Ухвала КЦС ВС № 362/6549/23

УХВАЛА 16 жовтня 2025 року м. Київ справа № 362/6549/23 провадження № 61-12621ск25 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М., розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Любаренка Ігоря Олеговича, на постанову Київського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року в провадженні за скаргою ОСОБА_1 про визнання неправомірною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження Васильківського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), зобов`язання вчинити дії, стягувач - Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», ВСТАНОВИВ: У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою, в якій просив: визнати неправомірною та скасувати постанову державного виконавця Васильківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Рябчук О. О. (далі - Васильківський ВДВС, державний виконавець) від 04 жовтня 2016 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1; зобов`язати Васильківській ВДВС повернути стягувачу виконавчий лист від 20 лютого 2013 року № 2/1008/2330/12. Скарга обґрунтована тим, що стягувач пропустив установлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, що є підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження. Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 07 квітня 2025 року скаргу ОСОБА_2 в. задоволено. Визнано постанову державного виконавця Рябчук О. О. від 04 жовтня 2016 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 неправомірною та скасовано. Зобов`язано Васильківський ВДВС розглянути виконавчий лист від 20 лютого 2013 року № 2/1008/2330/12, прийняти рішення у відповідності до вимог пункту 2 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження». Постановою Київського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» задоволено, ухвалу місцевого суду скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено. Суд апеляційної інстанції, встановивши обставини на підставі письмових доказів, наданих як стягувачем, так і витребуваних на підставі ухвали суду (матеріали виконавчого провадження), що стягувач протягом річного строку вперше пред`явив виконавчий лист до виконання 28 лютого 2013 року, 04 березня 2013 року було відкрито виконавче провадження, в подальшому, в зв`язку з повернення виконавчого листа у 2014, 2015 та 2016 року банк без пропуску річного строку повторно звертався з оригіналом виконавчого листа до Васильківського ВДВС у 2014 році та 2016 році, дійшов висновку, що виконавчий лист був пред`явлений до виконання в межах строку, встановленого Законом України «Про виконавче провадження», у редакції від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV (далі - Закон від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV) . У жовтні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 - адвоката Любаренка І. О., на постанову Київського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року. У касаційній скарзі заявник, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційну суду, справу направити на розгляд до суду апеляційної інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а саме документів, поданих стягувачем, в долучені до справи яких місцевий суд відмовив, хоча вказані документи помилково були додані до матеріалів справи працівником Васильківського міськрайонного суду Київської області. Також, вказує, що наведені письмові докази були подані банком в особі неуповноваженого представника, при цьому, всупереч частини дев`ятої статті 83 ЦПК копії цих доказів не були направлені заявнику. Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення. Апеляційним судом встановлено, що рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 10 грудня 2012 року в справі №2/1008/2330/12 стягнено з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк» 2 559 369,02 грн заборгованості за кредитним договором, 28 450,74 грн збитків та 3 219,00 грн судового збору, а всього: 2 591 038,76 грн. 20 лютого 2013 року в справі № №2/1008/2330/12 видано виконавчий лист. Вперше виконавчий лист №2/1008/2330/12 був пред`явлений АТ «Ощадбанк» до виконання 28 лютого 2013 року. 04 березня 2013 року Васильківським ВДВС винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. 17 березня 2014 року винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу згідно з пунктом 2 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження». 30 квітня 2014 року стягувач повторно пред`явив для подальшого виконання оригінал виконавчого листа № 2/1008/2330/12. 07 травня 2014 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2. 24 грудня 2015 року винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу згідно з пунктом 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження». 20 січня 2016 року стягувач повторно пред`явив для подальшого виконання оригінал виконавчого листа № 2/1008/2330/12. 21 січня 2016 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3. 26 квітня 2016 року винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу згідно з пунктом 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження». 31 травня 2016 року стягувач повторно пред`явив для подальшого виконання оригінал виконавчого листа № 2/1008/2330/12. 03 червня 2016 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_4. 29 липня 2016 року винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу згідно пунктом 2 частини першої статті Закону України «Про виконавче провадження». 13 серпня 2016 року стягувач повторно пред`явив для подальшого виконання оригінал виконавчого листа № 2/1008/2330/12. 04 жовтня 2016 року державним виконавцем ДВС Васильківського міжрайонного управління юстиції Київської області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1. З матеріалів виконавчого провадження, копії яких витребувані на підставі ухвали Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20 листопада 2024 року, вбачається, що виконавчий лист № 2/1008/2330/12 містить відмітки державного виконавця, зроблені на зворотній сторінці виконавчого листа, про повернення виконавчого документа стягувачу 17 березня 2014 року, 24 грудня 2015 року, 26 квітня 2016 року, 29 липня 2016 року. Згідно зі статтею 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) (частина 2 статті 451 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Враховуючи, що виконавчий лист в справі № 2/1008/2330/12 виданий 20 лютого 2013 року, застосуванню підлягає Закон України «Про виконавче провадження» в редакції від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV. Відповідно до частин першої, другої статті 22 Закону від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом. Строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для: 1) виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення; 2) виконання рішень комісій по трудових спорах - з дня видачі посвідчення на примусове виконання рішення; 3) інших виконавчих документів з наступного дня після набрання ними юридичної сили, якщо інше не передбачено законом. Державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження (згідно із частинами першою та другою статті 25 Закону від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV). Згідно з частиною третьою статті 23 Закону від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV, у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, - з моменту закінчення дії відповідної заборони. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 47 Закону від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 листопада 2024 року витребувано з Васильківського ВДВС завірену копію виконавчого провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа від 20 лютого 2013 року № 2/1008/2330/12. Під час перегляду в апеляційному порядку ухвали Васильківського міськрайонного суду Київської області від 07 квітня 2025 року апеляційний суд підставно зазначив, що місцевий суд не врахував та не дослідив витребувані ним матеріали виконавчого провадження, відповідно до яких, зокрема зі змісту виконавчого листа вбачається наявність відміток про його повернення стягувачу: 17 березня 2014 року, 24 грудня 2015 року, 26 квітня 2016 року, 29 липня 2016 року. Тобто вказане свідчить, що у суду першої інстанції у розпорядженні були належні докази про офіційне переривання строку пред`явлення стягувачем виконавчого документа до виконання. При цьому Верховний Суд враховує, що постановою Київського апеляційного суду від 11 вересня 2024 року суд скасував ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 13 березня 2024 року, якою відмовлено в задоволенні скарги ОСОБА_1 , вказав, що про обґрунтованість чи необґрунтованість вимог вказаної скарги можна дійти лише після витребування матеріали виконавчого провадження № НОМЕР_1 та встановлення фактичних обставин справи, зокрема: чи переривався термін пред`явлення виконавчого документа до виконання; чи повертався оригінал виконавчого листа стягувачу. Тому, Київський апеляційний суд в межах своїх повноважень та керуючись статтею 367 ЦПК України правильно здійснив оцінку доказів, які були витребувані безпосередньо Васильківським міськрайонним судом Київської області та безпідставно не враховані цим судом. Отже, враховуючи, що виконавчий лист відповідно до його власного офіційного змісту був востаннє повернутий 29 липня 2016 року, вказане свідчить, що відбулось переривання строку для його пред`явлення. А враховуючи, що оскаржуваною постановою державного виконавця відкрито виконавче провадження 04 жовтня 2016 року, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що стягувачем не пропущено строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання, відповідно, відсутні підстави для визнання неправомірною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, яка відповідає вимогам закону. Подібний висновок за схожих обставини, викладено в постанові Верховного Суду від 10 квітня 2024 року в справі № 753/15477/22. Отже, суд апеляційний суд, встановивши відсутність ознак неправомірності та скасування постанови державного виконавця від 04 жовтня 2016 року, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 . Довід касаційної скарги, що апеляційний суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а саме документів, поданих стягувачем, в долучені до справи яких місцевий суд відмовив, хоча вказані документи помилково були додані до матеріалів справи працівником Васильківського міськрайонного суду Київської області, Верховний Суд відхиляє, оскільки Київський апеляційний суд дослідив письмові докази в сукупності, тобто й ті, які були витребувані судом першої інстанції, а саме матеріали виконавчого провадження, які за своїм змістом щодо фактичних обставин справи та мають значення для розгляду скарги ОСОБА_1 щодо оскарження постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, не допускають розумних сумнівів в їх (доказів) достовірності, і касаційна скарги таких міркувань (заперечень) не містить. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів. Доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення норм права та не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки ґрунтуються на незгоді з обставинами, встановленими апеляційним судом, зводяться до переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Європейський суд з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. З урахуванням наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що правильність застосування апеляційним судом норм права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року є необґрунтованою. Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Любаренка Ігоря Олеговича, на постанову Київського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року в провадженні за скаргою ОСОБА_1 про визнання неправомірною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження Васильківського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), зобов`язання вчинити дії, стягувач - Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України». Копію ухвали надіслати заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді Н. Ю. Сакара О. В. Білоконь О. М. Осіян