Постанова 4824 № 753/16237/23

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 жовтня 2025 року місто Київ справа № 753/16237/23 провадження № 22-ц/824/11492/2025 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., сторони: позивач - ОСОБА_1 відповідач - Державна установа «Територіальне медичне об`єднання Міністерство внутрішніх справ України по місту Києву» розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Шиліним Володимиром Анатолійовичем, та апеляційну скаргу Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерство внутрішніх справ України по місту Києву» на рішення Солом`янського районного суду м.Києва від 10 квітня 2025 року та додаткове рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 17 квітня 2025 року, ухвалені у складі судді Кицюк В.С., у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерство внутрішніх справ України по місту Києву» про відшкодування моральної шкоди,- В С Т А Н О В И В: У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ДУ «Територіальне медичне об`єднання Міністерство внутрішніх справ України по місту Києву», в якому просила стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду у розмірі 12000 грн та здійснити розподіл судових витрат. В обґрунтування заявлених вимог посилалась на постанову Київського апеляційного суду від 31 травня 2023 року у справі № 761/8100/22, якою скасовано рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 серпня 2022 року та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково, стягнуто з ДУ «Територіальне медичне об`єднання Міністерство внутрішніх справ України по місту Києву» на користь ОСОБА_1 12691,86 грн компенсації за невикористану відпустку та середній заробіток за час затримки розрахунку 13000 грн., повернення сплаченого судового збору у сумі 322,53 грн, витрати на правову допомогу у сумі 4370 грн, а всього 30384,39 грн. Зазначеним судовим рішенням встановлено порушення прав позивача за наслідками протиправних дій відповідача під час звільнення ОСОБА_1 6 квітня 2022 року, які полягали у незаконному відрахуванні заробітної плати, що призвело до моральних страждань. Незаконні дії відповідача викликали у позивача відчуття приниження гідності, почались головні болі, стрибки тиску та погіршення самопочуття. Моральна шкода також полягає у тому, що позивач з вересня 2014 року по квітень 2022 року працювала на посаді лікаря-терапевта дільничного терапевтичного відділення № 2 поліклініки госпіталю, користувалась повагою серед колег, однак це не завадило відповідачу вчинити протиправні дії, а саме відрахувати заробітну плату під час звільнення. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 10 квітня 2025 року позов ОСОБА_1 до ДУ «Територіальне медичне об`єднання Міністерство внутрішніх справ України по місту Києву» про відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з ДУ «Територіальне медичне об`єднання Міністерство внутрішніх справ України по місту Києву» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1000 грн.. Стягнуто з ДУ «Територіальне медичне об`єднання Міністерство внутрішніх справ України по місту Києву» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 72 грн. Додатковим рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 17 квітня 2025 року заяву представника позивача - адвоката Шиліна В. А. про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ДУ «Територіальне медичне об`єднання Міністерство внутрішніх справ України по місту Києву» про відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з ДУ «Територіальне медичне об`єднання Міністерство внутрішніх справ України по місту Києву» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 667 грн. Не погоджуючись з таким рішенням та додатковим рішенням суду, позивачка ОСОБА_1 та відповідач ДУ «Територіальне медичне об`єднання Міністерство внутрішніх справ України по місту Києву» подали апеляційні скарги через підсистему «Електронний суд», в порядку ст. 355 ЦПК України. В апеляційній скарзі на рішення суду ОСОБА_1 не погоджуєтьсяз з розміром стягнутої на її користь моральної шкоди, вважає таку недостатньою для компенсації завданих їй страждань. Щодо оскарження додаткового рішення суду зазначає, що воно є похідним від помилкового рішення від 10 квітня 2025 року, вважає, що при його ухваленні судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Заявляє клопотання про розподіл судових витрат та просить змінити рішення суду першої інстанції від 10 квітня 2025 року та позовні вимоги задовольнити повнністю, а також скасувати додаткове рішення від 17 квітня 2025 року та ухвалити нове, яким стягнути з відповідача на її користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000 грн. В апеляційній скарзі на рішення та додаткове рішення суду ДУ «Територіальне медичне об`єднання Міністерство внутрішніх справ України по місту Києву» категорично не погоджується з такими, вважає їх незаконними, ухваленими з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Зазначає, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки обставинам недобросовісної поведінки та зловживання трудовими правами позивачкою, що були встановлені Шевченківським районним судом м. Києва та Київським апеляційним судом у справі № 761/8030/22 та № 761/8100/22, а саме: протиправної поведінки позивачки, яка прризвела до негативних для неї наслідків; відсутності вини відповідача; недоведеності ОСОБА_1 факту завдання їй моральної шкоди; обставин щодо отримання позивачкою компенсації від відповідача. Заперечує проти визначеним у позові розміром моральної шкоди, оскільки позивачкою не надано доказів для підтверджння такого розміру. Також, не погоджується з розміром заявлених витрат на професійну правничу допомогу, вважає такі завищеними та неспівмірними зі складністю справи. Просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове, яким у задоволення позову відмовити. У відзиві на апеляційну скаргу позивача, представник відповідачапроти виклалених у скарзі доводів заперечував, присив відмовити у її задоволенні. У відзиві на апеляційну скаргу відповідача, представник позивача проти виклалених у скарзі доводів заперечував, присив відмовити у її задоволенні. Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 травня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерство внутрішніх справ України по місту Києву». Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 червня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Шиліним В.О. Ухвалою Київського апеляційного суду від 9 жовтня 2025 року в складі колегії суддів справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Справу розглянуто в порядку ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов до наступних висновків. Установлено, що у травні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути з відповідача несплачену компенсацію за невикористану відпустку в сумі 12 691, 86 грн., середній заробіток в сумі 330 175, 04 грн. станом на 23 серпня 2022 року та здійснити розподіл судових витрат (справа № 761/8100/22). Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 23 серпня 2022 року у задоволенні позову відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду міста Києва від 31 травня 2023 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 серпня 2022 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким позов задовольнено частково. Стягнуто з Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по місту Києву» на користь ОСОБА_1 12691 грн 86 коп компенсації за невикористану відпустку та середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 13000 грн, повернення сплаченого судового збору у сумі 322 грн 53 коп, витрати на правову допомогу у сумі 4370 грн, а всього 30384 грн 39 коп. В іншій частині позову відмовлено. Задовльняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанціїкерувався принципом розумності та добросовісності. З урахуванням тривалості судового процесу, характеру та обсягу душевних страждань позивача, розмір моральної шкоди суд оцінив у розмірі 1000 грн. Ухвалюючи додаткове рішення про часткове задоволення заяви ОСОБА_1 щодо стягнення на її користь судових витрат з відповідача, суд першої інстації виходив із предмету позову, обсягу справи, співмірності складності справи із наданими адвокатом послугами, враховувавши часткове задоволення позову. З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, виходячи з наступного. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (стаття 16 ЦК України). Щодо апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м.Києва від 10 квітня 2025 року. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства. Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Частиною першою статті 1 КЗпП України передбачено, що цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, якою передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством. Зазначена норма права містить перелік юридичних фактів, що є підставою виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди. Встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб. Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин. КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи винятків для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а статтею 237-1 цього Кодексу передбачено право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин. Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення порушених прав, а має самостійне юридичне значення. За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, тобто компенсації за невикористану відпустку та середній заробіток за час затримки розрахунку, що встановлено іншим преюдиційним судовим рішенням в цивільній справі № 761/8100/22 і згідно з частиною третьою статті 61 ЦПК України 2004 року не підлягає доведенню, відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої (частина перша та пункт 2 частини другої статті 23 ЦК України). Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України). Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд першої інстанції врахував обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнала позивачка, характер немайнових втрат, зокрема, враховано тяжкість вимушених змін у її життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, а тому дійшов мотивованих висновків, що справедливою сумою компенсації моральних страждань є 1 000 грн. Зазначені висновки суду не спростовуються доводами апеляційної скарги, зокрема позивачкою не надано як до суду першої інстанції, та і до суду апеляційної інстанції доказів (медична довідка, призначення лікування, реабілітації, тощо), які б підтвержували завдання їй моральної шкоди у більшому розмірі. Відтак, апеляційна скарга в цій частині є необгрунтованою та задоволенню не підлягає. Щодо оскарження ОСОБА_1 додаткового рішення суду від 17 квітня 2025 року, колегія суддів зазначає, що таке є похідним від основного рішення, а тому з урахуванням відсутності підстав для скасування рішення суду від 10 квітня 2025 року, відсутні і підстави для скасування і додаткового рішення суду. Щодо апеляційної скарги ДУ «Територіальне медичне об`єднання Міністерство внутрішніх справ України по місту Києву», колегія суддів також не вбачає підстав для її задоволення, враховуючи наведене вище. Як убачається з матеріалів справи, між сторонами існували трудові відносини, які регулюються положеннями КЗпП України. Постановою Київського апеляційного суду міста Києва від 31 травня 2023 року встановлено неправомірність дій відповідача, а саме порушення роботодавцем статті 116 КЗпП України (неповну виплату ОСОБА_1 компенсації за невикористану відпустку у день звільнення). Згідно з частинами четвертою та п`ятою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Відповідно до статті 237-1 КЗпП України, відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством (в редакції станом на час подання позову у 2023 році). Враховуючи зазначене, доводи апеляційної скарги ДУ «Територіальне медичне об`єднання Міністерство внутрішніх справ України по місту Києву» не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду, оскільки обставини, встановлені у справі № 761/8030/22 та № 761/8100/22, а також недобросовісна та протиправна поведінка позивачки, як зазначив відповідач в апеляційній скарзі, не спростовують факту недотримання роботодавцем ДУ «Територіальне медичне об`єднання Міністерство внутрішніх справ України по місту Києву» вимог трудового законодавства (статті 116 КЗпП України) щодо виплати працівнику всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації при звільненні особи з роботи. Як убачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, постанова Київського апеляційного суду міста Києва від 31 травня 2023 року у справі № 761/8100/22 набрала законної сили, відповідно, факт недотримання роботодавцем вимог статті 116 КЗпП України на час розгляду цієї апеляційної скарги є встановленим та не оспореним. З урахуванням наведеного, колегія суддів не вбачає обгрунтованих підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача як в цій частині, так і в частині оскарження додаткового рішення від 17 квітня 2025 року, оскільки, як уже зазначалось, додаткове рішення є похідним від основного рішення та ухвалено з дотримання принципу співмвірності та пропорційності. Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо обґрунтованості підстав для часткового задоволення позову та визначення розміру завданої ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 1000 грн., що є наслідком недотримання відповідачем процедури розірвання трудових відносин між сторонами. За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення та додаткове рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційних скарг без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції без змін. Оскільки рішення суду не підлягає скасуванню, підстави для перерозподілу судових витрат відсутні. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Шиліним Володимиром Анатолійовичем, залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерство внутрішніх справ України» залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду м.Києва від 10 квітня 2025 року залишити без змін. Додаткове рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 17 квітня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п. 3 ч. 2 ст. 389 ЦПК України. Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна Судді: Л.Д.Поливач А.М.Стрижеус