Постанова 4854 № 420/28606/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/28606/24 Категорія:106000000 Головуючий в 1 інстанції: Пекний А.С. Місце ухвалення: м. Одеса Дата складання повного тексту:08.07.2025р. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Бітова А.І. суддів Лук`янчук О.В. Ступакової І.Г. у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа розглянута за правилами п.3 ч.1 ст. 311 КАС України, розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И Л А : У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) (далі в/ч НОМЕР_2 ) про: - визнання протиправною бездіяльності в/ч НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та щодо невиплати компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати грошового забезпечення; - зобов`язання в/ч НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за 409 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 06 липня 2023 року по 17 серпня 2024 року включно, обчислений шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати розрахунку при звільненні; - зобов`язання в/ч НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення 184 829,67 грн. за весь час затримки виплати за період з 20 серпня 2022 року по день фактичної виплати 18 серпня 2024 року. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що позивач з 20 серпня 2022 року проходив військову службу у НОМЕР_1 мобільному прикордонному загоні Державної прикордонної служби України, наказом начальника від 05 липня 2023 року №156-ОС звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу з 05 липня 2023 року. Проте, під час проходження військової служби відповідач з 20 серпня 2022 року недоплачував позивачу грошове забезпечення, а при звільненні з військової служби з позивачем не проведено остаточного та повного розрахунку, а саме належне позивачу за час служби грошове забезпечення в сумі 184 829,67 грн. виплачено лише 18 серпня 2024 року. Відповідач недоплатив належне позивачу до дня його звільнення грошове забезпечення в сумі 184 829,67 грн. саме за період з 20 серпня 2022 року по 05 липня 2023 року. При цьому, при виплаті грошового забезпечення відповідач не виплатив позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. При виплаті грошового забезпечення відповідач також не виплатив грошову компенсацію втрати частини доходу належну позивачу за час затримки виплати такого грошового забезпечення Відповідач позов не визнав, вказуючи, що позовні вимоги щодо нарахування та виплати позивачу середній заробіток за 409 днів затримки повного розрахунку є протиправними, оскільки ст. 117 КЗпП визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Щодо компенсації втрати частини доходів відповідач зазначає, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" №2050-III (далі Закон №2050-III) компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів і компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Тобто, за наявності визначених Законом №2050-III умов, присуджена за рішенням суду сума підлягає компенсації у тому ж самому порядку, якщо ці умови настали у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. Виплата доходів здійснена відповідно до керівних документів та своєчасно і для компенсації втрати частини доходів немає підстав. Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08 липня 2025 року позов ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково. Визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 липня 2023 року по 17 серпня 2024 року. Стягнуто з в/ч НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 211 787,68 грн. Визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 20 серпня 2022 року по 05 липня 2023 року за весь час затримки виплати. Зобов`язано в/ч НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 20 серпня 2022 року по 05 липня 2023 року за весь час затримки виплати. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань в/ч НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1 816,80 грн. В апеляційній скарзі в/ч НОМЕР_2 ставиться питання про скасування судового рішення в зв`язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Доводи апеляційної скарги: - в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Таким чином, суд першої інстанції міг зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми; - коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. А отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів. За таких обставин, право на компенсацію позивач може набути лише після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які визначені до виплати на підставі цього рішення. У разі невиконання судового рішення, позивач має право на виплату компенсації за час затримки виконання судового рішення. На виконання вищевказаного рішення суду та постанови Одеського апеляційного адміністративного суду в/ч НОМЕР_2 здійснено нарахування та виплату позивачу в повному обсязі грошового забезпечення в розмірі 184 829,67 грн . Так, суд першої інстанції не врахував те, що розрахунок та нарахування грошового забезпечення за період з 20 серпня 2022 року по 05 липня 2023 року, із застосуванням при обчисленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум було здійснено в/ч НОМЕР_2 одразу після надходження на юридичну адресу в/ч НОМЕР_2 постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду та набрання законної сили рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 січня 2024 року у справі №420/23025/23. Виплата зазначеного грошового забезпечення та допомог здійснена відповідно до рішення суду та без порушення строків виплати. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 липня 2025 року іншими учасниками справи не оскаржено. Таким чином, відповідно до правил ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, тобто, в частині задоволених позовних вимог. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги в/ч НОМЕР_2 , перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Судом першої інстанції встановлені, судом апеляційної інстанції підтверджені, учасниками апеляційного провадження неоспорені наступні обставини. ОСОБА_1 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_2 . Наказом начальника НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 05 липня 2023 року № 156-ОС ОСОБА_1 а звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу загону з 05 липня 2023 року. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05 січня 2024 року у справі №420/23025/23, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2024 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_2 щодо незастосуванні п.4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі Постанова №704) в редакції чинній з 29 січня 2020 року при обчисленні ОСОБА_1 в період з 20 серпня 2022 року по 05 липня 2023 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням та нездійсненні обчислення грошового забезпечення шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,14 вказаної постанови. Зобов`язано в/ч НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 20 серпня 2022 року по 05 липня 2023 року включно, обчисленого із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, з урахуванням п.4 Постанови №704 в редакції чинній з 29 січня 2020 року, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 02 грудня 2021 року №1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01 січня 2022 року та Законом України від 03 листопада 2022 року №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, з урахуванням виплачених сум. Зобов`язано в/ч НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 сум грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 20 серпня 2022 року по 05 липня 2023 року, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій та одноразової грошової допомоги у зв`язку зі звільненням з військової служби, виходячи з грошового забезпечення, обчисленого із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених з урахуванням п.4 Постанови №704 в редакції чинній з 29 січня 2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 02 грудня 2021 року №1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01 січня 2022 року та Законом України від 03 листопада 2022 року №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, з урахуванням виплачених сум. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 січня 2024 року у справі №420/23025/23 відповідачем на розрахунковий рахунок позивача 18 серпня 2024 року перерахована сума грошового забезпечення у розмірі 184 879,67 грн. Відповідач не виплатив позивачу середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки повний розрахунок з позивачем проведений 18 серпня 2024 року, тому кінцевою датою для нарахування та виплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні буде 17 серпня 2024 року день, що передує дню проведення з позивачем повного розрахунку, коли йому було виплачене грошове забезпечення. Таким чином, позивач виключений зі списків 05 липня 2023 року, а виплата грошового забезпечення в сумі 184 879,67 грн. відповідачем здійснена лише 18 серпня 2024 року, відповідно, час затримки розрахунку при звільненні буде період з 06 липня 2023 року (наступний день після виключення позивача зі списків загону) по 17 серпня 2024 року (день, що передує дню проведення з позивачем повного розрахунку, коли йому було виплачене грошове забезпечення). Тому бездіяльність відповідача щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні з позивачем за період з 06 липня 2023 року по 17 серпня 2024 року є протиправною. Враховуючи розгляд правовідносин щодо нарахування та виплати середнього заробітку відповідно до редакції ст.117 КЗпП України після набрання чинності Законом № 2352-ІХ, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково шляхом стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 липня 2023 року по 05 січня 2024 року у сумі 211 787,68 грн. Для ефективного захисту прав позивача суд першої інстанції вважав за необхідне зобов`язати в/ч НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 20 серпня 2022 року по 05 липня 2023 року за весь час затримки виплати. Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 6-12, 77 КАС України, КЗпП України, Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08 лютого 1995 року №100. Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного. Відповідно до приписів абз.1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Ні Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі Закон №2011-ХІІ), ні іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем (у цьому випадку військовою частиною) строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічно правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17, від 16 липня 2020 року у справі №400/2884/18. Відтак, оскільки наведеними нормативними актами не врегульовано питання строків проведення повного розрахунку при звільненні з військової служби, а також не установлено правових наслідків недотримання такого строку, колегія суддів дійшла висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України. Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у випадку визначення суми виплат судовим рішенням, яка викладена у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст. 117 КЗпП України). Також, у вказаній постанові зазначено, що у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. Після постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, викладена в ній позиція (зокрема, щодо наявності передбачених ст. 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу). Згідно ст. 116 КЗпП (в редакції, що діяла на дату звільнення позивача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно ст. 117 КЗпП України, в наведеній редакції, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Закріплені у ст. 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Метою встановлення передбаченої ст. 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. За змістом ч.1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина 1 ст. 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина 2 ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-ІХ від 01 липня 2022 року (далі Закон №2352-ІХ) в ст. 117 КЗпП України внесено зміни, якими передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Після внесення змін в ст. 117 КЗпП України, редакція якої набрала чинності 19 липня 2022 року, Верховним Судом сформований правовий висновок щодо застосування вказаної норми у разі затримки розрахунку при звільненні, якій охоплює період до внесення змін та після внесення змін. Зокрема, в постановах Верховного Суду від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 14 березня 2024 року у справі №560/6960/23, зазначено, що спірний період стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року Законом №2352-ІХ і після цього. Період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-IX) регулюється редакцією ст. 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-IX, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте, період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією ст. 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу року, однак повний розрахунок при звільненні з ним проведено відповідачем 18 серпня 2024 року. Отже, відповідачем було проведено фактичний розрахунок з позивачем не у строк, встановлений положеннями ст. 116 КЗпП України. У період з 05 липня 2023 року по 05 січня 2024 року має місце затримка розрахунку при звільненні. Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку щодо неправомірності бездіяльності в/ч НОМЕР_3 стосовно затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби. В оскаржуваному рішенні судом першої інстанції, при здійсненні відповідних розрахунків сум середнього грошового забезпечення за час затримки повного розрахунку при звільненні, яке підлягає виплаті на користь позивача, правомірно розділено вказаний період, зокрема, з 19 липня 2022 року по 20 червня 2024 року із застосуванням ст. 117 КЗпП України в чинній редакції, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями, без застосування принципу співмірності. Відповідно до архівної довідки про нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 за травень-червень 2023 року у сумі 70 212,30 грн (35 106,15 грн + 35 106,15 грн). Сукупна кількість календарних днів за цей період складає 61 день. Тому середньоденний заробіток позивача складає 1 151,02 грн (70 212,30 грн/61 календарний день). З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що середній заробіток за період з 31 серпня 2023 року по 29 лютого 2024 року складає: 1 151,02 грн. х 184 дні = 211 787,68 грн. Підсумовуючи, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про необхідність часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 шляхом стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в загальному розмірі 211 787,68 грн Щодо доводів апеляційної скарги відносно компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, колегія суддів зазначає наступне. Статтею 2 Закону №2050-III встановлено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема: заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян. Відповідно п.3 Порядку №159 компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян. Згідно ст. 3 Закону № 2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Тобто, основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та нарахування доходів (в тому числі, за рішенням суду). При цьому виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися в день виплати основної суми доходу. Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону № 2050-III). Використане у ст.ст. 3, 4 Закону № 2050-ІІІ формулювання доводить, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, та означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Суд з цього приводу зазначає, що згідно норм чинного законодавства, компенсація частини втраченого доходу виплачується не з моменту постановлення судового рішення, на підставі якого такий дохід фактично виплачено, а саме з часу, коли у особи виникло право на отримання такого доходу. При цьому, виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №826/8319/16 та від 18 липня 2023 року по справі №200/10663/21 Аналізуючи вищезазначене, оскільки несвоєчасне нарахування та виплату частини грошового забезпечення позивача відбулось у зв`язку з протиправними діями відповідача, тобто з вини органу, що нараховує і виплачує грошове забезпечення, що встановлено судовим рішенням, то позивач має право на отримання компенсації втрати частини індексації грошового забезпечення у зв`язку з порушенням строків її виплати. Як вбачається з матеріалів справи, 18 серпня 2024 року виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 січня 2024 року у справі №420/23025/23 відповідачем на розрахунковий рахунок позивача 18 серпня 2024 року перерахована сума грошового забезпечення у розмірі 184 879,67 грн. Тобто, несвоєчасне нарахування та виплата індексації грошового забезпечення відбулось у зв`язку з протиправними діями в/ч НОМЕР_3 , тобто з вини органу, що нараховував і виплачував таке грошове забезпечення позивачу під час проходження ним військової служби. Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 02 квітня 2024 року у справі №60/8194/20 сформував правову позицію, згідно якої аналіз норм ст.ст. 1, 2, 4 Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості. Крім того, Судова палата у вищевказаній постанові зазначила, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні ст. 7 Закону № 2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством. Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами ст.ст. 2-4 Закону №2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі органами Пенсійного фонду України, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову. Відповідно ч.6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та є тотожними відзиву на позовну заяву, факти та мотивування яких повністю спростовуються матеріалами справи та обставинами, які повно та об`єктивно були встановлені судом першої інстанції при вирішенні справи. Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Колегія суддів не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України. Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 липня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Повне судове рішення складено 23 жовтня 2025 року. Головуючий: Бітов А.І. Суддя: Лук`янчук О.В. Суддя: Ступакова І.Г.