Постанова Закарпатський апеляційний суд № 297/1281/24

Справа № 297/1281/24 П О С Т А Н О В А Іменем України 16 вересня 2025 року м. Ужгород Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Закарпатського апеляційного суду в складі: головуючого Собослой Г.Г. суддів Джуга С.Д., Кожух О.А. з участю секретаря Ормош О.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 05.11. 2024 року у справі №297/1281/24 (Головуючий: Михайлишин В.М.), - В С Т А Н О В И Л А: У березні 2024 року ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_3 , третя особа на стороні позивача орган опіки та піклування Великоберезької сільської ради Берегівського району Закарпатської області, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом самостійного виховання та утримання. Позов мотивовано тим, що 12 жовтня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб і під час перебування у шлюбі у них народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Однак, спільне життя сторін не склалося, у них виявилися різні погляди на життя, через що між ними склалися дуже несприятливі умови для спільного проживання. Останні півроку стосунки сторін стали поступово руйнуватися, між ними виникали постійні сварки, незрозуміла напруга, свідками чого був їх неповнолітній син. Відповідачка захопилася іншим чоловіком і тому покинула позивача із сином. Як зазначив позивач, відповідачка не цікавиться їх з сином життям, не цікавиться навчанням, станом здоров`я, настроєм сина та іншим. Остаточно відповідачка покинула позивача місяць до дня подачі позову і з того часу позивач проживає разом з сином без відповідачки. Відповідачка проживає в с. Дийда, Берегівського району, Закарпатської області, взагалі не допомагає у вихованні сина ні особисто, ні матеріально. При цьому, позивач має стабільний дохід, забезпечений житлом, з його боку надається повноцінне виховання та необхідний нагляд для сина. Під час розмов позивача із сином, останній виявив бажання проживати з батьком. Рішенням Берегівського районного суду від 05 листопада 2024 року позовну заяву ОСОБА_2 задоволено частково. Шлюб зареєстрований 12 жовтня 2013 року про що у Виконавчому комітеті Берегуйфалівської сільської ради Берегівського району Закарпатської області зроблено актовий запис за № 03, між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 розірвано. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 1211 гривень 20 копійок. Не погоджуючись із даним рішенням суду представник ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду в частині відмови про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 його батьком за адресою: АДРЕСА_1 шляхом самостійного виховання та утримання скасувати і визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з його батьком ОСОБА_2 за вищезазначеною адресою, оскільки відмова у задоволенні такої вимоги, на їх думку є поспішною та необґрунтованою, тому як логічно - граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмету спору» у контексті п.2 ч 1 ст. 255 ЦПК України дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред`явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, то провадження у справі не може бути закрито з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмету спору, а не у припиненні його існування. Рішення суду першої інстанції у частині розірвання шлюбу між сторонами та стягнення аліментів не оскаржено і в цій частині набрало законної сили відповідно до ст.. 273 ЦПК України і справа у суді апеляційної інстанції переглядається у частині відмови ОСОБА_2 у позовних вимог про визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_4 із батьком. Заслухавши пояснення представника ОСОБА_2 - адвоката Попович О.О., який підтримав доводи викладені в оскаржуваній частині апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав. Встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали шлюб 12 жовтня 2013 року, який зареєстрований у виконавчому комітеті Берегуйфілівської сільської ради Берегівського району Закарпатської області за актовим записом №

03. За час перебування у шлюбі у сторін народився син: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до ст. 29 ЦК України, фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я. Фізична особа може мати кілька місць проживання. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»). Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Стаття 19 СК України передбачено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Згідно з положеннями частини шостої статті 19 СК України суд може погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. У матеріалах справи наявні висновки органу опіки та піклування Великоберезької сільської ради Берегівського району Закарпатської області щодо визначення місця проживання малолітнього від 22 травня 2024 року встановлено, що малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживає разом з батьком, де для нього створені всі належні умови для виховання та гармонійного розвитку, а також бажання самої дитини, виконавчий комітет Великоберезької сільської ради Берегівського району Закарпатської області, як орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_2 . При наданні висновку органу опіки та піклування, такий не містить відомостей щодо наявності спору між сторонами щодо місця проживання їх неповнолітнього сина і відсутність спору між сторонами щодо визначення місця проживання дитини підтверджено і самими сторонами в судовому засіданні і відповідачкою ОСОБА_3 під час розгляду справи зазначала , що вказана позовна вимога була заявлена з метою отримання відстрочки позивачем ОСОБА_2 від мобілізації у зв`язку з введеним на території України воєнним станом. Суд першої інстанції також встановив, що відповідачка ОСОБА_3 перешкод для спілкування з неповнолітнім сином та участі у його вихованні позивачу не створює, із наявних та досліджених в судовому засіданні письмових доказів та показів свідків вбачається, що батько приділяє більше уваги вихованню дитини й більш відповідально ставиться до виконання своїх батьківських обов`язків, піклується про сина, забезпечує його одягом, харчуванням, засобами для розвитку, дитина перебуває на його вихованні та утриманні. Отже, за час окремого проживання батьків і відповідно проживання малолітньої дитини з батьком у дитини сформувалося звичне для неї комфортне оточуюче середовище, стосунки у сім`ї добрі, дитина почувається впевнена і позивач, як батько відповідно до Сімейного кодексу України виконує обов`язок по утриманню своєї дитини. За таких обставин, суд першої інстанції встановивши правовідносини сторін, які випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин із посиланням на докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення відображені у рішенні суду, у їх сукупності обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог. Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає. Доводи апеляційної скарги, судова колегія до уваги не приймає, так як вони не ґрунтуються на вимогах закону та фактичних обставинах справи і не спростовують висновки суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 374,375,381-384 ЦПК України, судова колегія У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 , залишити без задоволення. Рішення Берегівського районного суду від 05 листопада 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 26 вересня 2025 року. Головуючий: (підпис) Судді: (підписи) Згідно з оригіналом: Г.Г.СОБОСЛОЙ