Постанова 4857 № 300/6970/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/6970/24 пров. № А/857/32195/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі : головуючого судді : Кухтея Р.В., суддів : Носа С.П., Шевчук С.М., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на додаткове рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року (ухвалене головуючим-суддею Чуприною О.В. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Івано-Франківську) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 (за участі третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - військової частини НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, в с т а н о в и в : У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 , відповідач) (за участі третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - в/ч НОМЕР_2 ), в якому просив визнати протиправними дії в/ч НОМЕР_1 щодо повернення на доопрацювання його рапорту про звільнення з військової служби на підставі п.п."б" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" №2232-ХІІ від , а саме за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) та зобов`язати відповідача повторно розглянути його рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту "б" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", а саме за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) та прийняти рішення про звільнення, з врахуванням висновків суду в мотивувальній частині рішення суду. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31.10.2024 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду по суті рапорту ОСОБА_1 від 22.05.2024 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "б" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 за №2232-XII за станом здоров`я за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу). Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 22.05.2024 про звільнення його з військової служби за підпунктом "б" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 за №2232-XII за станом здоров`я за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), з урахуванням правової оцінки, наданої судом у мотивувальній частині рішення. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Представницею позивача адвокатом Слізяк М.М. подано до суду клопотання про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 13 000,00 гривень пропорційно до задоволених позовних вимог. Додатковим рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.11.2024 стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 000,00 гривень (три тисячі гривень нуль копійок). Не погодившись з додатковим рішенням суду першої інстанції в частині задоволення заяви, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти постанову, якою в задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити у повному обсязі з огляду на необгрунтованість заявлених витрат. Позивач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк. Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а додаткове рішення без змін, виходячи з наступного. Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції дійшов висновкупро наявність достатніх підстав для ухвалення додаткового судового рішення щодо стягнення з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним судові витрати по оплаті правничої допомоги, наданої в розмірі 3 000,00 гривень. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного. Згідно ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу. Відповідно до ст.134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Так, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Слід врахувати, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Колегія суддів наголошує на тому, що суд, розглядаючи заяву про розподіл судових витрат, та вирішуючи її по суті, має детально визначити чи підтверджуються вони документально (реально понесені) чи заявлених розмір відповідає визначеним нормам КАС України критеріям та чи є такі витрати співмірними зі складністю справи та здійсненими стороною діями під час розгляду спору, а не автоматично стягувати увесь заявлений стороною до відшкодування розмір витрат на професійну правничу допомогу. Так, у клопотанні від 08.11.2024 представниця позивача Слізяк М.М. просить стягнути на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу, вартість яких складає 13000 грн. На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представниця позивача надала договір №М-179 про надання правничої допомоги від 06.09.2024, укладений між адвокатом Слізяк Мар`яною Миколаївною і ОСОБА_1 ; акт №1 здачі-приймання наданих послуг за договором №М-179 про надання правничої допомоги від 06.09.2024 від 06.11.2024; ордер на надання правової допомоги серії АВ №1153603; платіжну інструкцію №@2PL220569 від 06.09.2024 на суму 13 000,00 гривень. Згідно акта здачі-приймання наданих послуг за договором №М-179 від 06.09.2024 про надання правничої допомоги від 06.11.2024 надано наступну правову допомогу:

1. Аналіз ситуації Замовника та юридична консультація Замовнику з приводу визнання дій Військової частини НОМЕР_1 протиправними, зобов`язання вчинити дії, витрачений час 1 година, вартість послуги 1000 гривень.

2. Підготовка та подання до Тернопільського окружного адміністративного суду позовної заяви про визнання дій Військової частини НОМЕР_1 протиправними, зобов`язання вчинити дії, витрачений час 5 годин, вартість послуги 5 000 гривень.

3. Підготовка та надіслання до відповідних осіб адвокатських запитів від 17.09.2024, 27.09.2024, 21.10.2024 (два запити), витрачений час 2 години, вартість послуг 4 000 гривень.

4. Підготовка та подання до Тернопільського окружного адміністративного суду заяви від 22.10.2024 у справі №300/6970/24, витрачений час 2 години, вартість послуг 3 000 гривень. Загальна вартість послуг, вказаних в акті становить 13 000,00 гривень. Колегія суддів зазначає, що частиною 5 ст.134 КАС України вказано, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 04.02.2020 у справі № 280/1765/19. Отже, враховуючи складність справи, обсяг та якість виконаних адвокатом робіт, витрачений час, значення цієї справи для осіб, які є іншими сторонами у справі, колегія суддів дійшла висновку, що заявлені витрати є необґрунтованими та неспівмірними із складністю цієї справи. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що враховуючи, обставини справи, заперечення в/ч НОМЕР_1 , розгляд справи за правилами спрощеного провадження (без виклику сторін); виходячи з характеру доказів у справі (відсутності експертиз, виклику свідків, тощо); ціни позову, розумно обґрунтованими, справедливими та співмірними є заявлені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн, які обгрунтовано стягнуто з відповідача на користь позивача судом першої інстанції. Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ застосовують як джерело права практику Європейського Суду з прав людини. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001). Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а додаткове додаткове рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року по справі №300/6970/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук