Постанова Рівненський апеляційний суд № 559/713/25

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 жовтня 2025 року м. Рівне Справа № 559/713/25 Провадження № 22-ц/4815/1246/25 Головуючий у Дубенському міськрайонному суді Рівненської області: суддя Макеєв С.В. Рішення суду першої інстанції ухвалено 16 квітня 2025 року в м. Дубно Дубенського району Рівненської області (фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось) Повний текст рішення складено: 22 квітня 2025 року. Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий: суддя Хилевич С.В. судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Мацей Олени Василівни на заочне рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 16 квітня 2025 року ув цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення стягнення аліментів і стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, в с т а н о в и в : У лютому 2025 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про припинення стягнення аліментів і стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини. Мотивуючи вимоги, позивачем зазначалося про те, що 14 лютого 2014 року сторони уклали шлюб, від якого у ІНФОРМАЦІЯ_1 них народився син - ОСОБА_3 . Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 23 жовтня 2024 року у справі № 559/1245/24 вказаний шлюб розірвано. Відповідно до судового наказу, виданого 16 жовтня 2024 року Дубенським міськрайонним судом Рівненської області у справі № 559/3810/24, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання сина в розмірі частини його заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 08 жовтня 2024 року до досягнення дитиною повноліття. Натомість чотири роки, у тому числі й на час винесення судового наказу, відповідач фактично постійно проживає у Республіці Польща в м. Варшава. При цьому станом на день пред`явлення позову місце її проживання в України зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 . Незважаючи на те, що за тією адресою зареєстроване місце проживання сина, він фактично там ніколи не проживав. Від народження ОСОБА_3 проживав та проживає в с. Смига Дубенського району Рівненської області. Тобто з 2020 року неповнолітній син проживає з батьком, перебуває на повному його утриманні. Так, позивач забезпечує сина всім необхідним, піклується про нього, бере участь в навчальному процесі, дбає про його дозвілля, інтереси, стан здоров`я тощо. ОСОБА_1 приїжджала додому один раз на рік на один-два тижні, а решту часу спілкувалася з сім`єю лише за допомогою стільникового зв`язку. Після розірвання шлюбу відповідач спілкування з сином та ОСОБА_2 припинила. З наведених мотивів просив: 1) припинити стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які стягуються на підставі судового наказу, виданого 16 жовтня 2024 року Дубенським міськрайонним судом Рівненської області у справі № 559/3810/24, починаючи з 08 жовтня 2024 року; 2) стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі частини її заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дати пред`явлення позову. Заочним рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 16 квітня 2025 року позовні вимоги задоволено. Припинено стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які стягуються на підставі судового наказу, виданого 16 жовтня 2024 року Дубенським міськрайонним судом Рівненської області у справі № 559/3810/24, починаючи з 08 жовтня 2024 року. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі частини її заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 24 лютого 2025 року (дня подання заяви до суду) і до досягнення дитиною повноліття. Рішення в частині стягнення аліментів за один місяць допущено до негайного виконання. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1211,20 гривень судового збору. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави в особі Державної судової адміністрації України судовий збір у розмірі 1211,20 гривень. Ухвалою Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 17 червня 2025 року відповідачу у заяві про перегляд заочного рішення відмовлено. На рішення суду представником ОСОБА_1 адвокатом Мацей О.В. подано апеляційну скаргу, де покликалася на його незаконність та необґрунтованість, які полягали в недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушенні норм процесуального права і неправильному застосуванні норм матеріального права. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, покликалася на неврахування судом попередньої інстанції того, що тимчасове перебування дитини з батьком не є визначенням його постійного місця проживання та не може бути підставою для припинення стягнення аліментів, які були присуджені рішенням суду на користь матері. Водночас жодних належних, достатніх та допустимих доказів, які б підтверджували, що місце проживання дитини із батьком відрізняється від місця реєстрації з матір`ю він не надав і доказів про те, що позивач самостійно утримує дитину, немає. Тим паче, із наданих позивачем актів обстеження умов проживання не вбачається зміни місця проживання сина. Крім того, наявність у позивача заборгованості зі сплати аліментів підтверджує ту обставину, що ОСОБА_2 не бажає утримувати свою дитину та не має наміру виконувати рішення суду. Зважала на те, що він є безробітним та ніколи не працював, перебуваючи у шлюбі із відповідачем, а надалі намагається матеріально забезпечити своє життя за рахунок ОСОБА_1 , використовуючи при цьому неповнолітню дитину. Також вважала, що наявні в матеріалах справи письмові показання свідків не передбачені процесуальним законодавством, а тому не можуть враховуватися судом при прийнятті рішення. З викладених міркувань просить заочне рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким у задоволені позову відмовити. У поданому відзиві представник ОСОБА_2 адвокат Пащук Т.С. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Стверджував про те, що доводи апеляційної скарги не спонукають до скасування рішення суду першої інстанції, а наданих письмових доказів у сукупності було більш, ніж достатньо для підтвердження факту, що неповнолітній ОСОБА_3 не проживає з матір`ю, на користь якої були стягнуті аліменти, а проживає зі своїм батьком та перебуває на його утриманні. Крім того, перед судовим розглядом справи 28 жовтня 2025 року заявник звернулася до апеляційного суду із заявою про зупинення провадження до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі № 601/1752/25 де, зокрема, розглядається зустрічна позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення. Як з`ясовано судом, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 . У свідоцтві про його народження батьками зазначені: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 23 жовтня 2024 року у справі № 559/1245/24 шлюб між сторонами розірвано. Згідно з судовим наказом, виданим 16 жовтня 2024 року Дубенським міськрайонним судом Рівненської області у справі № 559/3810/24, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі частини його заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 08 жовтня 2024 року до досягнення дитиною повноліття. У довідці від 30 жовтня 2024 року № 2809/02-19 Смизької селищної ради Дубенського району Рівненської області зазначено, що ОСОБА_2 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 разом зі своїм малолітнім сином ОСОБА_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . В Акті обстеження матеріально-побутових умов сім`ї від 09 вересня 2022 року № 108, складеного уповноваженими представниками Смизької селищної ради Дубенського району Рівненської області, та Акті обстеження умов проживання від 06 лютого 2025 року № 7, складеного комісією Смизької селищної ради Дубенського району Рівненської області, вказується, що ОСОБА_2 здійснює догляд за сином ОСОБА_3 самостійно, а ОСОБА_1 перебуває за кордоном з 2020 року. Відповідно до довідки від 10 лютого 2025 року № 25 Смизького закладу дошкільної освіти Смизької селищної ради Дубенського району Рівненської області ОСОБА_3 виховувався у даному закладі з 20 вересня 2017 року по 01 червня 2020 року. У письмовій відповіді на адвокатський запит від 13 лютого 2025 року № 01-16/30 Смизького ліцею Дубенського району Рівненської області наведено, що неповнолітній ОСОБА_3 , є учнем 5-А класу. Навчається у закладі з 01 вересня 2020 року. Батько ОСОБА_2 постійно звертається до класного керівника з приводу освітнього процесу свого сина. Протягом трьох років був головою батьківського комітету класу. Мама ОСОБА_1 декілька разів, тільки у телефонному режимі, зверталася до класного керівника з приводу освітнього процесу сина та передавала для класу подарункові набори (канцелярію). У письмовій відповіді на адвокатський запит КНП "Смизький центр первинної медико-санітарної допомоги" Дубенського району Рівненської області від 17 лютого 2025 року № 23 вказано, що з 10 лютого 2023 року у ОСОБА_3 укладена декларація з лікарем-педіатром АЗПСМ селища Смига ОСОБА_4 . Відтоді за медичною допомогою з дитиною звертався ОСОБА_2 , а саме супроводжував дитину на щорічні обов`язкові медичні огляди, вчасно звертався з дитиною за медичною допомогою та виконував призначення лікаря, з відповідальністю цікавився станом психофізичного розвитку дитини, без участі мами. З 2023 року ОСОБА_1 у даному закладі з дитиною не з`являлася та з медичним персоналом про стан здоров`я дитини не цікавилася. Як зазначено в Акті обстеження умов проживання від 20 лютого 2025 року № 10/01-12, складеному головним спеціалістом Служби у справах дітей Кременецької міської ради Тернопільської області на підставі наказу від 20.02.2025 № 20-од, перевіркою умов проживання за адресою АДРЕСА_1 встановлено, що вхід до будинку зарослий деревами та кущами. Ззовні будинок виглядає як аварійний. Один з кутів зруйнований (повністю обвалився). Даний будинок непридатний до проживання дитини. На момент обстеження за зовнішніми ознаками видно, що у будинку давно ніхто не проживає. У протоколах опитування адвокатом Стецюк О.В. свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 надано такі письмові пояснення: ОСОБА_2 проживає разом з сином у власній квартирі за адресою АДРЕСА_2 , а колишня дружина близько з 2020 року з сім`єю не проживає, оскільки виїхала до Польщі, де живе і працює. Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства"). Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. У статті 180 СК України встановлений обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини. Статтею 181 СК України встановлено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Отже, статтею 179 СК України врегульовано питання права власності на аліменти, які отримуються на дитину одним із батьків та їх цільове призначення. Зокрема, передбачено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини і мають використовуватися за цільовим призначенням в інтересах дитини. Під цільовим призначенням при цьому потрібно розуміти витрати спрямовані на забезпечення потреб та інтересів дитини, зокрема потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпечення речами, необхідними для розвитку і виховання дитини, реалізації її здібностей. Відповідно до ст. 197 СК України з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами. За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Згідно з ч. 4 ст. 273 ЦПК України якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них. Зазначені норми не встановлюють вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення (повного або часткового) від сплати аліментів. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. Отже, з урахуванням предмета цього спору (припинення стягнення аліментів на утримання дитини), однією з обставин, яка підлягала доказуванню у справі, є те, з ким саме з батьків проживає дитина на час вирішення спору судом та ухвалення рішення у справі, зокрема з одержувачем аліментів чи з їх платником. Повно і правильно з`ясувавши обставини справи та застосувавши при вирішенні спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову. Усупереч твердженням автора апеляційної скарги в матеріалах справи наявні достатні докази, які в своїй сукупності підтверджували факт проживання дитини з батьком, а тому стягнення з нього аліментів на її утримання суперечить положенням ст. 181 СК України, за якою аліменти на утримання дитини присуджуються за рішенням суду до стягнення з одного з батьків дитини на користь того з батьків, разом з яким проживає дитина. Частиною першою ст. 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частиною 1 та 2 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. За змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Нормами статей 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Як зазначено у частині 1 ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного суду. Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив правовий висновок, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Тому тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача. Між тим, відповідачем не було надано жодних доказів на спростування доказів іншої сторони, не підтверджено такої істотної для справи обставини як проживання спільної дитини з матір`ю чи не виключно з батьком, а, отже, й не доведено наявність підстав для подальшого стягнення з ОСОБА_2 аліментів на користь матері. Щодо заяви про зупинення провадження, то колегією суддів вона відхиляється, оскільки згідно з ч. 2 ст. 252 ЦПК України не допускається зупинення провадження у справі про стягнення аліментів з підстави наявності спору про батьківство (материнство), визначення місця проживання дитини, про участь одного з батьків або родичів у вихованні дитини, спілкуванні з дитиною. Незважаючи на те, що згідно з абз. другим ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, будь-яких фактів про процесуально-правові порушення, що потягли би помилкове розв`язання цивільно-правового спору, заявником не надано, матеріали справи їх не містять, а апеляційним судом здобуто не було. Отже, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, адже ґрунтуються на припущеннях та зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд. Справедливість, добросовісність та розумність згідно із пунктом 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003). Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при його ухваленні. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Мацей Олени Василівни залишити без задоволення, а заочне рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 16 квітня 2025 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий: С.В. Хилевич Судді: Н.М. Ковальчук С.С. Шимків