Постанова 4811 № 1309/9120/12

Справа № 1309/9120/12 Головуючий у 1 інстанції: Колодяжний С.Ю Провадження № 22-ц/811/2009/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 жовтня 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Ванівського О.М. суддів:Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О., секретаря: Підлужного В.І., за участю: апелянта ОСОБА_1 , представника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Павлішевської В.В., представника Шевченківського ВДВС Мельника Ю.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 23 травня 2025 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії/бездіяльність начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Бабини Юлії Василівни та державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Мельника Юрія Романовича, боржник - ОСОБА_2 ,- ВСТАНОВИВ: В жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Залізничного районного суду м.Львова зі скаргою на дії/бездіяльність начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Бабини Ю.В. та державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Мельника Ю.Р., в якій просив: - визнати дії/бездіяльність державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління МЮ (м. Львів) Мельника Ю.Р. (інших посадових осіб) щодо виконання доленосного рішення суду у справі №1309/9120/12 про забезпечення відновлення порушених прав стягувача щодо участі батька в спілкуванні з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в межах ВП №70201785 неправомірними. А з огляду на тривале і повне ігнорування зазначеними особами постанови Верховного Суду від 08.03.2023 року у справі №1309/9120/12 (провадження №61-4339 св 22), та постанови Львівського апеляційного суду від 19.09.2024 року у справі №1309/9120/12 (провадження №22-ц/811/674/24), такі їх дії можуть мати на меті умисне приховування недоліків в своїй роботі та ігнорування реальної потреби цільової підтримки дитини, яка вочевидь проявляла ознаки відчуження щодо одного з батьків; - скасувати вимогу державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління МЮ (м. Львів) Мельника Ю.Р. від 15.10.2024/В-12 №88528 щодо виконання доленосного рішення суду у справі №1309/9120/12 в межах ВП №70201785, як таку, що не відповідає своєчасному і повному вжиттю дієвих заходів щодо забезпечення відновлення порушених прав стягувача про забезпечення участі батька в спілкуванні з дитиною згідно постанови, що 08.03.2023 року виніс Верховний Суд у справі №1309/9120/12 (провадження № 61- 4339 св 22), а також постанови, що 19.09.2024 року виніс Львівський апеляційний суд у справі №1309/9120/12 (провадження № 22-ц/811/674/24); - зобов?язати державного виконавця Мельника Юрія Романовича (іншу посадову особу) усунути вказані порушення його прав шляхом якнайшвидшого виконання рішення суду в межах ВП №70201785 із забезпеченням прав та законних інтересів учасників виконавчого провадження та з наданням пріоритету найкращим інтересам неповнолітньої дитини, яка, вочевидь, проявляє ознаки відчуження до одного з батьків та потребу цільової підтримки дитини; - визнати бездіяльність Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в особі начальника Управління Бабини Ю.В. (іншої посадової особи) щодо контролю за виконанням покладених на підпорядкований підрозділ Управління завдань та вимог законодавства про виконавче провадження при виконанні рішення суду у справі №1309/9120/12 та в межах ВП №70201785 щодо долучення до вжиття належних заходів з розробки комплексної стратегії примусового виконання постанови, що 08.03.2023 року виніс Верховний Суд у справі №1309/9120/12 (провадження №61-4339 св 22), а також постанови, що 19.09.2024 року виніс Львівський апеляційний суд у справі № 1309/9120/12 (провадження № 22-ц/811/674/24); - зобов?язати Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів) в особі Начальника Управління Бабини Ю.В. (інших посадових осіб) вчинити всі необхідні дії для належного контролю за виконанням покладених на підпорядкований підрозділ Управління завдань та вимог законодавства про виконавче провадження при виконанні доленосного та значущого рішення у справі № 1309/9120/12, та з метою виправлення недоліків в роботі державних виконавців (інших посадових осіб) утворити виконавчу групу щодо реальної потреби цільової підтримки дитини, яка вочевидь, проявляла ознаки відчуження до одного з батьків; - в повноті дослідити інші фактори 10 річного примусового виконання доленосного та значущого рішення у справі №1309/9120/12, та здійснити оцінку дотримання найкращих інтересів дитини, яка вочевидь, проявляє ознаки відчуження до одного з батьків та потребує цільової підтримки. Скарга мотивована тим, що 20.01.2013 року він отримав доленосне рішення Залізничного районного суду м.Львова №1309/9120/12, що зобов`язало ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_1 у спілкуванні та зустрічах з донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначивши його участь у вихованні та спілкуванні з дитиною, а саме: щотижнево з 18.00 год п`ятниці до 21.00 год суботи за місцем проживання батька; щотижнево з 18.00 год до 21.00 год середи спільна прогулянка з батьком; 15 днів у зимовий та 15 днів у літній періоди спільного відпочинку з батьком. Вказане судове рішення знаходилося на виконанні у різних виконавчих службах м. Львова. У рішенні від 07.10.2021 року у справі «Вихованок проти України» (заява № 12962/19) Європейський суд з прав людини зазначив, що під час здійснення виконавчого провадження вжиті державними виконавцями заходи по суті зводилися лише до повідомлення про неуспішні спроби провести побачення та відмову дитини бачитися із заявником. Також 08.03.2023 року у справі № 1309/9120/12 Верховний Суд зобов`язав Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції вжити заходів щодо розробки комплексної стратегії примусового виконання рішення Залізничного районного суду м.Львова у справі №1309/9120/12 про контакт дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 , що в межах виконавчого провадження №70201785 від 03.11.2022 перебуває на примусовому виконанні державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління МЮ (м. Львів) Мельника Ю.Р. Однак в середу 23 жовтня 2024 року з 18.00 год до 21.00 год державний виконавець Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Мельник Ю.Р. жодні заходи примусового виконання рішення №1309/9120/12 в межах ВП № 70201785 щодо спільної прогулянки батька з дитиною не вчиняв, а Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції в особі начальника Бабини Ю.В. стратегію виконання рішення №1309/9120/12 не розробляло. Зазначає, що протягом десяти років державні виконавці Західного міжрегіонального управління Міністрерства юстиції заходи примусового виконання в значущому і доленосному рішенні № 1309/9120/12 щодо відновлення порушених прав батька про участь у вихованні та спілкуванні з донькою, зводять лише до «повідомлень про неуспішні спроби провести побачення та відмову дитини бачитися із заявником». З врахуванням наведеного просив скаргу задоволити. Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 23 травня 2025 року скаргу ОСОБА_1 на дії/бездіяльність начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Бабини Юлії Василівни та державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Мельника Юрія Романовича, боржник - ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Мельника Юрія Романовича щодо невжиття у виконавчому провадженні №70201785 заходів примусового виконання рішення Залізничного районного суду м.Львова від 20.02.2013 року у справі № 1309/9120/12 в частині спільної прогулянки батька з дитиною в середу 23.10.2024 року. Зобов`язано державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Мельника Юрія Романовича усунути вказане порушення шляхом якнайшвидшого вжиття у межах виконавчого провадження №70201785 заходів примусового виконання рішення Залізничного районного суду м.Львова від 20.02.2013 року у справі №1309/9120/12 щодо прогулянки батька з дитиною в середу 23.10.2024 року. В решті вимог скарги відмовлено. Ухвалу суду оскаржив ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу. Вважає, що ухвала Залізничного районного суду м. Львова у справі № 1309/9120/12, не просто формалізує значущість і доленосність найкращих інтересів Дитини і батьківство, а підмінює вимоги і суть скарги Стягувача та принцип res judicata, встановлює, що в межах даних правовідносин, обов`язок належного виконання рішень Верховного Суду у справі № 1309/9120/12 не поширюється на посадові особи ЗМРУ МЮ; порушує змагальність сторін та норми процесуального права, неправильно застосовує норми матеріального права. Порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норми матеріального права унеможливило встановлення фактичних обставин свавільних (довільних) дій суб`єктів владних повноважень, що мають значення для правильного вирішення у справі № 1309/9120/12. Зазначає, що ігноруючи очевидну бездіяльність посадових осіб ЗМРУ МЮ у справі № 1309/9120/12, суд першої інстанції порушив змагальність, застосував норми права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), відповідно до яких принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Просить ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 23 травня 2025 року у справі № 1309/9120/12, в частині відмови в задоволенні вимог щодо бездіяльності Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в особі начальника управління Бабини Юлії Василівни (інших посадових осіб), - скасувати. Ухвалити нове рішення, яким вимоги скарги ОСОБА_1 на дії / бездіяльність державних виконавців та посадових осіб Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у справі № 1309/9120/12, - задовольнити в повній мірі. 25 червня 2025 року Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Львів) подало відзив на апеляційну скаргу. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта ОСОБА_1 , представника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Павлішевської В.В., представника Шевченківського ВДВС Мельника Ю.Р., перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав. Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам. Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Вирішуючи скаргу ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов до висновку, що вимоги ОСОБА_1 в частині визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Мельника Ю.Р. щодо невжиття у виконавчому провадженні №70201785 заходів примусового виконання рішення Залізничного районного суду м.Львова від 20.02.2013 року у справі №1309/9120/12 в частині спільної прогулянки батька з дитиною в середу 23.10.2024 року і зобов`язання усунути вказане порушення підлягають до задоволення, оскільки у матеріалах скарги і документах автоматизованої системи виконавчого провадження відсутні будь-які докази того, що державним виконавцем Шевченківського ВДВС у м. Львові ЗМУ МЮ Мельником Ю.Р. 23.10.2024 року вживались заходи для примусового виконання рішення Залізничного районного суду м. Львова від 20.02.2013 року у справі №1309/9120/12 щодо спільної прогулянки батька з дитиною в цей день, не надано жодних доказів неможливості виконання судового рішення в цій частині. Поряд з цим, суд не вбачав правових підстав для визнання бездіяльності державного виконавця і Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо вжиття дієвих заходів із розробки комплексної стратегії примусового виконання рішення суду про контакт дитини з батьком в межах виконання рішення суду у ВП №70201785 та виконання судового рішення в межах ВП №70201785, оскільки судовими рішеннями вже визнано бездіяльність державного виконавця і Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо вжиття дієвих заходів із розробки комплексної стратегії примусового виконання рішення суду про контакт дитини з батьком в межах виконання рішення суду у ВП №70201785 та виконання судового рішення в межах ВП №70201785 у розумні строки вцілому та зобов`язано державного виконавця і Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції усунути вказані порушення із забезпеченням прав та законних інтересів учасників виконавчого провадження, а також, негайно вжити заходів щодо розробки комплексної стратегії примусового виконання рішення Залізничного районного суду м. Львова від 20 лютого 2013 року у справі № 1309/9120/12. Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Встановлено, що рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 20.02.2013 року задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її виховання. Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_1 у спілкуванні з дитиною донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначивши його участь у вихованні дитини на підставі графіку згідно витягу з протоколу №17 засідання комісії з питань захисту прав дитини Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради від 13.09.2012 року, а саме: щотижнево з 18.00 год. п`ятниці до 21.00 год. суботи за місцем проживання батька ( АДРЕСА_1 ); щотижнево з 18.00 год. до 21.00 год. середи спільна прогулянка з батьком; 15 днів у зимовий та 15 днів у літній періоди спільного відпочинку з батьком. На виконання зазначеного рішення 02.02.2021 року старшим державним виконавцем Личаківського ВДВС у м.Львові винесено постанову ВП № 64347922 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №1309/9120/12 відповідно до рішення Залізничного районного суду м.Львова від 20.02.2013 року. Постановою від 10.02.2021 року №3 про передачу виконавчого провадження в.о. заступника начальника ЗМРУ МЮ м.Львів та постановою від 16.02.2021 року ВП №64347922 державного виконавця Личаківського ВДВС у м.Львові передано на виконання до Сихівського ВДВС у м.Львові. У рішенні від 07.10.2021 року у справі «Вихованок проти України» (заява № 12962/19) Європейський суд з прав людини зазначив, що під час здійснення виконавчого провадження вжиті державними виконавцями заходи по суті зводилися лише до повідомлення про неуспішні спроби провести побачення та відмову дитини бачитися із заявником. Також, у вказаному рішенні від 07.10.2021 року у справі «Вихованок проти України» ЄСПЛ зазначив, що під час здійснення виконавчого провадження втручання державних виконавців по суті зводилося лише до повідомлення про неуспішні спроби провести побачення та відмову дитини бачитися із заявником. Після скарг заявника національні суди розкритикували спосіб здійснення виконавчого провадження державними виконавцями. Суд вважав, що такий обмежений підхід державних виконавців був недостатнім. Ніщо не свідчить про те, що під час виконавчого провадження органи державної влади коли-небудь розглядали механізми добровільного виконання рішення, наприклад, шляхом розробки комплексної стратегії виконання, у тому числі цільової підтримки дитини, яка, вочевидь, проявляла ознаки відчуження одного з батьків. Залишається незрозумілим, наскільки до процесу могли бути залучені органи опіки та піклування, та чи могли бути використані які-небудь засоби врегулювання сімейних конфліктів. Суд повторив, що право дитини висловлювати власні погляди не слід тлумачити як таке, що фактично надає дітям беззастережне право вето без розгляду будь-яких інших факторів і здійснення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів; крім того, такі інтереси, як правило, передбачають підтримку зв`язків дитини із сім`єю за винятком випадків, коли подібне може зашкодити її здоров`ю та розвитку. Невжиття належних заходів для виконання судових рішень стосовно дітей, є наслідком недостатньо розвинутих законодавчих та адміністративних механізмів, які б могли прискорити добровільне дотримання домовленостей із залученням фахівців органів опіки та піклування. Крім того, наявні механізми не передбачали відповідні і конкретні заходи для забезпечення примусового виконання рішення, яким було встановлено домовленості про побачення, відповідно до принципу пропорційності (див. рішення у справі «Вишняков проти України»від 24 липня 2018 року, заява № 25612/12 пункт 46; у справі «Швець проти України», заява № 22208/17, пункт 38, від 23 липня 2019 року, у справі «Бондар проти Україна», заява № 7097/18, пункт 36, від 17 грудня 2019 року, та рішення у справі «Ген та інші проти України» від 10 червня 2021 року, заяви № 41596/19 та № 42767/19, пункт 68). З 03.11.2022 року виконавче провадження № 1309/9120/12 перебуває на виконанні у Шевченківському ВДВС м.Львова. 08.03.2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові у справі № 1309/9120/12 (провадження № 61-4339 св 22) ухвалив зобов`язати Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції вжити заходів щодо розробки комплексної стратегії примусового виконання рішення суду у справі № 1309/9120/12 про контакт дитини з батьком. Рішення Залізничного районного суду м.Львова від 20.02.2013 року на час розгляду скарги ОСОБА_1 у суді не виконано. Звертаючись із скаргою на дії/бездіяльність державного виконавця у даному провадженні ОСОБА_1 , як стягувач у виконавчому провадженні, свої доводи фактично зводить до того, що судові рішення у справі № 1309/9120/12 (провадження № 61-4339 св 22) про контакт дитини з батьком, ігноруються, заходи щодо розробки комплексної стратегії примусового виконання такого не розроблені. Звертає увагу на тривалість розгляду справ та кількість поданих заяв відповідних суб`єктам та скарг на їх дії та бездіяльність. Водночас скаржник вказує, що дана скарга подана з підстав відсутності виконання рішення у справі №1309/9120/12 в середу 23.10.2024 року, оскільки державним виконавцем не вжито жодних заходів для примусового виконання рішення щодо спільної прогулянки батька з дитиною в цей день. Згідно із ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Зазначене конституційне положення відображено і у ст. 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах. Згідно з частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Статтею 5 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Згідно ст. 1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки. Згідно зі ст. 64 - 1 Закону Виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням. Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом. У разі виконання рішення боржником виконавець складає акт та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Якщо боржник у подальшому перешкоджає побаченням стягувача з дитиною, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. Після відновлення виконавчого провадження державний виконавець повторно здійснює заходи, передбачені цією статтею. Рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною виконується у порядку, встановленому статтею 63 цього Закону. Згідно ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Виконавець під час виконання рішення про заборону вчиняти певні дії або про утримання від вчинення певних дій доводить до відома боржника резолютивну частину такого рішення, про що складає відповідний акт. Після складення акта виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. У матеріалах скарги і документах автоматизованої системи виконавчого провадження відсутні будь-які докази того, що державним виконавцем Шевченківського ВДВС у м. Львові ЗМУ МЮ Мельником Ю.Р. 23.10.2024 року вживались заходи для примусового виконання рішення Залізничного районного суду м. Львова від 20.02.2013 року у справі №1309/9120/12 щодо спільної прогулянки батька з дитиною в цей день, не надано жодних доказів неможливості виконання судового рішення в цій частині. Тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Мельника Ю.Р. щодо невжиття у виконавчому провадженні №70201785 заходів примусового виконання рішення Залізничного районного суду м.Львова від 20.02.2013 року у справі №1309/9120/12 в частині спільної прогулянки батька з дитиною в середу 23.10.2024 року . В частині зобов`язання державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Мельника Юрія Романовича усунути вказане порушення шляхом якнайшвидшого вжиття у межах виконавчого провадження №70201785 заходів примусового виконання рішення Залізничного районного суду м.Львова від 20.02.2013 року у справі №1309/9120/12 щодо прогулянки батька з дитиною в середу 23.10.2024 року, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, оскільки виходить за межі вимог скарги та не призведе до ефективного захисту порушених прав скаржника. Враховуючи тривалість невиконання рішення суду щодо участі батька у вихованні дитини та спілкуванні із нею, а також ряд рішень національних судів та Європейського суду з прав людини де вказані конкретні заходи, які слід та можливо вжити при виконанні рішення суду, слід вважати, що формальні дії державного виконавця та відсутність контролю за виконанням згаданого рішення суду про побачення батька з дитиною Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, без врахування рекомендацій та вказівок, що містяться у згаданих рішеннях Європейського суду з прав людини та Верховного суду, зокрема, в частині відсутності активної співпраці з представниками органу опіки та піклування, залучення їх до роботи з дитиною та тим із батьків, з яким дитина проживає, з метою налагодження стосунків та усунення ознак відчуження одного з батьків; відсутність дієвих заходів щодо залучення дитячого психолога; відсутність розробленої комплексної стратегії щодо примусового виконання рішення суду, тощо слід вважати протиправною бездіяльністю, як самого державного виконавця, так і Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в особі відповідних посадових осіб, до повноважень яких відноситься здійснення контролю та виконанням рішення суду, роз`яснення практики ЄСПЛ. Колегія суддів вважає, що з огляду на вищенаведене, слід зобов`язати державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Мельника Юрія Романовича усунути вказані порушення шляхом якнайшвидшого виконання рішення Залізничного районного суду м.Львова від 20.02.2013 року у справі №1309/9120/12 в межах ВП 70201785 із забезпеченням прав та законних інтересів учасників виконавчого провадження та із наданням пріоритету найкращим інтересам неповнолітньої Дитини. В частині вимог скарги про зобов`язання Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в особі начальника Управління з метою виправлення недоліків у роботі державних виконавців утворити виконавчу групу, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції. Відповідно до п. 1-3 Розділу IV Інструкції з організації примусового виконання, затвердженої наказом Міністерством юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, за наявності обставин, визначених частиною першою статті 25 Закону, при органах державної виконавчої служби можуть утворюватися виконавчі групи, до складу яких входять державні виконавці одного або кількох органів державної виконавчої служби. Особа, яка приймає рішення про утворення виконавчої групи, виносить про це вмотивовану постанову. Відповідно до Рекомендацій Комітету Ради Європи № R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради від 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень. Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є:1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-

УХВАЛИВ: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 23 травня 2025 рокув частині зобов`язання державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Мельника Юрія Романовича усунути вказане порушення шляхом якнайшвидшого вжиття у межах виконавчого провадження №70201785 заходів примусового виконання рішення Залізничного районного суду м.Львова від 20.02.2013 року у справі №1309/9120/12 щодо прогулянки батька з дитиною в середу 23.10.2024 року скасувати. Постановити в цій частині нове судове рішення, яким зобов`язати державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Мельника Юрія Романовича усунути вказані порушення шляхом якнайшвидшого виконання рішення Залізничного районного суду м.Львова від 20.02.2013 року у справі №1309/9120/12 в межах ВП 70201785 із забезпеченням прав та законних інтересів учасників виконавчого провадження та із наданням пріоритету найкращим інтересам неповнолітньої Дитини. В решті ухвалу залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повний текст постанови складено 17 жовтня 2025 року. Головуючий: Ванівський О.М. Судді Цяцяк Р.П. Шеремета Н.О.