Ухвала КЦС ВС № 754/4395/19

УХВАЛА 16 жовтня 2025 року м. Київ справа № 754/4395/19 провадження № 61-9918ск25 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Фаловської І. М. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 липня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Київський радіозавод» про скасування розпорядження і наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати і середньої заробітної плати, процентів, моральної шкоди, зобов`язання повернути майно і провести перерахунок виплат при звільненні, ВСТАНОВИВ: У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Київський радіозавод» (далі - АТ «Київський радіозавод»), в якому, з урахуванням заяви про уточнення та збільшення позовних вимог, просив: 1) скасувати розпорядження-1 від 01 листопада 2018 року по Конструкторсько-виробничого центру «Спецточмеханіка» АТ «Київський радіозавод» (далі - КВЦ «Спецточмеханіка» АТ «Київський радіозавод»); 2) скасувати наказ АТ «Київський радіозавод» від 14 січня 2019 року № 20-к; 3) поновити його на роботі на посаді токаря у Відособленому госпрозрахунковому структурному підрозділі КВЦ «Спецточмеханіка» АТ «Київський радіозавод» (далі - ВГСП КВЦ «Спецточмеханіка» АТ «Київський радіозавод»); 4) стягнути з АТ «Київський радіозавод» навмисно невиплачену йому заробітну плату за листопад 2018 року в сумі 2 004 грн, за грудень 2018 року - 330 грн; 5) вважати заробітну плату в листопаді 2018 року - 6 012 грн, у грудні 2018 року - 2 246,50 грн; 6) стягнути з АТ «Київський радіозавод» заробітну плату з урахуванням інфляції і 3 % річних за період вимушеного прогулу за 1 133 робочі дні з 14 січня 2019 року до 28 липня 2023 року в сумі 400 674,94 грн; 7) стягнути з АТ «Київський радіозавод» моральну шкоду у розмірі 50 000 грн; 8) зобов`язати АТ «Київський радіозавод» повернути відчужене майно позивачу; 9) зобов`язати АТ «Київський радіозавод» провести остаточний розрахунок при його звільненні за фактичну середню заробітну плату у розмірі 4 129,25 грн. Деснянський районний суд міста Києва рішенням від 11 липня 2024 року у задоволенні позову відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат. Не погодившись з рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 11 липня 2024 року, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. Київський апеляційний суд ухвалою від 02 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 липня 2024 року визнав неподаною та повернув особі, яка її подала, на підставі статей 185, 357 ЦПК України. Не погодившись з рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 11 липня 2024 року та ухвалою Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року, ОСОБА_1 оскаржив їх в касаційному порядку. Верховний Суд ухвалою від 16 грудня 2024 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 липня 2024 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року у справі № 754/4395/19 (провадження № 61-15865ск24). Не погодившись з рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 11 липня 2024 року, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, з урахуванням уточнень, просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині пунктів позовних вимог про: 4) стягнення з АТ «Київський радіозавод» навмисно невиплаченої заробітної плати за листопад 2018 року в сумі 2 004 грн, за грудень 2018 року - 330 грн; 5) вважати заробітну плату в листопаді 2018 року - 6 012 грн, у грудні 2018 року - 2 246,50 грн; 7) стягнення з АТ «Київський радіозавод» 50 000 грн моральної шкоди; 8) зобов`язання АТ «Київський радіозавод» повернути відчужене майно позивачу; 9) зобов`язання АТ «Київський радіозавод» провести остаточний розрахунок при звільненні за фактичною середньою заробітною платою у розмірі 4 129,25 грн, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В іншій частині позовних вимог рішення суду першої інстанції не оскаржувалося, тому перегляду в апеляційному порядку не підлягало. Київський апеляційний суд постановою від 19 травня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 липня 2024 року в оскаржуваній частині залишив без змін. 29 липня 2025 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 липня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 травня 2025 року. Верховний Суд ухвалою від 20 серпня 2025 року касаційну скаргу залишив без руху та надав строк для усунення зазначених недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали. Запропонував заявнику надати обґрунтовану заяву про поновлення строку на касаційне оскарження та докази отримання копії судового рішення суду апеляційної інстанції; зазначити ціну позову; подати уточнену касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 ЦПК України; додати копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи або до електронного кабінету, або у паперовій формі листом з описом вкладення. Попередив про наслідки невиконання вимог вказаної ухвали. 22 серпня 2025 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень забезпечено надання загального доступу ухвали Верховного Суду від 20 серпня 2025 року. 22 серпня 2025 року копія ухвали суду касаційної інстанції від 20 серпня 2025 року направлена заявнику ОСОБА_1 на адресу (квартира АДРЕСА_1 ), яка зазначена в касаційній скарзі. Відповідно до даних автоматизованої системи документообігу суду 12 вересня 2025 року до Верховного Суду повернулося рекомендоване поштове відправлення № 0610275656898, в якому надіслана заявнику ОСОБА_1 копія ухвали суду касаційної інстанції від 20 серпня 2025 року, з довідкою поштового відділення про причину повернення - «за закінченням терміну зберігання». 22 вересня 2025 року копія ухвали суду касаційної інстанції від 20 серпня 2025 року повторно направлена на адресу заявника ОСОБА_1 (квартира АДРЕСА_1 ), яка зазначена в касаційній скарзі, яку заявник отримав 02 жовтня 2025 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке долучене до матеріалів касаційного провадження. У вересні 2025 року до Верховного Суду на виконання вимог ухвали суду від 20 серпня 2025 року від ОСОБА_1 надійшла заява на усунення недоліків касаційної скарги, до якої додано обґрунтовану заяву про поновлення строку на касаційне оскарження та докази отримання копії судового рішення суду апеляційної інстанції; копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи. Проте, заявник не подає уточнену касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 ЦПК України (підстави касаційного оскарження судових рішень), а також не зазначає ціну позову (вартість майна), про зобов`язання повернути (витребувати) якого просить заявник. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про повернення касаційної скарги як неподаної особі, яка її подала, з огляду на таке. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в частині другій статті 389 ЦПК України, є вичерпним. Посилання заявника, як на підставу для відкриття касаційного провадження, лише на порушення норм процесуального та матеріального права, не можна вважати таким, що відповідає вимогам пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України. Отже, процесуальний закон покладає на заявника обов`язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування конкретних норм матеріального та / або порушення норм процесуального права, яке допустили суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбачену (передбачені) статтею 389 ЦПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях. Коректне визначення підстав касаційного оскарження має важливе значення, оскільки суд касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Однак, заявник не зазначив конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбачену (передбачені) статтею 389 ЦПК України. Відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями за заявника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, яких не виклав сам заявник. В іншому випадку вказане б призвело до порушення таких принципів цивільного процесу, як змагальності та диспозитивності. Отже, перевіркою змісту поданих у цій справі касаційної скарги та її нової редакції, встановлено, що у них належним чином не викладені передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Доводів (з належним їх обґрунтуванням) підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, про неправильне застосування або порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, та яких саме, касаційна скарга та її нова редакція не містять. Приведення касаційної скарги відповідно до вимог ЦПК України в частині належного викладення підстав касаційного оскарження судових рішень є процесуальним обов`язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями. Відповідно до частини другої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу. Згідно з частиною третьою статті 185 ЦПК України у разі невиконання ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху вона вважається неподаною та повертається заявникові. На час вирішення питання про прийняття до розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 липня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 травня 2025 року, недоліки касаційної скарги, визначені в ухвалі Верховного Суду від 20 серпня 2025 року, усунено частково. За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню як така, що не містить підстави оскарження судових рішень в касаційному порядку, а також не виконано вимог ухвали суду в частині зазначення відомостей про вартість витребуваного майна. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, здійснюючи тлумачення положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вказав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співрозмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права. Тому повернення касаційної скарги не є порушенням права заявника на доступ до суду за змістом пункту 1 статті 6 Конвенції. Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення скарги. Керуючись статтями 185, 393 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 липня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 травня 2025 року вважати неподаною та повернути заявникові. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя І. М. Фаловська