Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 300/2441/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 грудня 2022 рокуЛьвівСправа № 300/2441/22 пров. № А/857/13581/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача: Гінди О.М., суддів: Качмара В.Я., Ніколіна В.В., розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2022 року (головуючий суддя: Микитюк Р.В., місце ухвалення - м. Івано-Франківськ) у справі за адміністративним позовом Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства «Станіслав-Монтаж» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, встановив: Івано-Франківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, 17.06.2022 звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з Приватного підприємства «Станіслав-Монтаж» адміністративно-господарські санкції в сумі 301023,60 грн та пеню 11800,18 грн. Обґрунтовує позов тим, що в порушення статей 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», відповідач не виконав нормативу по працевлаштуванню однієї особи з інвалідністю та в строк до 16.04.2022 самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції за два робочих місця, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, в розмірі 301023,64 грн. Вказані обставини підтверджуються звітом про зайнятість і працевлаштування осіб із інвалідністю за 2021 рік та розрахунком заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій. Крім того, позивачем за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, відповідно до частини 2 статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», нарахована пеня в розмірі 11800,19 грн. Відтак, оскільки заборгованість зі сплати адміністративно-господарських санкцій та пені в загальному розмірі 312823,82 грн, в добровільному порядку відповідачем не сплачена, а тому підлягає до стягнення в судовому порядку. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2022 року у задоволенні позову відмовлено. Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив в апеляційному порядку. Вважає його необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги. Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт покликається на аналогічні підстави викладені в позовній заяві. Відповідач, 02.12.2022 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів. Судом першої інстанції встановлено, що Приватне підприємство «Станіслав-монтаж» є юридичною особою, зареєстрованою в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, яке здійснює господарську діяльність та використовує найману працю. Відповідачем подано до Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2021 рік» форми № 10-ПОІ, в якому самостійно визначено середньооблікову чисельність штатних працівників в кількості 110 осіб, з них 2 штатні працівники, яким встановлена інвалідність, а необхідна кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, визначена 4 особи. Відповідно до розрахунку щодо стягнення заборгованості по сплаті адміністративного-господарських санкцій за незайняті робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача за 2021 рік становила 110 чоловік; кількість робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів, відповідно до 4% нормативу, становила 4 особи; кількість незайнятих робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів 2 особи; фонд оплати праці штатних працівників становив 16556300,00 грн в рік; середня річна заробітна плата штатного працівника відповідача становила 150511,82 грн; сума адміністративно-господарських санкцій становить 301023,64 грн. Пеня, нарахована за несвоєчасну сплату адміністративного-господарських санкцій, становить 11800,82 грн. ПП «Станіслав-монтаж» подано звіти форми 3-ПН, згідно якого повідомлено Івано-Франківський міський центр зайнятості про вільні вакансії, із зазначенням в розділі II поданого звіту категорії громадян, яких підприємство має намір працевлаштувати, а саме інвалідів, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем вжито усі необхідні заходи для виконання встановленого Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» 4% нормативу по працевлаштуванню інвалідів, причиною невиконання відповідачем у 2021 році нормативу по працевлаштуванню одного інваліда була відсутність достатньої кількості інвалідів на ринку праці, а не протиправна бездіяльність ПП «Станіслав-монтаж», а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені є безпідставним. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 № 875-ХІІ (далі-Закон № 875-ХІІ), забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Згідно з ч. 3 ст. 18 Закону № 875-ХІІ, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Отже, обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. У свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників інвалідів. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № П/811/693/17, від 02.05.2018 у справі № 804/8007/16, від 13.06.2018 у справі № 819/639/17, від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17. Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону № 875-ХІІ, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Згідно ч. 2 ст. 19 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Відповідно до ч. 5 ст. 19 Закону № 875-ХІІ, виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з ч. 1 цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (ч. 2 ст. 20 Закону № 875-ХІІ). З системного аналізу вказаних норм, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що для підприємств, установ, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, законодавством встановлюється обов`язковий норматив робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, а також передбачається сплата підприємствами адміністративно-господарських санкцій у разі порушення встановлених нормативів щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю. При цьому, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України, Податковим кодексом України чи іншим нормативним актом, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення. Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Відповідно до п. п. 3, 5, 6 розділу І Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316, у редакції наказу від 05.12.2016 № 1476, форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Роботодавець визначає вид звітності - первинна або уточнювальна. Первинна звітність подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії). Судом апеляційної інстанції встановлено, що до матеріалів справи додано копії звітів форми 3-ПН, поданих відповідачем у 2021 році до Івано-Франківського міського центру зайнятості (а. с. 26-41), згідно яких у Приватного підприємства «Станіслав-Монтаж» наявні вакансії для осіб з інвалідністю. Проаналізувавши вказані звіти, суд апеляційної інстанції вважає, що у них, відповідно до вимог Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», зазначено основні дані про вакансії, та вказано вакансії, на які можуть бути працевлаштовані громадяни, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню та можуть бути працевлаштовані, зокрема, «інваліди, які не досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Таким чином, відповідачем у повній мірі виконано свій обов`язок щодо подання звітності форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу», а також здійснено усіх належних заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю. Суд апеляційної інстанції зауважує, що доказів того, що відповідач відмовив у прийнятті осіб з інвалідністю на роботу, з власної ініціативи, у матеріалах справи відсутні. Отже, доказів того, що Приватне підприємство «Станіслав-Монтаж» створювало перешкоди для працевлаштування осіб з інвалідністю чи вчиняло інші дії або бездіяльність, які б вказували на суб`єктивне невиконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування, вказаної категорії осіб, в матеріалах справи відсутні, не здобуті такі і під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки Приватне підприємство «Станіслав-Монтаж», до центру зайнятості, подавало звіти форми № 3ПН про наявність вакансій на працевлаштування осіб з інвалідністю, у відповідності до Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 у редакції наказу від 05.12.2016 № 1476, а тому, у діях відповідача відсутня вина у не працевлаштуванні осіб з інвалідністю, наявність якої є обов`язковою умовою застосування штрафних санкцій, у зв`язку з чим, позовні вимоги про стягнення з відповідача адміністративно-господарської санкції є необґрунтованими і задоволенню не підлягають. Щодо вимоги про стягнення пені, то така вимога також задоволенню не підлягає, оскільки є похідною від вимоги про стягнення з відповідача адміністративно-господарської санкції, у задоволенні якої відмовлено. Таким чином, апеляційна скарга Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін. Керуючись ст. ст. 311, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд постановив: апеляційну скаргу Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2022 року у справі № 300/2441/22 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. М. Гінда судді В. Я. Качмар В. В. Ніколін