Ухвала КАС ВС № 640/9015/21

УХВАЛА 23 жовтня 2025 року м. Київ справа №640/9015/21 адміністративне провадження № К/990/41810/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Соколова В. М., суддів: Загороднюка А. Г., Єресько Л. О., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2025 року у справі №640/9015/21 за позовом ОСОБА_1 до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання відмови протиправними, зобов`язання вчинити дії, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) (далі по тексту - відповідач, Святошинський районний відділ ДВС у місті Києві) в якому просив - визнати неправомірною відмову Святошинського районного відділу ДВС у місті Києві від 30.11.2020 року за № 169926 у задоволенні 2 пункту запиту на інформацію ОСОБА_1 від 24.11.2020 року за вхідним номером 58206; - зобов`язати Святошинський районний відділ ДВС у місті Києві повторно розглянути пункт другий запиту на інформацію ОСОБА_1 від 24.11.2020 року за вхідним номером 58206 у порядку, що передбачений Законом України «Про доступ до публічної інформації»; - визнати неправомірною відмову Святошинського районного відділу ДВС у місті Києві від 04.12.2020 року за № 175504 у задоволенні 2 пункту запиту на інформацію ОСОБА_1 від 30 листопада 2020 року за вхідним номером 58732; - зобов`язати Святошинський районний відділ ДВС у місті Києві повторно розглянути пункт другий запиту на інформацію ОСОБА_1 від 30.11.2020 року за вхідним номером 58732 у порядку, що передбачений Законом України «Про доступ до публічної інформації». Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року відкрито провадження у справі та вирішено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року , залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2025 року, відмовлено у задоволенні позову. Не погоджуючись із оскаржуваними судовими рішеннями, позивач звернувся до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» з касаційною скаргою. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. В свою чергу, відповідно до пункту другого частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. За змістом частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу. Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб). У цій справі суд першої інстанції дійшов висновку про можливість її розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження. За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження рішення судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу. Однак, у касаційній скарзі відсутнє будь-яке посилання скаржника на передбачені пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України випадки. Натомість, доводи касаційної скарги зводяться до цитування норм законодавства України, а також переоцінки доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, і ґрунтуються на незгоді з висновками цих судів щодо їхньої оцінки. Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх. Підставою касаційного оскарження судових рішень скаржник вказує пункт 1 частини третьої статті 353 КАС України та зазначає, що справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду. В обґрунтування зазначає, що Розпорядження керівника апарату від 08 вересня 2025 року № 9252 «Про здійснення заміни судді-члена колегії суддів» підписано КЕП 08 вересня 2025 року о 17:14:33 год., але доставлено в електронний суд лише 17 вересня 2025 року, тобто вже після ухвалення спірної постанови. Однак, таке твердження позивача є безпідставним, оскільки відповідно до наданих позивачем до суду доказів розпорядження № 9252 було підписане КЕП, а доставка вказано розпорядження в електронний суд 17 вересня 2025 року не може свідчити про вирішення справи неповноважним складом суду. Разом із цим, скаржником не наведено обґрунтувань, щодо неповноважності складу суду саме у розумінні відсутності у суду повноважень здійснювати розгляд і вирішення справи. Зазначене дає підстави для висновку, що у касаційній скарзі суто формально зазначено про неповноважність складу суду. З огляду на викладене, Суд вважає необгрунтованим посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 на електронну адресу Святошинського районного відділу ДВС у місті Києві надіслано запит на інформацію, у якому на підставі статті 34 Конституції України та статей 13, 19-22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» просив розпорядника інформації надати засвідчені у порядку встановленому законодавством копії документів у паперовій та електронній формі, а саме:

1. Цей запит на інформацію з реєстраційною відміткою розпорядника інформації.

2. Інформацію про державних службовців Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (посада, ПІБ), які не беруть хабарі. Відповідачем надіслано відповіді від 30 листопада 2020 року № 169926 та від 04 грудня 2020 року № 175504, в яких зазначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Відповідачем відмовлено у задоволенні запиту на інформацію відповідно до пункту 1 частини першої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Суди виходили з того, що Закон України «Про доступ до публічної інформації» визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес. Під публічною інформацією мається на увазі відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, тобто є готовим продуктом. Разом з тим, згідно з нормами частини другої статті 2 Закону України «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон № 2939-VI) цей Закон не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб`єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом. Право на звернення та право на доступ до публічної інформації тісно пов`язані між собою. Право на звернення - це викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги стаття 3 ЗУ № 393/96-ВР) до суб`єктів владних повноважень, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації. Як запит на інформацію розуміють прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні (стаття 19 Закону № 2939-VI). Тобто, мова йде про раніше створену інформацію, якою володіє розпорядник. Для відповіді на інформаційний запит розпорядник інформації не повинен створювати нову інформацію, готувати аналітику, надавати роз`яснення тощо. Судам вказано, не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов`язаний нею володіти (пункт 1 частини першої статті 22 Закону № 2939-VI). До того ж, Закон № 2939-VI не поширюється на відносини у сфері звернень громадян щодо проведення аналізу правових норм стосовно конкретних обставин, повідомлених запитувачем інформації, тощо. Визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях (тобто відповідала критеріям «відображеності та задокументованості») і знаходилась у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації. Суди дійшли висновку про невідповідність запитуваної позивачем інформації вимогам до інформаційного запиту, визначеним Законом № 2939-VI, оскільки запит стосувався фактично створення відповідачем нової інформації, а не отримання заздалегідь зафіксованої інформації, що виходить за межі правовідносин, врегульованих Законом №2939-VI. З аналізу змісту запиту позивача, слідує, що він просить надати інформацію, яка не є (і не повинна бути відповідно до чинного законодавства) відображена чи задокументована будь-якими засобами інформації, а потребує створення нової, тобто позивач не конкретизував, яку саме інформацію він бажав отримати, не вказавши жодного реквізита, даних документа (який би мав існувати на час запиту) чи відомостей (інформація мала б бути у володінні розпорядника), то вказане свідчить про невідповідність запиту на інформацію позивача вимогам, визначеним Законом № 2939-VI. Суд апеляційної інстанції врахував висновки Великої Палати Верховного Суду 02 лютого 2022 року у справі № 9901/390/21, від 11 липня 2024 року у справі №990/11/24. Отже, скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду справи. Відтак, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити. Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні. Керуючись статтями 248, 328, 333 КАС України, УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2025 року у справі №640/9015/21 за позовом ОСОБА_1 до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання відмови протиправними, зобов`язання вчинити дії. Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В. М. Соколов Судді А. Г. Загороднюк Л. О. Єресько