Постанова 4857 № 260/6709/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Головуючий суддя у першій інстанції: Ващилін Р.О. 06 грудня 2023 рокуЛьвівСправа № 260/6709/23 пров. № А/857/20260/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Бруновської Н.В. суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2023 року у справі № 260/6709/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В: 02.08.2023р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до НОМЕР_2 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_1 ), у якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні при виплаті заборгованості з індексації; - зобов`язати нарахувати та виплатити середній заробіток за 714 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період: 03.08.2021р. - 17.07.2023р. включно, обчислений шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення за весь час затримки виплати індексації. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2023 року позов задоволено частково. Суд визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України) щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні при виплаті заборгованості з індексації грошового забезпечення. Крім того, суд сягнув із бюджетних асигнувань НОМЕР_2 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 03.08.2021р. - 03.02.2022р. у розмірі 94688,55 грн. У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив. Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, апелянт Військова частина НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Апелянт просить суд, рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20.10.2023р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що головний сержант ОСОБА_1 проходив військову службу в органах Державної прикордонної служби України. 30.07.2021р. наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону №323-ОС ОСОБА_1 звільнено з військової служби на підставі пп. а п.2 ч.5 ст.26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу (у зв`язку із закінченням строку контракту). 02.08.2021р. наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (про особовий склад) №325-ОС ОСОБА_1 , виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 02 серпня 2021 року. 05.12.2022р. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду у справі №260/880/22, яке залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2023р., адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону задоволено частково. Суд визнав протиправними дії НОМЕР_2 прикордонного загону щодо неналежного визначення базового місяця для обрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року - 28 лютого 2018 року. Крім того, суд зобов`язав НОМЕР_2 прикордонний загін нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року - 28 лютого 2018 року, із застосуванням базового місяця січень 2008 року, з врахуванням раніше виплачених сум. Одночасно, суд визнав протиправними дії НОМЕР_2 прикордонного загону, які полягають у не застосуванні при нарахуванні індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року - 02 серпня 2021 року вимог абз.4, 5, 6 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078. При цьому, суд зобов`язав НОМЕР_2 прикордонний загін здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року - 02 серпня 2021 року із урахуванням вимог абз.4, 5, 6 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078 (з урахуванням виплачених сум). В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив. ч.4 ст.78 КАС України, передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. З метою виконання рішення суду, що набрало законної сили НОМЕР_2 прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) - 18.07.2023р. виплатив ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у розмірі 244879,57 грн. Отже, станом на дату виключення із списків особового складу військової частини 02.08.2023р. відповідач не провів з ОСОБА_1 повного розрахунку, а така виплата належних при звільненні сум завершена 18.07.2023р., тобто поза межами строку, встановленого ст. 116 КЗпП. ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. В ст.116 КЗпП видно, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. ст.117 КЗпП встановлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Однак, встановлений ст.117 КЗпП механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. Певні намагання віднайти такий баланс простежуються у судових рішеннях Верховного Суду України(зокрема, у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16), постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц. Оскільки індексацію грошового забезпечення позивачеві не виплачено у день його виключення із списків частини, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. Тому, відповідно до ст.117 КЗпП позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку, але не більше як за шість місяців. Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 13 травня 2020 року Справа № 810/451/17 Провадження № 11-1210апп19 зазначила, що умовами застосування ч.1 ст.117 КЗпП є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). ч.2 ст.117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, серед іншого, зазначено таке:

86. Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

87. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП.

88. Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

89. Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

90. Водночас виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

91. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: 91.1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 91.2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 91.3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника. 91.4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

92. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

93. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц). За текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. За текстом постанови Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 823/1823/18:

67. Водночас, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19. З огляду на наведені мотиви, колегія суддів вважає, що відшкодування за час затримки, передбачене ч.2 ст.117 КЗпП, необхідно розраховувати із принципів розумності, справедливості та пропорційності. Апеляційний суд застосовує принцип пропорційності враховуючи: -розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; -період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; -ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника. -інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. ст.27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100. Верховний Суд у постанові від 18 липня 2018 року по справі № 825/325/16 вказав, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи. Як видно з матеріалів даної справи, остаточний розрахунок з позивачем проведений 18.07.2023р. на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05.12.2022р. у справі №№260/880/22, яке набрало законної сили після перегляду судом апеляційної інстанції 26.05.2023р. Отже, затримка у розрахунку утворилася за період з 03.08.2021р. (наступний день після дати звільнення зі служби) 17.07.2023р., що становить 714 календарних днів. Поряд з цим колегія суддів зазначає, що 19.07.2022р. набрав чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин №2352-IX від 01.07.2022р. (далі - Закон №2352-ІХ), яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме: У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Тобто, з 19.07.2022р. законодавцем встановлене обмеження щодо розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні шестимісячним терміном. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що в даному випадку правовідносини щодо розрахунку при звільненні закінчились 18.07.2023р. виплатою відповідачем відповідної суми в розмірі 244879,57 грн. на виконання рішення суду. Тобто, такий розрахунок відбувся в період дії поточної редакції ст.117 КЗпП України. Отже, вірним є висновок суду першої інстанції, що ОСОБА_1 має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, проте не більш як за шість місяців. У зв`язку з чим, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні повинен бути розрахований за шість місяців, тобто починаючи з 03.08.2023р. (наступного після звільнення) по 02.02.2022р., що становить 184 календарних дні. Одночасно, колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що обчислення середнього заробітку визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995р. (далі - Порядок №100). В п.2 Порядку №100 видно, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. п.5 розділу IV Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Відповідно до наданих відповідачем відомостей розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 складає 511,83 грн. (15616,80 + 15604,89 / 61). Разом з тим, суд першої інстанції при проведенні розрахунків допустив помилку та нарахував ОСОБА_1 середній заробіток за 185 днів (шість місяців і 1 день), хоча період з 03.08.2021р.- 02.02.2022р. (шість місяців = 184 дні). Зважаючи на те, що кількість днів затримки розрахунку у період з наступного дня після звільнення позивача (03 серпня 2021 року) по день виплати позивачу індексації (18 липня 2023 року), перевищує 6 місяців, враховуючи положення ст. 117 КЗпП України (в редакції, чинній станом на день виникнення спірних правовідносин), суд апеляційної інстанції вважає, що середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні підлягає стягненню, але не більш як за шість місяців, тобто з 03.08.2021р. - 02.02.2022р., що становить 184 календарних дня, у сумі 94176,72 грн. (511,83 грн*184). За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі НОМЕР_2 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_1 ) діяв не у спосіб що визначений законом та Конституцією України. Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, п.29). Також згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. В ст.242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. ст.317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4)неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За таких обставин, суд апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки відповідач, як суб`єкт владних повноважень в особі НОМЕР_2 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_1 ), діяв не у спосіб, що визначені законами та Конституцією України. При цьому, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи - невірно визначив розмір суми середнього заробітку, який підлягає до стягнення на користь позивача, не здійснивши обрахунку такого розміру відповідно до Порядку №100. Разом з тим, вказана обставина, не може бути підставою для встановлення помилковості висновків суду першої інстанції та не є підставою для скасування ухваленого рішення. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає за необхідне змінити судове рішення шляхом викладення його резолютивної частини у новій редакції. В іншій частині рішення суду першої інстанції- залишити без змін. Розподіл судових витрат, відповідно до вимог ст.139 КАС України не передбачений. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд- ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу НОМЕР_2 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_1 ) залишити без задоволення Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2023 року у справі № 260/6709/23 - змінити з підстав викладених у даній постанові. Викласти абзац 3 резолютивної частини рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2023 року у справі № 260/6709/23 у наступній редакції: «Стягнути із бюджетних асигнувань НОМЕР_2 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 03.08.2021р. - 02.02.2022р. у розмірі - 94176,72. (дев`яносто чотири тисячі сто сімдесят шість гривень сімдесят дві копійки). У іншій частині рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2023 року у справі № 260/6709/23 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н. В. Бруновська судді Р. Б. Хобор Р. М. Шавель Повне судове рішення складено 06.12.2023р.