Постанова 4857 № 380/1222/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/1222/24 пров. № А/857/17373/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Обрізка І.М., суддів Затолочного В.С. Судової-Хомюк Н.М. розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 червня 2024 року, прийняте суддею Качур Р.П.., м. Львові, за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні, у справі № 380/1222/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення несвоєчасного розрахунку при звільненні, визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - встановив: в січні 2024 ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі В/Ч, відповідач), у якій просив: - визнати протиправною бездіяльність В/Ч НОМЕР_1 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні; - зобов`язати В/Ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за шість місяців у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, обчисленого з урахуванням середньоденного грошового забезпечення станом на дату звільнення - 14.02.2021 та відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі Порядок №100), без застосування принципу співмірності; - зобов`язати В/Ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із затримкою виплати індексації грошового забезпечення за період з 29.10.2016 (період початку припинення виплати індексації грошового забезпечення) по 28.02.2018 включно (закінчення періоду невиплати індексації, встановлений на підставі рішення суду у справі № 380/986/23). Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07 червня 2024 позов задоволено. Стягнуто з В/Ч НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 13.02.2021 по 13.08.2021 у розмірі 68394,47 грн. Визнано протиправною бездіяльність В/Ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки з 29.10.2016 по день фактичної виплати 26.12.2023. Зобов`язано В/Ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки з 29.10.2016 по день фактичної виплати 26.12.2023. Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з`ясуванням обставин справи. Просить скасувати рішення суду та прийняти постанову, якою відмовити в позові. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що підстав для застосування до спірних відносин норм КЗпП України немає. Вважає, що до спірних правовідносин необхідно застосувати механізм гарантування своєчасного розрахунку при звільненні з військової служби, який передбачений спеціальним законодавством, зокрема Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (зі змінами). Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24.04.2023 у справі №380/986/23 визнано протиправною бездіяльність В/Ч НОМЕР_1 та зобов`язано нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 29.10.2016 по 28.02.2018 з урахуванням січня 2008 як місяця підвищення доходу, виплату здійснити з урахуванням раніше виплачених сум. В/Ч НОМЕР_1 рішення по справі №380/986/23 виконала, що підтверджується платіжною інструкцією №1943 від 22.12.2023. Але, зобов`язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 29.10.2016 по 28.02.2018 з урахуванням січня 2008 як місяця підвищення доходу, виплату здійснити з урахуванням раніше виплачених сум передбаченої ст.117 КзПП України в судовому порядку не тягне за собою обов`язку В/Ч НОМЕР_1 нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Відповідно до статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» № 1282-ХІІ від 03.07.1991 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення). З врахуванням наведеного право на отримання середнього заробітку з час затримки розрахунку при звільненні виникає лише у разі, якщо такий дохід має постійний, а не разовий характер. Таким чином, відповідно до вказаних норм, індексація грошового забезпечення не є доходом у розумінні Закону № 2050-ІІІ, тому її нарахування у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення Законом № 2050-ІІІ не передбачено. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що наказом командира В/Ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.02.2021 старшого солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 , звільненого наказом командира НОМЕР_2 окремого полку оперативного забезпечення (по особовому складу) від 03.02.2021 № 2-РС у запас, з 14.02.2021 виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24.04.2023 у справі № 380/986/23, яке набрало законної сили, визнано протиправними дії В/Ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29.10.2016 по 28.02.2018. Зобов`язано В/Ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 29.10.2016 по 28.02.2018 з урахуванням січня 2008, як місяця для обчислення індексу споживчих цін при проведенні індексації грошового забезпечення («базового» місяців) та з врахуванням виплачених сум. На виконання вказаного судового рішення, відповідачем 26.12.2023 виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 29.10.2016 по 28.02.2018 з урахуванням січня 2008, як місяця для обчислення індексу споживчих цін при проведенні індексації грошового забезпечення («базового» місяців) у сумі 53285,06 грн., що підтверджується наданою позивачем випискою по картковому рахунку позивача в АТ «Приватбанк», та не заперечується відповідачем. Позивач вважає, що оскільки з ним несвоєчасно проведено розрахунок при звільненні, звернувся із цим позовом. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ). Згідно статті першої Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Частиною другою статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Згідно абзацу першого пункту першого статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Відповідно до частини другої цієї ж статті до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Частиною третьою статті 24 Закону України від 25 березня 1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) врегульовано, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону № 2232-ХІІ порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Згідно абзацу третього пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10 грудня 2008 (далі - Положення № 1153), передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Відтак, звільнений з військової служби військовослужбовець на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечений матеріальним і грошовим забезпеченням. Тобто, у разі звільнення військовослужбовця з військової служби з ним має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення продовольчого, речового та грошового забезпечення. Питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані КЗпП України. У Рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП, у якому визначені основні трудові права працівників. За загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню субсидіарно у тих випадках, коли нормами спеціального законодавства спірні правовідносини не врегульовані. Оскільки питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення, складовою якого є індексація, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за відпустку, тощо) не врегульовані спеціальним законодавством, то до таких правовідносин слід застосовувати приписи КЗпП України. Згідно ч. 1 ст. 47 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. Відповідно до приписів статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. Згідно статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладений обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Аналогічна правова позиція відображена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 та від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17. 19 липня 2022 набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-ІХ), яким, зокрема викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України. Статтею 117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-ІХ, яка була чинною на час виплати позивачу індексації грошового забезпечення) передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Тому, не має значення чи роботодавець добровільно виплатив заборгованість із заробітної плати чи на виконання рішення суду, у випадку затримки розрахунку при звільненні працівника до роботодавця застосовуються санкції, передбачені с. 117 КЗпП України. У постанові від 16 лютого 2023 у справі № 420/20192/21 Верховний Суд зауважив, що передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов`язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов`язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку. Зважаючи на викладене, питання про стягнення на користь працівника середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні може вирішуватися судом одночасно з вирішенням спору про розміри належних звільненому працівникові сум або бути окремим предметом судового розгляду. В постанові від 15 лютого 2024 у справі № 420/11416/23 Верховний Суд виснував, що жодною нормою права не обмежено строку, коли особа після виплати належних їй при звільненні сум може звернутися до роботодавця або безпосередньо до суду щодо незгоди з їх розміром, що в свою чергу в подальшому вплине на її право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Стаття 116 КЗпП України оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу визначає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні. У постанові від 26 лютого 2020 у справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого, зазначила таке: «Разом з тим статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. З урахуванням фактичних обставин справи, та встановленого правового регулювання спірних правовідносин, які виникли між сторонами, доходить висновку про те, що, оскільки відповідач не провів з позивачем на день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення розрахунок у повному обсязі, а саме не виплатив індексацію грошового забезпечення, то позивач відповідно до статті 117 КЗпП України має право на виплату середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні». Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов`язок випалити позивачу середнє грошове забезпечення, а також алгоритму розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за цей період, суд зазначає наступне. Оскільки остаточний розрахунок із позивачем у зв`язку із звільненням проведено виплатою коштів на виконання судового рішення 26.12.2023, а не при виключенні останнього із списків частини 12.02.2021, то строк затримки розрахунку складає 1047 дні, що вірно вказав суд першої інстанції. Відтак, спірним у цих правовідносинах є період з 13.02.2021 (наступний день після звільнення) по 26.12.2023 (день остаточного розрахунку). Зазначений спірний період стягнення середнього грошового забезпечення у цій справі можна умовно поділити на дві частини: до набрання чинності 19.07.2022 Законом № 2352-ІХ і після цього. Період з 13.02.2021 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) врегульований статтею 117 КЗпП України у редакції до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто, без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосуватися принцип співмірності та, суд, відповідно, може зменшити таку виплату. Однак період з 19.07.2022 по 26.12.2023 врегульований вже чинною на день прийняття рішення у цій справі, редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати середнього заробітку працівникові шістьма місяцями. Відтак, у межах цієї справи суд застосовує положення статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом у постановах від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, отже така є сталою та послідовною. Обраховуючи розмір середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, який підлягає виплаті на користь позивача, суд бере до уваги наведені вище правові висновки Верховного Суду та зазначає таке. Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджений «Порядок обчислення середньої заробітної плати» (далі як і раніше - Порядок № 100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (пп. «л» п. 1 розділу І Порядку № 100). Відповідно до п. 2 розділу ІІ Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно з п. 8 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Так, враховуючи внесені у ст. 117 КЗпП України зміни (в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022), В/Ч НОМЕР_1 повинна виплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, тобто з 13.02.2021 (наступний день після виключення зі списків особового складу частини) по 13.08.2021 (181 день). Відповідно до довідки № 2437 від 09.12.2022 за два останні повні місяці позивачу нараховано та виплачено грошове забезпечення у такому розмірі: 11710,16 грн за грудень 2020 та 11717,57 грн за січень 2021, що за два місяці становить 23427,73 грн. Відтак середньоденна заробітна плата становить 377,87 грн (за останні 2 місяці 23427,73 грн / 61 календарний день за останні два повні місяці). Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 377,87 грн (середньоденна заробітна плата позивача) х 181 (кількість днів за який слід стягнути середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку) = 68394,47 гривень. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки з 29.10.2016 по 26.12.2023, колегія суддів зазначає таке. Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року №2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ). Статтею 1 Закону №2050-ІІІ закріплено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Згідно зі статтею 2 Закону №2050-ІІІ, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. За змістом статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Зі змісту наведених норм слідує, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати. Згадані вище статті 2, 3 Закону №2050-ІІІ встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, - один і більше календарних місяців; дається визначення поняття «доходи» для цілей цього Закону; а також порядок обчислення суми компенсації. З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159). Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ і лише конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій. У пункті 4 Порядку №159 прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому, індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом. Згідно з пунктами 5, 7 Порядку № 159, сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Компенсація проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати, а саме: власних коштів - підприємствами, установами та організаціями, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднаннями громадян; коштів відповідного бюджету - підприємствами, установами та організаціями, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду, фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету. Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ та пункті 4 Порядку № 159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Таким чином, кошти, які підлягають нарахуванню у порядку компенсації громадянину частини доходу у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер, дія вищенаведених нормативних актів поширюється на підприємства, установи, організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, і компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування, тобто, чи самим підприємством, установою чи організацією добровільно або на виконання судового рішення. Аналогічний підхід до розуміння зазначених норм права Верховний Суд України висловив у постанові від 29.04.2020 (справа № 420/2093/16-а). Таким чином, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. За наведених обставин, відповідач у зв`язку із порушенням встановлених строків виплати пенсії, право позивача на яку встановлено судовим рішенням в іншій справі, повинен був здійснити нарахування та виплату позивачу компенсацію втрати частини доходів у порядку, передбаченому Законом № 2050-ІІІ та Порядком №159. Компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат. Слід також зауважити, що у постанові від 11.07.2017 у справі №2а-1102/09/2670 Верховний Суд України виклав правову позицію щодо застосування Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строку їх виплати» саме у контексті втрати позивачем заробітку у зв`язку з невиконанням відповідачем судового рішення про поновлення його на роботі. Так, у цій постанові Верховний Суд України дійшов висновку, що правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Від вказаного висновку Велика Палата Верховного Суду не відступала, а отже він є застосовним до спірних правовідносин у цій справі. Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 № 159, не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. ВСУ зауважив, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. З урахуванням наведеного, слід дійти висновку про те, що право працівника на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням термінів виплати заробітної плати може виникати не тільки у працівника, який перебуває у трудових відносинах із роботодавцем, але і у звільненого також, або в разі несвоєчасного виконання рішення суду про стягнення заробітку. Судом встановлено, що остаточна виплата позивачу доходу у вигляді індексації грошового забезпечення за період з 29.10.2016 по 28.02.2018 з урахуванням січня 2008, як місяця для обчислення індексу споживчих цін при проведенні індексації грошового забезпечення («базового» місяців) у сумі 53285,06 грн, відбулась лише 26.12.2023. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач має право на виплату йому компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 29.10.2016 по 28.02.2018 включно з урахуванням січня 2008 як базового місяця за період затримки виплати. Апеляційний суд при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №303-A, п. 29). Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- постановив: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 червня 2024 року у справі № 380/1222/24 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. М. Обрізко судді В. С. Затолочний Н. М. Судова-Хомюк