Постанова 4811 № 1309/9120/12

Справа № 1309/9120/12 Головуючий у 1 інстанції: Постигач О.Б. Провадження № 22-ц/811/189/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 квітня 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Ніткевича А.В., суддів: Бойко С.М., Копняк С.М., секретаря Гаврилюк Я.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Залізничного районного суду м.Львова від 08 січня 2025 року в складі судді Ліуша А.І. у справі за скаргою ОСОБА_1 , за участі Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіональне управління Міністерства юстиції в особі начальника Пахоліка Ростислава Вікторовича, Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) в особі державного виконавця Мельника Юрія Романовича, Органу опіки та піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, ОСОБА_2 , з метою здійснення судового контролю за виконанням судового рішення на бездіяльність державного виконавця (інших посадових осіб органу державної виконавчої служби) щодо розробки комплексної стратегії,- встановив: 15.12.2024 заявник ОСОБА_1 подав до суду скаргу, в якій просив застосувати у справі № 1309/9120/12 норми Конституції України, як норми прямої дії, (статтю 8, частину другу статті 19, частину першу статті 55, пункт 9 частини другої статті 129, частину першу, другу статті 129-1 та частину третю статті 51 Конституції України) та практику Європейського Суду з прав людини щодо права особи на доступ до суду в аспекті розуміння обов`язку держави щодо забезпечення виконання судового рішення, постановленого проти держави з уваги, що виконання судового рішення охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); звернути увагу, що «комплекс» дій суб`єктів владних повноважень в межах компетенцій у справі № 1309/9120/12 може де-факто не відповідати частині третій статті 51 Конституції України, «сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою», а можливо, співпадати з нормами статті 38 Конституції рф, «материнство і дитинство, сім`я перебувають під захистом держави», - про що винести окрему ухвалу в порядку ст. 262 ЦПК України; визнати неправомірною бездіяльність Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо примусового виконання рішення Залізничного районного суду м. Львова від 20 лютого 2013 року у справі № 1309/9120/12 про участь батька у вихованні та спілкуванні з дитиною, - щодо вжиття дієвих заходів із залучення органу опіки і піклування, спеціаліста у сфері дитячої психології та розробки комплексної стратегії примусового виконання рішення суду про контакт дитини з батьком в межах ВП № 70201785; визнати неправомірною бездіяльність Начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіональне управління Міністерства юстиції Пахоліка Р.В., щодо долучення до вжиття заходів з розробки комплексної стратегії примусового виконання рішення Залізничного районного суду м. Львова від 20 лютого 2013 року у справі № 1309/9120/12, - в тому числі щодо вжиття дієвих заходів із залучення органу опіки і піклування та спеціаліста у сфері дитячої психології в межах ВП № 70201785; зобов`язати Начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіональне управління Міністерства юстиції Пахоліка Р.В., та інших посадових осіб, до повноважень яких належить вчинення відповідних дій, невідкладно вжити співмірні Закону України "Про виконавче провадження" та Інструкції з організації примусового виконання рішень, що затверджена Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 №512/5, всі необхідні заходи з розробки комплексної стратегії примусового виконання рішення Залізничного районного суду м. Львова від 20 лютого 2013 року у справі № 1309/9120/12, а саме: забезпечити передачу виконавчого документа та всіх матеріалів щодо проведених виконавчих дій в рішенні № 1309/9120/12, що містять попередньо відкриті виконавчі провадження, а саме: ВП (1) № 44540760 від 29.08.2014, ВП (2) № 51209761 від 24.05.2016 та ВП (3) № 52991158 від 28.11.2016, що перебували на виконанні в Личаківському ВДВС (м. Львів); ВП (3) № 52991158 від 27.03.2019, що перебувало на виконанні в Шевченківському ВДВС (м. Львів); ВП (4) № 64347922 від 02.02.2021, що перебувало на виконанні в Сихівському ВДВС (м. Львів); ВП (5) № 68567607 від 08.02.2022 та ВП (6) № 69927645 від 26.09.2022, що перебували на виконанні в Личаківському ВДВС (м. Львів); та ВП № 70201785 від 03.11.2022, що в даний час перебуває на виконанні Шевченківського ВДВС (м. Львів), до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про що винести вмотивовані постанови; з метою реального виконання рішення № 1309/9120/12, забезпечити об`єднання всіх вище зазначених виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження, - про що винести вмотивовані постанови; забезпечити утворення виконавчої групи в рішенні № 1309/9120/12, - про що винести вмотивовані постанови; забезпечити долучення до виконавчих дій в рішенні № 1309/9120/12 спеціаліста (фахівця) від дитячої психології, - про що винести вмотивовані постанови; забезпечити недопущення учасниками провадження порушень прав, честі і гідності, у тому числі поширення недостовірної очорнюючої інформації, приниження та образ щодо стягувача під час проведення виконавчих дій в рішенні № 1309/9120/12; забезпечити в рішенні №1309/9120/12 недеталізований план конкретних виконавчих дій з розумним строком здійснення таких. Оскаржуваною ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 08 січня 2025 року у відкритті провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 , за участі: Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіональне управління Міністерства юстиції в особі начальника: Пахоліка Ростислава Вікторовича, Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) в особі державного виконавця: Мельника Юрія Романовича, Органу опіки та піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, ОСОБА_2 , з метою здійснення судового контролю за виконанням судового рішення на бездіяльність державного виконавця (інших посадових осіб органу державної виконавчої служби) щодо розробки комплексної стратегії відмовлено. Ухвалу суду оскаржив ОСОБА_1 , зазначає, що в оскаржуваній ухвалі суд не навів жодного рішення про неприйнятність скарг у даній справі, вважає таку несправедливою, та такою, що позбавляє його доступу до суду з метою поновлення порушеного права. На переконання апелянта, надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги може бути сам по собі порушенням права на справедливий суд. Зазначає, що направляючи 15.12.2024 до суду скаргу, звертав увагу, що ні держава, ні державні виконавці не вчинили індивідуальні заходи аби виправдати негативні наслідки рішення у справі № 1309/9120/12, оскільки десять років дії відповідачів зводяться лише до повідомлень про неуспішні спроби провести побачення та відмову дитини бачитися із батьком, при цьому жодним рішенням суду не встановлено, що спілкування батька з донькою є неможливим чи порушує її найкращі інтереси, а лише навпаки. Звертає увагу на те, що 08.03.2023 Верховний Суд у справі № 1309/9120/12 зобов`язав відповідача 1 розробити комплексну стратегію примусового виконання рішення суду у цій справі про контакт дитини з батьком. Також, покликається на висновки Львівського апеляційного суду у цій справі, визнання бездіяльності відповідачів у цій справі та зобов`язання вчинити відповідні дії. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Звертає увагу, що дублікат виконавчого листа від 16.04.2016 у справі № 1309/9120/12, встановлює батьку такий спосіб участі у вихованні та спілкуванні з донькою та усунення йому перешкод в цьому, згідно витягу з протоколу № 17 засідання комісії з питань захисту прав дитини Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради від 13.09.2012, а саме: щотижнево з 18.00 год п`ятниці до 21.00 год суботи за місцем проживання батька ( АДРЕСА_1 ), щотижнево з 18.00 год до 21.00 год середи спільна прогулянка з батьком; 15 днів у зимовий та 15 днів у літній періоди спільного відпочинку з батьком, про що 03.11.2022 відкрито ВП № 70201785. Таким чином, у стягувача виникає належне право вимагати забезпечення виконання рішення щодо зустрічей щотижнево з 18.00 год п`ятниці та щотижнево з 18.00 год середи. Звертаючись із скаргою 15.12.2024 звертав увагу, що 06.12.2024, 11.12.2024 та 13.12.2024 не вчинялося дій з розробки комплексної стратегії примусового виконання рішення №1309/9120/12 та залучення до виконавчих дій спеціаліста у сфері дитячої психології, тобто скарга була подана з підстав бездіяльності відповідних суб`єктів у вказані дні. Вважає, що постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив із помилкових міркувань тотожності поданої скарги до іншої, яка вже перебуває у провадженні іншого судді. Звертає увагу на кількість поданих до суду першої інстанції скарг та апеляційних скарг на судові рішення, ухвалені за наслідками їх розгляду. Просить скасувати ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 08 січня 2025 рокута направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України). Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання не прибули, заявник ОСОБА_1 подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із його захворюванням, долучив виписку результатів огляду у сімейного лікаря. Інші учасники справи не повідомили суд про причину неявки. На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду заяви по суті, враховуючи строки розгляду справи в суді апеляційної інстанції, визначені у статті 371 ЦПК України, суд вважає за можливе, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися. За відсутності всіх осіб, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити виходячи із такого. Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що слідуючи відомостям автоматизованої системи документообігу Залізничного районного суду м. Львова, ОСОБА_1 у 2024 році неодноразово звертався до суду із аналогічними за змістом скаргами, які були повернуті йому та у відкритті провадження у яких суд відмовив, оскільки встановлено, що такі скарги містять аналогічні вимоги, як і скарги, що перебувають у провадженні іншого судді, а тому на підставі п. 6 ч. 4 ст. 185 ЦПК України, такі скарги слід вважати неподаними та повернути ОСОБА_1 , а на підставі п. 3 ч. 1 ст. 186 ЦПК України відмовити у відкриті провадження за скаргою ОСОБА_1 . Зокрема, судом встановлено, що ухвалою судді Залізничного районного суду м. Львова Боровкова Д.О. від 30 грудня 2024 року відкрито провадження у справі за аналогічного змісту скаргою ОСОБА_1 та призначено судове засідання. Таким чином, судом встановлено, що вимоги даної скарги є аналогічними із вимогами скарги, яка була подана ОСОБА_1 до Залізничного районного суду м. Львова 26 грудня 2024 року, та за результатом розгляду якої суддею Боровковим Д.О. відкрито провадження та призначено справу до розгляду. Врахувавши положення п. 3 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, за якими суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, суд прийшов переконання, що відсутні правові підстави для прийняття до свого провадження скарги ОСОБА_1 та відкриття провадження у справі, оскільки встановлено, що дана скарга містить аналогічні вимоги зі скаргою, яка перебуває у провадженні судді Залізничного районного суду м. Львова Боровкова Д.О. (справа № 1309/9120/12, провадження №4-с/462/4/25), тому відмовив ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі. Крім цього, суд роз`яснив ОСОБА_1 , що відповідно до ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається, врахувавши при цьому, практику Європейського суду з прав людини, за якою подання до суду декількох аналогічних скарг з однаковими вимогами може бути визнано судом як зловживання процесуальними правами, що суперечать завданню цивільного судочинства. Перевіряючи законність оскаржуваної ухвали, колегія суддів враховує таке. Згідно із ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Зазначене конституційне положення відображено і у ст. 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах. Судом встановлено, що на примусовому виконанні у Шевченківському ВДВС у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває ВП № 70201785 з виконання виконавчого листа № 1309/9120/12 про контакт батька з дитиною. Згідно із ч. 3 ст. 6 ЗУ «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру. Встановлено, що у грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність заступника начальника Сихівського відділу ДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів). Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 05 січня 2022 року в задоволенні скарги відмовлено. Постановою Львівського апеляційного суду від 21 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 05 січня 2022 року скасовано. Постановлено нове судове рішення, яким скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність заступника начальника Сихівського відділу ДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) задоволено частково. Визнано неправомірною бездіяльність Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо примусового виконання рішення Залізничного районного суду м.Львова у справі №1309/9120/12 про участь батька у вихованні та спілкуванні з малолітньою донькою. Постановою Верховного Суду від 08 березня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Львівського апеляційного суду від 21 лютого 2022 року скасовано в частині відмови у задоволенні скарги на бездіяльність Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та зобов`язання вчинити дії щодо розробки комплексної стратегії примусового виконання рішення суду скасувати. Скаргу ОСОБА_1 в цій частині задоволено частково. Зобов`язано Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції вжити заходів щодо розробки комплексної стратегії примусового виконання рішення суду у справі № 1309/9120/12 про контакт дитини з батьком. В іншій частині постанову Львівського апеляційного суду від 21 лютого 2022 року залишено без змін. Звертаючись із скаргою на дії державного виконавця у даному провадженні ОСОБА_1 , як стягувач у виконавчому провадженні, свої доводи фактично зводить до того, що Верховний Суд зобов`язав Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції вжити заходів щодо розробки комплексної стратегії примусового виконання рішення Залізничного районного суду м. Львова від 20.02.2013 у цій справі, про контакт дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком, що в межах виконавчого провадження № 70201785 від 03.11.2022, однак слідуючи його доводам, рішення суду у справі № 1309/9120/12, що стосується розробки комплексної стратегії примусового виконання такого та залучення до виконавчих дій спеціаліста у сфері дитячої психології, 06.12.2024, 11.12.2024 та 13.12.2024 не виконувалося, оскільки не вчинялося жодних дій, тому скарга була подана з підстав бездіяльності відповідних суб`єктів у вказані дні. Зважаючи на те, що предметом даного апеляційного провадження є виключно процесуальна ухвала суду про відмову у відкритті провадження у справі, від якої залежить можливість продовження розгляду даної скарги місцевим судом, колегія суддів, слідуючи принципу диспозитивності, не приймає до уваги та не надає правову оцінку доводам апеляційної скарги, які стосуються суті вимог скарги ОСОБА_1 поданої 15.12.2024, оскільки таким може бути надана оцінки лише при розгляді скарги по суті. Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню Примусове виконання судових рішень здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» (в редакції закону від 02.06.2016 № 1404-VIII) та положеннями Інструкції з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5. Згідно із ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення. Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»). Відповідно до положень ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст. 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (ч. 1, ч. 3 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження»). Згідно із ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Тобто гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців. Використовуючи своє право на звернення до суду зі скаргою та вважаючи дії державного виконавця неправомірними, ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, у порядку статті 447 ЦПК України. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації. Згідно із частиною четвертою статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Сторони вільні розпоряджатися своїми правами на власний розсуд. Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Так, принцип справедливості судового розгляду повинен знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Із змісту скарги ОСОБА_1 вбачається, що така подана з тих підстав, що 06.12.2024, 11.12.2024 та 13.12.2024 Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції не вжило заходів, щодо розробки комплексної стратегії примусового виконання рішення у справі №1309/9120/12. Слідуючи календарю на 2024 рік, це п`ятниця, середа та п`ятниця, тобто дні, коли ОСОБА_1 , як батьку, згідно виконавчого листа у справі № 1309/9120/12, встановлено спосіб участі у вихованні та спілкуванні з донькою. Як зазначалося вище, постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що заявлені ОСОБА_1 вимоги у скарзі є аналогічного змісту до його скарги, яка прийнята до розгляду та у розгляді якої призначено судове засідання. Поряд з цим, колегія суддів приходить переконання, що дійшовши відповідного висновку, суд першої інстанції залишив поза увагою мотиви та доводи, поданої 15.12.2024 ОСОБА_1 скарги. Зокрема, колегія суддів враховує, що спір та рішення суду у справі №1309/9120/12, а відтак і їх виконання є такими, що вимагають систематичного вчинення відповідними суб`єктами (сторонами виконавчого провадження, виконавцем) дій з дотриманням вимог закону. Таким чином, для висновку про аналогічність, схожість чи тотожність доводів скарги, із іншими скаргами, такі підлягають з`ясуванню, а відтак розгляду по суті вимог, з відповідними правовими наслідками. Іншими словами, вирішуючи питання прийняття скарги до розгляду, оскільки саме так виписана стаття 448 ЦПК України, а не відкриваючи провадження за такою, суд лише перевіряє дотримання необхідних вимог, які визначені цією нормою. Враховуючи наведене, відповідні висновки місцевого суду суперечать процесуальному закону та є передчасними, тому свідчать про помилковість оскаржуваної ухвали. Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини, складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97» проти України»). При цьому, ні Розділ VII ЦПК України, ні Закон України «Про виконавче провадження» не регламентує порядок вирішення питання у разі, якщо скарга не відповідає за своєю формою та змістом вимогам ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження». Так, якщо подання позову у будь якій справі є початковою стадією (етапом), яка завершується прийняттям рішення по суті спору, то питання розгляду скарги у порядку судового контролю належить до заключної стадії та стосується правовідносин виконання вже ухваленого рішення суду у справі. Більше того, якщо у позовному провадженні є етап відкриття провадження у справі, де передбачена можливість суду з тих чи інших підстав відмовити у відкритті провадження, то етап виконання рішення, як заключна стадія цивільного судочинства, такої можливості чи права суду не передбачає. При цьому, у частині п`ятій статті 448 ЦПК України надано право суду повернути скаргу скаржнику без розгляду у випадку, якщо скаргу подано без додержання вимог частин третьої та/або четвертої цієї статті. Іншими словами, цивільним процесуальним законом не передбачено права чи обов`язку суду відкривати провадження за скаргою на дії державного чи приватного виконавця, а відтак і можливості відмовити у відкритті провадження у такій категорії справ. Більше того, у частині 3 статті 451 ЦПК України зазначено, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. Тобто положеннями статті, якою врегульоване питання судового рішення за скаргою, не передбачено можливості постановлення інших судових рішень, за виключенням як про задоволення чи відмову в задоволенні скарги. Разом з цим, зважаючи на те, що порядок розгляду скарг у порядку судового контролю, передбачений окремим розділом ЦПК України, колегія суддів вважає, що застосування аналогії закону у даному випадку не потребується. Таким чином, вирішуючи питання прийняття до розгляду скарги ОСОБА_1 суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, не визначився з характером спірних правовідносин, що є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки застосування ст. 186 ЦПК України призвело до постановлення помилкової ухвали. Також, згідно із практикою Європейського суду з прав людини, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним. У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавляє заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог, що визнано порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції. Принцип справедливості судового розгляду повинен знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Таким чином, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, необхідно звертати увагу на обставини справи. Встановлені колегією суддів факти щодо допущення відповідних порушень судом першої інстанції свідчать про необхідність скасування оскаржуваної ухвали, а відтак підставність доводів апеляційної скарги. На новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно звернути увагу, з врахуванням принципу диспозитивності та відповідних положень ЦПК України, на категорію спору та вирішити по суті скаргу ОСОБА_1 . Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України однією із підстав для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Враховуючи наведене, апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити, а оскаржувану ухвалу скасувати, як таку, що постановлена з порушення норм процесуального права. Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 368, 372, п. 6 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 383 ЦПК України, суд, - ухвалив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Залізничного районного суду м.Львова від 08 січня 2025 року скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня ухвалення, може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 01 квітня 2025 року. Головуючий: А.В. Ніткевич Судді: С.М. Бойко С.М. Копняк