260/1414/18, від 10 грудня 2020 року у справі №240/575/20. Як слідує з матеріалів справи, позивачу ОСОБА_2 було видано паспорт громадянина України для виїзду за кордон та при оформленні такого паспорту, позивачем було надано згоду на обробку персональних даних, дані внесені до Єдиного державного демографічного реєстру (ЄДДР) і їй було присвоєно унікальний номер запису в ЄДДР (УНЗР), який є незмінним та оформлено 12.05.2022р паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 . Отже, фактично у Реєстрі вже містяться персональні дані позивачки та їй присвоєно унікальний номер запису в цьому Реєстрі, який є незмінним та рішення та процеси, які були здійснені під час обробки персональних даних, не можуть бути анульованими. Таким чином, використання ОСОБА_2 раніше паспорта громадянина України для виїзду за кордон, при виготовленні якого було надано згоду на обробку персональних даних та було присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі, який є єдиним та присвоюватись повторно не буде, свідчить, що отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки жодним чином не порушує права позивача та в будь-якому разі не є втручанням у його приватне життя. З вказаного також слід дійти висновку про відсутність порушень статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року. Аналогічну правову позицію виклав Верховний Суд у своїй постановах від 08.06.2023 року по справі № 380/5977/21 та від 22.03.2024 року у справі № 540/4500/21. Більш того, зазначаючи про відмову в отриманні паспорту у вигляді ID-картки, недостатньо тільки зазначати про право вибору за волевиявленням, а також про втручання у приватне життя, позивач повинен був навести мотиви саме такого волевиявлення, а також які саме сфери його особистого життя зачіпає отримання паспорту у вигляді картки. Враховуючи вище викладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав у відповідача для видачі позивачу паспорта громадянина України зразка 1994 року (у формі книжечки) в контексті правовідносин, що склались у цій справі. Щодо покликання суду першої інстанції на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18), то апеляційний суд вважає такі невірними з огляду на таке. Ознаками типових адміністративних справ є один і той же відповідач - суб`єкт владних повноважень та/або його відокремлені структурні підрозділи, аналогічні підстави публічно-правового спору, однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин та аналогічні позовні вимоги. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2019 року №806/3265/17 (Пз/9901/2/18) стосується питань захисту прав і свобод громадян України, які не надають згоду на обробку персональних даних, оскільки з мотивів релігійних переконань побоюються настання в результаті їх обробки негативних наслідків, пов`язаних із формуванням цифрових ідентифікаторів особи. У вказаній зразковій справі правовідносини стосувались майбутнього внесення персональних даних до Реєстру, та предметом розгляду у такій справі було порушене право мати паспорт у альтернативній формі особи, яка не надавала згоду на обробку персональних даних. Натомість у цій справі, обробку відносно позивачки уже проведено при видачі паспорту громадянина України для виїзду за кордон; обробка була здійснена за згодою позивачки; оформлення чи відмова від оформлення нового документа засобами ЄДДР на наявність у реєстрі раніше сформованого УНЗР не вплине. У зв`язку із наведеним, у судів першої та апеляційної інстанцій не було правових підстав для врахування висновків Верховного Суду, викладених у зразковій справі №806/3265/17(Пз/9901/2/18), при розгляді цієї справи. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання протиправними дії щодо відмови у видачі паспорта громадянина України в формі книжечки та зобов`язання вчинити певні дії належним чином не обґрунтовані, не підтверджені наявними матеріалами справи та задоволенню не підлягають. Вказані вище обставини є безумовною підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Судом також враховано, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, №303-A, п.29). Таким чином, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження та спростовують висновки суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Відповідно до ч. 1 ст. 315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвали нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального права, що відповідно до приписів ст. 317 КАС України є підставою для скасування судового рішення та прийняття нової постанови про відмову у задоволенні позову повністю з наведених вище підстав. Судові витрати перерозподілу не підлягають. Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Кременецького відділу управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області задовольнити. Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року у справі №500/6304/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий суддя З. М. Матковська судді О. М. Гінда В. В. Ніколін