Постанова 4851 № 520/20282/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 вересня 2025 р.Справа № 520/20282/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Калиновського В.А., Суддів: Русанової В.Б. , Бегунца А.О. , за участю секретаря судового засідання Тютюник О.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2025, головуючий суддя І інстанції: Мар`єнко Л.М., м. Харків, по справі № 520/20282/23 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області , Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області , Державної судової адміністрації України третя особа Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Представник позивача - А.Хлопов, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з заявою, в якій просить суд: змінити спосіб та порядок виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.11.2023 у справі №520/20282/23 шляхом стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області на користь судді Московського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 07.06.2022 року на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України "По судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VІІІ, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2021 року - 2270 грн, на 01 січня 2022 року - 2481 грн, з урахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів при їх виплаті у розмірі 17 2613 грн 61 коп. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2025 у задоволенні заяви представника позивача про зміну способу виконання рішення у справі №520/20282/23 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області, територіального управління державної судової адміністрації України в Полтавській області, Державної судової адміністрації України, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовлено. Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою позивач апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норми процесуального права, просить скасувати ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду та постановити нове рішення, яким заяву задовольнити повністю. Доводи апелянта обґрунтовані тим, що підставою для зміни способу виконання судового рішення, згідно із внесеними у статтю 378 КАС України змінами, є невиконання суб`єктом владних повноважень судового рішення протягом двох місяців. Тобто, на думку скаржника, невиконання судового рішення протягом двох місяців безальтернативно є підставою для зміни способу його виконання. Відповідачі по справі не скористались правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України. Учасники справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином. Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, справа розглядається за відсутності сторін. Згідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, колегія суддів, враховуючи неявку у судове засідання всіх учасників справи, вважає за можливе фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.11.2023 у справі №520/20282/23 частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області, територіального управління державної судової адміністрації України в Полтавській області, Державної судової адміністрації України, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, зокрема: Зобов`язано Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області бюджетними асигнуваннями, необхідними та достатніми для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення судді Московського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року включно, виходячи з встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2270 грн, за період з 01 січня 2022 року по 07 червня 2022 року включно, виходячи з встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2481 грн; Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області провести нарахування та виплату судді Московського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 07 червня 2022 року на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року - 2270 грн, на 1 січня 2022 року - 2481 грн, з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Рішення суду набрало законної сили 08.01.2024 та 09.07.2024 позивачу видано виконавчі листи, зокрема, про зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області провести нарахування та виплату судді Московського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 07 червня 2022 року на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року - 2270 грн, на 1 січня 2022 року - 2481 грн, з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті. Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 17.07.2024 відкрито виконавче провадження ВП №75553640. На вимогу державного виконавця, Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Харківській області у листі від 25.07.2024 року №06-15/2696/2024 повідомлено про здійснення розрахунку суддівської винагороди, згідно рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.11.2023 року у справі №520/20282/23 і сума, що підлягає виплаті за період з 01.01.2021 по 07.06.2022 становить у загальному розмірі 172613,61 грн. Проте боржником зазначено, що виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду у справі №520/20282/23 в повному обсязі можливе лише після зміни способу i порядку виконання судового рішення шляхом стягнення з бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів і працівників апаратів судів", відкритої на рівні територіального управління. До листа додано розрахунок належної суддівської винагороди позивача. Таким чином, заявником вказано, що з тексту листа боржника вбачається підтвердження самостійної можливості списання коштів із власних рахунків для виконання судових рішень, але зазначення конкретного рахунку (бюджетної програми) звужує можливість стягнення коштів із Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, оскільки стягнення на користь заявника нарахованих сум саме за рахунок бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів і працівників апаратів судів" є неефективним та таким, що не дає змоги виконати судове рішення, яке підлягає обов`язковому виконанню. Заявник зазначив, що на даний час рішення суду у справі №520/20282/23 є невиконаним та вважає, що виконання рішення можливе лише в разі зміни способу і порядку виконання рішення суду, шляхом стягнення з боржника суми в розмірі 172 613,61 грн на користь позивача. Відмовляючи у задоволенні заяв про зміну способу та порядку виконання судового рішення, суд першої інстанції виходив з того, що невиплата ТУ ДСА у Харківській області нарахованої суддівської винагороди на користь позивача, не є обставиною, що вказує на неможливість виконання судового рішення у цій справі, саме через спосіб захисту, застосований судом при його ухваленні, та не надає достатніх правових підстав для застосування процесуального інституту встановлення порядку і способу виконання судового рішення, регламентованого статтею 378 КАС України. На думку суду першої інстанції, виключною правовою підставою для прийняття судом рішення про встановлення або зміну способу або порядку виконання судового рішення є наявність обставин, які унеможливлюють або ускладнюють його виконання у спосіб чи порядок, які первинно визначені в рішенні суду. До того ж, суд першої інстанції висновував, що зобов`язання, встановлене судовим рішенням, стосовно відповідача вчинити певні дії та ухвалення судового рішення про стягнення з відповідача коштів є різними за своєю суттю способами захисту прав та інтересів позивача, які передбачають відмінний механізм виконання судових рішень. Разом з тим, здійснення судом зміни порядку чи способу виконання рішення не повинно змінювати способу захисту порушеного права, обраного судом при вирішенні справи. Відтак, на переконання суду, змінивши спосіб виконання такого рішення із зобов`язання нарахувати та виплатити суму суддівської винагороди на списання конкретної суми такої виплати, відбудеться зміна рішення по суті. Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Згідно з ч.4 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Згідно з вимогами ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених ст.129-1 Конституції України, а також ст.ст. 14 та 370 КАС України. Колегія суддів зазначає, що в адміністративному судочинстві обов`язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов`язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення. Вищенаведені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 01.02.2022 у справі № 420/177/20 та ухвалах від 26.01.2021 у справі № 611/26/17, від 07.02.2022 у справі № 200/3958/19-а, від 24.07.2023 у справі № 420/6671/18 та від 01.05.2023 у справі № 520/926/21. Частиною 2 ст.6 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Відповідно до ч.3 ст.33 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення. Порядок виконання рішень судів про стягнення коштів з державних органів регулюється Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845. Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Статтею 7 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» передбачено, що виконання рішень суду про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. У разі якщо рішення суду, зазначені в частині першій цієї статті, не виконано протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, державний виконавець зобов`язаний звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення. Отже, звернення до суду є обов`язком державного виконавця у зазначеній категорії справ та такий обов`язок виникає через два місяці з дня відкриття виконавчого провадження за умови, що рішення суду не виконане, а стягувач не чинить перешкоди провадженню виконавчих дій. Під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у встановленими раніше порядку і способом. Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті. Поняття спосіб і порядок виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке реалізується у виконавчому провадженні. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Під зміною способу виконання рішення суду необхідно розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у раніше встановлений спосіб. Порядок та підстави для зміни способу, порядку та встановлення строку виконання судового рішення закріплені статтею 378 КАС України. Відповідно до абз.1 ч.1 ст.378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (ч.3 ст.378 КАС України). З аналізу положень частин першої, третьої статті 378 КАС України колегія суддів робить висновок, що підставою для застосування правил цієї норми є настання обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в адміністративній справі, ускладнюють його виконання або роблять неможливим. Для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення такою обставиною може бути недостатність коштів на рахунку, стихійне лихо, а для зміни способу чи порядку виконання судового рішення - неможливість виконання судового рішення внаслідок відсутності, пошкодження або знищення об`єкта стягнення або з інших причин. Тобто зміна способу і порядку виконання рішення суду - це прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими судом. Отже, суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, однак не змінюючи при цьому його змісту, або ж відмовити в задоволенні такої заяви. Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.06.2019 у справі №800/203/17. Судом встановлено, що Територіальне управління здійснило розрахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за періоди: з 01.01.2021 по 07.06.2022 (розрахунок від 24.07.2024 за №04-49/354). Сума, яка підлягає до виплати ОСОБА_1 становить 172 613,61 грн. При цьому, відповідач у справі, який є боржником, не відмовляється виплачувати ОСОБА_1 нараховані грошові кошти, проте вказує, що 15.08.2023 у розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня територіального управління, було відкрито реєстраційний рахунок по KПKB 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» для забезпечення виконання рішень судів, прийнятих на користь суддів та працівників апаратів судів. Відповідно до абзацу третього пункту 25 постанови Кабінету Міністрів України №845 від 03.08.2011 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів a6o боржників» у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою. Заява ОСОБА_1 обґрунтована тим, що виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.11.2023 по справі №520/20282/23 в повному обсязі можливе лише після зміни способу i порядку виконання судового рішення на підставі частини третьої статті 33 Закону України «Про виконавче провадження» та статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом стягнення з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів i працівників апаратів судів», відкритої на рівні територіального управління». Однак, суд звертає увагу, що здійснене відповідачем нарахування суддівської винагороди позивачці, сума якої не виплачена, не є обставиною, що вказує на неможливість виконання судового рішення у цій справі саме через спосіб захисту, застосований судом при його ухваленні, та не надає достатніх правових підстав для застосування процесуального інституту встановлення порядку і способу виконання судового рішення, регламентованого статтею 378 КАС України. Зобов`язання відповідача вчинити певні дії з нарахування і виплати щомісячної суддівської винагороди та стягнення з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів i працівників апаратів судів», відкритої на рівні територіального управління» відповідної суми коштів є різними за своєю суттю способами захисту прав та інтересів позивачки, які обираються судом при ухваленні рішення. Резолютивна частина рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.11.2023 по справі №520/20282/23 має зобов`язальний характер, однак судом при розгляді вказаної справи не здійснювався розрахунок належної позивачеві доплати, а тому змінивши спосіб виконання судового рішення із зобов`язання провести нарахування та виплату недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди на стягнення з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів i працівників апаратів судів», відкритої на рівні територіального управління», однозначно свідчитиме про зміну судового рішення по суті з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішенням питання, що не було предметом судового дослідження при розгляді справи по суті. Колегія суддів звертає увагу на те, що поняття «спосіб і порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Порядок виконання судового рішення означає визначену у рішенні суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним/приватним виконавцем, спосіб виконання судового рішення це спосіб реалізації та здійснення способу захисту. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі об`єктивної (безумовної) неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений судом. Так, у постанові від 24.12.2014 у справі №21-506а14 Верховний Суд України дійшов висновку, що зміну способу і порядку виконання судового рішення слід розуміти як застосування судом нових заходів щодо його реалізації у зв`язку з неможливістю виконання цього рішення раніше визначеними способом і порядком. При цьому зміна способу виконання не має змінювати (зачіпати) суті самого судового рішення. Подібного підходу дотримується і Верховний Суд, зокрема у постановах від 07.03.2018 у справі №456/953/15-а, від 16.07.2020 у справі №130/2176/17, від 11.11.2020 у справі №817/628/15 та від 17.02.2021 у справі №295/16238/14-а. Окрім того, Верховним Судом у постанові від 10.07.2018 у справі № 490/9519/16-а сформульовано наступний правовий висновок: «Змінивши спосіб виконання такої постанови із зобов`язання виплатити зазначені соціальні виплати на стягнення суми цих виплат, буде змінено постанову по суті, з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішенням питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті». Подібний висновок також було зроблено Верховним Судом у постанові від 30.07.2019 у справі №281/1618/14-а. Таким чином, оскільки у справі, що розглядається, встановлено, що способом відновлення порушеного права позивачки судом обрано зобов`язання відповідача вчинити певні дії, а стягнення з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів i працівників апаратів судів», відкритої на рівні територіального управління» не було предметом позовних вимог та способом відновлення порушених прав, колегія суддів доходить висновку про неможливість зміни способу та порядку виконання рішення суду у спосіб, який просять заявники, адже запропонований останніми спосіб виконання судового рішення фактично змінює зміст резолютивної частини судового рішення у справі №520/23556/23. Одночасно колегія суддів зауважує на незастосовності до спірних правовідносин приписів абз.2 ч.3 ст.378 КАС України, за якою невиконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб`єкта владних повноважень відповідних виплат. Колегія суддів зауважує, що суддівська винагорода не віднесена до пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг. Разом з тим, суд апеляційної інстанції враховує, що право особи, тобто стягувача, на здійснення виплати заборгованості із суддівської винагороди не може ставитися в залежність від бюджетних асигнувань, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. У той же час, у спірних відносинах йдеться не про право особи на такі виплати, а про правові підстави для зміни способу і порядку виконання судового рішення. Суд наголошує, що зміна способу і порядку виконання рішення суду у такому випадку не захищає право позивачки на отримання сум заборгованості, яка фактично може бути виплачена за наявності відповідних бюджетних асигнувань. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.07.2023 у справі №420/6671/18. З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що встановлені у цій справі обставини не вказують на неможливість виконання судового рішення у цій справі саме через спосіб захисту, застосований судом при його ухваленні, та не надають достатніх правових підстав для застосування процесуального інституту встановлення порядку і способу виконання судового рішення, регламентованого статтею 378 КАС України. Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про зміну способу та порядку виконання судового рішення, що правомірно враховано судом першої інстанції. Доводи апеляційної скарги висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді заяв про зміну способу та порядку виконання судового рішення неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Також, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно ч. 1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, переглянувши ухвалу суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2025 по справі № 520/20282/23 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді В.Б. Русанова А.О. Бегунц Повний текст постанови складено 30.09.2025 року