Ухвала КЦС ВС № 127/2-1455/2010

Ухвала Іменем України 24 листопада 2021 року м. Київ справа № 127/2-1455/2010 провадження № 61-15414ск21 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А., розглянувши касаційну скаргу акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 02 червня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 11 серпня 2021 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Вінниці Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Сиридюк Тетяни Василівни, заінтересована особа - акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», про визнання дій неправомірними, скасування постанови та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із скаргою про визнання неправомірними дій державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Вінниця Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Сиридюк Т. В., скасування постанови про відкриття виконавчого провадження та зобов`язання вчинити дії. Скаргу обґрунтовувала тим, що 06 грудня 2010 року Ленінським районним судом м. Вінниці був виданий виконавчий лист № 2-1455-2010 про солідарне стягнення з неї та ОСОБА_2 на користь акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Державний ощадний банк України») заборгованості за договором іпотечного кредиту в розмірі 1 204 351,52 грн. Вказувала, що 01 жовтня 2019 року постановою державного виконавця Центрального ВДВС м. Вінниці ГТУЮ у Вінницькій області Сиридюк Т. В. відкрито виконавче провадження № 60180090 з виконання вказаного виконавчого листа стосовно ОСОБА_1 та стягнення загальної заборгованості в сумі 1 018 232,26 грн. Однак, вважає, що дії державного виконавця з відкриття виконавчого провадження є неправомірними, оскільки Законом України «Про виконавче провадження» строк пред`явлення виконавчого документа до виконання встановлений у три роки. Отже строк пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого 06 грудня 2010 року, стягувачем пропущений. Статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу без прийняття до виконання якщо пропущений встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання. Відтак державний виконавець помилково відкрила виконавче провадження. При цьому зазначала, що з постановою про відкриття виконавчого провадження та матеріалами виконавчого провадження її представник був ознайомлений лише 12 березня 2020 року, тому вказана скарга подана у межах строку для її подання. На підставі вищевказаного ОСОБА_1 просила: визнати неправомірними дії державного виконавця з відкриття виконавчого провадження, скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 01 жовтня 2019 року № 60180090 та зобов`язати суб`єкта оскарження повернути вищевказаний документ стягувачу в порядку статті 12 Закону України «Про виконавче провадження». Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 02 червня 2021 року, залишеною без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 11 серпня 2021 року, скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірними дії головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби міста Вінниця Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Сиридюк Т. В. щодо відкриття виконавчого провадження № 60180090. Скасовано постанову головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби міста Вінниця Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Сиридюк Т. В. від 01 жовтня 2019 року про відкриття виконавчого провадження № 60180090 з виконання виконавчого листа № 2-1455-2010, виданого Ленінським районним судом м. Вінниці 06 грудня 2010 року, про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 . У задоволенні решти вимог відмовлено. Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що державний виконавець Центрального відділу ДВС міста Вінниця ГТУЮ у Вінницькій області Сиридюк Т. В., відкривши виконавче провадження № 60180090 після спливу строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, не дотрималася вимог закону, вийшла за межі своїх повноважень і не врахувала, що АТ «Державний ощадний банк України» звернулося до державної виконавчої служби з пропуском трирічного строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання. Відмовляючи у задоволенні вимоги скарги ОСОБА_1 про зобов`язання державного виконавця повернути виконавчий документ стягувачу в порядку статті 12 Закону України «Про виконавче провадження», суди попередніх інстанцій виходили з того, що вчинення таких дій є виключною компетенцією державного виконавця і суд не має права зобов`язувати зазначених посадових осіб до вчинення тих дій, які згідно із Законом України «Про виконавче провадження» можуть здійснюватися лише державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби. 14 вересня 2021 року АТ «Державний ощадний банк України», засобами поштового зв`язку, направило на адресу Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 02 червня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 11 серпня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні скарги. Ухвалою Верховного Суду від 08 жовтня 2021 року вказану касаційну скаргу було залишено без руху та надано заявнику строк для усунення недоліків. 08 листопада 2021 року на адресу Верховного Суду надійшли матеріали на усунення недоліків. Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги те, що ОСОБА_1 звернулася до суду із скаргою з пропуском строку, оскільки з листопада 2019 року вона було обізнана про існування відкритого виконавчого провадження № 60180090 і мала можливість, у встановлені законодавством строки, звернутися до суду із відповідною скаргою. Касаційне провадження не підлягає відкриттю з таких підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку (стаття 1291 Конституції України). Пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є очевидно необґрунтованою, правильне застосування судом норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Такого висновку суд дійшов з огляду на таке. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Судами встановлено, що 06 грудня 2010 року Ленінським районним судом м. Вінниці був виданий виконавчий лист № 2-1455-2010 про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «Державний ощадний банк України» заборгованості за договором іпотечного кредиту в розмірі 1 204 351,52 грн. Рішення суду набрало законної сили 24 травня 2010 року. Строк пред`явлення виконавчого листа до виконання визначався 24 травня 2013 року. 13 січня 2011 року було відкрито виконавче провадження № 23632137 з примусового виконання вищезазначеного виконавчого листа. Постановою державного виконавця від 01 червня 2011 року виконавчий документ був повернутий стягувачу на підставі пункту другого частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення. Постановою державного виконавця від 24 листопада 2011 року повторно було відкрите виконавче провадження № 30027722 з примусового виконання вищезазначеного виконавчого листа. Постановою державного виконавця від 06 грудня 2012 року виконавчий документ був повернутий стягувачу у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення. 13 травня 2013 року постановою державного виконавця було відкрите виконавче провадження № 37852528 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1455-2010, який повернутий стягувачу постановою державного виконавця від 29 грудня 2014 року, у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення. 18 вересня 2018 року стягувач АТ «Державний ощадний банк України» в черговий раз пред`явив виконавчий документ до виконання. Постановою державного виконавця від 21 вересня 2018 року було відкрито виконавче провадження № 57240928 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1455-2010. Постановою Вінницького апеляційного суду від 18 лютого 2020 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 16 вересня 2020 року, дії головного державного виконавця Центрального відділу ДВС міста Вінниця ГТУЮ у Вінницькій області Сиридюк Т. В. з відкриття виконавчого провадження № 57240928 визнані неправомірними, скасована постанова головного державного виконавця Центрального відділу ДВС міста Вінниця ГТУЮ у Вінницькій області Сиридюк Т. В. від 21 вересня 2018 року про відкриття виконавчого провадження № 57240928 з виконання виконавчого листа № 2-1455-2010, виданого Ленінським районним судом міста Вінниці 06 грудня 2010 року, про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 23 вересня 2019 року АТ «Державний ощадний банк України» знову пред`явив виконавчий документ до виконання. Постановою державного виконавця від 01 жовтня 2019 року відкрито виконавче провадження № 60180090 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1455-2010. Відповідно до статті 21 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній станом на день видачі виконавчого листа 06 грудня 2010 року) виконавчі листи, інші судові документи для виконання рішень і вироків судів у частині майнових стягнень можуть бути пред`явлені до виконання протягом трьох років з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а у випадках, коли рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення. Поширення дії положень Закону України «Про виконавче провадження» на правовідносини щодо пред`явлення виконавчого документа до виконання залежить від часу видачі такого документа. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-711цс15. 05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження», статтею 12 якого встановлено, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його ухвалення. Згідно з пунктом п`ятим Розділу ХІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» від 05 жовтня 2016 року виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом. Отже, правильними є висновки судів попередніх інстанцій, що як на час видачі - 06 грудня 2010 року виконавчого листа № 2-1455-2010, так і на час винесення державним виконавцем оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження № 60180090 - 01 жовтня 2019 року, строк пред`явлення виконавчого документа до виконання становив три роки. Виконавчий документ неодноразово стягувачем пред`являвся до виконання та повертався йому у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, зокрема, на підставі постанови державного виконавця від 29 грудня 2014 року. Відповідно до статті 23 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній станом на час винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу 29 грудня 2014 року) строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються, зокрема, пред`явленням виконавчого документа до виконання. Після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю повного або часткового виконання рішення строк пред`явлення виконавчого документа до виконання після перерви встановлюється з дня повернення виконавчого документа стягувачу. Частиною п`ятою статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній станом на час винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу 29 грудня 2014 року) визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону. Аналогічне положення закріплене у статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, чинній станом на день винесення суб`єктом оскарження оскаржуваної постанови від 01 жовтня 2019 року про відкриття виконавчого провадження. Зазначеною нормою встановлено, що строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються, зокрема, у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю у повному обсязі або частково виконати рішення, строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку зі встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони. Частиною п`ятою статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній станом на день винесення оскаржуваної постанови) встановлено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону. Таким чином, з моменту переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання у зв`язку з його пред`явленням до виконання перебіг строку починається заново з наступного дня після його повернення, яким у даному випадку є 30 грудня 2014 року. Враховуючи наведене, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що стягувач АТ «Державний ощадний банк України» мав право пред`явити виконавчий документ, який стосується ОСОБА_1 , до виконання з дня переривання цього строку до 30 грудня 2017 року. Як встановлено судами, АТ «Державний ощадний банк України» пред`явив виконавчий лист до виконання 23 вересня 2019 року, тобто після спливу трьох років з дня винесення постанови про повернення виконавчого листа стягувачу. Згідно з пунктом другим частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній станом на день винесення оскаржуваної постанови від 01 жовтня 2019 року) виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення у разі якщо пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання. Відповідно до частини шостої статті 12 цього Закону (в редакції, чинній станом на день винесення оскаржуваної постанови від 01 жовтня 2019 року) стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції. Однак, АТ «Державний ощадний банк України» з відповідною заявою у встановленому законом порядку до суду не зверталося, суд не постановляв ухвалу про поновлення строку на пред`явлення виконавчого документа до виконання. Питання щодо поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання у разі його пропуску є виключною компетенцією суду. До повноважень державного виконавця при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження не входить вирішення питання про поновлення пропущеного стягувачем строку. Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Встановивши, що головний державний виконавець Центрального відділу ДВС міста Вінниця ГТУЮ у Вінницькій області Сиридюк Т. В., відкривши виконавче провадження № 61180090 після спливу строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, порушила вищевказані вимоги закону, вийшла за межі своїх повноважень і не врахувала, що АТ «Державний ощадний банк України» звернулося до державного виконавця з пропуском трирічного строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання, а тому суди попередніх інстанцій дійшли до правильного висновку про часткове задоволення скарги. Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував. Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. Згідно з частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року у справі «Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції», пункти 37, 38 рішення Європейського суду з прав людини від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалла Гомесде ла Торре проти Іспанії»). Згідно з частиною п`ятою статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів. Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 02 червня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 11 серпня 2021 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Вінниці Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Сиридюк Тетяни Василівни, заінтересована особа - акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», про визнання дій неправомірними, скасування постанови та зобов`язання вчинити дії. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук