Постанова 4854 № 420/15427/23

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/15427/23 Категорія:106000000 Головуючий в 1 інстанції: Левчук О.А. Місце ухвалення: м. Одеса Дата складання повного тексту:27.11.2025р. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Бітова А.І. суддів Лук`янчук О.В. Ступакової І.Г. у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа розглянута за правилами п.3 ч.1 ст. 311 КАС України, розглянувши в порядку письмового провадження у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 , військової частини НОМЕР_3 , військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И Л А : У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини (далі в/ч) НОМЕР_2 , в/ч НОМЕР_3 , в/ч НОМЕР_1 , в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати додаткової винагороди ОСОБА_1 ; - зобов`язати солідарно в/ч НОМЕР_2 , в/ч НОМЕР_3 , в/ч НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату додаткової винагороди військовослужбовцю ОСОБА_1 за період з 10 травня 2022 року по 03 січня 2023 року у розмірі 518 010,74 грн. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що 19 квітня 2022 він був поранений та проходив курс лікування та реабілітації після поранення. Однак, додаткову винагороду отримав лише в травні 2022 року, у липні 2022 року відповідач не виплатив додаткову винагороду взагалі, за серпень-грудень виплата склала 30 000 грн. щомісяця. Тобто, за період лікування військовослужбовець має отримувати додаткову винагороду по 100 000 грн. щомісячно, а тому сумарна заборгованість військової частини НОМЕР_3 перед військовослужбовцем ОСОБА_1 склала 518 010,74 грн. В/ч НОМЕР_2 позов не визнала, вказуючи, що ОСОБА_1 не був та не є військовослужбовцем в/ч НОМЕР_2 , оскільки позивач отримував грошове забезпечення у в/ч НОМЕР_1 . В/ч НОМЕР_3 позов не визнала, зазначаючи, що позивачу нараховано та після відрахування утримань виплачено грошове забезпечення за квітень 2022 року 13 821,75 грн. та додаткову винагороду за квітень 2022 року 100 000,00 грн., грошове забезпечення за травень 2022 року 1 821,75 грн. та додаткову винагороду за травень 2022 року 100 000,00 грн. Підставою для видачі наказу щодо виплати додаткової винагороди в розмірі 100 000,00 грн. є довідка про отримання поранення (контузії, травми, каліцтва). При цьому, порядок виплати додаткової винагороди визначається телеграмою Міністерства оборони України. Зважаючи на те, що перебування позивача у медичному закладі, без надання відповідних документів, дії командира в/ч НОМЕР_3 щодо не включення солдата ОСОБА_1 до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100 000,00 грн. повністю відповідають порядку нарахування додаткової винагороди, яке викладене в окремому дорученні та телеграмі. В/ч НОМЕР_1 позов не визнала, вказуючи, що у розрізі заявлених позивачем порушень його прав та/або інтересів позов та додані до нього матеріали не містять доказів на підтвердження протиправної бездіяльності в/ч НОМЕР_1 , а також наявності причинно-наслідкового зв`язку між такою нібито бездіяльністю в/ч НОМЕР_1 та заявленими позивачем порушеннями його прав та/або законних інтересів. Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_3 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (далі Постанова №168) у розмірі, збільшеному до 100 000,00 грн. в розрахунку на місяць пропорційна дням перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини за період з 20 квітня 2022 року по 06 травня 2022 року, з 10 червня 2022 року по 18 липня 2022 року, з 01 серпня 2022 року по 01 вересня 2022 року, з 07 жовтня 2022 року по 31 жовтня 2022 року, з 09 грудня 2022 року по 27 грудня 2022 року. Зобов`язано в/ч НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену Постановою №168, у розмірі, збільшеному до 100 000,00 грн. в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини за період з 20 квітня 2022 року по 06 травня 2022 року, з 10 червня 2022 року по 18 липня 2022 року, з 01 серпня 2022 року по 01 вересня 2022 року, з 07 жовтня 2022 року по 31 жовтня 2022 року, з 09 грудня 2022 року по 27 грудня 2022 року, з урахуванням раніше виплачених сум. У решті позову відмовлено. В апеляційній скарзі в/ч НОМЕР_1 ставиться питання про скасування судового рішення в зв`язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що не вбачається зазначення позивачем в позовній заяві ані змісту позовних вимог щодо кожного з відповідачів, ані обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги до в/ч НОМЕР_2 та в/ч НОМЕР_1 . Також зазначає, що позивач до суду звернувся з 28 червня 2023 року, тобто з пропуском 3-місячного строку за вимогами стосовно кожного розрахункового місяця для нарахування та виплати додаткової винагороди у бажаному ним розмірі. Апелянт зауважив, суд першої інстанції помилково розглянув позовну заяву, яка підлягала залишенню без розгляду. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2024 року іншими учасниками справи не оскаржено. Таким чином, відповідно до правил ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, тобто, в частині задоволених позовних вимог. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги в/ч НОМЕР_1 , перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Судом першої інстанції встановлені, судом апеляційної інстанції підтверджені, учасниками апеляційного провадження неоспорені наступні обставини. ОСОБА_1 є військовослужбовцем та з 05 березня 2022 року по 03 січня 2023 року проходив військову службу у в/ч НОМЕР_3 (а.с.7, 179, 227, 232-233 т. 1). Наказом командира в/ч НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 03 січня 2023 року № 3, солдата ОСОБА_1 , який знаходиться у розпорядженні командира в/ч НОМЕР_3 , на підставі наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по особовому складу) від 03 січня 2023 року №3-РС зараховано у розпорядження командира в/ч НОМЕР_1 , вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби. З 03 січня 2023 року виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.177, 225, 234 т. 1). Наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03 січня 2023 року №3позивача знято з усіх видів забезпечення та припинено виплату грошового забезпечення (а.с. 11 т. 1) Вважаючи протиправною допущену бездіяльність відповідачів щодо не нарахування та невиплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168 за період з 10 травня 2022 року по 03 січня 2023 року у розмірі 518 010,74 грн., позивач звернувся до суду. Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що з аналізу приписів Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260 вбачається, що обов`язок нарахування та виплати грошового забезпечення покладено саме на військові частини в яких військовослужбовці проходять службу, а отже вимоги позивача до в/ч НОМЕР_2 та в/ч НОМЕР_1 є необґрунтованими. Будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168 у розмірі, збільшеному до 100 000,00 грн. в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини за період, відповідачами, суб`єктами владних повноважень, суду не надано. Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам Конституції України, ст.ст. 2, 6-12, 77 КАС України, Постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Колегія суддів відхиляє доводи апелянта, виходячи з наступного. В розумінні ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати), зазвичай, індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Згідно з ч.5 ст. 55 Конституції України кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами. Отже, цією конституційною нормою передбачено можливість застосування способів захисту права, в тому числі, не передбачених процесуальними нормами. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні й конституційному поданні щодо тлумачення ч.2 ст. 55 Основного Закону України, у рішенні від 14 листопада 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч.2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист (п.4.1 мотивувальної частини вказаного рішення). Реалізація особою права на звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження будь-яких рішень, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, не покладає на суд беззаперечного обов`язку щодо надання такого захисту безвідносно до змісту позовних вимог та наявності спірних публічно-правових правовідносин. Тобто, питання про можливість задоволення конкретних позовних вимог позивача, спрямованих на відновлення його прав, має вирішуватися, виходячи із суті заявлених вимог та наявності спірних правовідносин, які виникли безпосередньо між позивачем та суб`єктом владних повноважень, протиправні дії якого, на суб`єктивну думку позивача, порушили його право чи стосуються його інтересів. Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові особисте суб`єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту. З огляду на положення ст.ст 5, 245 КАС України адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання протиправними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов`язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішенням, дією або бездіяльністю. Встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, адміністративний суд повинен визнати такі дії протиправними. Згідно згаданих норм такі повноваження суд реалізує в разі встановлення факту порушення прав, свобод та інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який б гарантував повний захист прав, свобод та інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду. Відповідно до ч.2 ст.6, ч.ч.1, 2 ст.7 КАС України суд при вирішенні справи застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейський суд з прав людини, вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Так, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Таким чином, у порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права і суд позбавлений можливості задовольняти вимоги в разі, якщо права позивача не були порушені. Встановлення невідповідності діяльності суб`єкта владних повноважень критеріям правомірності, визначеним ч.2 ст. 2 КАС України для оцінювання рішення (дій/ бездіяльності), є достатньою підставою для задоволення адміністративного позову за умови, що встановлено порушення прав та інтересів позивачів. В свою чергу, за приписами чинного законодавства, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права. Метою судового захисту порушеного права є вирішення між сторонами правового конфлікту, припинення публічно-правового спору та використання дієвого способу захисту (відновлення) порушеного права. У відзиві до позову, в/ч НОМЕР_1 вказувала, що у розрізі заявлених позивачем порушень його прав та/або інтересів позов та додані до нього матеріали не містять доказів на підтвердження протиправної бездіяльності в/ч НОМЕР_1 , а також наявності причинно-наслідкового зв`язку між такою нібито бездіяльністю апелянта та заявленими позивачем порушеннями його прав та/або законних інтересів. Судом першої інстанції вимоги позивача до в/ч НОМЕР_2 та в/ч НОМЕР_1 визнано необґрунтованими. На підставі наведеного, колегія суддів доходить висновку, що в/ч НОМЕР_1 не обґрунтовано яким чином рішення суду першої інстанції порушує її права. Враховуючи все вищевикладене, колегія судів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Колегія суддів не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України. Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Повне судове рішення складено 20 жовтня 2025 року. Головуючий: Бітов А.І. Суддя: Лук`янчук О.В. Суддя: Ступакова І.Г.