Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/1545/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Головуючий суддя у першій інстанції: Хома О.П. 17 червня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/1545/24 пров. № А/857/9627/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Бруновської Н.В. суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року у справі № 380/1545/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, - В С Т А Н О В И В: 22.01.2024р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив суд: стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період: 18.06.2020р. - 18.12.2020р. у розмір 64 461, 18 грн.. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.03.2024р. позов задоволено частково. Суд зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 (нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки при звільненні за період: 24.06.2023р. - 24.12.2023р., виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995р. №100, з урахуванням податків, зборів та інших платежів відповідно до вимог чинного законодавства. У задоволенні інших позовних вимог суд відмовив. Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, апелянт Військова частина НОМЕР_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Апелянт просить суд, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.03.2024р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю. Крім того, із вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився ОСОБА_1 та просить суд апеляційної інстанції, скасувати рішення Львівського окружного адміністративного від 20.03.2024р. у справі №380/1545/24 та ухвалити нове рішення яким стягнути з військової частини НОМЕР_1 в його користь середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період: 18.06.2020р. - 18.12.2020р. у розмірі 64461,18грн. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Військової частина НОМЕР_1 не підлягає до задоволення, а апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення виходячи з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 до виключення зі списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення з 17.06.2020р. наказом №124 від 17.06.2020р. 12.08.2022р. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду у справі №380/1559/22 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково шляхом зобов`язання в/ч НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату останньому індексації грошового забезпечення за період: 01 січня 2016 року - 28 лютого 2018 року із збереженням базового місяця, що враховувався до 01 грудня 2015 року відповідно до положень Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078, з урахуванням виплачених сум. ч.4 ст.78 КАС України, передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. З метою виконання постанови суду від 12.08.2023р. у справі №380/1559/22, військова частина НОМЕР_1 нарахувала та 24.12.2023р. виплатила на картковий рахунок позивача індексацію у розмірі 64 817 грн 99 коп. Отже, станом на дату виключення із списків особового складу військової частини відповідач не провів повного розрахунку з ОСОБА_1 , а така виплата належних при звільненні сум завершена 24.12.2023р., тобто поза межами строку, встановленого ст.116 КЗпП. ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП у взаємозв`язку з положеннями ст.ст.117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно ст.47 КЗпП роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. ст.116 КЗпП визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. ст.117 КЗпП встановлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Однак, встановлений ст.117 КЗпП механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. Певні намагання віднайти такий баланс простежуються у судових рішеннях Верховного Суду України(зокрема, у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16), постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц. Оскільки належне грошове забезпечення позивачеві не виплачено у день його виключення із списків частини, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. Тому, відповідно до ст.117 КЗпП позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку, але не більше як за шість місяців. Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 13 травня 2020 року Справа № 810/451/17 Провадження № 11-1210апп19 зазначила, що умовами застосування ч.1 ст.117 КЗпП є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). ч.2 ст.117 КЗпП встановлено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, серед іншого, зазначено таке:

86. Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

87. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП.

88. Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

89. Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

90. Водночас виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

91. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: 91.1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 91.2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 91.3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника. 91.4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

92. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

93. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц). За текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. За текстом постанови Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 823/1823/18:

67. Водночас, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19. З огляду на наведені мотиви, колегія суддів вважає, що відшкодування за час затримки, передбачене ч.2 ст.117 КЗпП, необхідно розраховувати із принципів розумності, справедливості та пропорційності. Апеляційний суд застосовує принцип пропорційності враховуючи: -розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; -період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; -ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника. -інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. ст.27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100. Верховний Суд у постанові від 18 липня 2018 року по справі № 825/325/16 вказав, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи. Як видно з матеріалів даної справи, остаточний розрахунок з ОСОБА_1 проведений 24.12.2023р. на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду 12.08.2023р. у справі №380/1559/22. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що з урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (24.12.2023р.), що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма ст.117 КЗпП України в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин №2352-ІХ. Із змісту копії картки особового рахунку грошового забезпечення видно, що грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні повні два місці перед звільненням складало: квітень 2020 року становить 14 717,21 грн., травень 2020 року становить 14 717,21 грн. Середньоденне грошове забезпечення (заробітна плата) позивача складає:(14 717,21 грн. + 14 717,21 грн.) / 61 день = 482,53 грн. Тобто, середньоденна заробітна плата становить - 482,53 гривень. Тому, визначаючи період, за який позивачу підлягає виплата середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, колегія суддів виходить із чинної з 19.07.2022р. редакції ч.1 ст.117 КЗпП України, у відповідності до якої на користь позивача підлягає стягненню середнє грошове забезпечення за шість місяців або за 183 дні (з 24.06.2023р. - 23.12.2023р. переддень розрахунку, оскільки 24.12.2023р. відповідачем проведено розрахунок). Зважаючи на вищевикладені обставини, колегія суддів зазначає, що середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (але не більше як за шість місяців) за період: 24.06.2023р. - 23.12.2023р. складає:183 дні х 482,53 грн. = 88 302,99 грн. При цьому, задовольняючи позовні вимоги позивача, колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011р. у справі № 6- 39цс11 та у Пленумі Верховного Суду України у Постанові від 24.12.1999р. № 13, а також постанову Верховного Суду від 04.04.2018р. у справі № 524/1714/16-а (К/9901/8793/18), висновки Верховного Суду України від 27.04.2016р. у справі №6-113цс16 щодо застосування принципу співмірності, з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати тощо. Обґрунтоване та співмірне середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні слід розраховувати виходячи з частки виплаченого розміру індексації до наведеного вище загального розміру середньоденного грошового забезпечення занесвоєчасний розрахунок при звільненні. Розмір несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення складає 64 817,99 грн. Розмір середньоденного грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (але не більше як за шість місяців) становить 88 302,99 грн. Тобто, частка (коефіцієнт співмірності) становить: 64 817,99 грн. / 88 302,99 грн. = 0,73 Виходячи з даного коефіцієнту співмірності, обґрунтоване середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період 24.06.2023р. -23.12.2023 р складає 183 дні х 482,53 грн. х 0,73 = 64 461,18 грн. Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року по справі № 806/345/16, від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16, від 04.04.2018 року у справі №524/1714/16-а. Отже, виходячи з принципів розумності та справедливості, пропорційності, враховуючи співмірність, справедливий та розумний баланс інтересів між інтересами працівника і роботодавця, розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, те, що відповідач є державним органом, відсутність спору на день звільнення, тривалості періоду з моменту порушення прав працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, а також зважаючи на введення воєнного стану в Україні та загальновідомі обставини значного дефіциту Державного бюджету України і переорієнтування спрямованості основного масиву бюджетних асигнувань на забезпечення ефективного покриття потреб Сил Оборони України, суд апеляційної інстанції дійшов висновків, що у межах чинного правового регулювання та стану суспільних відносин належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача є стягнення на його користь 64 461,18 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Одночасно, колегія суддів вважає за необхідне також зазначити, що вирішуючи спірні правовідносини, суд першої інстанції вирішив питання розподілу судових витрат, разом з тим не зазначив про такі у резолютивній частині рішення. Професійна правова допомога позивачу надавалася адвокатом Ліпенко Ю.К. (свідоцтво про зайняття адвокатською діяльністю від 12.06.2019р. серія ЛВ №001518) на підставі договору про надання правової допомоги від 16.04.2021р. №32/21, примірник якого наявний у матеріалах справи. Вид наданих позивачу послуг професійної правової допомоги, їх тривалість та вартість підтверджується замовленням про надання правової допомоги №3 від 28.12.2023р. Розрахунок здійснено у відповідності до розміру погодинної ставки за надані послуги, з розрахунку вартості 1 години 1 000 грн, загальна сума до оплати за виконану роботу становить 2 000 грн (2 год. х 1 000 грн). Оплата послуг за правову допомогу в розмірі 2 000 грн. підтверджується квитанцією від 26.12.202р.3 №81 на суму 2000 грн. Додані до матеріалів справи документи підтверджують надання адвокатом Ліпенко Ю.К. професійної правової допомоги ОСОБА_1 , а платіжні документи підтверджують понесення позивачем витрат на правову допомогу. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 14.11.2019р. у справі № 826/15063/18, від 20.11.2020р. у справі № 910/13071/19 та врахованої при вирішення питання розподілу судових витрат, суд керується критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Визначена адвокатом сума понесених витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованою, відповідає обсягу фактично наданих ним послуг, досліджених та підготовлених доказів, обсягу використаних нормативно-правових актів та є співмірною з обсягом наданих послуг, що зумовлює висновок суду про стягнення з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань в користь позивача витрати на правову допомогу в сумі 2 000 грн. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, п.29). Також згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. В ст.242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, про наявність підстав для задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Військової частини НОМЕР_1 діяв не у спосіб що визначений законом та Конституцією України, а тому апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишає без задоволення. ст.317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За таких обставин, колегії суддів вважає, що суд першої інстанції допустив помилкове тлумачення норм матеріального права, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції слід скасувати, та прийняти нове про часткове задоволення позову. З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи тому, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове рішення яким позов слід задоволити частково. В решті вимог відмовити за безпідставністю. Керуючись ст.ст.229,308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України суд,- ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року у справі № 380/1545/24 скасувати та прийняти нову постанову. Позов - задовольнити частково. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період: 24.06.2023 року до 23.12.2023 року у розмірі 64461,18 грн. (шістдесят чотири тисячі чотириста шістдесят одна гривня 18 копійок). Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) понесені судові витрати в розмірі 2000,00 грн (дві тисячі гривень) за надання правової допомоги. У задоволенні інших позовних вимог відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н. В. Бруновська судді Р. Б. Хобор Р. М. Шавель Повне судове рішення складено 17.06.2024р.