Постанова 4818 № 953/3383/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 жовтня 2025 року м. Харків справа № 953/3383/24 провадження № 22-ц/818/1686/25 Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Тичкової О.Ю., суддів Маміної О.В., Мальованого Ю.М. за участю секретаря судового засідання Волобуєва О.О. сторони справи: позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ПрАТ СК «ПЗУ Україна» розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 03 грудня 2024 року в складі судді Шаренко С.Л., ВСТАНОВИВ: У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду про стягнення з відповідача 303 776 грн. 60 коп на відшкодування матеріальної шкоди та 50 000 грн на відшкодування моральної шкоди завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати пов`язанні з розглядом справи, як складаються з судового збору в розмірі 2 474,76 грн, а також витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 15 000 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 17.03.2023 року о 20 годині 30 хвилин в м. Харкові по пр. Льва Ландау, ОСОБА_2 керуючи транспортним засобом «HYUNDAI TUCSON», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по другорядній дорозі позначеній дорожнім знаком 2.1 не надала перевагу у русі та здійснила зіткнення з транспортним засобом «AUDI А6» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , що рухався по головній дорозі позначеній дорожнім знаком 2.3. Своїми діями ОСОБА_2 порушила п. 16.11 Правил дорожнього руху України. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль позивача зазнав механічних пошкоджень, що призвело до матеріальних збитків. Постановою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 03.05.2023 ОСОБА_2 визнано винною у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850 грн. Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 на момент ДТП була застрахована у Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «ПЗУ Україна» згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР.210478804 від 10.08.2022. 17.03.2023 позивач звернулась до ПрАТ СК «ПЗУ України» та 05.05.2023 страховик виплатив їй 138 569 грн в якості страхового відшкодування за договором ЕР.210478804 від 09.08.2022. Згідно висновку експерта від 30.06.2023 року, сума матеріального збитку заподіяного власнику автомобіля марки Ауді А 6, пошкодженого внаслідок ДТП, що сталася 17.03.2023 дорівнює ринкової вартості на момент ДТП та складає 442 345,60 грн. Таким чином, різниця між фактичним розміром шкоду і лімітом відповідальності страховика складає (442 345,60 грн. 138 569 грн.) = 303 776,60 грн, що підлягає стягненню з відповідача. Крім того, позивачка просить стягнути з відповідачки завдану їй в результаті ДТП моральну шкоду в розмірі 50 000 грн. Розмір шкоди визначений нею виходячи з вимог розумності та справедливості, оскільки відстуні точні критерії майнового виразу душевного болю, спокою.Отже будь яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням та матиме суто умовний вираз. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 03 грудня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалою Київського районного суду від 10 січня 2025 року виправлено описку. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 169 932, 07 грн, у якості відшкодування майнової шкоди та 50 000 грн, у якості відшкодування моральної шкоди, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1538,56 грн. В задоволенні позовних вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 15000 грн відмовлено. Рішення обгурнтовано тим, що у спірних правовідносинах відповідач повинен відшкодувати позивачу 169 932,07 грн у вигляді різниці вартості транспортного засобу до ДТП і після ДТП, з урахуванням того що страховик повинен був сплатити позивачці 160 000 грн стархового відшкодування. Надавши оцінку обставинам завдання моральної шкоди, а також глибині моральних страждань, завданих позивачу, виходячи з принципів розумності та справедливості, суд прийшов до висновку про задоволення вимог про стягнення моральної шкоди у заявленому в повному обсязі. Матеріали справи не містять договору про надання правничої допомоги, рахунки, акти виконаних робіт тощо, що позбавило суд можливості вирішити питання про стягнення витрат на правничу допомогу, а тому в задоволенні вимог про стягнення витрат на правничу допомогу відмовлено. Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд не дав належної оцінки наданим позивачкою доказам, не повно встановив обставини у справі та ухвалив незаконне та не обгрунтоване рішення. На час звернення до страховика винної особм позивач відмовилась від проведення експертизи та оцінки пошкодження автомобіля, з чого можна зробити висновок, що її повністю влаштувала визначена стаховиком сума відшкодування у розмірі 138 569,00 грн. Відповідачка отримавши відповідь страхової компанії про сплату ОСОБА_1 суми відшкодування у розмірі 138 569,00 грн, що менше ніж максимальний розмір страхової виплати, мала всі підстави вважати, що сума збитків була повністю покрита страховою компанією. Жодної інформації про те, що розмір шкоди становив більше 160 000,00 грн відповідачка не отримувала. Як вбачається з позову, після отримання страхової виплати ОСОБА_1 звернулась до експерта Шаповалова В.І. із заявою про проведення транспортної товарознавчої експертизи та визначення суми матеріального збитку. При цьому, відповідачку не було заздалегідь повідомлено про проведення огляду автомобіля, в матеріалах справи відсутній будь-який доказ вручення або неможливості вручення такого повідомлення. Отже, технічний огляд автомобіля AUDI A6 державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , проводився за відсутності відповідача чи її представника, без її відома. Тому експертне дослідження було проведено з порушенням встановленого порядку проведення ескапертизи. Крім цього наданий суду втсновок не містить підпису експерта. Зазначені обставини свідчать про те, що надний позивачкою висновок експерта ОСОБА_4 є неналежним доказом та помилково взятий судом до уваги. Жодних інших належних доказів на підтвердження розміру завданої в результаті ДТП майнової шкоди матеріали справи не містять. Позивач відремонтувала пошкоджений автомобіль, за ціною, визначеною у висновку експерта, який надано суду, проте таке твердження не підтверджено жодним документом. В матеріалах справи відсутні як докази, які б підтверджували б факт того що автомобіль був відремонтований, так і докази розміру грошових коштів, які начебто витрачались на його відновлення. Судом при винесенні рішення не враховано, що 15.06.2023 року Відповідачка сплатила франшизу у розмірі 2600,00 грн за полісом ЕР.210478804. Докази сплати містяться а матеріалах справи, однак це не враховано при розгляді справи. Позивач також не довела зачвленого нею розміру відшкодування моральної шкоди. Тому підстави для задоволенння позову відсутні. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін у справі, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з наступного. Частиною 1 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 17 березня 2023 року о 20 годині 30 хвилин в м. Харкові по пр. Льва Ландау, керуючи транспортним засобом HYUNDAI TUCSON, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по другорядній дорозі позначеній дорожнім знаком 2.1 не надала перевагу у русі AUDI A6, державний номерний знак НОМЕР_2 , що рухався по головній дорозі позначеній дорожнім знаком 2.3 та здійснила зіткнення. Транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Постановою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 03.05.2023 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі п`ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень 00 копійок. (а.с. 19). Згідно витягу чинності полісу внутрішнього страхування № 210478804. цивільно-правова відповідальність власниці автомобіля HYUNDAI TUCSON, д/н НОМЕР_1 , ОСОБА_2 була застрахована у ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» ( а.с.47.) 17 березня 2023 року позивачка звернулась до страховика із повідомленням про ДТП та заявою про виплату страхового відшкодування (а.с. 16). Листом ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» №603-31 від 31.05.2023 року ОСОБА_2 повідомлено, що узгоджена між страховиклом та потерпілою особою сума страхового відшкодування у розмірі 138 569,00 грн виплачена їй в повному обсязі (а.с.78-90). 20.05.2023 року експерту Шаповалову В.І, надійшла заява від ОСОБА_1 , про проведення транспортної товарознавчої експертизи та визначення суми матеріального збитку для подання до суду. Згідно складеного висновку експерта від 30.06.2023 № 31В сума матеріального збитку заподіяного власнику автомобіля марки AUDI A6, днз НОМЕР_2 , номер шасі (VIN) НОМЕР_3 , 2012 року виготовлення, пошкодженого в наслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 17.03.2023 дорівнює ринковій вартості на момент ДТП та складає 442 345,60 грн. У висновку також вказано, що в даному випадку вартість відновлювального ремонту більша ринкової вартості КТЗ на момент ДТП, згідно п. 8.2 підпункт «а» за суму матеріального збитку приймається вартість КТЗ на момент ДТП. (а.с. 20-27). Даними висновку експерта 22.10.2024 року МЮУ Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. засл. Проф. М.С. Бокаріуса» № 7225 за результатами проведення транспортно-товарознавчого дослідження за заявою ОСОБА_3 підтверджується що вартість автомобіля AUDI A6, д.н.з. НОМЕР_2 пошкодженого внаслідок ДТП 17.03.2023 року, після настання ДТП становить:112413,53 грн (а.с. 113-129). Згідно даних платіжного доручення №Р24Ф1331550805D1651 та платіжної інструкції від 15.06.2023 о 11:43 ОСОБА_2 сплатила позивачці франшизу за страховий випадок Ауді А6 НОМЕР_2 поліс ЕР 21047880 у розмірі 2600,00 (а.с. 79- 80). Судова колегія вважає, що суд правильно встановив характер спірних правовідносин та застосував до них норми належні матеріального права, що їх регулюють. Частиною 2 ст. 1187 ЦК України визначено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Пунктом 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана оплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Спеціальним законом, що встановлює обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 №1961-IV (надалі Закон). Відповідно до статей 3, 5 Закону метою такого страхування є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих унаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу. Страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого ( ст. 6 Закону). За змістом Закону настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, у тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинне відповідати розміру оціненої шкоди, але, якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою. Згідно з положенням пункту 36.2 статті 36 Закону страховик (МТСБУ) має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів" у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у ст. 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Велика Палата Верховного Суду вважає, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. Таким чином, обов`язок з відшкодування шкоди у межах ліміту страхового відшкодування покладається на страховика, різниця між лімітом та фактичним розміром шкоди відшкодовується винною особою. Разом з тим, за правилами ст.ст. 9, 12, 29, 32 Закону при визначенні розміру страхового відшкодування при відшкодуванні шкоди, заподіяної життю та/або здоров`ю потерпілих, страховиком не відшкодовується франшиза, якщо інше не передбачено договором та витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого в порядку, встановленому законодавством. Шкоду, пов`язану з утратою товарної вартості транспортного засобу, страховик не відшкодовує. Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Отже, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою. Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням. Згідно з пунктом 30.1. статті 30 Закону № 1961-IV транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно зі звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП. Відповідно до пункту 30.2 статті 30 Закону № 1961-IV якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП. Згідно із частиною першою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, а також у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Відповідно до частини 3 статті 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди обов`язковому з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керувався, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21) вказано, що абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати. Таким чином, розмір відшкодування моральної шкоди не є сталою величиною, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин справи й доведеності позову. Відповідно до ст. 76, ч.ч. 1, 2 ст. 77, ч. 2 ст. 78 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно ст. 12, ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 принципу справедливості розгляду справи судом. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21). За змістом частин 1- 2, 4 6 ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Судова колегія вважає, що позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження позовних вимог та не погоджується з висновками суду щодо їх оцінки виходячи з наступного. В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції був досліджений оригінал висновку експертизи № 31В від 30.06.2023, що містить підпис та скріплений печаткою експерта, Проти належності зазначеного доказу представник відповідача у судовому засіданні в суді апеляційної інтснції заперечувала, посилалась на те, що він не відповідає наданій суду копії в частині зазначених до висновку додатків, що викликає сумніви у його достовірності. Доказів отримання автомобілем відповідачки в результаті ДТП саме тих пощкоджень що встановлені експертом матеріали справи не містять. Відповідачка не була належним чином повідомлена про проведення експертизи, що позбавило її можливості бути присутньою під час огляяяду автомобілю. Судова колегія відхиляє зазначені заперечення та вважає, що суд правомірно врахував надний позивачем доказ у вигляді копії висновку експертизи № 31В від 30.06.2023. Наявна в матеріалах справи копія не передбачає обов`язкової наявності підпису експерта та повного переліку додатків. Достовірність відповідності змісту наданої суду копії висновку з оригіналом встановлена під час дослідження оригіналу висновку в суді апеляційної інтсанції. До оригіналу висновку долучені письмовне повідомлення №2023/АХ0430КЕ про проведення транспортної товарознавчої експертизи автомобіля AUDI А6, реєстраційний номер НОМЕР_2 та копія рекомендованого повідомлення про направлення його на адресу відповідчки від 20.05.2023, що сідчить про дотримання експертом вимог щодо повідомлення учасника ДТП про дату проведення експертизи та необхідність участі в її проведенні. В супереч вимог ст..ст.12, 81 ЦПК України відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на спростування визначеного експертним дослідженням розміру завданої шкоди. Як встановлено судом, цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_2 була застрахована у Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «ПЗУ Україна». Максимальний розмір страхової виплати, передбачений полісом страхування, за шкоду завдану майну, становить 160 000 грн, що не заперечується сторонами у справі. Відповідно до поданої заяви про узгодження, ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» здійснило виплату ОСОБА_1 страхового відшкодування у сумі 138 569 грн (а.с. 77). Оскільки зі змісту заяви від 01.05.2023 року вбачається, що ОСОБА_1 добровільно та усвідомлено погодилась із сумою страхового відшкодування, що є меншою ніж ліміт відповідальності страховика, суд правомірно відмовив їй у стягненні з відповідачки різниці між узгодженою сумою відшкодування у розмірі 138 569 грн та страховим лімітом у розмірі 160 000 грн, що становить 21 431 грн. Наданими суду доказами підтверджується, що ринкова вартість пошкодженого автомобіля на момент ДТП складає 442345,60 грн (а.с. 27), що перевищує ринкову вартість КТЗ та вважається економічно необґрунтованим, а вартість автомобіля після ДТП складає 112413,53 грн, суд обґрунтовано визначив розмір завданих позивачу збитків у вигляді різниці між непошкодженому стані до ДТП та в пошкодженому стані після ДТП., що дорівнює 169 932,07 грн (а.с. 118). Проте суд не дав належної оцінки наданому відповідачкою доказу виконання свого обов`язку зі сплати франшизи у розмірі 2600 грн та повторно стягнув зазначену суму (а.с. 103-104). З огляду на зазначене визначена судом сума відшкодування матеріальної шкоди підлягає зміні шляхом зменшення на 2600 грн ( 169 932,07 - 2600 ) що дорівнює 167 332,07 грн. В обгрунтувані позовних вимог про відшкодування моральної шкоди позивач зазначила , що оскільки відстуні точні критерії майнового виразу душевного болю, спокою, тому будь яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням та матиме суто умовний вираз. Оскільки ОСОБА_1 , обґрунтовуючи вимоги щодо стягнення моральної шкоди, не навела конкретних відомостей про характер і глибину моральних страждань, яких вона зазнала внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення моральної шкоди в розмірі 50 000 грн. Керуючись пунктом 3 частини другої статті 23 ЦК України, в якому визначено, що моральна шкода може полягати, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна, враховуючи засади розумності, справедливості та співмірності, судова колегія вважає обґрунтованим визначення розміру відшкодування моральної шкоди у сумі 10 000 грн. Враховуючи викладене висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову є обґрунтованим, проте підлягає зміні в частині визначеного судом розміру відшкодування. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Відповідно до статті 141 ЦПК України, судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК Українипри частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, то з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягнення судовий збір у розмірі 1218,41 грн за звернення з позовом до суду. Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволена частково, тому з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 902,45 грн за звернення до апеляційної інстанції. Шляхом взаємозаліку зазначених сум судового збору з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 315,55 грн (1218,41 - 902,45 грн). Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 03 грудня 2024 року змінити в частині визначено судом розміру відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 167 332 (сто шістдесят сім тисяч триста тридцять дві) грн 07 коп на відшкодування матеріальної шкоди та 10 000 (десять тисяч) грн на відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Здійснити перерозподіл судових витрат. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 315 (триста п`ятнадцять) грн 55 коп. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 16.10.2025 року. Головуючий О.Ю.Тичкова Судді О.В.Маміна Ю.М. Мальований