Постанова 4811 № 463/2747/20

Справа № 463/2747/20 Головуючий у 1 інстанції: Грицко Р.Р. Провадження № 22-ц/811/83/21 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В. Категорія: 53 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 квітня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого судді: Савуляка Р.В., суддів: Мікуш Ю.Р., Приколоти Т.І. за участі секретаря: Сеньків Х.І., без участі сторін, розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справицивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,- ВСТАНОВИЛА: У березні 2020 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 50131,63 гривень, а також відшкодування моральної шкоди у розмірі 30000,0 гривень. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він є власником автомобіля марки «AUDI А4» р.н. НОМЕР_1 . 23 січня 2020 року о 07 год. 50 хв. по вул. Тунельна,60 в м. Львові з вини відповідача, який керував автомобілем марки «Nissan» р.н. НОМЕР_2 відбулась дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої було пошкоджено належний йому транспортний засіб. Загальна сума спричинених збитків становить 267058,58 гривень, при цьому, страхова компанія відповідача сплатила страхове відшкодування у розмірі 122045,03 гривень, а відповідач сплатив йому лише франшизу у розмірі 2600,0 гривень. Ринкова вартість його автомобіля у пошкодженому стані становить 94781,92 гривень. Відповідно, різниця між заподіяною шкодою та виплаченою сумою страхового відшкодування і франшизи становить 50131,63 гривень, до якої також включено 2500,0 гривень витрат на проведення експертного дослідження, пов`язаного із встановлення розміру збитків. В добровільному порядку відповідач відмовляється сплатити ці кошти, а тому просив стягнути їх в примусовому порядку. В обґрунтування моральної шкоди посилався на те, що він є батьком трьох дітей та один утримує сім`ю, оскільки дружина не працює та перебуває у відпустці по догляду за дітьми. Крім того, з 12 березня 2020 року на території України запроваджено карантин та діють відповідні карантинні обмеження. Знищення автомобіля різко змінило спосіб життя позивача та його сім`ї, і внаслідок цього він, дружина та діти в умовах карантину змушені користуватись громадським транспортом або таксі. Через такі обставини зазнав значної емоційної напруги та стресу. Моральну шкоду оцінює у розмірі 30000,0 гривень, які також просив стягнути з відповідача в примусовому порядку. Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 03 листопада 2020 року позов ОСОБА_3 - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 47631,63 гривень матеріальної шкоди, 2500,0 гривень витрат пов`язаних із встановленням розміру збитків та 5000,0 гривень моральної шкоди. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 840,80 гривень судового збору. Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 .. В апеляційній скарзі зазначає, що звіт про оцінку автомобіля № 369/20, виконаний ТзОВ «АК Експерт-Сервіс», а саме оцінювачем ОСОБА_4 , не відповідає вимогам ст.. 102 ЦПК України, а отже не є належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом, не повинен братися до уваги при встановленні розміру збитків, що підлягають до відшкодування. Звертає увагу на те, що позивачем не було надано чеків, які б свідчили про понесені ним витрати на ремонт автомобіля. Просить рішення суду скасувати повністю і ухвалити у відповідній частині нове рішення. Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7 та ч. 1 ст. 369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Згідно ч. 5 статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 25 березня 2021 року, є дата складення повного судового рішення 12 квітня 2021 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_3 є власником автомобіля марки «AUDI А4» р.н. НОМЕР_1 , в підтвердження чого до матеріалів справи долучено копію свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (арк.спр.11). 23 січня 2020 року по вул. Тунельна,60 у м. Львові сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «AUDI А4» р.н. НОМЕР_1 та автомобіля марки «Nissan» р.н. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 . Постановою Личаківського районного суду м. Львова від 04 лютого 2020 року, яка не оскаржувалась та набрала законної сили (арк.спр.10), відповідача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу. Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Як вбачається з полісу № АО/2633277 від 18 січня 2020 року, копія якого долучена до матеріалів справи (арк.спр.59), цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 під час керування ним транспортним засобом марки «Nissan» р.н. НОМЕР_2 , на момент ДТП була застрахована у ТДВ «СК «Кредо». Ліміт відповідальності за шкоду, яка заподіяна майну становить 130000,0 гривень на одного потерпілого. Розмір франшизи становить 2600,0 гривень. Згідно виписки з банківського рахунку позивача (арк.спр.61), 03 березня 2020 року ТДВ «СК «Кредо» виплатило ОСОБА_3 страхове відшкодування у розмірі 122045,03 гривень. Водночас, відповідно до звіту № 369/20 від 02 березня 2020 року (арк.спр.12-55), вартість відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складових автомобіля марки «AUDI А4» р.н. НОМЕР_1 , внаслідок пошкодження автомобіля під час ДТП приймається рівним дійсним (ринковій) вартості автомобіля на момент дослідження без аварійних пошкоджень та становить 267058,58 гривень. Ринкова вартість автомобіля марки «AUDI А4» р.н. НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_3 становить 267058,58 гривень. Ринкова вартість автомобіля марки «AUDI А4» р.н. НОМЕР_1 у пошкодженому стані, що належить ОСОБА_3 складає 94781,92 гривень. При цьому, як вбачається з дослідницької частини висновку (арк.спр.16), вартість відновлювального ремонту становить 464411,58 гривень та перевищує дійсну ринкову вартість автомобіля. Як наслідок, проводити ремонтні роботи економічно недоцільно і тому, вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складових приймається рівним дійсній (ринковій) вартості автомобіля на момент дослідження без врахування аварійних пошкоджень і становить 267058,58 гривень. Частиною першою статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України). Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором. Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи. Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов`язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність. Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Судом першої інстанції правильно враховано правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), який зводиться до наступного. Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що відповідач зобов`язаний відшкодувати шкоду у виді різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою є обґрунтованим. Вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «AUDI А4» р.н. НОМЕР_1 рівна вартості автомобіля та становить 267058,58 гривень. В межах ліміту відповідальності страховик відшкодував ОСОБА_3 122045,03 гривень, а ринкова вартість автомобіля у пошкодженому стані становить 94781,92 гривень. Крім того, в силу вимог п.12.1 ст.12 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту, а як зазначено у п.36.6 ст.36 цього Закону, страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування. Як вбачається з дублікату квитанції від 24 січня 2020 року (арк.спр.60), відповідач добровільно відшкодував позивачу обумовлену договором франшизу у розмірі 2600,0 гривень, а відтак, обсяг його загальної відповідальності повинен бути зменшений і на цю суму. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка має бути відшкодована позивачу становить 47631,63 гривень (267058,58 - 94781,92 - 122045,03 - 2600 = 47631,63). Крім того, в силу вимог п.1 ч.2 ст.22 ЦК України збитками визнаються в тому числі витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Згідно наданого рахунку № 369 від 28 лютого 2020 року (арк.спр.62), розмір витрат, пов`язаних із встановленням розміру збитку, а саме складення звіту про оцінку автомобіля становить 2500,0 гривень. Позивач згідно відповідної банківської квитанції від 02 березня 2020 року сплатив вказані кошти на рахунок ТОВ «Експерт-Сервіс» (арк.спр.63). Ці витрати, позивач мусив зробити для доведення розміру шкоди та як наслідок, відновлення свого порушеного права, що в силу вимог п.1 ч.2 ст.22 ЦК України є збитками, які також підлягають відшкодуванню. Судом першої інстанції обґрунтовано відхилено доводи відповідача про недопустимість доказів, з огляду на таке. Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76-80 ЦПК України. Зокрема, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (частина перша статті 79 ЦПК України), а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (частина перша статті 82 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України). Під час розгляду цивільної справи № 753/21177/16-ц (постанова від 19.09.2018) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі вказав, що визначення розміру матеріального збитку при настанні страхового випадку повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (актом) про оцінку майна, який повинен відповідати вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395 (з відповідним змінами). Звіт про оцінку автомобіля № 369/20, на основі якого встановлено розмір шкоди виконано ТзОВ «АК «Експерт-Сервіс», а сама оцінка проведена оцінювачем ОСОБА_4 , який має кваліфікаційне свідоцтво аварійного комісара та кваліфікаційне свідоцтво оцінювача. Згідно копії Сертифіката суб`єкта оціночної діяльності № 34/18 (арк.спр.56), яке видано Фондом державного майна України, ТзОВ «АК «Експерт-Сервіс» має право на проведення оцінки та спеціалізується у сфері оцінки колісних транспортних засобів. Крім того, відповідно до свідоцтва про реєстрацію в Державному реєстрі оцінювачів від 07 квітня 2005 № 2586 (арк.спр.57), оцінювач ОСОБА_5 вправі проводити оцінку об`єктів у матеріальній формі, зокрема, оцінку дорожніх транспортних засобів. Підвищення кваліфікації оцінювача ОСОБА_4 пройшов 13 вересня 2018 року, що також стверджується відповідним посвідченням, копія якого долучена до матеріалів справи (арк.спр.58). Професійною оціночною діяльністю відповідно до вимог ст.4 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» визнається діяльність оцінювачів та суб`єктів оціночної діяльності, визнаних такими відповідно до положень цього Закону, яка полягає в організаційному, методичному та практичному забезпеченні проведення оцінки майна, розгляді та підготовці висновків щодо вартості майна. Оцінка майна проводиться у випадках, встановлених законодавством України, міжнародними угодами, на підставі договору, а також на вимогу однієї з сторін угоди та за згодою сторін (ч.1 ст.7 згаданого вище Закону). Звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності. Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна. (ч.ч.1, 2 ст.12 згаданого вище Закону). Як вбачається зі змісту звіту про оцінку автомобіля № 369/20, такий складений повноважним оцінювачем, про що суд уже вказав вище. Крім того, він містить в собі усі необхідні реквізити, які передбачені національними стандартами, містить розділи, що розкривають зміст проведеної оцінки з посиланням на нормативно-правову базу, а також обґрунтування висновків оцінювача. Відповідач, заперечуючи проти такого доказу не вказав, яка правова норма була порушена при проведенні оцінки і якій вимозі закону не відповідає складений оцінювачем звіт. Іншого звіту або висновку щодо вартості відновлювального ремонту автомобіля марки «AUDI А4» р.н. НОМЕР_1 відповідачем не надано. Суд обґрунтовано прийняв звіт № 369/20 від 02 березня 2020 року до уваги при встановленні розміру збитків, які підлягають до відшкодування. Щодо доводів відповідача про відсутність запису про обізнаність оцінювача про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, такі суд до уваги обґрунтовано також відхилив, оскільки вказана вимога, яка закріплена у ч.5 ст.106 ЦПК України стосується випадків проведення експертного дослідження. Натомість, поданий позивачем звіт по суті є документом, який містить дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Тобто, в силу вимог статті 95 ЦПК України такий звіт є письмовим доказам, достовірність якого не повинна підтверджуватись за правилами, які передбачені для висновку експерта. Наведене спростовує також доводи апеляційної скарги про звіт про оцінку не відповідає вимогам ст.. 102 ЦПК України, а отже не є належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом. Колегія суддів погоджується також висновком суду першої інстанції щодо відшкодування моральної шкоди. Засади та сутність інституту моральної шкоди розкриваються в ЦК України, у ст.23 якого встановлено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. (частини четверта, п`ята). Моральну шкоду позивач обґрунтовував виключно душевними стражданнями, які він зазнав у зв`язку з пошкодженням його майна. Відповідно до ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив про те, що обрахований позивачем розмір моральної шкоди на думку суду є завищеним та не відповідає вимогам розумності, виваженості та справедливості. Судом правильно взято до уваги, що моральну шкоду позивач обґрунтовував в тому числі стражданнями, які понесли члени його сім`ї, тоді як за змістом п.3 ч.2 ст.23 ЦК України, моральна шкода, яка полягає у пошкодженні майна може бути завдана виключно власнику такого майна. При визначенні розміру моральних збитків суд виходив з п.п.3, 5, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди». Відповідно до цієї Постанови, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та з урахуванням інших обставин. Зокрема враховується стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у її життєвих та виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Крім того, як зазначає Європейський суд з прав людини, оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, від 12 липня 2007 року). Також, Європейський суд з прав людини у справі «Тома проти Люксембурга» (2001 рік), використав принцип, по якому сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції за моральну шкоду. Враховуючи вищенаведене, керуючись принципом виваженості, розумності, справедливості та співмірності, суд обґрунтовано визначив суму відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000,0 гривень, які об`єктивно відповідають ступеню та глибині моральних страждань, перенесених позивачем після пошкодження його транспортного засобу. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 листопада 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 12 квітня 2021 року. Головуючий: Савуляк Р.В. Судді: Мікуш Ю.Р. Приколота Т.І.