Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 601/507/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 червня 2024 рокуЛьвівСправа № 601/507/24 пров. № А/857/13154/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі : головуючого судді : Кухтея Р.В., суддів : Носа С.П., Шевчук С.М. розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області на додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 травня 2024 року (ухвалене головуючою-суддею Черніцькою І.М., в порядку ст 229 КАС України у м. Тернополі, повний текст судового рішення складено 10 травня 2024) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Кременецького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про скасування рішення, в с т а н о в и в : У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області (далі - ГУ НП, відповідач-1), Кременецького районного управління поліції ГУ НП (далі - Кременецьке РУП ГУ НП, відповідач-2), в якому просив скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення за ч.2 ст.122 Кодексу України. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24.04.2024 позовні вимоги були задоволені. Додатковим рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10.05.2024 заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у даній справі задоволено частково. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ НП на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн. Не погодившись з додатковим рішенням суду першої інстанції, ГУ НП подало апеляційну скаргу, в якій через порушення норм процесуального права просить його скасувати та відмовити у задоволені заяви про ухвалення додатково рішення повністю. Позивач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а додаткове рішення без змін, виходячи з наступного. Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 11000 грн, пов`язані з розглядом справи, є необґрунтованими. Для ознайомлення та вивчення матеріалів справи, надання консультацій, вивчення судової практики, складення та оформлення процесуальних документів, участі у судових засіданнях обґрунтованим та співмірним є розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 1000,00 грн, який підлягає стягнення з відповідача в користь позивача. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного. Згідно ч.1, п.1 ч.3 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ст.134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Так, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Слід врахувати, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Колегія суддів наголошує на тому, що суд, розглядаючи заяву про розподіл судових витрат, та вирішуючи її по суті, має детально визначити чи підтверджуються вони документально (реально понесені) чи заявлених розмір відповідає визначеним нормам КАС України критеріям та чи є такі витрати співмірними зі складністю справи та здійсненими стороною діями під час розгляду спору, а не автоматично стягувати увесь заявлений стороною до відшкодування розмір витрат на професійну правничу допомогу. Так, у своїй заяві позивач просить стягнути на його користь понесені ним судові витрати на професійну правничу допомогу, вартість яких складає 11000 грн. На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивач надав суду наступні документи: договір про надання правничої допомоги від 28.03.2024; ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ВС за №1131335 від 28.03.2024; детальний опис робіт виконаних адвокатом та здійснених витрат, необхідних для надання правової допомоги від 25.04.2024; акт виконаних робіт від 25.04.2024; акт приймання-передачі наданих послуг від 25.04.2024. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що зазначені у заяві позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 11000,00 грн не є співрозмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг та не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру та не є пропорційними до предмета спору. Обсяг наданої правової допомоги, участь лише у двох судових засіданнях 01 та 24 квітня 2024 року загальною тривалістю 35 хв, не вимагали від адвоката значних зусиль та часу. Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.5 ст.134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 04.02.2020 по справі №280/1765/19. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Таким чином враховуючи, обсяг та якість виконаних адвокатом робіт, витрачений час, значення цієї справи для особи, яка є іншою стороною у справі збирання доказів, зокрема подання запитів, заяв, ознайомлення з матеріалами справи щодо адміністративного правопорушення, яке стосується злісної непокори, опрацювання відеозапису, підготовка та подання позову, надання суду доказів на виконання ухвали суду про залишення позову без руху та поданні відповідачем заперечення, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що сума витрат на правничу допомогу заявлена позивачем не є співмірною та не відповідає принципу справедливості, у зв`язку з чим, розумно обґрунтованими, справедливими та співмірними вважав заявлені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000,00 грн. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі Проніна проти України (рішення від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001). Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване додаткове рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення. Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області залишити без задоволення, а додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 травня 2024 по справі №601/507/24 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та не може бути оскаржена. Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук