Постанова 4851 № 520/7741/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 вересня 2025 р. Справа № 520/7741/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Чалого І.С. , Ральченка І.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.06.2025, головуючий суддя І інстанції: Бідонько А.В., повний текст складено 13.06.25 по справі № 520/7741/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі до 100000 грн в розрахунку на місяць, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за час перебування на стаціонарному лікуванні, пов`язаному із захистом Батьківщини, та у відпустці за станом здоров`я за період з 04.10.2024 по 31.01.2025; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду в розмірі до 100000 грн в розрахунку на місяць, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за час перебування на стаціонарному лікуванні, пов`язаному із захистом Батьківщини, та у відпустці за станом здоров`я за період з 04.10.2024 по 31.01.2025; визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 07.06.2023 року по 08.03.2025 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 07.06.2023 року по 31.12.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 р. за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2024 р. за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2025 року по 08.03.2025 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2025 р. за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації за період з 07.06.2023 року по 08.03.2025 року із застосуванням положень абз.4 та абз.6 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію за період з 07.06.2023 року по 08.03.2025 року із застосуванням положень абз.4 та абз.6 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078; визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2024 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та раніше виплачених сум; визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не призначення, не нарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.06.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі до 100000 грн в розрахунку на місяць, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за час перебування на стаціонарному лікуванні, пов`язаному із захистом Батьківщини, та у відпустці за станом здоров`я за період з 04.10.2024 по 04.12.2024. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду в розмірі до 100000 грн в розрахунку на місяць, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за час перебування на стаціонарному лікуванні, пов`язаному із захистом Батьківщини, та у відпустці за станом здоров`я за період з 04.10.2024 по 04.12.2025. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації за період з 01.08.2024 по 30.09.2024 року із застосуванням положень абз.4 та абз.6 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію за період з 01.08.2024 по 30.09.2024 із застосуванням положень абз.4 та абз.6 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2024 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та раніше виплачених сум. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не призначення, не нарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.06.2025 в частині задоволення позовних вимог і постановити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 окремий стрілецький батальйон), який був приданим батальйоном Військової частини НОМЕР_1 до 31.10.2024. Вказує, що Військова частина НОМЕР_2 перебувала на фінансовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_1 , а з 01.09.2024 у Військовій частині НОМЕР_1 . За таких обставин, позивач не може заявляти будь-яких вимог фінансового характеру до Військової частини НОМЕР_1 до 01.09.2024. Щодо виплати додаткової винагороди в розмірі до 100000 грн в розрахунку на місяць, передбаченої Постановою №168 за час перебування на стаціонарному лікуванні, пов`язаному із захистом Батьківщини, та у відпустці за станом здоров`я за період з 04.10.2024 по 31.01.2025 стверджує, що позивач у спірні періоди перебував на стаціонарному лікуванні внаслідок захворювання, а не у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), а тому відсутні підстави для нарахування та виплати йому додаткової винагороди за час перебування на стаціонарному лікуванні. Звертає увагу, що позивач у своїх вимогах зазначив період перебування на лікуванні з 04.10.2024 по 31.01.2025. Суд першої інстанції зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити додаткову винагороду в розмірі 100000,00 грн за період з 04.10.2024 по 04.12.2025, тобто включаючи період, за який позивач не лікувався, а в березні 2025 року взагалі був виключений із списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 . Щодо нарахувати та виплатити індексації грошового забезпечення за період з 07.06.2023 року по 08.03.2025, зауважує, що як вбачається з картки особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 за 2024 рік йому нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення. Щодо нарахування та виплати грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та матеріальної допомоги, наголошує, що за правилами пункту 6 розділу ХХІІІ Порядку №260 та пункту 7 розділу XXIV Поряду №260 до розміру грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова допомога для оздоровлення і матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, не включаються винагороди, незалежно від їхнього виду (щомісячні чи одноразові). Зазначає, що позивач не подав рапорт для отримання матеріальної допомоги для розв`язання соціально-побутових питань. Вказує на пропуск позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами. Позивач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України. Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 з 07.06.2023 по 30.10.2024 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується відміткою у посвідченні серії НОМЕР_4 та витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 30.10.2024 №304. 09.07.2024 позивач отримав статус учасника бойових дій. Відповідно до директиви Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 17.09.2024 №Д-321/90/дск та директиви КВ ОК " ІНФОРМАЦІЯ_2 " № Д-51/ДСК від 17.09.2024 НОМЕР_3 окремий стрілецький батальйон було переформовано у НОМЕР_3 стрілецький батальйон ІНФОРМАЦІЯ_3 - Військова частина НОМЕР_1 , що є правонаступником Військової частини НОМЕР_2 . 31.01.2025 за результатами проведеного медичного огляду позаштатною постійно-діючою військово-лікарською комісією, позивача на підставі статей 41б, 39б, 64б, 55б, 10в, 42в, 61в, 62в,68в, 45б визнано придатним до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони, що підтверджується довідкою військово-лікарської комісії від 31.01.2025 №183. 08.03.2025 позивача виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення на підставі наказу начальника Генерального штабу ЗСУ (по особовому складу) №166 від 20.02.2025, що підтверджується витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 08.03.2025 №70. 11.03.2025 позивача призначено начальником групи документального забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 (по стройовій частині) від 11.03.2025 №74. В позовній заяві вказано, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів з позивачем розрахунків щодо виплати: - додаткової винагороди в розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень щомісячно, що передбачена Постановою №168, за період перебування на лікуванні та у відпустці за станом здоров`я з 04.10.2024 по 31.01.2025; - грошового забезпечення з 07.06.2023 по 08.03.2025 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи за відповідним законом України про державний бюджет України станом на 01.01.2023, на 01.01.2024, на 01.01.2025 відповідно; - індексації за період з 07.06.2023 по 08.03.2025 із застосуванням положень абз.4 та абз.6 п.5 Порядку №1078; - грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди; - матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди; Вважаючи, що відповідач не нараховував та не виплачував грошове забезпечення та його індексацію в повному обсязі, позивач ініціював даний спір. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправної бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу грошового забезпечення та його індексації в повному обсязі на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 . У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду в розмірі до 100000 грн в розрахунку на місяць, передбаченої Постановою №168, за час перебування на стаціонарному лікуванні, пов`язаному із захистом Батьківщини, та у відпустці за станом здоров`я за період з 04.10.2024 по 04.12.2024; індексацію за період з 01.08.2024 по 30.09.2024 із застосуванням положень абз.4 та абз.6 п.5 Порядку №1078; грошову допомогу на оздоровлення за 2024 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та раніше виплачених сум; матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення військовослужбовця за період з 07.06.2023 по 31.12.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів, суд першої інстанції виходив з того, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 внесені зміни до пункту 4 постанови №704 шляхом викладення абзацу першого в такій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.". Зазначені зміни набули чинності з 20.05.2023. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправною та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду в розмірі до 100000 грн в розрахунку на місяць, передбаченої Постановою №168, за час перебування на стаціонарному лікуванні, пов`язаному із захистом Батьківщини, та у відпустці за станом здоров`я за період з 05.12.2024 по 31.01.2025, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено перебування в вказаний період на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я або перебування у відпустці для лікування. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправною та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію за період з 07.06.2023 по 31.12.2023 із застосуванням положень абз.4 та абз.6 п.5 Порядку №1078, суд першої інстанції виходив з того, що у 2023 році проведення індексації грошового забезпечення, в тому числі, і поліцейських та військовослужбовців, не здійснюється з огляду на імперативні приписи Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-IX. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправною та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію за період з 01.01.2024 по 31.07.2024 із застосуванням положень абз.4 та абз.6 п.5 Порядку №1078, суд першої інстанції виходив з того, що наростаючим підсумком індекс споживчих цін у період з січня по червень 2024 року перевищив 103% лише в червні 2024 року. До червня 2024 року перевищення індексом споживчих цін показника 103% не було. Ураховуючи пункт 1-1 Порядку №1078 та те, що індекс споживчих цін за червень 2024 року опублікований в газеті "Урядовий кур`єр" 12.07.2024, індексація в 2024 році має нараховуватися з серпня 2024 року. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправною та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію за період з 01.10.2024 по 08.03.2025 із застосуванням положень абз.4 та абз.6 п.5 Порядку №1078, суд першої інстанції виходив з того, що з жовтня 2024 року по грудень 2024 року включно позивачу нараховувалася та виплачувалася індексація грошового забезпечення, а з 01.01.2025 по 08.03.2025 не відбулось перевищення індексу споживчих цін (ІСЦ) порогу в 103%, а тому грошове забезпечення не підлягало індексації. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині задоволення позовних вимог, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині. Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині, з огляду на наступне. Щодо задоволених вимог позову про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі до 100000 грн в розрахунку на місяць, передбаченої Постановою №168 за час перебування на стаціонарному лікуванні, пов`язаному із захистом Батьківщини, та у відпустці за станом здоров`я за період з 04.10.2024 по 04.12.2024 та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду в розмірі до 100000 грн в розрахунку на місяць, передбаченої Постановою №168 за час перебування на стаціонарному лікуванні, пов`язаному із захистом Батьківщини, та у відпустці за станом здоров`я за період з 04.10.2024 по 04.12.2025, та відповідних доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч.1 ст.2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (ч.4 ст.9 цього Закону). Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023, №451/2023 від 26.07.2023, №734/2023 від 06.11.2023, від 05.02.2024 №49/2024, від 06.05.2024 №271/2024, від 23.07.2024 №469/2024, від 28.10.2024 №740/2024, від 14.01.2025 №26/2025 строк дії воєнного часу продовжувався. На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 "Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі по тексту Постанова №168; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Пунктом 1 Постанови №168 установлено, що на період воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. У разі виконання бойових (спеціальних) завдань під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до ротного опорного пункту включно, а також на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора в районах ведення воєнних (бойових) дій та на території противника військовослужбовцям додатково виплачується одноразова винагорода в розмірі 70000 гривень за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання таких завдань. Згідно з п.1-2 Постанови №168 виплата додаткової винагороди та одноразової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії. З аналізу вищенаведеної норми вбачається, що виплата додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, здійснюється особам, які перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, тоді як виплата такої додаткової винагороди особам, які перебувають у відпустці, здійснюється за умови, якщо така відпустка надана для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії. При цьому, суд наголошує, що Постанова №168 не містить жодних обмежень щодо періоду та/або кількості перебувань на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, пов`язаних із пораненням, одержаним при захисті Батьківщини або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії, за які виплачується збільшена до 100000 гривень винагорода. Судом встановлено, що 04.10.2024 у позивача під час безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України стався інсульт (гостре порушення мозкового кровообігу), що підтверджується первинною медичною карткою №12032/71, що підтверджується копією первинної медичної картки 12032/71. У період з 05.10.2024 по 09.10.2024 позивач перебував на стаціонарному лікування у КП Дніпропетровська обласна клінічна лікарня імені І.І. Мечникова ДОР з діагнозами: гострий мозковий інсульт за геморагічним типом від 04.10.2024, гострий внутрішньомозковий крововилив в ділянку базальних ганглієв зліва, правобічна пірамідна недостатність, недостатність 7 пари ЧМН справа, дізартрія, гіпертонічна хвороба ІІІ ст., серцева недостатність І ст., що підтверджується копією виписки із медичної карти стаціонарного хворого №е15855. У період з 10.10.2024 по 17.10.2024 позивач перебував на стаціонарному лікування у Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону з діагнозами: Внутрішньомозковий крововилив у півкулю, неуточнений; стан після гострого внутрішньомозкового крововиливу в ділянку базальних гангліїв лівої гемісфери головного созку у вигляді дизартрії, центрального правобічного прозопарезу, правобічної пірамідної недостатності; гіпертонічна хвороба ІІІ стадії, ступінь 3; потовщення комплексу інтима-медіа до 1.1 мм.; ризик дуже високий, що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого №14239, що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого №14239. У період з 17.10.2024 по 09.11.2024 позивач перебував на стаціонарному лікування у військовому госпіталі військової частини НОМЕР_5 ( АДРЕСА_1 ) з діагнозами: Внутрішньомозковий крововилив у півкулю, неуточнений; стан після гострого внутрішньомозкового крововиливу в ділянку базальних гангліїв лівої гемісфери головного мозку у вигляді дизартрії, центрального правобічного прозопарезу, правобічної пірамідної недостатності; гіпертонічна хвороба ІІІ стадії, ступінь 3; потовщення комплексу інтима-медіа до 1.1 мм.; ризик дуже високий; гіпертонічна ангіопатія сітківки обох очей; пресбіопія, що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого №4092. Відповідно до довідки ВЛК від 07.11.2024 №2910 та довідки ВЛК від 04.12.2024 №1255, Захворювання, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини, потребує відпустки для лікування у зв`язку з хворобою на 30 календарних днів. 31.01.2025 за результатами проведеного медичного огляду позаштатною постійно-діючою військово-лікарською комісією, позивача на підставі статтей 41б, 39б, 64б, 55б, 10в, 42в, 61в, 62в,68в, 45б визнано придатним до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони, що підтверджується довідкою військово-лікарської комісії від 31.01.2025 №183. Діагноз: Цереброваскулярна хвороба, наслідки гострого внутрішньомозкового крововиливу (04.10.2024) в ділянку базальних гангліїв лівої гемісфери головного мозку у вигляді дизартрії, центрального правобічного прозопарезу, правобічної пірамідної недостатності з помірним порушенням функції центральної нервової системи - Захворювання, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою військово-лікарської комісії від 31.01.2025 №183. Отже, факт перебування позивача на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я та перебування у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми, каліцтва) за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії у зв`язку з захистом Батьківщини, підтверджується належними та достатніми доказами за період з 04.10.2024 по 04.12.2024. Разом із тим, відповідач не надав до суду доказів та не вказав аргументованих доводів щодо підстав невиплати позивачу додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №168, у розмірі до 100000 грн пропорційно дням перебування на лікуванні та у відпустці для лікування з 04.10.2024 по 04.12.2024. Посилання апеляційної скарги відповідача на те, що позивач у спірні періоди перебував на стаціонарному лікуванні внаслідок захворювання, а не у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), а тому відсутні підстави для нарахування та виплати йому додаткової винагороди, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки ОСОБА_1 знаходився на лікуванні саме після захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, що підтверджується довідками ВЛК від 07.11.2024 №2910 та від 04.12.2024 №1255. Зважаючи на встановлені обставини справи та наведені вище норми права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстави для визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі до 100000 грн в розрахунку на місяць, передбаченої Постановою №168 за час перебування на стаціонарному лікуванні, пов`язаному із захистом Батьківщини, та у відпустці за станом здоров`я за період з 04.10.2024 по 04.12.2024 та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду в розмірі до 100000 грн в розрахунку на місяць, передбаченої Постановою №168 за час перебування на стаціонарному лікуванні, пов`язаному із захистом Батьківщини, та у відпустці за станом здоров`я за період з 04.10.2024 по 04.12.2024. Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про те, що суд першої інстанції зазначив, що відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено позивачу додаткову винагороду за період з 04.10.2024 по 04.12.2024, однак, у резолютивній частині зобов`язав відповідача нарахувати та виплатити додаткову винагороду за період з 04.10.2024 по 04.12.2025, колегія суддів зазначає, що абзац 3 резолютивної частини рішення суду першої інстанції фактично містить описку (арифметичну помилку), а саме: судом помилково зазначено період перебування позивача на лікуванні «по 04.12.2025», замість правильної «по 04.12.2024». Відповідно до ч.1 ст.253 КАС України суд, який постановив судове рішення, може з власної ініціативи або за заявою учасника справи чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні. Колегія суддів звертає увагу, що допущення описки в судовому рішенні не має наслідком скасування такого рішення в апеляційному порядку, а підлягає вирішенню шляхом подання відповідної заяви про виправлення такої описки в порядку ст.253 КАС України. Стосовно задоволених вимог позову про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації за період з 01.08.2024 по 30.09.2024 із застосуванням положень абз.4 та абз.6 п.5 Порядку №1078 та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію за період з 01.08.2024 по 30.09.2024 із застосуванням положень абз.4 та абз.6 п.5 Порядку №1078, та відповідних доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів зазначає наступне. Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України, визначено Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-XII (далі по тексту - Закон № 1282-XII). Статтею 2 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення). Відповідно до ст.4 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Положеннями статті 6 Закону №1282-ХІІ визначено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України. Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі по тексту - Порядок №1078). Згідно з п.1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. За змістом абз.5 п.2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби. Пунктом 4 Порядку №1078 визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків. У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства. Згідно з п.5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру. До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку. Статтею 39 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 № 3460-IX зазначено: «Установити, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з 1 січня 2024 року». Судом встановлено, що відповідно до офіційних даних, які містяться на сайті Державної служби статистики України, індекс споживчих цін (індекс інфляції) в січні 2024 року становив 100,4%, у лютому 2024 року - 100,3%, у березні 2024 року -100,5%, у квітні - 100,2%, у травні 2024 року - 100,6%, в червні 2024 року- 102,2%, у липні 2024 року- 100,0%. Отже, за період з січня 2024 року по травень 2024 року величина індексу споживчих цін не перевищувала порогу індексації. Підвищення установленого порогу індексації мало місце лише у червні 2024 року, індекс споживчих цін у вказаному місяці склав 104,3%. Місяцем, в якому офіційно опублікований індекс споживчих цін за червень 2024 року, є липень 2024 року, тобто, підвищення заробітної плати військовослужбовців у зв`язку з її індексацією відбулось не раніше серпня 2024 року. З картки особового рахунку ОСОБА_1 від 14.04.2025 №9509 встановлено, що позивачу нараховано індексацію грошового забезпечення за період з серпня по грудень 2024 року в наступних розмірах: серпень 2024 року 0,00 грн; вересень 2024 року 0,00 грн; жовтень 2024 року 130,20 грн; листопад 2024 року 130,20 грн; грудень 2024 року 254,35 грн. Доводів щодо незгоди позивача з розміром чи порядком розрахунку відповідачем індексації грошового забезпечення за період з жовтня по грудень 2024 року позовна заява не містить. Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.08.2024 по 30.09.2024. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позивачу нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення за 2024 рік, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки з картки особового рахунку ОСОБА_1 від 14.04.2025 №9509 встановлено, що позивачу нараховано індексацію грошового забезпечення за серпень 2024 року 0,00 грн та за вересень 2024 року 0,00 грн. Посилання апелянта на те, що Військова частина НОМЕР_2 перебувала на фінансовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_1 , а з 01.09.2024 у Військовій частині НОМЕР_1 , тому позивач не може заявляти будь-яких вимог фінансового характеру до Військової частини НОМЕР_1 до 01.09.2024, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки відповідно до директиви Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 17.09.2024 №Д-321/90/дск та директиви КВ ОК " ІНФОРМАЦІЯ_2 " №Д-51/ДСК від 17.09.2024 НОМЕР_3 окремий стрілецький батальйон переформовано у НОМЕР_3 стрілецький батальйон ІНФОРМАЦІЯ_3 - Військова частина НОМЕР_1 , що є правонаступником Військової частини НОМЕР_2 . Отже, доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині позовних вимог спростовані приведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням. За цим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації за період з 01.08.2024 по 30.09.2024 із застосуванням положень абз.4 та абз.6 п.5 Порядку №1078 та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію за період з 01.08.2024 по 30.09.2024 із застосуванням положень абз.4 та абз.6 п.5 Порядку №1078. Щодо задоволених вимог позову про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди; зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2024 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та раніше виплачених сум; визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не призначення, не нарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди; зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, та відповідних доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів зазначає наступне. У частині 2 ст.9 Закону №2011-ХІІ наведений перелік складових грошового забезпечення, а саме: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. За приписами ч.4 ст.9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Частиною 3 ст.15 Закону №2011-XII передбачено, що військовослужбовцям виплачуються, зокрема, грошова допомога на оздоровлення в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України. За змістом ч.1 ст.10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», окрім тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців та розмірів надбавки за вислугу років також затверджено додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу. Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Згідно з п.3 Постанови №704 виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу визначено здійснювати в порядку, що затверджується, зокрема, Міністерством оборони України. Відповідно до ст.9 Закону №2011-XII, Постанови №704 затверджено Порядок №260, пунктами 1 та 6 розділу XXIII якого передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги. Розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою (п.6 розділу XXXI Порядку №260). Спірним у даному випадку є питання включення відповідачем сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. Суд враховує, що за своєю правовою природою, додаткова винагорода, запроваджена Постановою №168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час воєнного стану. Водночас у пункті 16 розділу І Порядку №260 визначено, що виплата додаткових видів грошового забезпечення, непередбачених цим Порядком, здійснюється відповідно до чинного законодавства України. При цьому пунктом 6 розділу XXIII Порядку №260 обумовлено, що розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги. Відповідно до пункту 7 розділу XXIV Поряду №260 до місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги. Варто зазначити, що Верховний Суд у постановах від 08.08.2024 у справі №240/26703/23, від 23.09.2024 у справі № 240/32125/23, від 23.09.2024 у справі №240/33138/23, від 10.09.2025 у справі №240/2400/24 констатував, що за своєю правовою природою додаткова винагорода, запроваджена Постановою №168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час дії воєнного стану. За правилами пункту 6 розділу ХХІІІ Порядку №260 до розміру грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова допомога для оздоровлення, не включаються винагороди, незалежно від їхнього виду (щомісячні чи одноразові). Також Верховний Суд констатував, що, делегуючи Кабінету Міністрів України право визначати розміри грошового забезпечення, а Міністру оборони України установлювати порядок його виплати, законодавець установив певну ієрархію щодо визначення переліку складових грошового забезпечення, що ураховуються при обчисленні окремих видів одноразових виплат для військовослужбовців. Тому саме положення Порядку №260 унормували приписи Закону №2011-ХІІ, установивши пряму норму щодо виключення винагороди із категорії складових грошового забезпечення, з суми яких обчислюється розмір грошової допомоги для оздоровлення. Отже, висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 08.08.2024 у справі №240/26703/23, від 23.09.2024 у справі № 240/32125/23, від 23.09.2024 у справі №240/33138/23, від 10.09.2025 у справі №240/2400/24, є релевантними та застосовними до спірних правовідносин у справі, яка розглядається. Застосовуючи наведені вище норми права, з урахуванням вказаних висновків Верховного Суду, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для включення відповідачем сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. Судом не враховано вищенаведених обставин та безпідставно зазначено, що щомісячна додаткова грошова допомога, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», яка виплачувалася позивачу, мала систематичний характер. Колегія суддів зауважує, що постанова Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та додаткова винагорода за Постановою №889 не виплачувалась позивачу за період військової служби з 07.06.2023 по 08.03.2025. Натомість, як встановлено вище, спірним у даному випадку є питання включення відповідачем сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. Більше того, колегія суддів приймає як належні доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позивач не отримував матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік, що підтверджується витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 30.10.2024 №304 та карткою особового рахунку №9023 за 2023-2024 роки від 14.04.2025 №9509. Щодо доводів позивача про те, що відповідач зобов`язаний виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік та не вправі вирішувати це питання на власний розсуд, у випадку виконання військовослужбовцем для отримання такої допомоги всіх залежних від нього дій, колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять доказів звернення позивача із відповідним рапортом до командування відповідача про виплату йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. У зв`язку з викладеним, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди; зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2024 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та раніше виплачених сум; визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не призначення, не нарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди; зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди. Судом першої інстанції не було враховано вищенаведених обставин, що призвело до частково неправильного вирішення справи. За цим, доводи апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 по суті спору є частково обґрунтованими. Щодо посилання відповідача у апеляційній скарзі на пропуск позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно з ч.ч. 3, 5 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Натомість, ч.2 ст.233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022 року) встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9-рп/2013. Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення ч.2 ст.233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків. Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними. Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Законом №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)». Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. За матеріалами справи, оскаржуючи протиправну бездіяльність відповідача щодо не нарахування та виплату позивачу в належному розмірі додаткової винагороди за період з 04.10.2024 по 04.12.2024, грошового забезпечення та його індексації за період з 07.06.2023 по 08.03.2025, грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік, позивач звернувся до суду 02.04.2025, тобто з порушенням тримісячного строку звернення до суду. У відповідності до ч.1 ст.121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. В обґрунтування підстав пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом позивач зазначає, що перебував на військовій службі з 07.06.2023 по 08.03.2025, безперервно виконуючи обов`язки військової служби в зоні бойових дій. Вказує, що брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в н.п. Гродівка, Селидове, Покровського району, Донецької області, що підтверджується довідкою про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України від 30.10.2024 №3858/2024. Просить прийняти до уваги та визнати поважною причиною пропуску строку звернення до суду обставину того, що 04.10.2024 у позивача стався інсульт (гостре порушення мозкового кровообігу), що підтверджується первинною медичною карткою №12032/71, у зв`язку з чим позивач тривалий час був на стаціонарному лікування, що позбавила його можливості звернутись до суду з адміністративним позовом в межах строку звернення. Оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, колегія суддів зазначає, що встановлення строків звернення до суду законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин. Верховний Суд неодноразово вказував (зокрема, у постановах від 15.04.2020 року у справі №15/2973/18, від 22.04.2020 року у справі №811/1664/18), що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства. Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку. Статтею 44 КАС України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом. Наведеними положеннями КАС України окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до суду. Колегія суддів звертає увагу й на висновки Великої Палати Верховного Суду у питанні поновлення строків (від 28 липня 2022 року у справі №9901/611/19), за якими поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2020 року у справі №9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо. Колегія суддів зазначає, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом. Також суд враховує, що Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі дія воєнного стану в Україні продовжувалася та триває й досі. Верховний Суд у постанові від 29.09.2022 у справі №500/1912/22 зазначив, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв`язку із збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у вказаній справі №500/1912/22 позивач є учасником бойових дій та відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №65/2022 «Про загальну мобілізацію» мобілізований у першу хвилю (оперативні резервісти, колишні військовослужбовці та ветерани АТО та ООС), а тому суд зробив висновок, що вказані обставини можуть свідчити про пропуск ним строку звернення до суду за захистом його прав з поважних причин. Верховним Судом у вказаній постанові зазначено, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Також суд апеляційної інстанції зазначає, що при застосуванні процесуальних норм необхідно уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права, викладений в постановах Верховного Суду в постановах від 21.05.2021 у справі №1.380.2019.006107, від 22.07.2021 у справі №340/141/21, від 16.09.2021 у справі №240/10995/20 та від 12.09.2022 у справі № 120/16601/21-а. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №П/9901/736/18 встановлено, що згідно із практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно уникати надто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття скарги є порушенням права на справедливий судовий захист. Крім цього, у низці рішень Європейського суду з прав людини, юрисдикцією якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права. У справі Bellet v. France Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Проаналізувавши доводи, зазначені у заяві про поновлення строку на звернення до суду, зокрема, щодо постійного знаходження позивача в районах несення військової служби та виконання завдань із захисту та оборони держави, тривалого лікування у зв`язку з захворюванням, пов`язаним із захистом Батьківщини, що унеможливило звернення до суду з адміністративним позовом в межах строків звернення, продемонстрованість добросовісного ставлення до реалізації права на звернення з адміністративним позовом, направленість дій позивача, колегія суддів відхиляє за необґрунтованістю посилання відповідача на наявність підстав для залишення позову без розгляду у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом. Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, що призвело до частково неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу відповідача слід задовольнити частково, з частковим скасуванням рішення суду. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.06.2025 по справі № 520/7741/25 скасувати в частині задоволення позову про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди; зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2024 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та раніше виплачених сум; визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не призначення, не нарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди; зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди. Прийняти в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні зазначених позовних вимог відмовити. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.06.2025 по справі № 520/7741/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий І.М. Ральченко