Постанова ККС ВС № 569/11750/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 жовтня 2025 року м. Київ справа № 569/11750/23 провадження № 51-2318км25 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023181010001087, за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Українка Острозького району Рівненської області, проживаючого там само за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 Кримінального кодексу України (далі - КК), за касаційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на вирок Рівненського апеляційного суду від 03 червня 2025 року щодо останнього. Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини За вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 31 жовтня 2023 року ОСОБА_6 , за обставин детально викладених у вироку, визнано винуватим у незаконному придбанні, зберіганні з метою збуту особливо небезпечного наркотичного засобу, вчиненому повторно, за попередньою змовою групою осіб, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК, та призначено покарання із застосуванням положень ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, покладено на нього обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК. Суд також вирішив питання щодо процесуальних витрат у кримінальному провадженні, накладеного арешту, а також долю речових доказів. 03 червня 2025 року Рівненський апеляційний суд скасував вирок місцевого суду в частині призначеного покарання та ухвалив в цій частині новий вирок, за яким призначив ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 307 КК із застосуванням положень ст. 69 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 3 роки без конфіскації майна. В решті вирок суду залишив без змін. Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала Не оспорюючи встановлених судами фактичних обставин вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, захисник ОСОБА_7 подала касаційну скаргу, де просить скасувати вирок апеляційного суду у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Стверджує, що суд апеляційної інстанції не дотримався вимог ст. 403 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), оскільки прийняв до розгляду доповнення до апеляційної скарги прокурора від 03 лютого 2025 року, подане на погіршення становища обвинуваченого, поза межами строків на апеляційне оскарження, чим допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Крім того, захисник зазначає, що суд апеляційної інстанції, в недотримання положень ст. 58 Конституції України та ч. 3 ст. 5 КК, не врахував, що на час ухвалення цим судом нового вироку постановою Кабінету Міністрів України № 653 від 24 травня 2024 року «Про внесення змін до переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів», яка набрала чинності 16 серпня 2024 року, до вказаного Переліку внесено зміни та канабіс виключений із таблиці І, списку № 1 «Особливо небезпечні наркотичні засоби, обіг яких заборонено» та включений до таблиці ІІ, списку № 2 «Наркотичні засоби та рослини, обіг яких обмежено». Таким чином, за доводами касаційної скарги, така кваліфікуюча ознака як «особливо небезпечні наркотичні засоби» підлягає виключенню із судових рішень, натомість суд апеляційної інстанції цього не зробив, чим допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Також захисник вказує про наявність підстав для застосування до ОСОБА_6 положень ст. 75 КК, враховуючи дані про особу засудженого, який повністю визнав свою вину та щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, має постійне місце проживання, де характеризується посередньо, на обліку у лікаря-нарколога та психіатра не перебуває, займається суспільно-корисною працею, є членом помісної церкви та бере активну участь у житті Християнської церкви «Асамблея Бога», а саме є служителем, який проповідує Євангеліє , раніше не судимий, до адміністративної відповідальності також не притягувався, вчинив злочин у молодому віці. Додатково захисник наголошує, що після ухвалення вироку місцевого суду, ОСОБА_6 протягом понад півтора роки не вчиняв інших правопорушень, тобто став на шлях виправлення. Натомість суд апеляційної інстанції, взявши до уваги вказані обставини, безпідставно не застосував положень ст. 75 КК, не навів обґрунтованих мотивів до скасування рішення суду першої інстанції про звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, що не узгоджується з приписами статей 370, 374, 420 КПК щодо належного мотивування вироку суду апеляційної інстанції. В касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 судовий розгляд просила проводити без її участі та участі засудженого ОСОБА_6 . Позиції учасників судового провадження У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 заперечила проти задоволення касаційної скарги захисника ОСОБА_7 , просила залишити її без задоволення. Інших учасників судового провадження було повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися, клопотань про особисту участь або відкладення судового засідання від них не надходило. Мотиви Суду Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі захисника, колегія суддів виходить із такого. Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого. Виходячи із завдань і загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства. Статтею 370 КПК визначено, що судове рішення має бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Відповідно до ч. 2 ст. 420 КПК вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Отже, вирок апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, як це передбачено ст. 370 КПК, а його зміст має відповідати вимогам ст. 374 цього Кодексу. За результатами перегляду кримінального провадження і обґрунтованості висновків місцевого суду, апеляційний суд дотримався вказаних вище приписів кримінального процесуального закону. Щодо доводів про зворотну дію в часі змін до переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 24 травня 2024 року № 653 Захисник у касаційній скарзі наполягає на застосуванні положень постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів» від 24 травня 2024 року № 653, яка набрала чинності 16 серпня 2024 року, за якою внесено зміни до переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2000 р. № 770, та у таблиці І у списку № 1 виключено таку позицію: «Канабіс, смола канабісу, екстракти і настойки канабісу», а у таблиці ІІ у списку № 1 назву викладено в такій редакції: «Список № 1 Наркотичні засоби та рослини, обіг яких обмежено» та доповнено позицією: «Канабіс, смола канабісу, екстракти і настойки канабісу». На переконання захисника, суд повинен виключити із інкримінованого ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 307 КК обвинувачення, визнаного доведеним, таку кваліфікуючу ознаку, як «незаконне придбання, зберігання з метою збуту особливо небезпечного наркотичного засобу», оскільки на момент ухвалення апеляційним судом вироку канабіс уже не входив до особливо небезпечних наркотичних засобів, обіг яких заборонено. Такі доводи захисника не ґрунтуються на приписах закону України про кримінальну відповідальність та Конституції України. Питання щодо застосування ст. 5 КК у зв`язку з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів» від 24 травня 2024 року № 653 було предметом дослідження об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду (далі - ОП ККС), яка у постанові від 24 лютого 2025 року (справа № 552/4770/19) дійшла висновку, що зміни, внесені вказаною постановою Кабінету Міністрів України, не є змінами до закону України про кримінальну відповідальність і відповідно до ст. 5 КК та ст. 58 Конституції України не мають зворотної дії у часі. Указані висновки є релевантними і за таких обставин колегія суддів доходить переконання, що суд апеляційної інстанції вірно застосував закон України про кримінальну відповідальність щодо кваліфікації дій ОСОБА_6 . Щодо доводів про недотримання судом апеляційної інстанції приписів ст. 403 КПК Відповідно до приписів частин 1, 2 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги і вправі вийти за межі таких вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого. Положення ч. 3 ст. 403 КПК визначають право особи, яка подала апеляційну скаргу, змінити та/або доповнити її. Разом із тим, приписи ч. 4 ст. 403 цього Кодексу встановлюють певний виняток із цього правила, зокрема внесення до апеляційної скарги змін, які тягнуть за собою погіршення становища обвинуваченого, за межами строків на апеляційне оскарження не допускається. Захисник у касаційній скарзі стверджує, що суд апеляційної інстанції норм ст. 403 КПКне дотримався, прийняв до розгляду доповнення до апеляційної скарги прокурора від 03 лютого 2025 року, яке подане на погіршення становища обвинуваченого, поза межами строків на апеляційне оскарження, чим допустив істотне, в контексті приписів ст. 412 КПК, порушення вимог кримінального процесуального закону. Указані доводи Верховний Суд вважає необґрунтованими. Вирок Рівненського міського суду Рівненської області стосовно ОСОБА_6 ухвалено 31 жовтня 2023 року. З урахуванням приписів п. 1 ч. 2 ст. 395, ч. 5 ст. 115 КПК, для прокурора останнім днем строку на апеляційне оскарження є 30 листопада 2023 року. На указаний вирок прокурор Рівненської окружної прокуратури ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу, в якій наводив доводи щодо неправильного застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність в частині звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК та призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, а також щодо невідповідності призначеного обвинуваченому покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через м`якість, висував вимогу до суду апеляційної інстанції про ухвалення стосовно ОСОБА_6 нового вироку, яким за ч. 2 ст. 307 КК призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією всього майна. 04 лютого 2025 року прокурор ОСОБА_9 подав доповнення до своєї апеляційної скарги, де, спираючись на положення з постанови Кабінету Міністрів України № 653 від 24 травня 2024 року «Про внесення змін до переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів», просив застосувати ст. 58 Конституції України та ч. 1 ст. 5 КК, на підставі яких виключити з кваліфікації дій обвинуваченого таку кваліфікуючу ознаку, як «незаконне придбання та зберігання з метою збуту особливо небезпечного наркотичного засобу», при цьому інші вимоги, зазначені в апеляційній скарзі, в доповненнях до неї прокурор не змінював. Із технічних засобів фіксування кримінального провадження в суді апеляційної інстанції вбачається, що у судовому засіданні 04 лютого 2025 року суд повідомив про те, що від прокурора надійшли доповнення до його апеляційної скарги, судовий розгляд відклав на 15 квітня 2025 року. 15 квітня 2025 року судовий розгляд було відкладено на 03 червня 2025 року за клопотанням сторони захисту. У судовому засіданні 03 червня 2025 року було здійснено відповідні етапи апеляційного перегляду, після чого суд вийшов до нарадчої кімнати для постановлення рішення. Зміст тих доповнень від 03 лютого 2025 року до апеляційної скарги прокурора, на які посилається сторона захисту, не вказаний у тексті вироку апеляційного суду як такий, що входить в межі апеляційного перегляду, за підсумками якого суд надав оцінку тим доводам, які були наведені стороною обвинувачення в первинно поданій апеляційній скарзі у межах відповідного процесуального строку. Із оскарженого судового рішення та матеріалів справи не вбачається, що апеляційний суд взяв до розгляду і надав оцінку хоча б якому із тих доводів в доповненнях до апеляційної скарги, які можна сприйняти як такі, де йдеться про погіршення становища обвинуваченого. Отже, за оцінкою доводів захисника Верховним Судом не встановлено порушення судом апеляційної інстанції приписів ст. 403 КПК. Щодо доводів про незастосування положень ст. 75 КК У поданій касаційній скарзі захисник не погоджується з мотивами апеляційного суду щодо відсутності підстав до застосування положень ст. 75 КК, вважає їх недостатніми, такими, що не спростовують протилежний висновок суду першої інстанції в цій частині. Колегія суддів вважає такі доводи необґрунтованими, з огляду на таке. Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених статтями 50, 65 КК, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, що є необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це покарання за своїм видом і розміром має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винуватого. За приписами ч. 1 ст. 75 КК, якщо суд, крім передбачених в цій нормі випадків, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Суд першої інстанції, врахувавши тяжкість вчиненого злочину, особу обвинуваченого, який має постійне місце проживання, де характеризується посередньо, на обліку у лікаря-нарколога та психіатра не перебуває, займається суспільно-корисною працею, на даний час є членом помісної церкви та бере активну участь у житті Християнської Церкви «Асамблея Бога», а саме є служителем, який проповідує Євангеліє , раніше не судимий, до кримінальної чи адміністративної відповідальності не притягувався, обставини, які пом`якшують покарання, а саме щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, відсутність обставин, які його обтяжують, призначив покарання із застосуванням положень ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років. В обґрунтування наявності підстав до звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням суд врахував характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого правопорушення, обставини його вчинення, особу винного та обставини, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого, констатував, що відсутні обставини, які обтяжують покарання. Не погодившись із таким рішенням місцевого суду прокурор подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення і особі обвинуваченого внаслідок м`якості, просив скасувати вказаний вирок та призначити покарання без застосування ст. 75 КК. Апеляційний суд зважив на доводи апеляційної скарги прокурора як на законні та обґрунтовані, частково задовольнив відповідні вимоги, призначив покарання на підставі ст. 69 КК без застосування положень ст. 75 цього Кодексу. За відсутності касаційного приводу до погіршення становища засудженого касаційний суд не перевіряє висновки судів попередніх інстанцій про застосування приписів ст. 69 КК щодо призначення основного та додаткового покарання в цій справі.. Доводи про необхідність звільнення засудженого від відбування призначеного покарання за ст. 75 КК колегія суддів розглядає в контексті того, що положення вказаної норми підлягають застосовуванню у взаємозв`язку із приписами статей 50, 65 КК, що вимагає від суду переконливо вмотивувати наявність підстав до висновку про можливість досягнення цілей покарання в конкретному кримінальному провадженні. Натомість в касаційних скаргах не наведено належного обґрунтування, з урахуванням положень розділу XII Особливої частини КК, щодо спростування висновку апеляційного суду про неправильне застосування місцевим судом положень ст. 75 КК. Як спеціальна, так і загальна превенція (попередження злочинів) у сфері протиправного обігу наркотичних засобів спираються, серед багатьох інших чинників, на те, що в межах здійснення своїх дискреційних повноважень суд застосовує до винної особи такі заходи кримінально-правового характеру, які здатні справити стримуючий вплив на осіб, схильних до вчинення таких кримінальних правопорушень, який демонструє невідворотність істотних обмежень особистих прав особи, визнаної винуватою, і дієвість кримінально-правової політики в сфері протидії незаконному поводженню із наркотичними засобами. У касаційній скарзі захисник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції закону про кримінальну відповідальність за результатом власної оцінки тих обставин, які перевірені апеляційним судом під час апеляційного перегляду та оцінені в їх сукупності та взаємозв`язку. Обставини, на які вказує захисник, як то, повне визнання вини та щире розкаяння, активне сприяння розкриттю злочину, посередня характеристика за постійним місцем проживання, не перебування на обліку у лікаря-нарколога та психіатра, зайняття суспільно-корисною працею, членство в помісній церкві та активна участь у житті Християнської церкви «Асамблея Бога», де є служителем, який проповідує Євангеліє, той факт, що ОСОБА_6 раніше не судимий, до адміністративної відповідальності не притягувався, вчинив злочин у молодому віці, після ухвалення вироку місцевого суду не вчиняв інших правопорушень, апеляційний суд врахував при призначенні основного покарання на підставі ст. 69 КК в розмірі, який є на 2 роки меншим, від призначеного за вироком місцевого суду. Водночас належного підґрунтя, достатнього для мотивованого висновку про застосування положень ст. 75 КК у їх взаємозв`язку із приписами статей 50, 65 цього Кодексу з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, апеляційний суд обґрунтовано не встановив, і за доводами касаційної скарги та матеріалами кримінального провадження Верховним Судом відповідних підстав також не вбачається. Зважаючи на викладене, за оцінкою доводів касаційної скарги Верховний Суд не встановив таких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, які були би безумовними підставами для скасування чи зміни оскарженого рішення. Вирок апеляційного суду є належно обґрунтованим та вмотивованим, відповідає вимогамистатей 370, 374 та 420 КПК, у ньому зазначено належні мотиви та положення закону, якими керувався суд. Переконливих аргументів, які би спростовували правильність висновків апеляційного суду та ставили під сумнів законність оскарженого вироку, в касаційних скаргах не наведено, і таких обставин за перевіркою їх доводів не встановлено. Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд ухвалив: Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на вирок Рівненського апеляційного суду від 03 червня 2025 року щодо останнього залишити без задоволення, а вирок Рівненського апеляційного суду від 03 червня 2025 року - без зміни. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3