Постанова 4854 № 400/3711/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/3711/25 Головуючий в 1 інстанції: Брагар В.С. Час і місце ухвалення: м. Миолаїв Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Лук`янчук О.В. суддів Бітова А. І. Ступакової І. Г. розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одеса адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И Л А : ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просила: -визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення ОСОБА_1 нарахування та виплати середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за весь час затримки по день фактичного розрахунку 14.03.2025 року по виплаті грошової компенсації вартості за неотримане речове майно в сумі 3 425,01 грн.; -зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за весь час затримки по день фактичного розрахунку 14.03.2025 року по виплаті грошової компенсації вартості за неотримане речове майно в сумі 3 425,01 грн., включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 із застосуванням істотності частки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з врахуванням висновків щодо застосування норм права, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 провадження №11-1329апп18 та постанові Верховного Суду від 30.04.2024 року у справі №400/8493/23 адміністративне провадження №К/990/11549/24. В обґрунтування позовних вимог зазначається, що позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату середнього заробітку, але відповіді не отримав. Вважає таку бездіяльність протиправною. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення ОСОБА_1 нарахування та виплати середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за весь час затримки по день фактичного розрахунку 14.03.2025 року по виплаті грошової компенсації вартості за неотримане речове майно в сумі 3 425,01 грн. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки по день фактичного розрахунку 14.03.2025 року по виплаті грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у розмірі 72 289,59 грн. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн, сплачений квитанцією №1478403245 від 10.04.2025 року. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, військова частина НОМЕР_1 , подала апеляційну скаргу, в якій зазначає про порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В своїй апеляційній скарзі відповідач зазначає, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, норми статей 116,117 КЗпП та постанова Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 не поширюється. Крім того, апелянт зазначає, що право на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно у позивача виникло на підставі судового рішення, яке було ухвалено вже після звільнення, вказані обставини свідчать про відсутність вини відповідача у розумінні ст.116 КЗпП України. Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі ч.1 ст.311 КАС України. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Згідно з пунктом 4 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.02.2022 звільнена з військової служби . Відповідно до пункту 6 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.02.2022 року №43 виключена зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 23.02.2022 року. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.03.2024 року по справі №400/4759/22 зобов`язано військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в сумі 22 452,85 грн (двадцять дві тисячі чотириста п`ятдесят дві гривні 85 копійок). Відповідно до платіжної інструкції №1132 від 16.09.2024 року позивачу нараховано та виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 18742,42 грн. 14.03.2025 відповідачем донараховано та виплачено грошову компенсацію в сумі 3 425,01 грн. 17.03.2025 року позивач звернулась до відповідача із заявою, в якій просила нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки. Відповідач відповіді не надав. Вважаючи протиправним не нарахування та виплату середнього заробітку за час несвоєчасної виплати, позивач звернувся до суду із вказаним позовом. Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що саме військова частина НОМЕР_1 допустила протиправну бездіяльність, яка полягає у не проведенні повного та належного остаточного розрахунку при звільненні позивачки зі служби з військової частини НОМЕР_1 . Колегія суддів надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції з урахуванням доводів апелянта виходить з наступного. Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» тощо. Водночас, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум. Отже, в даному випадку вірним є застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа №240/11214/19), від 24 грудня 2020 року (справа №340/401/20), від 5 серпня 2020 року (справа №826/20350/16), від 15 липня 2020 року (справа №824/144/16-а), від 31 жовтня 2019 року (справа №2340/4192/18), від 26 червня 2019 року у справі №826/15235/16, від 18 листопада 2022 року у справі №1.380.2019.005781. Стосовно посилання в апеляційній скарзі на лист Міністерства соціальної політики України від 24.07.13 №774/13/84-13, лист Департаменту з питань праці Державної служби України з питань праці 09.12.2019 №9300/4/4.1-дп-19, лист Директорату норм та стандартів гідної праці Міністерства соціальної політики України від 19.12.2019 року №1880/0/206-19, в яких зазначається про те, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, КЗпП України не поширюється, то колегія суддів зазначає, що вказаний лист не є нормативно - правовим актом, має виключно має інформативний характер, а відтак не є обов`язковим для врахування судом. Викладене спростовує доводи апеляційної скарги щодо непоширення на спірні правовідносини норм ст.116 та ст.117 КЗпП України. Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Статтею 117 Кодексу передбачена відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні. Зокрема, передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Колегія суддів зазначає, що закріплені у ст.ст.116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була висловлена в постанові від 31.10.2019 року по справі №825/598/17. Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені ст.116 КЗпП України строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Колегія суддів зазначає, що чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби всі належні до йому виплати суми. Як вже зазначалось вище та вірно зазначено судом першої інстанції, позивачку виключено зі списків особового складу з 23.02.2022 року, однак розрахунок при звільненні з нею проведено військовою частиною 14.03.2025 року, на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.03.2024 року. Отже, відповідачем було проведено фактичний розрахунок з позивачем не у строк, встановлений положеннями ст.116 КЗпП України. Процедура нарахування середнього заробітку працівника визначається за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100 (далі - Порядок №100). Відповідно до абзаців 1 і 4 пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Положеннями абзацу 1 пункту 8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період. Як було встановлено П`ятим апеляційним адміністративним судом у постанові від 15.07.2025 року у справі №400/4759/22 - середньоденне грошове забезпечення позивача становить 399,39 грн (12 521,81 /62). Період затримки складає 181 день. З урахуванням викладеного, середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні з позивачем становить 72 289,59 грн (399,39 грн *181 дні). В незалежності від того, коли з позивачем відбувся остаточний розрахунок при звільненні після 19 липня 2022 року, тобто під час дії нової редакції ст.117 КЗпП України, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не може бути більшою, аніж за 06 місяців. Отже, судом першої інстанції правомірно вказано, що середнє грошове забезпечення позивачки за час затримки розрахунку при звільненні становить 72 289,59 грн (399,39 грн *181 дні). При цьому, зазначена сума є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а. Таким чином, суд вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому підстав для його скасування немає. З підстав визначених статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Керуючись ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів , - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України Повний текст постанови складено та підписано 21 жовтня 2025 року. Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук Суддя: А. І. Бітов Суддя: І. Г. Ступакова