Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 300/3677/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/3677/24 пров. № А/857/25230/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді - Мікули О. І., суддів - Кузьмича С. М., Курильця А. Р., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт Смарт Буд" на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 липня 2024 року у справі №300/3677/24 за адміністративним позовом Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт Смарт Буд" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, - суддя в 1-й інстанції Матуляк Я. П., дата ухвалення рішення 09 липня 2024 року, місце ухвалення рішення м. Івано-Франківськ, дата складання повного тексту рішення не зазначено, в с т а н о в и в: Позивач- Івано-Франківське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося в суд з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт Смарт Буд", в якому просило стягнути адміністративно-господарські санкції та пеню у розмірі 44392,22 грн. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 липня 2024 року позов задоволено. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт Смарт Буд" на користь Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції та пеню в сумі 44392 (сорок чотири тисячі триста дев`яносто дві) гривні 22 копійки. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню. В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що середньооблікова чисельність штатних працівників ТОВ "Моноліт Смарт Буд" у 2023 році становила 7 осіб (7,42 округлено - 7), а не 8 як про це вказує позивач. Оскільки, середньооблікова чисельність штатних працівників ТОВ "Моноліт Смарт Буд" менша встановленого ст.19 Закону №875-XII нормативу, то у Товариства відсутній обов`язок по створенню робочих місць та працевлаштуванню осіб з інвалідністю, а відтак і відсутній обов`язок, встановлений ст.20 Закону №875-XII щодо сплати адміністративно-господарської санкції. З врахуванням наведеного вище просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Відзив на апеляційну скаргу позивачем поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ "Моноліт Смарт Буд" є юридичною особою, що здійснює господарську діяльність та використовує найману працю. Згідно з інформацією Пенсійного фонду України про зайнятість та працевлаштування за 2023 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача становить 8 осіб, з них відсутні працівники, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність 1, фонд оплати праці штатних працівників за рік становить 705759,70 грн, середня річна заробітна плата штатного працівника 88219,96 грн. Таким чином, судом встановлено, що за вказаний період відповідачем не забезпечено працевлаштування 1 особи з інвалідністю, із врахуванням того, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за 2023 рік становила 8 осіб, а кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу (4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця), складає 1 одиницю. Проте відповідачем не працевлаштовано жодної особи з інвалідністю. Івано-Франківським обласним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю сформовано розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, згідно якого сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік склала 44109,98 грн (а.с.5). Вказаний розрахунок розміщено в електронному кабінеті роботодавця, на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України 07 березня 2024 року (а.с.6). З розрахунку заборгованості по сплаті адміністративного-господарських санкцій за незайняті робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік вбачається, що розмір адміністративно-господарських санкцій становить 44109,98 грн, а сума пені нарахованої за несвоєчасну сплату адміністративного-господарських санкцій складає 282,24 грн (а.с.7). Сума адміністративно-господарських санкцій та нарахованої пені у загальному розмірі 44392,22 грн на момент розгляду справи в суді, ТОВ "Моноліт Смарт Буд" не сплачена. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не вжив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, яке полягає у не забезпеченні середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу у 2023 році, тому позовні вимоги про стягнення з нього адміністративно-господарських санкцій та пені належить задовольнити. Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного. Враховуючи вимоги ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Згідно з ч.2 ст.12 Закону України Про охорону праці у випадках, передбачених законодавством, роботодавець зобов`язаний організувати працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до медичних рекомендацій. За змістом ст.14 Закону України Про зайнятість населення від 5 липня 2012 року № 5067-VI (далі - Закон № 5067-VI) особи з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, є однією з категорій осіб, які мають додаткові гарантії на допомогу в працевлаштуванні. Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, який визначає Закон України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні від 21 березня 1991 року №875-ХІІ (далі - Закон №875-ХІІ в редакції на час спірних відносин) гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами Стаття 17 Закону №875-ХІІ передбачає, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю. Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров`я перешкоджає виконанню професійних обов`язків, загрожує здоров`ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров`я осіб з інвалідністю. Відповідно до ст.18 Закону №875-XII забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Згідно зі ст.18-1 Закону №875-XII особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна. Рішення про визнання особи з інвалідністю безробітною і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання особи з інвалідністю на підставі поданих нею рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань. Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для осіб з інвалідністю, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За змістом ч.1-3 ст.19 Закону №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним. Частина 10 ст.19 Закону №875-ХІІ передбачає, що керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку. Відповідно до ст.20 Закону №875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. Згідно з ч.11-12 ст.19 Закону №875-ХІІ Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону. Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України. З системного аналізу наведених вище правових норм суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення, передбаченого статтею 20 Закону №875-XII. За змістом п.4 ч.3 ст.50 Закону України Про зайнятість населення від 5 липня 2012 року № 5067-VI (далі - Закон №5067-VI у редакції на час спірних відносин) роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання не пізніше ніж за два місяці до вивільнення (не пізніше ніж за 30 календарних днів до вивільнення у разі звільнення державних службовців відповідно до пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону України Про державну службу). Приписами статей 19 і 20 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, статей 24-1, 26 та частини другої статті 27 Закону України Про зайнятість населення Кабінетом Міністрів України постановою від 31.01.2007 №70 затверджено Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування (далі - Порядок №70 в редакції на час спірних відносин), який визначає процедуру подання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб (далі - роботодавці), звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі - відділення Фонду) та інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю - базовому центру зайнятості. Відповідно до п.2, 4 Порядку №70 звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом. Датою надходження звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю вважається дата подання роботодавцем звіту до відділення Фонду, а у разі надсилання його поштою - дата на поштовому штемпелі. Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, також подають (надсилають) копію довідки органу державної податкової служби про включення їх до реєстру неприбуткових установ. Оригінал довідки пред`являється під час подання звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю. У разі надсилання звіту поштою копія довідки засвідчується нотаріально. Звіти роботодавців про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю зберігаються у відділеннях Фонду протягом трьох років. Наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31 травня 2013 року затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) (далі - Порядок №316, яка була чинна на час виникнення спірних відносин). Згідно з п.3-6 розділу І Порядку №316 форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Актуальність зазначених у формі № 3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв`язку. Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Роботодавець визначає вид звітності - первинна або уточнювальна. Первинна звітність подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії). Уточнювальна звітність подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії: умов праці, розміру заробітної плати, вимог до претендента тощо. При цьому не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та назви професії (посади) (пункт 6 розділу І Порядку №316). Отже, з аналізу Закону №5067 та затвердженого Порядку подання форми звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії. При цьому, періодичності (щомісячної, щоквартальної тощо) подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Так, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення. Однак обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону № 875-XII. Тому підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, їх відмова від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю. Як вбачається з матеріалів справи, норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю для відповідача за 2023 рік складав одне робоче місце, яке зайняте особою з інвалідністю не було. Доказів вжиття всіх залежних від ТОВ "Моноліт Смарт Буд" заходів щодо працевлаштування особи з інвалідністю відповідач суду не подав, що стало підставою для нарахування адміністративно-господарських санкцій у сумі 44392,22 грн, виходячи з розрахунку розміру середньої річної заробітної плати. Згідно з розрахунком сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, за 2023 рік (а.с.5), сформованого в автоматичному режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності, середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у відповідача за рік, склала 8 осіб, середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, - 0 осіб. Однак відповідач не погоджується з розрахунком сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та зазначає, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу ТзОВ "Моноліт Смарт Буд" за 2023 рік складає 7,42 особи, а не 8 осіб. Даючи правову оцінку помилковості даних з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, які були надані Пенсійним фондом України до Фонду соціального страхування осіб з інвалідністю, та стали підставою для формування даних Розрахунку санкцій за невиконання нормативу за 2023 рік, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до п.2.1 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої Наказом Державного комітету статистики від 28 вересня 2005 року №286 (далі- Інструкція №286) в облікову кількість штатних працівників включаються усі наймані працівники, які уклали письмово трудовий договір (контракт) і виконували постійну, тимчасову або сезонну роботу один день і більше, а також власники підприємства, якщо, крім доходу, вони отримували заробітну плату на цьому підприємстві. Згідно з пп.2.6.1., 2.6.2. п. 2.6. цієї Інструкції не включаються до облікової кількості штатних працівників такі категорії, прийняті на роботу за сумісництвом з інших підприємств; залучені до виконання робіт за цивільно-правовими договорами (договорами підряду). За змістом п.3.2 Інструкції №286 середньооблікова кількість штатних працівників розраховується на підставі щоденних даних про облікову кількість штатних працівників, які повинні уточнюватись відповідно до наказів про прийом, переведення працівника на іншу роботу та припинення трудового договору. Облікова кількість штатних працівників за кожен день має відповідати даним табельного обліку використання робочого часу працівників, на підставі якого визначається кількість працівників, які з`явились або не з`явились на роботу. За таких обставин законодавством визначено, що до облікового складу штату працівників не включаються працівники, прийняті на роботу за сумісництвом та за цивільно-правовими договорами. Колегія суддів зазначає, що апелянтом долученого до апеляційної скарги розрахунок середньооблікової кількості штатних працівників Товариством, разом з тим, доказів розрахунку у звітному Податковому розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь працівників , які є платниками податків-фізичних осіб, і сум отриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за 2023 року апелянтом не долучено. Таким чином, стверджувати, що середньооблікова облікова чисельність штатних працівників облікового складу за 2023 рік, що задекларована відповідачем менша 8 осіб відсутні. З наведеного вище вбачається, що станом на час формування Розрахунку санкцій за невиконання нормативу за 2023 рік та його отримання відповідачем, дані щодо середньооблікової кількості штатних працівників за звітний 2023 рік відповідали задекларованим даним. При цьому, матеріалами справи стверджується і не заперечується відповідачем, що протягом 2023 року у відповідача не працювало жодної особи з обмеженими можливостями. Крім того, доказів подання звіту за формою №3-ПН про інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідачем не надано. Таким чином, аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач не вжив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, яке полягає у не забезпеченні середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу у 2023 році, тому позовні вимоги про стягнення з нього адміністративно-господарських санкцій та пені правильно задовольнив. Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт Смарт Буд" залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 липня 2024 року у справі №300/3677/24 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя О. І. Мікула судді С. М. Кузьмич А. Р. Курилець Повне судове рішення складено 08 жовтня 2025 року.