Постанова Львівський апеляційний суд № 444/1920/24

Справа №444/1920/24 Головуючий у 1 інстанції:Зеліско Р. Й. Провадження №22-ц/811/2799/24 Доповідач в 2-й інстанції:Левик Я. А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 жовтня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: судді-доповідача: Левика Я.А., суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія «Еліт Фінанс» на рішення Жовківського районного суду Львівської області в складі судді Зеліска Р.Й. від 26 червня 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - в с т а н о в и л а : рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 26 червня 2024 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Вказане рішення оскаржило ТОВ "Фінансова компанія «Еліт Фінанс». В апеляційній скарзі просять рішення Жовківського районного суду Львівської області від 26 червня 2024 року скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Зазначають, що Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненою корона вірусом SARS-CoV-2» установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався. Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії корона вірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функції, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Зазначає, що Законом України №530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин. Законом України від 30 березня 2020 року №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Звертає увагу, що у пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року №540-ІХ перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням корона вірусної хвороби. Зазначають, що 15 березня 2022 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (№2120-ІХ), відповідно до якого прикінцеві та перехідні положення ЦК України були доповнені пунктом

19. Згідно з останнім, у період дії в Україні воєнного стану, позовна давність, визначена у ст. 257-259, 362,559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк йог дії. А продовження строків у свою чергу свідчить, що їх перебіг, який відбувається у період дії воєнного стану, не зараховується при обчисленні. Відповідно до ст. 368, ч.1 ст. 369 ЦПК України, розгляд справи проводився без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши мотиви учасників справи в межах доводів позовної заяви, заяви про застосування строків позовної давності, апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав. Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст. 256, 257, 261, 262, 267 ЦК України, ст.ст. 23, 258, 259, 264, 265, 354 ЦПК України, та відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що 01.11.2018 року між AT «АЛЬФА-БАНК» та відповідачем шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти) уклали угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Мета кредиту для особистих потреб. Ліміт кредитної лінії у розмірі 200 000 грн. Процентна ставка 24% річних. Тип процентної ставки фіксований. Обов`язковий мінімальний платіж запропоновано встановити у розмірі 5% від суми загальної заборгованості за кредитною лінією, але не менше 50 грн. AT «Альфа банк» прийняв пропозицію відповідача на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід`ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа- Банк». Тобто, відповідач погодився на приєднання до публічної пропозиції, підтвердив акцептування публічної пропозиції на укладення зазначеного договору і приєднання до умов договору, погодився з усіма умовами обраної програми кредитування в редакції, що діяла на час його підписання. Паспорт споживчого кредиту надавався для ознайомлення відповідачу та він погодився з ним, підписуючи угоду. Вказаний документ на момент отримання відповідачем кредитних коштів містив умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами зазначеному в цьому документі, що додані до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Взяті на себе зобов`язання за кредитним договором АТ «Альфа-Банк» виконав своєчасно і в повному обсязі, надавши відповідачу у розпорядження кредитні кошти. Станом на 20.12.2021 року за кредитним договором загальна сума заборгованості за кредитом становить 51674,66 гривень, що підтверджується розрахунком заборгованості, який додається до позовної заяви. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 20.12.2021 року між AT «АЛЬФА-БАНК» та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЛП ФІНАНС» укладено договір факторингу, на підставі якого відбулося відступлення праї вимоги за кредитним договором до відповідач. Таким чином, ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС) набуло статусу кредитора за кредитним договором від 01.11.2018 року, укладеним між АТ «АЛЬФА-БАНК» та відповідачем. Згідно з розрахунком заборгованості за відповідачем станом на 20.12.2021 року обліковується заборгованість в розмірі 51674,66 грн. З тексту заявленої до суду позивачем позовної заяви та долучених до неї письмових доказів вбачається, що відповідач повинен був виконати узяті на себе зобов`язання по внесенню чергового платежу по кредиту «до 24 числа кожного місяця. починаючи з місяця, наступного за місяцем відкриття картки». Позивачем визнано той факт, що вимога до відповідача заявлена по правовідносинах, саме за Споживчим кредитом, про що йдеться в тексті позовної заяви. З урахуванням вищенаведеного, а також беручи до уваги Виписку по рахунку з кредитною карткою World Debit Mastercard за період з 01.11.2018 по 05.02.2024 років, відповідач здійснив останню оплату грошових коштів по погашенню кредиту 28.09.2020 року в сумі 1 350,00 грн. (а.с.19). З урахуванням вимог Розділу 4 Паспорта Споживчого кредиту, відповідач повинен був здійснити черговий платіж по кредитному Договору 24.10.2020 року, однак, як встановлено судом, він його не здійснив, та в подальшому не проводив взагалі. Даний факт позивачем не стростовано, а тому взято судом до уваги. З огляду на вищевикладене, вже 26.10.2020 року, за відсутності оплати від відповідача грошових коштів в рахунок погашення кредиту за кредитним договором позивач дізнався про порушення його прав визначених умовами кредитного договору зі сторони відповідача. 01.11.2018 по 05.02.2024 років перебіг строку позовної давності в три роки, з яким позивач мав право звернутися до суду з позовом до відповідача розпочався 26.10.2020 року, тобто з часу коли позивач довідався про порушення свого права (ч. 1 ст.261 ЦК України). Відповідно, з урахуванням вищенаведеного, з 26.10.2020 року (час коли позивач довідався про порушення свого права) по 01.05.2024 року (поступлення позовної заяви до суду) минуло 3 роки та 6 місяців. Суд звернув, також, увагу на те, що позивач в порядку вимог ч.5 ст.267 ЦК України, не звертався до суду з заявою про поновлення строку позовної давності, а відтак загальна позовна давність в три роки підлягає застосуванню у даній справі. З огляду на вищевикладене, судом встановлено, що позивачем пропущено строк позовної давності в три роки, а тому керуючись ч. 3 ст. 267 ЦК України, суд прийшов до висновку, що у позовних вимогах позивача слід відмовити. Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону не відповідають; обставини які суд вважав встановленими не доведені, а тому рішення суду підлягає скасуванню. У травні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія «Еліт Фінанс» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просило: - стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія «Еліт Фінанс» заборгованість за кредитним договором у розмірі 51674,66 гривень. В обґрунтування позовних вимог зазначали, що 01.11.2018 року між АТ «АЛЬФА-БАНК» та відповідачем шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти) уклали угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Мета Кредиту для особистих потреб. Ліміт кредитної лінії у розмірі 200 000 грн. Процентна ставка 24% річних. Тип процентної ставки фіксований. Обов?язковий мінімальний платіж запропоновано встановити у розмірі 5% від суми загальної заборгованості за кредитною лінією, але не менше 50 грн. АТ «Альфа банк» прийняв пропозицію відповідача на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід?ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа- Банк». Тобто відповідач погодився на приєднання до публічної пропозиції, підтвердив акцептування публічної пропозиції на укладення зазначеного договору і приєднання до умов договору, погодився з усіма умовами обраної програми кредитування в редакції, що діяла на час його підписання. Паспорт споживчого кредиту надавався для ознайомлення відповідачу та він погодився з ним, підписуючи угоду. Вказаний документ на момент отримання відповідачем кредитних коштів містив умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами зазначеному в цьому документі, що додані до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Взяті на себе зобов?язання за кредитним договором позивач виконав своєчасно і в повному обсязі, надавши відповідачу у розпорядження кредитні кошти. Наведене підтверджується випискою по рахунку за кредитною карткою відповідача. Станом на 20.12.2021 року за кредитним договором загальна сума заборгованості за кредитом становить 51674,66 гривень, що підтверджується розрахунком заборгованості. який додається до позовної заяви. 20.12.2021 року між АТ «АЛЬФА-БАНК» та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЛІТ ФІНАНС» укладено договір факторингу, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором до відповідач. Таким чином, ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» набуло статусу кредитора за кредитним договором від 01.11.2018 року, укладеним між АТ «АЛЬФА-БАНК» та відповідачем. Згідно з розрахунком заборгованості за відповідачем станом на 20.12.2021 року обліковується заборгованість в розмірі 51674,06 грн. Відповідно до частин 1 і 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 638 ЦК Українивизначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Статтею 526 ЦК Українипередбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються у договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). За змістом ст. 634 ЦК України , договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК Україниможна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Згідно з ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За приписами пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частина перша статті 513 ЦК України). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Як вбачається із матеріалів справи, правильно встановлено судом першої інстанції та сторонами не оспорювалось та не спростовано, 01.11.2018р. між АТ «Альфа-Банк» та відповідачем укладено кредитний договір, шляхом акцептування банком пропозиції (оферти) ОСОБА_1 на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід`ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк». Відповідач із змістом та умовами Оферти на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії ознайомився, що підтверджується його підписом на вищевказаному документі. АТ «Альфа-Банк» свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, надавши позичальнику грошові кошти, в порядку та на умовах, визначених укладеним договором, що підтверджується випискою по рахунку відповідача, з якої також вбачається факт користування відповідачем карткою, зокрема погашення ним кредитних коштів, рух коштів по рахунку та наявність заборгованості. Станом на 20.12.2021 року за кредитним договором, загальна сума заборгованості за кредитом становить 51674,66 гривень, що підтверджується розрахунком заборгованості. 20.12.2021 року між AT «АЛЬФА-БАНК» та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЛІТ ФІНАНС» укладено договір факторингу, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором до відповідач. Таким чином, ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» набуло статусу кредитора за кредитним договором від 01.11.2018 року, укладеним між АТ «АЛЬФА-БАНК» та відповідачем. Згідно з розрахунком заборгованості за відповідачем станом на 20.12.2021 року обліковується заборгованість в розмірі 51674,66 грн. Оскільки відповідач належним чином зобов`язання щодо повернення основної суми боргу за кредитом не виконав, фактично отримані та використані кошти у добровільному порядку ні первісному кредитору, ні позивачу, до якого перейшло право вимоги, не повернув, відтак колегія суддів вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту та відсотками нарахованими, відповідно до умов договору кредиту. Однак, як убачається із наданого позивачем розрахунку заборгованості за період з 01.11.2018р. по 01.12.2021р. ОСОБА_1 , як плату за розрахунково-касове обслуговування (щомісячна комісія), було сплачено 22 659,43 грн. Положення оферти на укладання Угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії не містять домовленості сторін про сплату комісії, порядку та розміру її нарахування. Крім цього, за загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 09 грудня 2019 року у справі №524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) дійшла висновку про те, що положення кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісій є в силу статті 228 ЦК України нікчемними. У той же час Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі №916/3156/17 дійшла висновку, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що: «у кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування». За таких обставин, умови кредитного договору, якими встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту є нікчемними, тобто є недійсними в силу закону з моменту укладення договору. З огляду на нікчемність умов угоди в частині встановлення щомісячної плати за обслуговування кредиту, підлягають застосуванню правові наслідки виконання нікчемного правочину, шляхом зарахування вже сплачених відповідачем комісійних винагород банку за обслуговування кредиту в рахунок погашення суми основного боргу за кредитом, що забезпечить захист інтересів відповідача. У зв`язку з цим колегія суддів вважає, що належний до стягнення за позовними вимогами розмір заборгованості відповідача перед позивачем складатиме не 51 674,66 грн., а 29 015,23 грн. (51 674,66 грн. 22 659,43 грн.). Стосовно заяви про застосування строку позовної давності, колегія суддів вважає за необхідне вказати на таке. Суд першої інстанції дійшов висновку, що з 26.10.2020 року (час коли позивач довідався про порушення свого права) по 01.05.2024 року (надходження позовної заяви до суду) минуло 3 роки та 6 місяців. Відповідно, за вищенаведених умов, з 26.10.2020 року (час коли позивач довідався про порушення свого права) минуло більш ніж 3 роки. З огляду на вищевикладене, судом було встановлено, що позивачем пропущено трирічний строк позовної давності, а тому у позовних вимогах позивача було відмовлено. З таким висновком суду колегія суддів не погоджується, зважаючи на таке. Згідно з ст. 256, 257 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Положеннями ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України. Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом, перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України). Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено відповідну заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. 30 березня 2020 року був прийнятий Закон України № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким доповнений Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, п. 12 якого визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293цього Кодексустроки, продовжуються на строк дії такого карантину. Вказаний Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року, а тому саме з цієї дати строк позовної давності продовжувався у зв`язку із введенням на території України карантину. Строк карантину неодноразово продовжувався й закінчився 30 червня 2023 року. Крім того, згідно Указу Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом №2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в зв`язку з військовою агресією рф проти України, в Україні було введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, з подальшими його продовженнями, який триває і наразі. Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», внесено зміни до ЦК Українищодо строків позовної давності. Так, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК Українидоповнено, зокрема п.19, згідно якого у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що позивач, звернувшись до суду з даним позовом 24.04.2024 року(а.с.29), не пропустив строків позовної давності, а висновок суду першої інстанції щодо пропуску позивачем такого строку та застосування його наслідків, є помилковим. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення у відповідності з вимогами ч.1 ст.376 ЦПК України є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення заявлених позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості за кредитним договором у розмірі 29 015,23 грн. В задоволенні решти позову слід відмовити. За приписами ч.1. ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи те, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» задоволено частково, рішенняЖовківського районного суду Львівської області від 26 червня 2024 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія «Еліт Фінанс» заборгованість за кредитним договором у розмірі 29 015,23 гривень, слід пропорційно до задоволених позовних вимог, враховуючи те, що позов задоволено на 56,14% стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» 1699,92 грн. судового збору та 3985,94 грн. витрат на правову допомогу за розгляд справи судом першої інстанції. Відповідно, також, слід стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» 2549,87 грн. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції, зважаючи на задоволення апеляційної скарги на 56,14%. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.2-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, - п о с т а н о в и л а : апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» задовольнити частково. РішенняЖовківського районного суду Львівської області від 26 червня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія «Еліт Фінанс» заборгованість за кредитним договором у розмірі 29 015,23 гривень. В задоволенні решти позову відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія «Еліт Фінанс» 1699,92 грн. судового збору та 3985,94 грн. витрат на правову допомогу за розгляд справи судом першої інстанції. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія «Еліт Фінанс» судовий збір за розгляд справи судом апеляційної інстанції у розмірі 2549,87 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення постанови безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 02 жовтня 2025 року. Судді: Я.А. Левик Н.П. Крайник М.М. Шандра