Постанова 4806 № 297/4885/24

Справа № 297/4885/24 ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03.10.2025 м. Ужгород Суддя Закарпатського апеляційного суду Бисага Т.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 204-1 КУпАП за його апеляційною скаргою на постанову судді Берегівського районного суду Закарпатської області від 15 січня 2025 року, В С Т А Н О В И В: Постановою судді Берегівського районного суду Закарпатської області від 15 січня 2025 року визнано винним ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 8500 (вісім тисяч п`ятсот) гривень. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в користь держави судовий збір в розмірі 605 гривні 60 копійок. Відповідно до постанови суду, - 28.11.2024 року близько 12:00 годин ОСОБА_1 був виявлений та затриманий прикордонним нарядом на напрямку 197 прикордонного знаку біля населеного пункту на відстані близько 200 метрів при спробі незаконного перетину державного кордону поза пунктом пропуску в складі групи осіб. Не погоджуючись з даною постановою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду та закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Вважає, що постанова є незаконною та необґрунтованою, прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що спроби незаконного перетину державного кордону поза пунктом пропуску в складі групи осіб у нього не було, оскільки 28.11.2024 він їхав з м.Ужгорода до м.Берегово подивитися найгарніше розташування баз відпочинку, так як хотів зробити пропозицію своїй нареченій одружитися. Пояснює, що на автовокзалі в м.Ужгороді його окликнув водій і запропонував довезти до м.Берегово за ціною автобусного квитка, так як сам туди їхав і йому требу було в місто терміново, на що ОСОБА_1 погодився. Не доїжджаючи до м.Берегово водію зателефонували і він терміново повернувся до м.Ужгорода, а ОСОБА_1 вийшов з машини і пішов пішки. За порадою, чоловіка, якого зустрів по дорозі, ОСОБА_1 пішов навпростець через ліс, в якому заблукав і наткнувся на 2-х хлопців, яких раніше не знав, і які також заблукали та до них підлетів дрон, вони нікуди вже не йшли, сиділи на місці і через хвилин 30 до них прийшли прикордонники. Щодо пропуску строку на апеляційне оскарження зазначає, що участі у розгляді справи ОСОБА_1 не брав, оскільки призваний на військову службу з 30.11.2024 року. Просить поновити строк на апеляційне оскарження. В судове засідання апеляційного суду особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 не з`явився, проте направив заяву про розгляд справи без його участі та зазначив, що все викладене в апеляційній скарзі підтримує в повному обсязі. При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що неявка особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , відповідно до ст. 294 КУпАП, не перешкоджає розгляду справи. Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, дослідивши мотиви і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку. Розглянувши клопотання про поновлення строку, з метою забезпечення вільного доступу до правосуддя, реалізації положень Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод, суд вважає за необхідне поновити апелянту строк на апеляційне оскарження, як такий, що пропущений з поважних причин. Відповідно до ч. 7 ст. 294 КУпАП України апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Згідно положень ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП суд зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти вмотивоване законне рішення. Апеляційний суд вважає, що вищевказані вимоги закону при розгляді матеріалів за протоколом про адміністративне правопорушення, судом першої інстанції дотримані і висновок суду про визнання ОСОБА_1 винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, за спробу незаконного перетину державного кордону України, вчиненого групою осіб, - є правильним, а зміст постанови відповідає вимогам, передбаченими ст. 283 КУпАП, оскільки в ній наведені докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення останнім цього адміністративного правопорушення. Не дивлячись на наведені в апеляційній скарзі доводи, наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, підтверджується зібраними у справі про адміністративне правопорушення й розглянутими в судовому засідання доказами, яким дана правильна юридична оцінка. Відповідальність за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП настає у випадку перетинання або спроби перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підробленого документа чи таких, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади, вчинені групою осіб або особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті. Згідно із даних, які містяться в протоколі про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ №023788 від 28.11.2024 вбачається, що 28 листопада 2024 року близько 12 год. 00 хв. прикордонним нарядом «Група реагування» на напрямку 197 прикордонного знаку на околиці населеного пункту Астей (територія Великобийганської територіальної громади Берегівського району Закарпатської області), в прикордонній смузі на відстані близько 200 метрів від державного кордону було виявлено та затримано громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який спільно з громадянами України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , здійснив спробу незаконного перетинання державного кордону з України в Угорщину поза встановленими пунктами пропуску через державний кордон в складі групи осіб. Своїми діями громадянин України ОСОБА_1 порушив вимоги cт.ст. 9, 12 Закону України "Про державний кордон України» від 04.11.1991 року, тобто вчинив правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч. 2 cт. 204-1 КУпАП. Зі змісту протоколу вбачається, що у ньому зазначені всі необхідні й передбачені ст. 256 КУпАП відомості і будь-яких фактів невідповідності складеного щодо ОСОБА_1 протоколу вимогам цієї норми права не встановлено. Викладені в протоколі про адміністративне правопорушення обставини вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення підтверджуються: даними, які містяться в протоколі особистого огляду, огляду речей та вилучення речей і документів від 28.11.2024 року; даними протоколу про адміністративне затримання від 28.11.2024; письмовими поясненнями ОСОБА_1 ; копією паспорта громадянина України ОСОБА_1 ; письмовою заявою ОСОБА_1 . Вищенаведені докази, які є належними й допустимими, зібрані відповідно до вимог КУпАП, оскільки порушень при їх збиранні під час розгляду справи апеляційним судом не виявлено, у своїй сукупності підтверджують порушення ОСОБА_1 вимог ст.ст. 9, 12 Закону України «Про державний кордон України від 04.11.1991, та його винуватість у вчиненні, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП адміністративного правопорушення, а тому посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, апеляційний суд визнає безпідставними і до уваги не приймає. Поряд з тим, жодного доказу, який би ставив під сумніви правомірність складання протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 останнім не надано. Під час розгляду справи апеляційним судом не встановлено яких-небудь даних, які би давали підстави вважати, що інспектор прикордонної служби вищої категорії начальник кінологічного відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип Б) НОМЕР_1 прикордонного загону ОСОБА_4 був упередженим при складанні щодо ОСОБА_1 протоколу за ознаками передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП адміністративного правопорушення, що в нього були підстави для фальсифікації протоколу чи обмови останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, а також про його зацікавленість у результатах розгляду справи, у підтвердження таких даних відсутні які-небудь належні докази як у матеріалах справи, так їх і не додано до апеляційної скарги й на такі не посилався ОСОБА_1 . Тому, апеляційний суд приходить до висновку, що інспектор прикордонної служби ОСОБА_4 , діяв у межах наданих йому повноважень. Разом з тим, під час розгляду апеляційної скарги, не встановлено й будь-яких даних про застосування щодо ОСОБА_1 незаконних методів, примусу чи інших дій, які призвели до примусового підписання протоколу та інших наявних у матеріалах справи документів. Крім того, не надано доказів того, що відносно ОСОБА_1 під час його затримання був вчинений моральний тиск чи незаконні дії з боку прикордонного наряду. Між тим, апеляційний суд бере до уваги відсутність будь-яких доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 оскаржував незаконні дії працівників прикордонної служби, які склали відносно нього протокол про адміністративне правопорушення у передбачений законом спосіб. Апеляційний суд звертає увагу на те, що у матеріалах справи відсутні переконливі відомості, які дають суду підстави вважати, що громадянин ОСОБА_1 , який є уродженцем м. Маріуполя, Донецької обл., знаходився в межах прикордонної смуги на напрямку 197 прикордонного знаку на околиці населеного пункту Астей (територія Великобийганської територіальної громади Берегівського району Закарпатської області) на відстані близько 200 метрів від державного кордону під час дії воєнного стану та тимчасової заборони чоловікам у віці від 18 до 60 років перетину державного кордону України, з іншою метою, а ніж спроба перетину державного кордону. З урахуванням наведеного вище, доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 їхав з м.Ужгорода до м.Берегово подивитися найгарніше розташування баз відпочинку, так як хотів зробити пропозицію своїй нареченій одружитися, апеляційний суд відхиляє як такі, що не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду, спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, що в свою чергу дає обґрунтовані підстави вважати, що вказані доводи спрямовані на ухилення ОСОБА_1 відповідальності за вчинене ним адміністративне правопорушення. Відхиляючи доводи апеляційної скарги в цій частині, апеляційний суд враховує те, що в апеляційній скарзі відсутні посилання на конкретні докази та обставини, які б підтверджували вказані факти та спростовували б висновки суду першої інстанції про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП. Заперечення вини ОСОБА_1 у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, не спростовує правильних висновків суду першої інстанції про доведеність його вини у скоєному, і апеляційним судом оцінюються як форма захисту. Отже вчинене ОСОБА_1 адміністративне правопорушення - як спроба перетину державного кордону України у складі групи осіб будь-яким способом, повністю охоплюється диспозицією ч. 2 ст. 204-1 КУпАП та підтверджується доказами, що містяться у матеріалах справи. Суддею першої інстанції досліджені та перевірені доказами обставини, які поза розумним сумнівом свідчать про беззастережну винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, що ставиться йому за провину. Таким чином, докази покладені судом в обґрунтування винуватості ОСОБА_1 , який притягується до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, визнаються належними, допустимими і достовірними, оскільки отримані з передбачених законом джерел, у передбачений законом спосіб, зафіксовані у належній процесуальній формі, узгоджуються між собою як в цілому, так і в деталях, та доповнюють один одного, та є такими, що не викликають сумніву. З огляду на наведене вище, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції, ОСОБА_1 обґрунтовано визнаний винуватим у вчиненні передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП адміністративного правопорушення, а адміністративне стягнення, яке накладено на нього у межах санкції ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, відповідає як характеру та ступеню адміністративного правопорушення, так і особі правопорушника, а також передбаченій ст. 23 КУпАП меті адміністративного стягнення, і в свою чергу є необхідним і достатнім для виправлення і виховання ОСОБА_1 у дусі точного та неухильного додержання законів та запобігання новим правопорушенням. Неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які б були підставою для зміни чи скасування постанови судді, при апеляційному перегляді не встановлено. На які-небудь інші доводи, які би давали підстави для скасування чи зміни судового рішення в апеляційній скарзі не вказується й під час перевірки справи в апеляційному суді такі не виявлені. Тому, на переконання апеляційного суду, оскаржувана постанова, як законна та обґрунтована, підлягає залишенню без зміни, а подана апеляційна скарга ОСОБА_1 без задоволення. Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження судового рішення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову судді Берегівського районного суду Закарпатської області від 15 січня 2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, - залишити без змін. Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя Т.Ю. Бисага