Постанова 4807 № 333/10560/24

Дата документу 15.10.2025 Справа № 333/10560/24 Запорізький Апеляційний суд ЄУН 333/10560/24 Пр. № 22-ц/807/1291/25Головуючий у 1-й інстанції: Холод Р.С. Суддя-доповідач: Гончар М.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 жовтня 2025 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С. суддів Онищенка Е.А., Трофимової Д.А. за участі секретаря Бєлової А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ЦЕНТРАЛЬНО-МІСЬКОГО РАЙОННОГО СУДУ МІСТА КРИВОГО РОГУ, судді ЦЕНТРАЛЬНО-МІСЬКОГО РАЙОННОГО СУДУ МІСТА КРИВОГО РОГУ Бутенко Майї Володимирівни, НАЦІОНАЛЬОГО БАНКУ УКРАЇНИ, ДЕРЖАВНОЇ КАЗНАЧЕЙСЬКОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ, третя особа: МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ, про відшкодування матеріальної шкоди, завданої фізичній особі незаконним рішенням слідчого судді ВСТАНОВИВ: У грудні 2024року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернулась до суду з вищезазначеним позовом(т.с.1 а.с.1-4), в якому просила стягнути з НАЦІОНАЛЬОГО БАНКУ УКРАЇНИ, а при недостатності коштів за рахунок Державного бюджету України, на користь позивачки грошові кошти в розмірі 744300,00 грн. відшкодування матеріальної шкоди, та вирішити питання про розподіл судових витрат. В обґрунтування свого позову позивач зазначала, що 27.02.2022 року керівником Криворізької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) було внесено відомості про кримінальне правопорушення, передбачене частиною четвертою статті 408 КК України. 28.02.2022 року у вказаному кримінальному провадженні чоловіка позивача - ОСОБА_3 було затримано як підозрюваного. Того ж дня останньому повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною четвертою статті 408 КК України - дезертирство, тобто самовільне залишення місця служби з метою ухилитися від військової служби, вчиненого в умовах воєнного стану. 01.03.2022 року постановою слідчого судді ОСОБА_3 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів та визначено розмір застави - 744300,00 грн., який 03.03.2022 року був внесений від імені позивачки на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації в Дніпропетровській області. 07.03.2022 року слідчим суддею Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Бутенко М.В. запобіжний захід стосовно ОСОБА_3 у вигляді застави був змінений на особисте зобов`язання, сума застави без залучення та згоди власника грошових коштів була направлена на потреби оборони. 03.11.2022 року керівником Криворізької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону винесено постанову про закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, за відсутністю в діях ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення. Після завершення досудового розслідування та закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_3 представник позивачки звернувся до Територіального управління Державної судової адміністрації в Дніпропетровській області з вимогою повернення внесеної у кримінальному провадженні застави. Листом Територіального управління Державної судової адміністрації в Дніпропетровській області №2318/22 від 31.10.2022 року у поверненні застави було відмовлено з причини зарахування грошових коштів, внесених в якості застави, до Національного банку України для цілей оборони України. Єдиною законною підставою звернення застави в дохід держави є невиконання підозрюваним своїх процесуальних обов`язків, в тому числі якщо підозрюваний не з`явився за викликом до слідчого прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки. ОСОБА_3 подібні порушення допущені не були. Слідчим суддею Бутенко М.В. питання звернення застави в дохід держави вирішене без повідомлення заставодавця як власника грошових коштів та не у передбачений кримінальним процесуальним законом спосіб. В автоматизованому порядку для розгляду даної справи визначено суддю суду першої інстанції Холод Р.С. (т.с.1 а.с.60). Ухвалою суду першої інстанції (т.с.1 а.с.61) провадження у цій справі відкрито в порядку загального позовного провадження. Ухвалою суду першої інстанції (т.с.1 а.с.181-182) залучено до участі у цій справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ. Ухвалою суду першої інстанції (т.с.1 а.с.247-248) клопотання представника ЦЕНТРАЛЬНО-МІСЬКОГО РАЙОННОГО СУДУ МІСТА КРИВОГО РОГУ Дніпропетровської області Онопченка Ю.В. про закриття провадження в частині позовних вимог до ЦЕНТРАЛЬНО-МІСЬКОГО РАЙОННОГО СУДУ МІСТА КРИВОГО РОГУ Дніпропетровської області у цій справі залишено без задоволення. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06 травня 2025 року (т.с.2 а.с.20-24) позов позивача ОСОБА_1 у цій справі залишено без задоволення. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції у цій справі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні позивач ОСОБА_1 в особі представника Ковальова Д.В. у своїй апеляційній скарзі (т.с.2 а.с.28-31) просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. В автоматизованому порядку 26.05.2025 року для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Кочеткову І.В. та Трофимову Д.А. (т.с.2 а.с.35). Ухвалою апеляційного суду від 27.05.2025 року (т.с.2 а.с.36) витребувано у суду першої інстанції справу, яка надійшла до апеляційного суду 11.06.2025 року (т.с.2 а.с.39). В автоматизованому порядку 12.06.2025 року суддею Онищенко Е.А. у цій справі замінено суддю Кочеткову І.В. у зв`язку з тривалою відпусткою останньої (т.с.2 а.с.40-41). Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 12.06.2025 року (т.с.2 а.с.42), дану справу за апеляційною скаргою призначено до апеляційного розгляду (т.с.2 а.с.43), з урахуванням відповідного навантаження судді-доповідача і колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, які за рішенням загальних зборів суддів Запорізького апеляційного суду з липня 2021 року також приймають участь у розгляді кримінальних проваджень, відповідного штату суддів Запорізького апеляційного суду (10) взагалі, а також відпустки судді-доповідача у період з 07.07.2025 року по 14.08.2025 року включно (довідка - т.с.2 а.с.122). Відповідачі НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ (т.с. 2 а.с. 64-115) та ДЕРЖАВНА КАЗНАЧЕЙСЬКА СЛУЖБА УКРАЇНИ (т.с. 2 а.с. 123-151) подали апеляційному суду відзиви на вищезазначену апеляційну скаргу сторони позивача у цій справі. Інші учасники цієї справи не скористались своїм правом на подачу відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу сторони позивача у цій справі. Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом. Ухвалою апеляційного суду (т.с. 2 а.с. 163) розгляд цієї справи був призначений в режимі відеоконфенції в порядку задоволення клопотання представника відповідача НБУ (тс. 2 а.с. 160-162). У дане судове засідання належним чином повідомлені апеляційним судом про дату, час і місце розгляду цієї справи (т.с.2 а.с.60, 63, 116) всі учасники цієї справи, окрім представників сторін: позивача ОСОБА_1 - адвоката Ковальова Д.В. (т.с. 2 а.с. 32) відповідача ДЕРЖАВНОЇ КАЗНАЧЕЙСЬКОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ - Кріль Ю.А. (т.с. 2 а.с. 132-132 зворот) та відповідача НАЦІОНАЛЬОГО БАНКУ УКРАЇНИ - Голєвої О.Я. (т.с. 2 а.с. 78, остання в режимі відеоконференції), не з`явились, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали. Третя особа - МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ подало апеляційному суду заяву про розгляд апеляційної скарги без участі його представника (т.с.2 а.с. 152-159). За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом. Крім того, в силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. При вищевикладених обставинах, на підставі ст. ст. 371-372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив: заяву третьої особи МІНІСТЕРСТВА ОБОРОНИ УКРАЇНИ задовольнити, розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутності всіх учасників цієї справи, які не з`явились, за присутності представників сторін: позивача ОСОБА_1 - адвоката Ковальова Д.В. (т.с. 2 а.с. 32), відповідача ДЕРЖАВНОЇ КАЗНАЧЕЙСЬКОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ - Кріль Ю.А. (т.с. 2 а.с. 132-132 зворот) та відповідача НАЦІОНАЛЬОГО БАНКУ УКРАЇНИ - Голєвої О.Я. (т.с. 2 а.с. 78, остання в режимі відеоконференції). Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення всіх учасників цієї справи, які з`явились, та зокрема представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Ковальова Д.В., який у тому числі на запитання апеляційного суду зазначав, що позивач ОСОБА_1 досі є дружиною ОСОБА_3 , відносини нормальні; ухвала слідчого судді Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Бутенко М.В. від 07.03.2022 року про зміну запобіжного заходу у вигляді застави на особисте зобов`язання відносно підозрюваного ОСОБА_3 у вищезазначеній кримінальній справі, якою в порядку задоволення клопотання підозрюваного ОСОБА_3 про використання коштів, які передані в заставу, для їх подальшого внесення на спеціальні рахунки НБУ для цілей оборони України, направлено ухвалу до ТУ ДСА в Дніпропетровській області в частині передання суми застави, для їх подальшого внесення на спеціальні рахунки НБУ для цілей оборони України - для виконання, була чинною станом на час ухвалення оскаржуваного рішення судом першої інстанції 06 травня 2025 року у цій справі та є чинною на теперішній час при перегляді цієї справи апеляційним судом, в апеляційному чи касаційному порядку не скасовувалась; ОСОБА_3 в апеляційному чи касаційному порядку вищезазначену ухвалу від 07.03.2022 року не оскаржував; перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення у цій справі з таких підстав. В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ст. 258 ч. 1 ЦПК України судовими рішеннями є …рішення, постанови… За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України в редакції Закону України № 4173-IX від 19.12.2024, який набрав законної сили з 08.02.2025 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги ухвалює постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу. Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову позивача у цій справі, керувався ст.ст. 1166, 1173-1174, 1176 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 13, 19, 48, 76-77, 81-82, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України та виходив із того, що позивач не довела порушення її права чи безпосереднього інтересу, а тому вона є неналежним позивачем у цій справі; це є самостійною підставою для відмови в позові. Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції таким, що ухвалено із додержанням вимог закону, є правильним та законним. Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України - питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі відповідає. Так, суд першої інстанції правильно виходив при вирішенні цієї справи із такого. Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Судом першої інстанції було правильно встановлено, що 27.02.2022 року керівником Криворізької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону до ЄРДР за №42022041630000018 було внесено відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 408 КК України. Згідно з витягом з ЄРДР 27.02.2022 року майор ОСОБА_3 , колишній начальник Мелітопольського міського відділу управління Служби безпеки України в Запорізькій області, будучи військовослужбовцем Служби безпеки України за контрактом, перебуваючи у розпорядженні начальника Управління Служби безпеки України в Запорізькій області, будучи залученим до виконання військових обов`язків, перебуваючи в м. Запоріжжі, в умовах воєнного стану самовільно залишив місце проходження служби, після чого останнього було виявлено на території м. Кривого Рогу Дніпропетровської області (т.с.1 а.с.13). Досудове розслідування кримінального провадження доручено Криворізькому районному управлінню поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, процесуальне керівництво здійснювалось Криворізькою спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері Південного регіону. 28.02.2022 року о 16 год. 40 хв. у вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_3 був затриманий як підозрюваний керівником Криворізької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону Ганенком І.С. (т.с.1 а.с.14-17). Того ж дня ОСОБА_3 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України - дезертирство, тобто самовільне залишення місця служби з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану (т.с.1 а.с.18-20). Ухвалою слідчого судді Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області Бутенко М.В. від 01.03.2022 року обрано ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Криворізька установа виконання покарань № 3» на строк 60 днів та визначено розмір застави - 744300,00 грн (т.с.1 а.с.21-26). 03.03.2022 року визначений суддею розмір застави був внесений на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (платник: ФОП ОСОБА_4 ; призначення платежу: «Застава за ОСОБА_3 від ОСОБА_1 №42022041630000018 від 27.02.2022 Ухвала ЦентРайонСуду м. Кривого Рогу від 01.03.2»), що підтверджується платіжним дорученням №711 від 03.03.2022 року та листом ТУ ДСА в Дніпропетровській області №66/22 від 03.03.2022 року (т.с.1 а.с.27). 07.03.2022 року ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області Бутенко М.В. із клопотанням про зміну запобіжного заходу у вигляді застави на особисте зобов`язання з метою використати кошти, які передані в заставу, для їх подальшого внесення на спеціальні рахунки Національного банку України для цілей оборони України (т.с.1 а.с.29). Ухвалою слідчого судді Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області Бутенко М.В. від 07.03.2022 року запобіжний захід щодо ОСОБА_3 у вигляді застави був замінений на особисте зобов`язання. Цією ж ухвалою слідчого судді Савченко М.В. зобов`язаний постійно перебувати у Міжрегіональному центрі професійної підготовки звільнених у запас військовослужбовців за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Ушакова,

4. Також зазначеною ухвалою слідчого судді за клопотанням Савченка М.В. сума внесеної застави була направлена на потреби оборони (т.с.1 а.с.30-33). 04.10.2022 року ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя Крамаренко І.А. постанову про закриття кримінального провадження скасовано та зобов`язано прокурора закрити кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 статті 284 КПК України. 26.10.2022 року адвокат Ковальов Д.В. звернувся до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області із заявою про повернення застави. 31.10.2022 року Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області повернуло адвокату документи без виконання, у зв`язку з тим, що на виконання ухвали слідчого судді від 07.03.2022 року у справі №216/1007/22, 09.03.2022 року територіальним управлінням було складено до головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області платіжне доручення за №915 на суму 744 300,00 грн. 10.03.2022 року Державна казначейська служба вказану суму перерахувала до Національного банку України для цілей оборони України (т.с.1 а.с.43). 03.11.2022 року керівником Криворізької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону Ганенком І.С. судове рішення виконане та прийнято постанову про закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України за відсутністю в діянні ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення (т.с.1 а.с.38-42). 10.11.2022 року адвокат Ковальов Д.В., діючи в інтересах ФОП ОСОБА_4 , звернувся до слідчого судді Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Бутенко М.В. із заявою про видачу копії технічного запису судового засідання від 07.03.2022 року, на якому вирішувалося клопотання ОСОБА_3 про зміну запобіжного заходу (т.с.1 а.с.46). Згідно відповіді Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу №216/1007/22/1725/22 від 11.11.2022 року, адвокату Ковальову Л.В. відмовлено у наданні вищевказаної копії технічного запису судового засідання у зв`язку з тим, що відповідно до платіжного доручення, яке міститься у матеріалах справи, 03.03.2022 року заставу за ОСОБА_3 внесла ОСОБА_1 , яка є дружиною підозрюваного (т.с.1 а.с.47). Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12.12.2022 року відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою адвоката Ковальова Д.В. в інтересах заставодавця ОСОБА_1 на ухвалу слідчого судді Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07.03.2022 року, якою задоволено клопотання ОСОБА_3 про зміну запобіжного заходу у вигляді застави на особисте зобов`язання та застосовано до підозрюваного ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання (т.с.1 а.с.54-55). Ухвалою Верховного Суду від 24.01.2023 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за скаргою адвоката Ковальова Д.В. в інтересах заставодавця ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 12.12.2022 року (т.с.1 а.с.56-58). Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Вимога ефективності судового захисту, закріплена в національному законодавстві, перегукується з міжнародними зобов`язаннями України. Зокрема, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. За загальними положеннями, передбаченими ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме - у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Водночас, Верховний Суд в постанові від 27.05.2020 року у справі №585/724/19 зазначив, що суд першої інстанції помилково послався на положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», оскільки вказаний закон врегульовує правовідносини відшкодування шкоди, завданої виключно громадянинові внаслідок незаконного притягнення його до відповідальності, його дія не розповсюджується на потерпілих осіб, яким завдано шкоди внаслідок бездіяльності органу досудового розслідування та прокуратури під час розслідування за заявою таких осіб. Мотивуючи позов, представник позивача посилався на норми Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Проте, судом першої інстанції було правильно встановлено, що в даному випадку ОСОБА_1 не є громадянкою, якій завдано шкоду внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства, а тому вказана норма закону не можливо застосувати у даній ситуації. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). Згідно зі статтею 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Статтею 1174 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини першої статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач. Суд, розглядаючи справу, повинен вирішити питання про правильність визначення процесуальної правосуб`єктності сторін, зокрема, що позивач дійсно є суб`єктом тих прав, законних інтересів та юридичних обов`язків, які становлять зміст спірних правовідносин і з приводу яких суд повинен ухвалити судове рішення. Нормами ЦПК України не передбачено можливості заміни позивача чи залучення особи як співпозивача. Якщо позов пред`явила особа, якій не належить право вимоги, суд повинен відкрити провадження, встановити дійсні обставини і, переконавшись у тому, що вимоги пред`явлено неналежним позивачем, відмовити йому у задоволенні позову. У пункті 114 постанови Великої Палати верховного суду від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20) зазначено: «Велика Палата Верховного Суду погоджується з позивачкою в тому, що кожна особа, чиї права чи інтереси було порушено, має право звернення до суду для їх захисту. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити». Водночас не підлягає судовому захисту похідний інтерес позивача у захисті порушеного права іншої особи (постраждалого), оскільки судовому захисту підлягає саме порушене право останнього. Судом першої інстанції було правильно встановлено, що, звертаючись до суду з позовом, сторона позивача як на підставу позову посилалася на винесення незаконної ухвали слідчого судді Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Бутенко М.В. від 07.03.2022 року у справі №216/1007/22, якою завдано шкоду заставодавцю. Згідно ч.1,2 ст.182 КПК України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов`язків. Можливість застосування застави щодо особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчого судді, суду у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу. Застава може бути внесена як самим підозрюваним, обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем). Заставодавцем не може бути юридична особа державної або комунальної власності або така, що фінансується з місцевого, державного бюджету, бюджету Автономної Республіки Крим, або у статутному капіталі якої є частка державної, комунальної власності, або яка належить суб`єкту господарювання, що є у державній або комунальній власності. Отже, у кримінальному процесі заставодавець - це особа, яка вносить заставу як запобіжний захід для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків. Судом першої інстанції також правильно було встановлено, що 03.03.2022 року був внесений розмір застави за ОСОБА_3 на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (платник: ФОП ОСОБА_4 ; призначення платежу: «Застава за ОСОБА_3 від ОСОБА_1 №42022041630000018 від 27.02.2022 Ухвала ЦентРайонСуду м. Кривого Рогу від 01.03.2») (т.с.1 а.с.27). У судовому засіданні у суді першої інстанції представник позивача - ОСОБА_2 пояснив, що ОСОБА_1 не є власником цих коштів, вони належать ФОП ОСОБА_4 і на цей час фактично це борг позивачки перед ФОП ОСОБА_4 . Водночас, сторона позивачки не надала суду першої інстанції у цій справі доказів про укладення між ними правочинів, з яких можна було б встановити, що ОСОБА_1 має заборгованість перед ФОП ОСОБА_4 за внесення застави. Також, остання не була залучена до участі у справі в якості третьої особи. Більш того, ФОП ОСОБА_4 зверталася до Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу про видачу ухвали слідчого судді Бутенко М.В., з метою її оскарження, що свідчить про те, що вона вважає себе заставодавцем. Посилання представника позивачки на те, що листом Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу було відмовлено ФОП ОСОБА_4 у видачі вказаної ухвали та відеозапису судового засідання, не свідчить про те, що остання є неналежною позивачкою. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач не довела порушення її права чи безпосереднього інтересу, а тому вона є неналежним позивачем у цій справі. Це є самостійною підставою для відмови в позові. Доводи апеляційної скарги сторони позивача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 є такими, що є такими, що фактично дублюють доводи її позову у цій справі у суді першої інстанції, яким суд першої інстанції вже надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд. Ці доводи є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, а лише відображають позицію позивача, яку вона та її представник вважають такою, що є єдино правильною та єдино можливою. Суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених стороною позивача позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України. За змістом якої: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)». Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 81 ч. 6 ЦПК України). Підстави для звільнення від доказування позивача, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні. Позивач та представник останньої не надали суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування позову позивача у цій справі, та зокрема належності позивача. Також, апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги сторони позивача. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України). В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Проте, докази, передбачені ст. 367 ч. 3 ЦПК України, у цій справі відсутні та зокрема стороною позивача апеляційному суду не надані. Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов`язковою підставою для скасування або зміни рішення. В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення. Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення по суті цієї справи. Крім цього, апеляційним судом встановлено, що рішенням, що оскаржується, суд першої інстанції не вирішував у цій справі питання про розподіл понесених судових витрат між сторонами, пов`язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції, а тому останнє також в апеляційному порядку не переглядалось. Однак, воно може бути вирішено судом першої інстанції у подальшому за власною ініціативою або за заявою учасників цієї справи в порядку, передбаченому ст. 270 ЦПК України. При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги сторони позивача не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України. За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції або зміни останнього у цій справі. Також, в силу вимог ст. 141 ч. 1 ЦПК України в разі відмови позивачу у задоволенні її вищезазначеної апеляційної скарги у цій справі, остання не має права на компенсацію будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом. Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 371-372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06 травня 2025 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повна постанова апеляційним судом складена 20.10.2025 року. Головуючий суддяСуддяСуддя Гончар М.С. Онищенко Е.А.Трофимова Д.А.