Постанова ККС ВС № 569/6435/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 листопада 2023 року м. Київ справа № 569/6435/21 провадження № 51-4117км23 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурорів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 , законного представника потерпілої ОСОБА_8 , в режимі відеоконференції: засудженого ОСОБА_9 , розглянув у закритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_7 , на вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 08 серпня 2022 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020180010004185, за обвинуваченням ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Верхівськ Рівненського району Рівненської області, зареєстроване місце проживання у АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 152 Кримінального кодексу України (далі - КК). Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини За вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 08 серпня 2022 року ОСОБА_9 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 152 КК, та засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років. Вирішено питання, які стосуються: запобіжного заходу; початку строку відбування покарання; зарахування строку попереднього ув`язнення у строк покарання; включення ОСОБА_9 до Єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи; процесуальних витрат; речових доказів; арешту майна у кримінальному провадженні. Згідно з вироком суду ОСОБА_9 визнано винуватим і засуджено за те, що він 10 листопада 2020 року приблизно о 08:35 з метою вчинення стосовно малолітньої ОСОБА_10 дій сексуального характеру, спрямованих на задоволення статевої пристрасті, під приводом допомоги в пошуку втрачених ключів та з метою викликати довіру повідомив, що працює вчителем у Рівненській загальноосвітній школі І - ІІІ ступенів № 27 Рівненської міської ради, розташованій на вул. Дубенській, 133 у м. Рівному, завів ОСОБА_10 до господарської будівлі теплиці, прилеглої до зазначеної школи, та, діючи умисно, усвідомлюючи, що потерпіла не досягла 14 років, скориставшись відсутністю інших осіб, які могли б перешкодити вчиненню злочину, використовуючи безпорадний стан ОСОБА_10 , яка внаслідок малолітства не могла усвідомлювати характер та значення вчинюваних щодо неї дій, висловив словесну погрозу про застосування пістолета, яку вона сприйняла як реальну й дійсну, таким чином подолавши її волю до опору, змушував до статевого акту і вчинив дії сексуального характеру, пов`язані з оральним проникненням у тіло ОСОБА_10 з використанням власних геніталій. Рівненський апеляційний суд ухвалою від 03 квітня 2023 року вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_9 залишив без змін. Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, і заперечення інших учасників провадження Захисник ОСОБА_7 , посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість, просить скасувати постановлені щодо ОСОБА_9 судові рішення та закрити кримінальне провадження стосовно нього. Суть доводів захисника зводиться до посилань на те, що винуватість його підзахисного не доведено поза розумним сумнівом, а висновки судів попередніх інстанцій про протилежне ґрунтуються на неналежних, недостовірних і недопустимих доказах. На його переконання, суд апеляційної інстанції порушив вимоги статей 404, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) під час перегляду кримінального провадження в апеляційному порядку. Зокрема, сторона захисту піддає сумніву надані стороною обвинувачення відеозаписи з камер відеоспостереження на АДРЕСА_2 через те, що час фіксації ними особи чоловічої статі в чорному одязі не збігається із зазначеним в обвинувальному акті часом вчинення злочину, інкримінованого підзахисному. Також зазначає, що слідство не з`ясувало, шляхом проведення слідчого експерименту, чи міг ОСОБА_9 , який перебував на території школи № 27 (вул. Дубенська, 133, м. Рівне), дійти до підсобного приміщення ( АДРЕСА_3 ), де на той час він проживав, по дорозі зайти до магазину, щоб придбати пляшку води, та дістатися до КПП військової частини ( АДРЕСА_4 ), подолавши при цьому чотири кілометри. Указує, що показаннями свідка ОСОБА_11 підтверджується перебування ОСОБА_9 о 09:15 на території військової частини у військовій формі, а з показань потерпілої вбачається, що ґвалтівник не перебував у військовій формі. На переконання захисника, висновок експерта від 25 березня 2021 року № СЕ-19/118-21/2679-ФП не може бути покладений в основу винуватості його підзахисного, оскільки експерт, допитаний у судовому засіданні, вказав лише про ймовірність зображення ОСОБА_9 на відеозаписі камер відеоспостереження та не зазначив жодних індивідуальних ознак, за якими можна стверджувати, що на відеозаписі зображений саме засуджений. ОСОБА_7 вважаєнедостовірним доказом висновок судової молекулярно-генетичної експертизи від 26 лютого 2021 року № 283 унаслідок того, що для проведення експертизи експертові були надані паперові конверти, які містять зрізи нігтьової пластини лише потерпілої ОСОБА_10 , а генетичних ознак ОСОБА_9 або його букального епітелію надано не було. Стверджує захисник і про недопустимість протоколу пред`явлення особи для впізнання від 10 листопада 2020 року, оскільки під час пред`явлення для впізнання ОСОБА_9 потерпіла не повідомила жодних індивідуальних ознак, за якими могла впізнати ґвалтівника (колір шкіри, колір чи довжина волосся, зріст). Крім того, вказує, що особи, які разом із засудженим були пред`явлені для впізнання, мали різкі відмінності в зовнішності. Також у судовому засіданні ОСОБА_10 зазначила, що їй попередньо вказали на чоловіка, який причетний до злочину, і вона мала його впізнати і продемонструвати такі дії на відеокамеру. На думку захисника, результати експертних досліджень, зафіксовані у висновках судової молекулярно-генетичної експертизи від 16 лютого 2021 року № 286 та експерта від 26 лютого 2021 року № 283, ставлять під сумнів факт існування події злочину через невстановлення доказів орального проникнення в тіло потерпілої з використанням геніталій засудженого. За твердженням захисту, апеляційний суд повторно не дослідив доказів та належним чином не розглянув доводів сторони захисту і не дав вмотивованих відповідей на них, а тому постановлене цим судом рішення не відповідає вимогам статей 404, 419 КПК. Водночас зазначає, що суди попередніх інстанцій під час призначення ОСОБА_9 покарання не врахували показників індивідуального рівня суспільної небезпеки вчиненого ним злочину, його особу та обставини, що пом`якшують засудженому покарання, внаслідок чого призначили надто суворе покарання, без застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК. У письмових запереченнях на касаційну скаргу захисника прокурор та представник потерпілої, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів, просять залишити скаргу без задоволення, а постановлені щодо ОСОБА_9 судові рішення без зміни. Позиції учасників судового провадження У судовому засіданні захисник ОСОБА_7 та засуджений ОСОБА_9 підтримали подану касаційну скаргу в повному обсязі. Прокурори ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та потерпіла ОСОБА_8 , надавши відповідні пояснення, заперечили проти задоволення касаційної скарги захисника. Мотиви Суду Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційній скарзі, Суд дійшов висновку,що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню з огляду на таке. За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Разом із тим суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку. Під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами. При цьому касаційний суд наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (ч. 1 ст. 433 КПК). За ст. 94 КПК оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. З огляду на викладене Суд відхиляє доводи касаційної скарги сторони захисту щодо оспорювання встановлених за результатами судового розгляду обставин з викладенням власної версії подій, оскільки вони по суті стосуються невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що не є предметом перевірки суду касаційної інстанції. Щодо доведеності винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого йому діяння Місцевий суд, установивши фактичні обставини кримінального провадження, оцінивши всі зібрані докази відповідно до ст. 94 КПК з точки зору їх належності й допустимості, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку, здійснивши судовий розгляд у межах пред`явленого обвинувачення, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні дій сексуального характеру, пов`язаних з оральним проникненням у тіло іншої особи з використанням геніталій, щодо особи, яка не досягла 14 років, незалежно від її добровільної згоди, і правильно кваліфікував його дії за ч. 4 ст. 152 КК. Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, перевірив ці висновки місцевого суду і визнав їх обґрунтованими та вмотивованими, навівши відповідні аргументи й підстави для прийняття такого рішення. При цьому з рішення апеляційного суду вбачається, що суд дав належну оцінку доводам апеляційної скарги сторони захисту, навів достатні мотиви її відхилення. Підстав сумніватися в таких висновках судів попередніх інстанцій Верховний Суд не знаходить, а доводів, які би ставили під сумнів законність і умотивованість наведених висновків судів першої та апеляційної інстанцій, касаційна скарга сторони захисту не містить. Захисник ставить під сумнів достовірність доказів, серед яких, зокрема, відеозаписи з камер відеоспостереження, оскільки час, зазначений на відеозаписах, не відповідає часу вчинення інкримінованого ОСОБА_9 злочину, а також висновок портретної експертизи, яким установлено ймовірність того, що на зазначених відеозаписах зображений засуджений. Також указує, що слідство не перевірило, шляхом проведення слідчого експерименту, версії захисту про можливість ОСОБА_9 у проміжок часу з 08:45 по 09:15 подолати чотирикілометрову відстань і пройти від території школи до підсобного приміщення, а потім до магазину і дістатися КПП. Верховний Суд відхиляє такі твердження захисту. Суд наголошує, що вирішення питання достовірності доказів не належить до його компетенції. Разом з тим на ці обставини звертали увагу суди попередніх інстанцій. Зокрема, оцінюючи відеозаписи з камер відеоспостереження і процесуальні документи, на підставі яких вони були отримані, суди звернули увагу на те, що у протоколі, яким вилучалися ці відеозаписи, було вказано, що зафіксований на відеозаписах час не збігається з реальним, а саме випереджає його більш ніж на одну годину. Допитавши експерта, який склав висновок портретної експертизи, суд з`ясував, що висновки поділяються на три категорії: категоричні, ймовірні та не представилось можливим надати відповідь на поставлені питання. Також експерт указав, що він не міг категорично стверджувати, що на наданих на експертизу відеозаписах зображений засуджений, оскільки для ідентифікації його особи були надані фотознімки, зроблені з відеозаписів, неналежної якості й за ними неможливо було встановити індивідуальні ознаки особи. Втім експерт виявив 10 основних ознак збігу зовнішності особи, зображеної на відеозаписах, та на ОСОБА_9 фотознімку, а саме це: лінія росту волосся, висота лоба, взаємне розташування та контур брів, ліве вухо за ступенем прилягання, протяжність спинки носа, ширина спинки носа, форма крил носа, ширина носа, висота верхньої губи та протяжність ротової щілини, і зробив висновок про ймовірність зображення на відеозаписах саме ОСОБА_9 . Що стосується тверджень захисника про те, що шляхом слідчого експерименту слідство не перевірило можливості подолання ОСОБА_9 відстані в чотири кілометри в період часу з 08:45 (тоді як за встановлених судом обставин засудженому інкримінується вчинення злочину о 08:35) по 09:15 (час, коли, за показаннями свідка ОСОБА_11 , засуджений прибув на службу до військової частини), то Верховний Суд зазначає, що проведення цієї слідчої дії за участю підозрюваного не є обов`язком для органів досудового слідства, а сторона захисту не навела переконливих мотивів про необхідність його проведення. Підсумовуючи, касаційний суд звертає увагу на те, що докази, достовірність яких заперечує захист (відеозаписи з камер відеоспостереження та висновок експерта), підтверджують факт того, що у час та в місці події, за встановлених у вироку обставин, засуджений і потерпіла перебували разом. Разом з тим Суд зауважує, що ця обставина доведена стороною обвинувачення іншими доволі вагомими доказами, які жодним чином не залежали від оспорюваних захистом доказів. Зокрема, відповідно до матеріалів кримінального провадження, на підтвердження цієї обставини сторони обвинувачення суди послалися на показання самої потерпілої; протокол пред`явлення особи для впізнання, за яким ОСОБА_10 впізнала засудженого як особу, що вчинила стосовно неї злочин; дані базових станцій, якими встановлено перебування мобільного телефону засудженого в районі місця вчинення злочину; висновок судової молекулярно-генетичної експертизи, за яким на зрізі нігтьових пластин потерпілої виявлено генетичні ознаки букального епітелію ОСОБА_9 ; висновок судово-медичної експертизи, відповідно до якого на губі потерпілої виявлено тілесне ушкодження, що могло утворитися за обставин установлених подій. Вищенаведені докази жодним чином не залежать від доказів, які сторона захисту вважає недостовірними, і є вагомим підтвердженням того, що засуджений у встановлений судом час та у встановленому місці вчинення злочину перебував разом із потерпілою і вчинив стосовно неї інкриміновані йому дії. Ці обставини за відсутності будь-якого розумного пояснення стороною захисту того, за яких інших обставин на тілі потерпілої з`явилися сліди генетичних ознак засудженого, у сукупності з впізнанням потерпілою засудженого та іншими доказами, які підтверджують версію обвинувачення про вчинення ОСОБА_9 дій сексуального характеру, пов`язаних з оральним проникненням у тіло ОСОБА_10 з використанням геніталій, давали судам достатні підстави для висновку про доведеність його винуватості поза розумним сумнівом. З огляду на це Суд відхиляє такі доводи захисту. Щодо висновків експертів від 16 лютого 2021 року № 286 та від 26 лютого 2021 року № 283 У касаційній скарзі захисник стверджує про недостовірність вищенаведених висновків експертів через те, що вони (І) ставлять під сумнів факт існування події злочину й те, що (ІІ) експертові для проведення експертизи не були надані генетичні ознаки ОСОБА_9 або його букальний епітелій. (І) щодо сумнівності факту існування події злочину ОСОБА_7 вказує, що в результаті дослідження мазка з ротової порожнини потерпілої не було виявлено жодних залишків крові і сперми, а зі змиву статевого члена засудженого не виявлено генетичних ознак потерпілої, тому відсутні докази існування події злочину. Верховний Суд відхиляє такі твердження захисту. У цій справі жодна зі сторін не вказувала на те, що в результаті проникнення ОСОБА_9 у тіло потерпілої засуджений еякулював або поранив свій статевий орган, тобто залишив сліди, про які вказує захист у скарзі. З приводу того, що на змиві зі статевого органа засудженого не було виявлено генетичних ознак потерпілої, необхідно зазначити, що, як було встановлено, після вчинення злочину ОСОБА_9 , перевдягнувшись, прибув до військової частини і був затриманий лише о 16:20, а тому, на переконання Верховного Суду, засуджений мав достатньо часу для знищення генетичних ознак потерпілої зі свого статевого органа. Суди попередніх інстанцій обґрунтували свої висновки доволі вагомими доказами про що касаційний суд зазначав вище, а тому невстановлення слідів, про які вказує захист, не спростовує висновків судів про винуватість ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого йому злочину. З огляду на викладене Верховний Суд відхиляє такі доводи сторони захисту. (ІІ) стосовно ненадання експертові для проведення експертизи генетичних ознак ОСОБА_9 або його букального епітелію Захисник стверджує, що висновок експерта від 26 лютого 2021 року № 283 є недостовірним через те, що експертові не було надано генетичні ознаки ОСОБА_9 або його букального епітелію. Разом з тим ці доводи захисника були предметом перевірки апеляційного суду, який є судом факту. Так, спростовуючи ці доводи, апеляційний суд вказав, що відповідно до висновку експерта від 16 лютого 2021 року № 286 за результатами проведеної судової молекулярно-генетичної експертизи зразків букального епітелію, які згідно з протоколами відібрання зразків для експертизи від 10 та 11 листопада 2020 року були відібрані в потерпілої та засудженого, було встановлено генетичні ознаки букального епітелію потерпілої ОСОБА_10 і засудженого ОСОБА_9 . На виконання постанови про призначення судової молекулярно-генетичної експертизи від 16 листопада 2020 року відібрані зразки букального епітелію ОСОБА_10 та ОСОБА_9 були направлені до Волинського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України для проведення судової молекулярно-генетичної експертизи, за результатами якої було визначено генетичні ознаки букального епітелію ОСОБА_10 і ОСОБА_9 та складено відповідний висновок. І лише після визначення генетичних ознак букального епітелію потерпілої і засудженого Волинський науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України провів судову молекулярно-генетичну експертизу від 26 лютого 2021 року № 283, для чого було надано зрізи нігтьових пластин обох рук потерпілої. Тобто під час вказаної судової молекулярно-генетичної експертизи, у розпорядженні експерта вже перебував висновок експерта від 16 лютого 2021 року № 286, яким було встановлено генетичні ознаки букального епітелію потерпілої та ОСОБА_9 , а тому істотних порушень, які б могли бути підставою для виключення цього висновку із числа доказів, колегія суддів не виявила. З урахуванням вищенаведеного апеляційний суд визнав оспорювані захистом висновки експертів належними, допустимими й достовірними доказами. Верховний Суд погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, вважає їх обґрунтованими, а доводи захисту про протилежне непереконливими. Щодо недопустимості протоколу пред`явлення особи для впізнання Захисник стверджує, що протокол пред`явлення особи для впізнання, відповідно до якого потерпіла впізнала ОСОБА_9 як особу, що вчинила стосовно неї злочин, є недопустимим доказом, оскільки під час пред`явлення для впізнання засудженого потерпіла не повідомила жодних індивідуальних ознак, за якими вона могла впізнати ґвалтівника (колір шкіри, колір чи довжина волосся, зріст). Також зазначає, що особи, які разом із засудженим були пред`явлені для впізнання, мали різні відмінності в зовнішності. Крім того, вказує, що в судовому засіданні ОСОБА_10 зазначила, що їй попередньо показали чоловіка, який причетний до злочину, і вона мала його впізнати та продемонструвати такі дії на відеокамеру. Верховний Суд не може погодитись із цими твердженнями захисника. Частиною 2 ст. 228 КПК передбачено, що особа, яка підлягає впізнанню, пред`являється особі, яка впізнає, разом з іншими особами тієї ж статі, яких має бути не менше трьох і які не мають різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі. Перед тим як пред`явити особу для впізнання, їй пропонується у відсутності особи, яка впізнає, зайняти будь-яке місце серед інших осіб, які пред`являються. Як убачається з наявного у справі протоколу пред`явлення особи для впізнання від 10 листопада 2020 року, перед впізнанням у потерпілої було з`ясовано, чи може вона впізнати особу, та поставлено їй запитання про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи. У протоколі зазначено ознаки, за якими вона упізнала особу, пред`явлену для впізнання, а саме за рисами обличчя, формою голови, лоба, носа і зачіскою. Згідно з додатком до протоколу № 4 ОСОБА_10 впізнала ОСОБА_9 . Слідчу дію проведено за участю законного представника, прокурора, соціального педагога та понятих, які, як і потерпіла, підписали протокол без зауважень. Суди попередніх інстанцій не встановили різких відмінностей у зовнішності засудженого з пред`явленими особами, які б давали підстави ставити під сумнів результати цієї слідчої дії. Верховний Суд погоджується з такими висновками судів. Загальна мета пред`явлення для впізнання полягає в отриманні доказів, які є висновком одного з учасників процесу про результати проведеної ним ідентифікації - тотожність, схожість або відмінність осіб чи речей, представлених для ознайомлення, з ознаками, що збереглися в його пам`яті. Відповідно до ч. 1 ст. 228 КПК забороняється попередньо показувати особі, яка впізнає, особу, яка повинна бути пред`явлена для впізнання, та надавати інші відомості про прикмети цієї особи. Твердження захисту про те, що потерпіла вказала, що їй попередньо показували засудженого, не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження і спростовуються, зокрема, звукозаписом судового засідання від 25 листопада 2021 року, в якому ОСОБА_10 на запитання захисника, чи показували їй чоловіка, відповіла, що ні. З огляду на викладене Верховний Суд не знаходить підстав вважати, що пред`явлення ОСОБА_9 потерпілій ОСОБА_10 для впізнання відбулося з порушенням вимог ст. 228 КПК. Щодо недослідження апеляційним судом доказів Захисник у касаційній скарзі вказує, що апеляційний суд, залишаючи без задоволення його апеляційну скаргу, повторно не дослідив доказів. Верховний Суд вважає, що такі доводи не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження. Так, не погоджуючись із вироком місцевого суду, захисник ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій наводив доводи щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які по суті є аналогічними викладеним в його касаційній скарзі. Крім того, в поданій апеляційній скарзі захисник просив повторно дослідити докази, а саме відеозаписи отримані з камер відеоспостереження, розташованих на АДРЕСА_2 , висновок експерта від 25 березня 2021 року № СЕ-19/118-21/2679-ФП, висновок судової молекулярно-генетичної експертизи від 26 лютого 2021 року № 283, протокол пред`явлення особи для впізнання від 10 листопада 2020 року та постанову слідчого і супровідний лист до неї від 16 листопада 2020 року. У судовому засіданні 16 березня 2023 року апеляційний суд частково задовольнив клопотання захисника та повторно дослідив висновки експертів від 16 лютого 2021 року № 286 і від 26 лютого 2021 року № 283 з документами, що їм передували, а також протокол пред`явлення особи для впізнання від 10 листопада 2020 року. За результатами перегляду вироку суд апеляційної інстанції, повторно дослідивши наведені вище докази, погодився з оцінкою, наданою їм місцевим судом, стосовно їх допустимості, навівши відповідні мотиви у своєму рішенні. Таким чином, твердження сторони захисту про те, що апеляційний суд повторно не дослідив доказів, не заслуговують на увагу. Щодо доводів про суворість призначеного ОСОБА_9 покарання Захисник вважає, що суд у ході призначення його підзахисному покарання належним чином не врахував особи засудженого та обставин, що пом`якшують його покарання, і не застосував звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі положень ст. 75 КК. Верховний Суд не погоджується з такими доводами захисту. Місцевий суд, призначаючи ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років, відповідно до вимог статей 50 і 65 КК врахувавступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який є особливо тяжким, та дані про його особу, а саме те, що він раніше не судимий, неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності, посередньо характеризується за місцем проживання, негативно характеризується за місцем несення служби, на обліках у нарколога та психіатра не перебуває, неодружений. При цьому місцевий суд не встановив обставин, які пом`якшують та обтяжують його покарання. Верховний Суд вважає, що визначене місцевим судом засудженому і залишене без зміни судом апеляційної інстанції покарання є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень. З урахуванням вищенаведеного підстави для застосування до засудженого приписів ст. 75 КК відсутні. Переконливих доводів, які би ставили під сумнів умотивованість висновків суду з питання правильності призначеного засудженому покарання та справедливості обраного йому заходу примусу захисник у касаційній скарзі не навів. Висновки за результатом касаційного перегляду Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є належно вмотивованими й обґрунтованими і за змістом відповідають приписам статей 370, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися, постановляючи рішення. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були підставами для скасування судового рішення, під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено. Зважаючи на наведене вище, колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу захисника необхідно залишити без задоволення, апостановлені щодо ОСОБА_9 судові рішення - без зміни. Керуючись статтями433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд ухвалив: Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 08 серпня 2022 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року щодо ОСОБА_9 - без зміни. Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3