Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 344/11867/25

Справа № 344/11867/25 Провадження № 33/4808/617/25 Категорія ст.124,ч.1 ст.130 КУпАП Головуючий у 1 інстанції Тринчук В. В. Суддя-доповідач Васильєв П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 вересня 2025 року м. Івано-Франківськ Суддя Івано-Франківського апеляційного суду Васильєв О.П., за участю захисника адвоката Голуба Г.С. та представника потерпілого адвоката Редченка В.А., розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника адвоката Голуба Г.С. на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 серпня 2025 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130 та ст. 124 КУпАП, із врахуванням вимог ч.2 ст. 36 КУпАП накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 (одна тисяча) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1(один) рік. Стягнуто 605,60 гривень судового збору, в с т а н о в и в : Судом встановлено, що ОСОБА_1 , будучи особою, яка керує транспортним засобом відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння та порушив ПДР України, що спричинило пошкодження транспортних засобів. Вказані адміністративні правопорушення вчинено за наступних обставин. Так, 03.07.2025 року, близько 14 години 24 хвилин по вулиці Вовчинецька, 205 у місті Івано-Франківськ водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки «Ford Focus», державний номерний знак НОМЕР_1 з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мовлення, поведінка, що не відповідає обстановці. Огляд проводився на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора «Alcotest Drager 7510», тест №1204 від 03.07.2025 року, результат огляду позитивний 2.08% проміле алкоголю у крові. З результатом огляду водій ОСОБА_1 не згідний. Від проходження огляду у медичному закладі з метою підтвердження стану сп`яніння відмовився. Таким чином, ОСОБА_1 порушив вимоги п.2.5 ПДР України. Також, 03.07.2025 року, близько 14 години 24 хвилин по вулиці Вовчинецька, 205 у місті Івано-Франківськ водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки «Ford Focus», державний номерний знак НОМЕР_1 , не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не дотримався безпечної дистанції та допустив зіткнення із транспортним засобом марки «Volkswagen Golf» державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 , який рухався попереду. Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Таким чином, ОСОБА_1 порушив вимоги п.п. 2.3.б, 13.1 ПДР України Своїми діями ОСОБА_1 вчинив адміністративні правопорушення, передбачені ч.1 ст.130 та ст.124 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Не погодившись з висновками суду першої інстанції захисник адвокат Голуб Г.С. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 серпня 2025 року та прийняти нову постанову, якою закрити провадження у справі за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Вважає, що оскаржувана постанова винесена з грубим порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, а також не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому розгляду справи. Стверджує, що судом першої інстанції 04.08.2025 року за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за відсутності його захисника та при наявності клопотання про відкладення розгляду справи, яке було подано завчасно до початку розгляду справи через систему електронний суд, винесено протиправну постанову про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності. Вказує, що у своїй постанові суд послався на докази, яких не існувало у матеріалах справи та які були надані захиснику для ознайомлення при вступі в справу. Зазначає, що ОСОБА_1 категорично заперечує свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, а також у вчинені ДТП, яке сталося з вини ОСОБА_2 , який різко загальмувавши перед засобом штучного зменшення швидкості спричинив аварійне гальмування ОСОБА_1 , де останній не встиг зупинитися до того моменту як сталося ДТП. Вважає, що транспортний засіб, який рухався попереду здійснив аварійне гальмування, оскільки вірогідно водій вказаного автомобіля невчасно побачив засіб зменшення швидкості на дорозі. Апелянт стверджує, що суд взяв на себе функції органу обвинувачення, вийшов за межі обвинувачення, яке інкримінується особі протоколом про адміністративне правопорушення, оскаржуваною постановою розширив таке обвинувачення власним тлумаченням та доказами, які не існують у матеріалах справи, всупереч тим обставинам та тому правопорушенню, яке інкримінується ОСОБА_1 працівниками поліції, що категорично суперечить принципу правової визначеності, де суд позбавив ОСОБА_1 можливості захиститися від інкримінованого протоколом обвинувачення, оскільки суд вийшов за межі такого обвинувачення та притягнув ОСОБА_1 за порушення ,яке йому не інкримінувалося органом обвинувачення інспектором поліції та доказів якому не було. Зазначає, що відповідно до протоколу ОСОБА_1 органом обвинувачення інкриміновано перебування у стані сп`яніння, відмову від проходження огляду на стан сп`яніння та вчинення правопорушення повторно особою, яка уже піддавалася такому стягненню. Вказує, що у матеріалах справи відсутні докази відмови ОСОБА_1 від проходження огляду у медичному закладі. Зазначає, що в матеріалах справи щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст. 130 КУпАП, ні матеріали справи щодо ОСОБА_1 по ст. 124 КУпАП не містять такого доказу, як Довідка № 221 КНП «ПОК ЦПЗ ІФ ОР». Просить апеляційний суд не брати до уваги Акт огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, оскільки він складений з порушенням, де такий Акт не містить даних про час та дату проведення огляду на стан сп`яніння, місце проведення такого огляду, підпису особи, відмітки про відмову від підпису, тобто такий Акт ОСОБА_1 не вручався, а тому не може ставитися йому у вину. Крім того, у даному акті не вказано даних водій, а тому слід вважати, що даний документ не має юридичної сили. Зазначає, що направлення на огляд водія на стан сп`яніння не містить відомостей про те, де воно складено, не зазначено місця проведення огляду. Вказує, що у матеріалах справи відсутні документальні підтвердження правових повноважень працівників поліції на дату й час події, її територію. Стверджує, що відеозапис, який долучено до матеріалів справи не є безперервний, а саме з моменту зупинки транспортного засобу до закінчення складання протоколу про адміністративне правопорушення. Так, на відеозаписі відсутня фіксація проведення усієї процедури огляду на стан сп`яніння або відмови від такого огляду, складання матеріалів, де підтвердження іншому немає. Стверджує, що на відеофайлі, на який вказує суд у оскаржуваній постанові, а саме «clip-3», не міститься обставин на які посилається суд і на вказаному відеофайлі не міститься процедури відмови ОСОБА_1 від огляду на стан сп`яніння у медичній установі, доставлення особи у такий медичний заклад, його перебування там, натомість міститься процедура складання адміністративних матеріалів на місці ДТП. В судове засідання апеляційної інстанції особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 та потерпілий ОСОБА_2 не з`явилися, хоча в установленому законом порядку повідомлялися судом про розгляд провадження. Зокрема, зі змісту доводів захисника адвоката Голуба Г.С. вбачається, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 знає про розгляд провадження та повністю довіряє йому представництво інтересів в суді апеляційної інстанції. Представник потерпілого адвокат Редченка В.А. пне заперечував проти розгляду справи за відсутності потерпілого ОСОБА_2 , якому відомо про наявність вказаного провадження в суді апеляційної інстанції. Апеляційний суд враховує, що учасники самостійно, відповідно до принципу диспозитивності, вирішують питання щодо участі в судовому засіданні суду апеляційної інстанції. Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, особиста присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та її захисника під час провадження в суді апеляційної інстанції не має такого ж вирішального значення, як в суді першої інстанції. Умови застосування статті 6 Конвенції стосовно провадження в суді апеляційної інстанції залежать від особливостей певного провадження; слід взяти до уваги загалом проведений судовий процес у національній правовій системі, а також роль, яку відіграє у ньому суд апеляційної інстанції (Ермі проти Італії ) При цьому, обвинувачений як і інші учасники судового розгляду, може відмовитися від свого права брати участь або бути заслуханим в апеляційному провадженні, або прямо, або своєю поведінкою (Кашлев проти Естонії, Хернандес Ройо проти Іспанії). Апеляційний суд приймає до уваги, що участь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції не є обов`язковою. Враховуючи наведене апеляційний суд вважає, що розгляд апеляційної скарги може бути проведений без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та потерпілого ОСОБА_2 . В судовому засіданні апеляційної інстанції захисник адвокат Голуб Г.С. підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, просив скасувати постанову суду та закрити провадження у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124 , ч. 1 ст. 130 КУпАП. Представник потерпілого адвокат Редченко В.А. в судовому засіданні вказав, що вважає постанову суду законною та обґрунтованою та заперечив проти задоволення апеляційної скарги. Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову судді необхідно залишити без змін з наступних підстав. Згідно ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом. Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення має з`ясувати, чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Апеляційний суд звертає увагу на те, що Європейський суд неодноразово вказував, що адміністративне правопорушення, санкція за вчинення якого у КУпАП передбачає адміністративний арешт, визнається кримінальним правопорушенням у розумінні Конвенції (справа "Гурепка проти України"), а позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності. Визнання кримінально-правового змісту справи свідчить про те, що особа, яка притягається до відповідальності за вчинення такого правопорушення повинна користуватися основними гарантіями, які забезпечуються при обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, серед яких право знати, у вчиненні якого правопорушення його підозрюють або обвинувачують, бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права та обов`язки, мати захисника, оскаржувати судові рішення в апеляційному та касаційному порядку та інші. Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що суд першої інстанції безпідставно розглянув справу без участі ОСОБА_1 та його захисника адвоката Голуба Г.С., чим порушив право на захист внаслідок чого ухвалив неправосудне судове рішення, яким безпідставно визнав особу, яка притягається до відповідальності винною у вчиненні правопорушення. Апеляційний суд також неодноразово звертав увагу на недосконалість КУпАП, який було введено в дію Постановою Верховної Ради Української РСР №8074-10 від 07.12.1984 року та вказував на необхідність здійснення правосуддя, виходячи з загальних принципів здійснення судочинства, з метою забезпечення справедливої процедури і юридичної визначеності. Перевіряючи вищевказані доводи апеляційної скарги, апеляційний суд звертає увагу на те, що право особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у розгляді справи є беззаперечним і випливає з вимог ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Апеляційний суд звертає увагу на те, що право на участь в судовому засіданні суду першої інстанції особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, встановлено ст.268 КУпАП, відповідно до якої, справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. За відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Враховуючи наведене, перевіряючи вищевказані доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить із сукупності обставин, які свідчать про наявність у особи, яка притягається до адміністративної відповідальності об`єктивної реальної можливості бути присутнім у суді під час розгляду справи та організувати ефективний захист своїх інтересів, які свідчать про прийняття судом першої інстанції необхідних заходів щодо повідомлення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності про розгляд справи та враховує характер процесуальної поведінки вищевказаної особи протягом розгляду справи у суді. Апеляційний суд вважає, що саме такий підхід зможе забезпечити рівновагу між інтересами особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та необхідністю підтримання ефективності системи судочинства. Приймаючи до уваги практику Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що така поведінка особи вважається зловживанням учасником справи своїми матеріальними та процесуальними правами для затягування процедури розгляду, керуючись ст.268 КУпАП, суд вважав, що справу можна розглянути у відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Зі змісту матеріалів провадження вбачається, що справи про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 надійшли до суду першої інстанції 08.07. 2025 року та двічі призначалася до розгляду судом першої інстанції. Апеляційний суд звертає увагу на те, що в матеріалах провадження наявна заява про відкладення розгляду провадження від захисника адвоката Голуба Г.С. , який просив відкласти розгляд провадження, який було призначено на 23 липня 2025 року внаслідок чого розгляд справи було відкладено на 04 серпня 2025 року. В матеріалах провадження відсутні дані, які свідчать про те, що ОСОБА_1 та його захисник завчасно повідомили про неможливість приймати участь у судовому засіданні та просили відкласти розгляд провадження. Відповідно до матеріалів справи таке повідомлення від захисника адвоката Голуба Г.С. було направлено вже після спливу часу на який було призначено розгляд провадження. Апеляційний суд звертає увагу на те, що справа про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності тривалий час перебувала на розгляді в суді першої інстанції, що дозволяло особі, яка притягається до адміністративної відповідальності організувати ефективний захист своїх інтересів в суді. Апеляційний суд вважає, що вищевказані обставини та процесуальна поведінка особи, яка притягалась до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 протягом розгляду справи в суді першої інстанції дозволили суду прийти до обґрунтованого висновку про можливість розгляду справи без його участі. Крім того, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що ЄСПЛ неодноразово зазначав, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. («Пономарьов проти України») Так, під час апеляційного розгляду справи, судом апеляційної інстанції у повному обсязі були реалізовані права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності щодо права приймати участь у судовому засіданні та скористуватись юридичною допомогою професійного захисника та були перевірені доводи щодо невинуватості у вчиненні правопорушення, внаслідок чого було встановлено, що вони є безпідставними та повністю спростовуються сукупністю досліджених доказів. Апеляційний суд вважає, що допущені судом першої інстанції порушення процесуального закону не можуть бути безумовною підставою для скасування судового рішення та ухвалення іншого судового рішення аналогічного за своїм змістом. Апеляційний суд вважає, що підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції можуть бути тільки істотні порушення вимог процесуального законодавства, які перешкодили суду правильно встановити фактичні обставини та надати вірну оцінку сукупності досліджених доказів та прийти до обґрунтованого висновку про доведеність вини у вчиненні правопорушення. Так, діючий КУпАП не містить визначення правових підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції у зв`язку з чим при вирішанні цього питання необхідно виходити із загальних принципів здійснення судочинства. Апеляційний суд вважає, що судове рішення суду першої інстанції підлягає обов`язковому скасуванню у тому, випадку, коли за наявності підстав для закриття провадження суд не закрив провадження по справі, або коли рішення було ухвалено незаконним складом суду. Зокрема, підлягає обов`язковому скасуванню судове рішення у тому разі, коли вину обвинуваченого не доведено сукупністю належних та допустимих доказів по справі, коли відсутня подія правопорушення або коли в діях особи, яка притягається до відповідальності відсутній склад відповідного правопорушення. Так, враховуючи, що в своїх доводах захисник адвокат Голуб Г.С. посилається на те, що суд першої інстанції прийшов до безпідставного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушень, суд апеляційної інстанції у вважав за необхідне у повному обсязі перевірити вищевказані доводи. Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення, та ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили. Дослідивши у повному обсязі сукупність зібраних по справі доказів та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, з врахуванням всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130, ст. 124 КУпАП. Правильність вищевказаних висновків суду першої інстанції, на переконання апеляційного суду, повністю доводиться зібраними та дослідженими судом доказами. Статтею 254 КУпАП передбачено, що у випадку виявлення адміністративного правопорушення, складається протокол про адміністративне правопорушення, який є основним процесуальним документом і єдиною підставою для розгляду справи про адміністративне правопорушення. За змістом рішення Європейського суду по справі «Ґалстян проти Вірменії», протокол про адміністративне правопорушення, який містить обвинувачення та є головним доказом по справі, повинен мати відомості про точний час, коли цей документ був пред`явлений особі, яка притягається до відповідальності та чи мала вона достатній час на ознайомлення з ним. Відповідно до виписаних у статтях 254, 255, 256 КУпАП положень, протокол про адміністративне правопорушення це офіційний документ, відповідним чином оформлений уповноваженою особою про вчинення діяння, яке містить ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого КУпАП, у якому крім іншого, зазначаються відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності; місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Таким чином, протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує факти неправомірних дій і розцінюється як основне джерело доказів. В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об`єктивного судового розгляду. Так, в рішенні у справі «Маттоціа проти Італії" Європейський Суд зазначив, що «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення». Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. Згідно приписів ст. 256 КУпАП, в протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: суть адміністративного правопорушення; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання. При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються його права і обов`язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі. Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції належним чином дослідив протоколи про адміністративні правопорушення від 03.07.2025 щодо ОСОБА_1 та надав їм належну правову оцінку. Так, зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №380183 від 03.07.2025 року, вбачається, що 03.07.2025 року о 14 год. 24 хв. в м. Івано-Франківськ, вул. Вовчинецька, 205 водій ОСОБА_1 керував ТЗ Форд Фокус д.н.з. НОМЕР_1 в стані алкогольного сп`яніння. Огляд проводився на місці ТЗ за допомогою газоаналізатора Алкотест Драгер 7510, зо підтверджується тестом №1204 від 03.07.2025, результат огляду становить 2.08 проміле. З результатом огляду водій ОСОБА_1 не згідний. Від проходження огляду у медичному закладі з метою підтвердження стану сп`яніння відмовився, що підтверджується довідкою з КНП «ПОК ЦПЗ ІФ ОР» №221, чим порушив п.2.5 ПДР, за що відповідальність передбачена ч.1 ст. 130 КУпАП. Зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №380162 від 03.07.2025 року, вбачається, що 03.07.2025 року о 14 год. 24 хв. в м. Івано-Франківськ, вул. Вовчинецька, 205 водій ОСОБА_1 керував ТЗ Форд Фокус д.н.з. НОМЕР_1 , був не уважним, не стежив за дорожньою обстановкою та не дотримався безпечної дистанції внаслідок чого відбулося зіткнення із ТЗ Volkswagen Golf д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 , який рухався попереду. В результаті зіткнення ТЗ отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, чим порушив п.13.1, 2.3.б ПДР, за що відповідальність передбачена ст. 124 КУпАП. Апеляційний суд вважає, що висунуті ОСОБА_1 обвинувачення носять конкретний характер та дозволяли останньому зрозуміти суть обвинувачення та забезпечити ефективний захист своїх інтересів в суді. Протоколи про адміністративні правопорушення складені уповноваженою на те особою поліцейським 2 взводу 1 роти УПП БУПП в Івано-Франківській області рядовим поліції Стефанишин Я.М із заповненням всіх необхідних реквізитів, встановлених ст. 256 КУпАП, підписаний уповноваженою на те особою та ОСОБА_1 . Даними відеозаписів встановлено, що ОСОБА_1 був ознайомлений зі змістом протоколів, з правами та обов`язками відповідно до ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, з інформацією про розгляд справи в Івано-Франківському міському суді та отримав копії протоколів. Протоколи про адміністративні правопорушення містять достатні дані, які дозволяють встановити порядок вчинення процесуальних дій та свідчать про обізнаність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності про зміст висунутих обвинувачень, наявність реальної можливості організувати ефективний захист своїх інтересів. Протоколи про адміністративне правопорушення відповідають вимогам ст. 256 КУпАП і не містять недоліків, які б свідчили про істотне порушення права на захист особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Апеляційним судом не встановлено порушень вимог статей 254, 255, 256 КУпАП. Так, відповідно до статті 251 КУпАП, відеофіксація є одним із доказів в справі про адміністративне правопорушення, тому з метою всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, судом апеляційної інстанції були досліджені долучені до протоколів про адміністративні правопорушення відеозаписи з нагрудних відеокамер інспекторів патрульної поліції, які приймали участь у складанні протоколів про адміністративні правопорушення. Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав відеозаписи належним та допустимим доказом, оскільки вони отримані у встановленому законом порядку та дозволяє повно і всебічно встановити обставини вчинених адміністративних правопорушень. Зокрема, відеозаписами зафіксовано, як працівники поліції прибувають на місце ДТП, уточнюють обставини дорожньо-транспортної пригоди у водія транспортного засобу марки «Ford Focus», державний номерний знак НОМЕР_1 , яким є ОСОБА_1 та який повідомляє, що водій транспортного засобу, який рухався попереду загальмував, а він вже здійснив зіткнення із ним. Тим часом, інший працівник поліції розставляє дорожні сигнальні конуси та фіксує пошкодження транспортних засобів після ДТП. Далі водіїв обох транспортних засобів просять надати документи, пропонують пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння. ОСОБА_1 повідомив, що вчора вживав спиртні напої та проходить огляд на стан сп`яніння , який проводиться поліцейським за допомогою спеціального технічного засобу. Результат огляду виявляється позитивним та складає 2,08% проміле. Працівник поліції повідомляє водія ОСОБА_1 про отриманий результат та вказує, що він явно перевищує встановлену межу, яка складає 0,2% проміле. Водій повідомляє, що він незгідний із результатами огляду, а тому поліцейським йому було запропоновано пройти огляд у медичному закладі. Водій ОСОБА_1 погоджується пройти такий огляд та чекає на інший екіпаж патрульної поліцейської машини, яка повинна доставити його на огляд у медичний заклад. Стосовно іншого водія працівник поліції повідомляє, що не вбачає у нього ознак алкогольного сп`яніння. Однак, водій іншого транспортного засобу також пройшов тест на стан сп`яніння, результат 0,00% проміле. Далі працівник поліції роздруковує результати огляду, інша працівник поліції заповнює направлення ОСОБА_1 на огляд на стан сп`яніння до медичного закладу. Відеозаписом зафіксовано, як на місце події прибуває інший екіпаж поліції, який повинен доставити водія ОСОБА_1 для проходження огляду на стан сп`яніння до медичного закладу. Працівник поліції надає бланки потерпілому та свідку для надання пояснень щодо ДТП, яке відбулося. Відеозаписом зафіксовано, як екіпаж поліції, який повинен був доправити водія ОСОБА_1 до медичного закладу, повідомляє, що водій відмовився від проходження огляду. Після цього працівник поліції надає бланк для письмових пояснень водію ОСОБА_1 та уточнює в нього, чи справді він відмовився від огляду в лікаря медичного закладу після чого водій підтверджує, що дійсно відмовився від проходження такого огляду. Працівники поліції повідомляють ОСОБА_1 , що стосовно нього будуть складені протоколи про притягнення його до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАп за порушення ПДР та вчинення дорожньо-транспортної пригоди та за ч.1 ст.130 КУпАп за відмову від проходження огляду на стан сп`яніння.(clip-3 16.11) Водію було роз`яснено ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП. ОСОБА_1 надав письмові пояснення. Згодом водія ознайомили зі складеними відносно ОСОБА_1 протоколами за ст. 124 КУпАП та ч. 1 ст. 130 КУпАП. Водій власним підписом засвідчив, що ознайомлений із їх змістами та отримав копії протоколів. Так, зафіксовані відеозаписами бодікамер поліцейських обставини, безумовно стосуються вчинених ОСОБА_1 правопорушень, що надає можливість повно та об`єктивно дослідити їх, детально відновити послідовність подій та конкретизувати поведінку поліцейських та особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Вищевказані відеозаписи мають достатньо високу інформативність, позбавлені упередження і суб`єктивного ставлення, мають безсторонній характер, що вимагало від суду ретельного та уважного дослідження вищевказаного доказу у сукупності із іншими доказами по справі. Зі змісту поведінки ОСОБА_1 на місці події вбачається, що останній дійсно вчинив дорожньо-транспортну пригоду, внаслідок якої було пошкоджено інший транспортний засіб. Відеозаписами зафіксовані реальні дані, які не можуть бути спотворені та мають істотне значення для розгляду справи, оскільки дозволяють встановити психологічне ставлення водія ОСОБА_1 до вчиненого правопорушення та додаткові обставини, які прямо вказують на ОСОБА_1 , як на правопорушника, який керував транспортним засобом з ознаками сп`яніння. Апеляційним судом не встановлено істотних порушень Інструкції із застосуванням органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото-і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом МВС України №1026 від 18.12.2018. Правових підстав вважати долучені до матеріалів провадження відеозаписи неналежними чи недопустимими доказами в апеляційного суду немає. Так, відповідно до вимог п.2.3.б ПДР України для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний: бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі. Відповідно до п.13.1. водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу. При цьому, безпечний інтервал, це відстань між боковими частинами транспортних засобів, що рухаються, або між ними та іншими об`єктами, за якої гарантована безпека дорожнього руху. Апеляційний суд, дослідивши та проаналізувавши сукупність вищевказаних доказів, схему місця ДТП та перелік зовнішніх видимих пошкоджень транспортних засобі, вважає доведеним, що 03.07.2025 ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки «Ford Focus», державний номерний знак НОМЕР_1 , не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не дотримався безпечної дистанції та допустив зіткнення із транспортним засобом марки «Volkswagen Golf» державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 , який рухався попереду, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно обставин дорожньо-транспортної пригоди і звертає увагу на те, що схема складена уповноваженою на те особою Т.В.О. командира взводу 2 роти 1 БУПП в Івано-Франківській обл. старшим лейтенантом поліції Кушираком С. з відображенням необхідних даних, які мають істотне значення для встановлення обставин дорожньо-транспортної пригоди. Так, дані схеми ДТП від 03.07.2025 року є достатньо інформативними та повністю узгоджуються з іншими доказами по справі та дозволяють встановити фактичні обставини правопорушення. Перевіряючи доводи про недоведеність вини у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до національного законодавства працівник поліції самостійно на власний розсуд приходить до висновку про наявність ознак алкогольного сп`яніння у водія транспортного засобу та вирішує питання щодо необхідності проходження водієм транспортного засобу огляду на стан алкогольного сп`яніння. Зі змісту матеріалів справи та відеозаписів з відеореєстраторів працівників поліції вбачається, що правовою підставою для пропозиції пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння було саме виявлення працівником поліції наявних ознак алкогольного сп`яніння у водія ОСОБА_1 . Даними матеріалів провадження (протоколу серії ЕПР1 №380183, роздруківки приладу Драгер, акту огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння від 03.07.2025 року) встановлено, що ОСОБА_1 03.07.2025 у медичному закладі КНП «ПОК ЦПЗ ІФ ОР» під час медичного огляду лікарем з метою виявлення ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, або перебування під впливом лікарських засобів, що знижують увагу та швидкість реакції 03.07.2025 року від огляду відмовився, чим порушив п. 2.5. ПДР, за що передбачена відповідальність ч.1 ст. 130 КУпАП. Разом з тим, апеляційний суд вважає безпідставним посилання суду першої інстанції на ксерокопію довідки від 04.07.2025 року №221, оскільки неможливо встановити її походження, яка не завірена належним чином та виготовлена вже після складання відповідних матеріалів протоколу про адміністративне правопорушення. Крім того, вищевказана довідка містить дані про те, що ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння у присутності поліції, мами та адвоката. Разом з тим, зазначені у довідці дані про наявність мами та адвоката не узгоджуються із іншими доказами по справі, відповідно до яких водій ОСОБА_1 , який був причетний до дорожньо-транспортної пригоди , після незгоди з позитивним результатом огляду на стан сп`яніння , який було проведено поліцейським на місці події за допомогою спеціального засобу був доставлений поліцейським екіпажем патрульної машини до медичного закладу КНП «ПОК ЦПЗ ІФ ОР», однак відмовився проходити огляд у медичному закладі. Апеляційний суд вважає, що вищевказані дані свідчать про неможливість посилання на довідку медичного закладу як на доказ, який підтверджує винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення. Однак, сукупність інших доказів по справі поза розумним сумнівом доводить порушення ОСОБА_1 вимог п.2.5 ПДР України та винуватість у вчиненні правопорушення. Апеляційний суд вважає, що сукупність досліджених судом доказів поза розумним сумнівом свідчить про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки він керував транспортним засобом з явними ознаками алкогольного сп`яніння та відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння. При вирішанні вищевказаного питання, апеляційний суд приймає до уваги сукупність доказів, які містяться в матеріалах справи, які свідчать про те, що ОСОБА_1 , будучи водієм транспортного засобу та вчинивши дорожньо-транспортну пригоду, не сприяв працівникам поліції у встановленні фактичних обставин правопорушення та намагався своєю поведінкою ускладнити виконання працівниками поліції своїх службових обов`язків та відповідно відмовлявся виконувати належним чином обов`язки, які покладені на нього як на водія транспортного засобу відповідно до закону. Апеляційний суд вважає, що законодавець передбачив настання адміністративної відповідальності за відмову від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, саме з метою забезпечення неможливості ухилитись від проходження такого огляду водіями, які підозрюються у керуванні транспортним засобом у стані сп`яніння. Апеляційний суд звертає увагу на те, що вчинене ОСОБА_1 адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та створює підвищену небезпеку, як для самого водія, так і для його пасажирів та інших учасників дорожнього руху і може призвести до тяжких непоправних наслідків. Відповідно до вимог п. 2.5 ПДР України, водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану сп`яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин. Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до ПДР України водій транспортного засобу повинен не просто погодитись на проведення огляду на стан сп`яніння, а виконати вимоги поліцейського, які спрямовані на забезпечення проведення огляду на стан сп`яніння у медичному закладі. Таким чином, водій транспортного засобу повинен не тільки погодитись на проходження огляду на стан сп`яніння у медичному закладі, а і своєю процесуальною поведінкою забезпечити можливість проведення такого огляду і не створювати перешкод щодо реальної можливості його проведення в установленому законом порядку. У разі невиконання вимог п. 2.5 ПДР України, передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Так, факт відмови водія від проходження огляду на стан сп`яніння за своїм правовим змістом є правопорушенням, а не процесуальною дією, яка дозволяє виявити волевиявлення особи, яка підозрюється у керуванні транспортним засобом у стані сп`янінням щодо її бажання проходити огляд на стан сп`яніння у встановленому законом порядку. Відмова виконувати вимогу поліцейського пройти у встановленому законом порядку огляд на сп`яніння за своїм правовим змістом є правопорушенням, яке передбачено ч. 1 ст. 130 КУпАП та полягає у відмові виконувати вимоги п.2.5 ПДР України. Апеляційний суд вважає, що доводи захисника адвоката Голуба Г.С. щодо незаконності судового рішення суду першої інстанції, недоведеності обвинувачення і відсутності складу та події правопорушень, є безпідставними та спростовуються сукупністю повторно досліджених судом доказів. Користування джерелом підвищеної небезпеки покладає на водія транспортного засобу певні додаткові обов`язки, які пов`язані із необхідністю забезпечення безпечного використання транспортних засобів і таке обмеження прав конкретної особи повністю відповідає інтересам суспільства щодо забезпечення безпеки дорожнього руху. Апеляційний суд неодноразово вказував на те, що керування транспортним засобом водієм, який підозрюється в тому, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння, створює реальну небезпеку, яка може призвести до тяжких наслідків. Апеляційний суд звертає увагу на те, що у рішенні по справі "О`Галлоран та Франціє проти Сполученого Королівства" від 29.06.2007 року Європейський суд з прав людини постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі. Апеляційний суд вважає, що суддя відповідно до приписів 245, 280 КУпАП повно та всебічно з`ясував усі обставини, що мали значення для правильного вирішення справи. Сукупність досліджених судом доказів поза розумним сумнівом свідчить про те, що ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом із ознаками алкогольного сп`яніння, вчинив дорожньо-транспортну пригоду, порушив вимоги. п.п. 2.5, 13.1, 2.3б Правил дорожнього руху України та вчинив адміністративні правопорушення, передбачені статтями 124 та ч. 1 ст. 130 КУпАП. Суд першої інстанції, враховуючи характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь вини ОСОБА_1 , майновий стан, ставлення до скоєного правопорушення, відсутність обставин, що обтяжують відповідальність, та з урахуванням приписів ч.2 ст. 36 КУпАП, призначив стягнення в межах санкції встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених, що відповідає вимогам закону. Апеляційний суд звертає увагу на те, що вчинені ОСОБА_1 адміністративні правопорушення, передбачені ст.124, ч.1 ст.130 КУпАП , за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та створює підвищену небезпеку, як для самого водія, так і для його пасажирів та інших учасників дорожнього руху і може призвести до тяжких непоправних наслідків. Апеляційний суд звертає увагу на те, що притягнення до адміністративної відповідальності водіїв, які керують транспортним засобом у стані сп`яніння пов`язано із необхідністю створення безпечних умов для учасників дорожнього руху, збереження життя і здоров`я громадян. При цьому, апеляційний суд виходить з того, що при визначенні стягнення необхідно враховувати його виховну дію, оскільки покарання, повинно бути направлено не тільки на забезпечення виправлення правопорушника та попередження вчинення ним нових правопорушень, а також повинно бути спрямовано на попередження вчинення правопорушень іншими особами. Застосовуючи справедливе стягнення за вчинене правопорушення, суд таким чином констатує, що відповідні діяння є суспільно небезпечними та за їх вчинення настають певні негативні наслідки. Апеляційний суд вважає, що обране судом адміністративне стягнення відповідає вимогам ст.23 КУпАП, відповідно до якої адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення та запобігання вчиненню нових правопорушень самим правопорушником та іншими особами. З огляду на наведене, підстав для скасування постанови не вбачається. Керуючись ст. 294 КУпАП,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу захисника адвоката Голуба Г.С. залишити без задоволення. Постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 серпня 2025 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення. Суддя Івано-Франківського апеляційного суду О.П. Васильєв