Постанова 4851 № 440/2615/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 жовтня 2025 р. Справа № 440/2615/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: П`янової Я.В., Суддів: Жигилія С.П. , Присяжнюк О.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 09.06.2025, головуючий суддя І інстанції: Н.І. Слободянюк, м. Полтава, повний текст складено 09.06.25 у справі № 440/2615/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року у справі №440/2615/24 визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку та виплати основного розміру пенсії з 01 лютого 2022 року на підставі довідки Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області №04-21/10 від 02 лютого 2024 року; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області провести ОСОБА_1 перерахунок основного розміру пенсії з 01 лютого 2022 року на підставі довідки Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області №04-21/10 від 02 лютого 2024 року відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2262-ХІІ від 09 квітня 1992 року, Постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" №704 від 30 серпня 2017 року та виплатити пенсію з урахуванням проведених виплат. Вказане рішення суду в апеляційному порядку не оскаржувалося. До суду надійшла заява ОСОБА_1 (далі також позивач) про зміну способу і порядку виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року у справі №440/2615/24, в якій заявник просить змінити спосіб і порядок виконання рішення суду, на підставі якого Полтавським окружним адміністративним судом 15 травня 2024 року виданий виконавчий лист №440/2615/24 про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з 01 лютого 2022 року на підставі довідки про розмір грошового забезпечення ГУ Державної служби з надзвичайних ситуацій в Полтавській області №04-21/10 від 02 лютого 2024 року, відповідно до статей 43 і 63 Закону України №2262, статті 9 Закону України №2011, Постанови КМУ №704 з урахуванням фактично виплачених сум на «стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області недоотриманої заборгованості з пенсії у розмірі 58 306,79 грн». Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року заяву стягувача про зміну способу і порядку виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року у справі №440/2615/24 залишено без задоволення. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 09.06.2025 та прийняти постанову, якою заяву про зміну способу виконання судового рішення задовольнити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає про помилковість висновку суду першої інстанції щодо відсутності заборгованості перед позивачем з пенсійних виплат. Крім того, вказує, що суд першої інстанції неправильно зазначив, що пенсія позивачу виплачувалася з березня 2022 року по травень 2024 року в більшому розмірі внаслідок проведених на підставі рішення суду перерахунків. Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалося. Згідно з ч. 1 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Колегія суддів, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012). Також Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04). На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання. Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом. Аналогічні положення містяться у статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України. Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19, від 1 лютого 2022 року у справі 420/177/20 та від 18 травня 2022 року у справі №140/279/21. Подібний підхід був застосований Верховним Судом у постанові від 26 січня 2021 року у справі №611/26/17, у якій Суд зазначив, що обов`язковість судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантовано статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтями 129, 129-1 Конституції України, статтями 2, 14, 370 КАС України та статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Обов`язковість судового рішення означає, що таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (у точній відповідності до приписів мотивувальної та резолютивної частин рішення). Також колегія суддів зазначає, що в адміністративному судочинстві обов`язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов`язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення. Зазначені висновки суду узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 1 лютого 2022 року у справі №420/177/20 та ухвалах від 26 січня 2021 року у справі №611/26/17, від 7 лютого 2022 року у справі №200/3958/19-а. Порядок та підстави для зміни способу, порядку та встановлення строку виконання судового рішення закріплені статтею 378 КАС України. Відповідно до частин першої та третьої статті 378 КАС України (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень» від 21 листопада 2024 року №4094-IX, який набрав чинності 19 грудня 2024 року) за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Невиконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб`єкта владних повноважень відповідних виплат. Отже, невиконання суб`єктом владних повноважень судового рішення щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, яке набрало законної сили, протягом двох місяців з дня набрання таким рішенням законної сили є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання судового рішення. При цьому зміна способу і порядку виконання такого судового рішення відбувається шляхом стягнення з такого суб`єкта владних повноважень відповідних виплат. Як убачається з матеріалів справи, на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року у справі №440/2615/24 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області з 01 лютого 2022 року здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області №04-21/10 від 02 лютого 2024 року, внаслідок якого розмір його пенсії (з надбавками) склав 16295,18 грн. Також згідно з наданими протоколами про перерахунок пенсії, розмір пенсії ОСОБА_1 з 01 березня 2022 року склав - 16295,18 грн, з 01 березня 2023 року 17795,18 грн, а з 01 березня 2024 року 19211,68 грн. В той же час у період з березня 2022 року по травень 2024 року ОСОБА_1 виплачувалася пенсія у розмірах, які є більшими за розміри, що визначені внаслідок указаних перерахунків (у період з березня 2022 року по лютий 2024 року сума перевищення складала 205,32 грн, а з березня 2024 року по травень 2024 року - 62,46 грн), що підтверджується Розрахунком пенсії від 12 червня 2024 року. За такої обставини у ОСОБА_1 утворилася не заборгованість з пенсії, а переплата в сумі 3539,62 грн, що також підтверджується цим Розрахунком, а також Витягом з "Реєстру судових рішень", в якому зазначено, що у справі №440/2615/24 заборгованість становить: "- 3539,62 грн". Отже, за відсутності у стягувача заборгованості за рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року у справі №440/2615/24 колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для зміни способу і порядку виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року у справі №440/2615/24 шляхом стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 58306,79 грн. Водночас суд першої інстанції слушно зауважив, що правомірність вчинення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області дій щодо проведення відповідних перерахунків пенсії ОСОБА_1 знаходиться поза межами предмету спору та предмету доказування у справі №440/2615/24. Тож у разі незгоди заявника із такими діями органу пенсійного фонду він вправі звернутися до суду з відповідним позовом / позовами або з заявою у порядку ст. 383 КАС України "Визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду". Отже, висновок суду першої інстанції про те, що заява ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року у справі №440/2615/24 не підлягає задоволенню є обґрунтованим і законним. З огляду на зазначене колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме статті 378 КАС України, при розгляді заяви про зміну способу і порядку виконання судового рішення. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведені положення процесуального законодавства та встановлені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувану ухвалу у справі слід залишити без змін. Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 09.06.2025 у справі № 440/2615/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді С.П. Жигилій О.В. Присяжнюк