Постанова 4817 № 607/2687/25

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/2687/25Головуючий у 1-й інстанції Позняк В.М. Провадження № 22-ц/817/655/25 Доповідач - Гірський Б.О. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 вересня 2025 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Гірського Б.О. суддів - Костіва О.З., Хоми М.В. за участю секретаря - Дідух М.Є., сторін розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу №607/2687/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 квітня 2025 року (ухвалене суддею Позняком В.М.) в справі за позовом ОСОБА_1 до Першої тернопільської державної нотаріальної контори про визнання протиправною та скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, - ВСТАНОВИВ: В лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом. Обґрунтовуючи позовні вимоги вказувала, що постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 29 січня 2025 року № 180/02-31, яка винесена державним нотаріусом Першої Тернопільської державної нотаріальної контори Попіль З.З. і якою їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_2 на частку у праві власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у зв`язку із розбіжностями в правовстановлюючих документах та відомостях в реєстрі прав власності, є незаконною. Зазначала, що факт належності померлому ОСОБА_2 права власності на вищезазначену частку квартири (19,81%) встановлено у мотивувальній частині постанови Тернопільського апеляційного суду від 20.11.2024 року у справі №607/22374/23. Тому вважала, що вищезазначена постанова нотаріуса від 29 січня 2025 року № 180/02-31 є не відмовою у вчиненні нотаріальної дії, а встановленням факту того, що вона не є спадкоємцем за заповітом у порядку спадкування частки у праві власності на 19,81 відсотка вищевказаного житла. Відтак просила визнати протиправною та скасувати винесену державним нотаріусом Першої Тернопільської державної нотаріальної контори Попіль З.З. постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 29 січня 2025 року № 180/02-31. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 квітня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. Звертає увагу на те, що мотивувальній частині постанови Тернопільського апеляційного суду від 20.11.2024 року у справі №607/22374/23 зазначено про належність померлому ОСОБА_2 , спадкоємцем за заповітом після смерті якого вона є, права власності на частку квартири (19,81%) за адресою: АДРЕСА_1 , а тому вважає, що, з урахуванням преюдиції, їй немає необхідності звертатись із відповідним позовом до суду про визнання права власності на частку в майні в порядку спадкування за заповітом. Вважає, що належним відповідачем у даній справі має бути саме нотаріус, оскільки в постанові Тернопільського апеляційного суду від 20.11.2024 року у справі №607/22374/23 суд визначив, яка частка у вищезазначеній квартирі належить на праві власності ОСОБА_3 (дружині ОСОБА_2 ) - 80,19%, з яких: 60,38% - особиста приватна власність останньої та 19.81% - її частка у спільному майні подружжя, а інших 19,81% - належало, як частка у спільній сумісній власності подружжя, померлому ОСОБА_2 . Звертає увагу на те, що спадкування вищевказаної частки квартири (19,81%) за адресою: АДРЕСА_1 у порядку спадкування за заповітом ніким не оспорюється. Від державного нотаріуса Першої тернопільської державної нотаріальної контори Попіль З.З. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Звертає увагу на те, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 410405252 від 29.01.2025 року, право власності на вищевказану квартиру зареєстроване за ОСОБА_3 , частка 1/1, в той час згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №410405357 від 29.01.2025 року інформація щодо реєстрації права власності на вищевказану квартиру на ім`я ОСОБА_2 - відсутня. Зазначає, що оскільки померлий ОСОБА_2 не оформив належним чином та не зареєстрував своє право власності на частку вищезазначеної квартири, у нотаріуса були підстави для відмови у вчиненні нотаріальної дії, передбачені п.2 ч.1 ст. 49 ЗУ Про нотаріат. В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала вимоги апеляційної скарги з мотивів, викладених у ній. В судовому засіданні державний нотаріус Першої тернопільської державної нотаріальної контори Попіль З.З. просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги з мотивів, викладених у відзиві. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів приходить до наступного. За ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Вказаним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає в повній мірі. Судом встановлено наступні обставини справи. ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , після його смерті за заявою ОСОБА_1 . Першою тернопільською нотаріальною конторою була заведена спадкова справа № 336/2023. Згідно Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори), сформованої при заведенні спадкової справи, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , склав заповіт, посвідчений Березій З.А., приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу 10.06.2022, який зареєстровано в реєстрі за №3703, згідно якого належне йому майно заповів дочці ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . 25.08.2023 року до Першої тернопільської державної нотаріальної контори подано заяву про прийняття спадщини від дружини померлого - ОСОБА_3 після померлого чоловіка - ОСОБА_2 . Відповідно до матеріалів спадкової справи, спадкоємцями померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 є: дочка спадкодавця ОСОБА_1 на підставі заповіту на 5/6 часток у праві власності на спадкове майно та дружина спадкодавця за законом на обов`язкову частку у спадщині ОСОБА_3 на 1/6 частку у праві власності на спадкове майно. ОСОБА_1 звернулася до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на частку у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , при цьому, на підтвердження права власності померлого на квартиру додала: копію договору купівлі-продажу квартири, посвідченого Василевич О.О., приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу 25 липня 2019 року, зареєстрованої в реєстрі за № 940, копію Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 347264189 від 20 вересня 2023 року, згідно яких право власності на вищезазначену квартиру зареєстровано за ОСОБА_3 , частка - 1/1, та копію постанови Тернопільського апеляційного суду від 20 листопада 2024 року у цивільній справі № 607/22374/23. Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії державного нотаріуса Першої тернопільської державної нотаріальної контори від 29.01.2025 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на частку у праві власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Зі змісту постанови вбачається, що нтаріус виходив із того, що право власності на частку квартири за померлим ОСОБА_2 не зареєстровано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно. Постановою Тернопільського апеляційного суду від 20 листопада 2024 року у справі №607/22374/23 у справі за позовом ОСОБА_3 , до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору Перша Тернопільська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Василевич Ольга Олексіївна про визнання майна особистою приватною власністю, визнано за позивачкою ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_2 в розмірі 80.19%, з яких 60.38% - особиста приватна власність позивачки та 19.81% - частка у спільному майні подружжя. Із мотивувальної частини постанови суду вбачається, що суд виходив із того, що особистою приватною власністю позивачки слід вважати частку з придбаної нею спірної квартири, розмір якої пропорційний сумі сплачених особистих коштів в розмірі 324276 грн, отриманих від продажу квартири у АДРЕСА_3 , що у відсотковому відношенні складає 60.38 % від суми 537000 грн, за яку було придбано спірну квартиру. Що стосується решти частки спірної квартири, яка становить 39.62%, то саме ця частка квартири є спільним майном подружжя…. Таким чином, 1/2 частина від 39.62% спірної квартири, що становить 19.81%, належить позивачці як частка у спільній сумісній власності подружжя, а інших 19.81% - належало померлому на час вирішення спору судом ОСОБА_2 . Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не довела порушення нотаріусом вимог ЗУ «Про нотаріат» та вимог Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України щодо видачі іншому спадкоємцю свідоцтв про право на спадщину, оскільки померлий ОСОБА_2 не оформив належним чином та не зареєстрував своє право власності частку квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а тому, у нотаріуса були підстави, передбачені пунктом 2 частини першої статті 49 Закону України «Про нотаріат» для відмови у вчиненні нотаріальної дії. Крім цього, суд першої інстанції вважав, що визнання незаконними оскаржуваних нотаріальних дій не призведе до відновлення порушеного права або інтересу позивачки, тому вважав, що позивачка вибрала неефективний спосіб захисту прав, а належним та ефективним способом захисту буде звернення до суду із позовом про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за заповітом. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року в справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)). Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)). Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)). Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Стаття 1217 ЦК України передбачає, що спадкування здійснюється за законом або за заповітом. Відповідно до частин першої, третьої статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкоємцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України). Згідно з статтею 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Статтею 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Питання видачі свідоцтва про право на спадщину та винесення постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії регулюються Законом України «Про нотаріат» та Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року за № 296/5. Підстави для відмови у вчиненні нотаріальних дій нотаріусом або посадовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії, визначені статтею 49 Закону України «Про нотаріат». Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про нотаріат» нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо: 1) вчинення такої дії суперечить законодавству України; 2) не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії; 3) дія підлягає вчиненню іншим нотаріусом або посадовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії; 4) є сумніви у тому, що фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, усвідомлює значення, зміст, правові наслідки цієї дії або ця особа діє під впливом насильства; 5) з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулась особа, яка в установленому порядку визнана недієздатною, або уповноважений представник не має необхідних повноважень; 6) правочин, що укладається від імені юридичної особи, суперечить цілям, зазначеним у їх статуті чи положенні, або виходить за межі їх діяльності; 7) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла плату за її вчинення; 8) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла встановлені законодавством платежі, пов`язані з її вчиненням; 8-1) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії щодо відчуження належного їй майна, внесена до Єдиного реєстру боржників; 9) в інших випадках, передбачених законом. Згідно з частиною третьою статті 49 Закону України «Про нотаріат» нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальних дій. На вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобов`язані викласти причини відмови в письмовій формі і роз`яснити порядок її оскарження. Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову. Нотаріус зобов`язаний мотивувати свої дії, направлені на відмову у вчиненні нотаріальної дії. При цьому нотаріусу заборонено лише безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року в справі № 473/1878/19 (провадження № 61-20469сво19)). Питання видачі свідоцтва про право на спадщину та винесення постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії регулюються Законом України «Про нотаріат» та Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року за № 296/5. Свідоцтво про право на спадщину видається на підставі заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, а у випадках, передбачених частиною другою статті 1270, статтею 1276 ЦК України, - не раніше зазначених у цих статтях строків (пункт 4.9 глави 10 розділу ІІ Порядку № 296/5). Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна (пункт 4.16 глави 10 розділу ІІ Порядку № 296/5). Відповідно до статті 50 Закону України «Про нотаріат» нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти. Тлумачення статті 50 Закону України «Про нотаріат» свідчить, що слід розмежовувати оскарження: 1) нотаріальної дії; 2) відмови у вчиненні нотаріальної дії; 3) нотаріального акта. Таке оскарження може бути реалізоване у тому випадку, якщо звернення з такою вимогою може призвести до відновлення порушеного права або інтересу. Аналогічні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (провадження № 14-577цс19), Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 461/2565/20 (провадження № 61-21209св21), від 20 грудня 2023 року у справі № 523/4642/22 (провадження № 61-13095св23)). Так, судом встановлено, що відмовляючи у видачі свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно - квартиру що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , нотаріус виходив із того, що позивачка не надала правовстановлюючих документів на квартиру що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та відомості про квартиру не зареєстровано за померлим в реєстрах прав власності. Право власності на вищезазначену квартиру зареєстровано за ОСОБА_3 , частка 1/1, на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого Василевич О.О., приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу 25 липня 2019 року, зареєстрованої в реєстрі за № 940, та Інформації із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 347264189 від 20 вересня 2023 року. Право власності на частку в спірній квартиру за померлим ОСОБА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно не зареєстровано. Встановивши, що померлий ОСОБА_2 не оформив належним чином та не зареєстрував своє право власності на частку квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що у нотаріуса були підстави, передбачені пунктом 2 частини першої статті 49 Закону України «Про нотаріат» для відмови у вчиненні нотаріальної дії, оскільки відповідно до частини першої статті 182 Цивільного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції про недоведеність позивачкою порушення нотаріусом вимог Закону України «Про нотаріат» та вимог Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України щодо видачі іншому спадкоємцю свідоцтв про право на спадщину. Водночас суд першої інстанції слушно звернув увагу на те, що позивачка вибрала неефективний спосіб захисту прав, оскільки скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії не поновить право позивача на спадкування, оскільки не призведе до будь-яких юридично значимих для неї наслідків. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно із частинами першою, п`ятою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Тобто внаслідок спадкування на майно, яке належало спадкодавцеві на праві власності, право власності на це майно у спадкоємця виникає з часу відкриття спадщини. Частиною першою статті 328 ЦК України установлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Прийняття спадщини спадкоємцем, який звертається з вимогою про визнання права власності на спадкове майно, має встановлюватись належними доказами: копіями документів із спадкової справи, якщо така справа заводилася нотаріусом, довідками з житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця. Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку. Отже, ефективним способом захисту прав спадкоємця, який вважає себе таким, що прийняв спадщину, є вимога до інших спадкоємців (в разі їх відсутності, усунення їх від спадкування чи неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття до відповідної територіальної громади за місцем відкриття спадщини (стаття 1277 ЦК України)) про визнання права власності на спадкове майно. (див. постанову Верховного Суду від 03.04.2024 року у справі №689/572/23). Зазначення у мотивувальній частині постанови Тернопільського апеляційного суду від 20.11.2024 року у справі №607/22374/23 про належність померлому ОСОБА_2 права власності на частку квартири (19,81%) за адресою: АДРЕСА_1 , не нівелює необхідності звернення для ОСОБА_1 із позовом про визнання права власності на спадкове майно, оскільки існує перешкода для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, а саме не зареєстровано право власності на частку в спірній квартирі за померлим ОСОБА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно. Відтак колегія суддів вважає, що місцевий суд, оцінивши зібрані у справі докази в межах своїх повноважень, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції по суті вирішення спору не спростовують, оскільки такі кореспондуються із правовими позиціями Верховного Суду. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, порушень норм матеріального чи процесуального права судом першої інстанції не допущено. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги в апеляційного суду відсутні. Щодо судових витрат. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що за результатами апеляційного перегляду справи, результат вирішення справи залишився незмінним, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 квітня 2025 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 01 жовтня 2025 року. Головуючий: Гірський Б.О. Судді: Костів О.З. Хома М.В.