Постанова Житомирський апеляційний суд № 935/1697/22

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №935/1697/22 Головуючий у 1-й інст. Василенко Р. О. Категорія 68 Доповідач Шевчук А. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 вересня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючої судді Шевчук А.М., суддів: Коломієць О.С., Талько О.Б., за участі секретаря судового засідання Антоневської В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу №935/1697/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна колишнього подружжя за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , поданими через представників, на рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 30 серпня 2024 року та на додаткове рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 20 вересня 2024 року, які ухвалені під головуванням судді Василенка Р.О. в м.Коростишеві, в с т а н о в и в: У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 . Просив: скасувати державну реєстрацію права приватної власності за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,3 га, кадастровий номер 1822587000:06:000:0044, цільове призначення землі промисловості, зареєстровану на підставі державного акта на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯМ №085846, виданого Коростишівською районною державною адміністрацією Житомирської області 12 грудня 2011 року; визнати спільним сумісним майном подружжя та здійснити поділ між сторонами наступного майна: автомобіля марки «PEUGEOT» , д.н.з. НОМЕР_1 , 2018 року випуску, номер шасі НОМЕР_2 , об`єм двигуна 1997 куб.см.; житлового будинку та земельної ділянки площею 0,0595 га, кадастровий номер 1822510100:01:001:0055, які знаходяться по АДРЕСА_1 ; цеху по обробці граніту в АДРЕСА_2 та земельної ділянки площею 0,3 га, кадастровий номер 1822587000:06:000:0044. Поділити вказане майно, залишивши ОСОБА_2 автомобіль та житловий будинок із земельною ділянкою, а йому цех по обробці граніту та земельну ділянку, на якій він розташований. Позов обґрунтований тим, що в період із 03 грудня 1988 року перебував з ОСОБА_2 у шлюбі, який розірваний рішенням Коростишівського районного суду від 08 листопада 2021 року. За час перебування в шлюбі сторонами було набуто майно, а саме: автомобіль марки «PEUGEOT» модель «EXPERT TRAVELLER», д.н.з. НОМЕР_1 , 2018 року випуску, номер шасі НОМЕР_2 , об`єм двигуна 1997 куб.см.; житловий будинок та земельну ділянку з кадастровим номером 1822510100:01:001:0055 по АДРЕСА_1 ; цех по обробці граніту в АДРЕСА_2 та земельну ділянку з кадастровим номером 1822587000:06:000:0044 за цією ж адресою. Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 30 серпня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволений частково. Визнано спільною сумісною власність колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 : автомобіль марки «PEUGEOT» модель «EXPERT TRAVELLER», д.н.з. НОМЕР_1 , 2018 року випуску, номер шасі НОМЕР_2 , об`єм двигуна 1997 куб.см; житловий будинок та земельну ділянку з кадастровим номером 1822510100:01:001:0055 по АДРЕСА_1 ; цех по обробці граніту в АДРЕСА_2 та земельну ділянку з кадастровим номером 1822587000:06:000:0044 за цією ж адресою. Виділено в порядку поділу спільного майна колишнього подружжя ОСОБА_2 у власність: автомобіль марки «PEUGEOT» модель «EXPERT TRAVELLER», д.н.з. НОМЕР_1 , 2018 року випуску, номер шасі НОМЕР_2 , об`єм двигуна 1997 куб.см; житловий будинок та земельну ділянку з кадастровим номером 1822510100:01:001:0055 по АДРЕСА_1 . Виділено в порядку поділу спільного майна колишнього подружжя ОСОБА_1 у власність цех по обробці граніту в АДРЕСА_2 та земельну ділянку з кадастровим номером 1822587000:06:000:0044 за цією ж адресою. В решті позовних вимог щодо скасування державної реєстрації права приватної власності за ФОП ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 1822587000:06:000:0044 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію в розмірі 106 407 грн за відхилення від рівності часток. Після набрання рішенням суду законної сили скасований арешт на: автомобіль Пежо, д.н.з. НОМЕР_1 , 2018 року випуску, номер шасі НОМЕР_2 , цех по обробці граніту, що за адресою: АДРЕСА_2 та земельну ділянки площею 0,3 га, кадастровий номер 1822587000:06:000:0044, який був накладений ухвалою Коростишівського районного суду Житомирської області від 06 вересня 2022 року. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 7 939,20 грн та 11 000 грн витрат на проведення судових оціночно-будівельної та земельно-оціночної експертиз. Додатковим рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 20 вересня 2024 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12 000 грн. У решті розміру витрат на професійну правничу допомогу та витрат у зв`язку з проведенням судової автотоварознавчої експертизи відмовлено. Не погодившись із рішенням та додатковим рішення суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_2 через представника адвоката Сіру А.В. подала апеляційні скарги. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду від 30 серпня 2024 року скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі. Додаткове рішення Коростишівського районного суду від 20 вересня 2024 року в частині задоволення заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення та стягнення з ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу у розмірі 12 000 грн скасувати та ухвалити нове, яким у задоволені заяви про ухвалення додаткового рішення відмовити в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції від 30 серпня 2024 року аргументовані тим, що по-перше, при постановленні рішення суд вийшов за межі позовних вимог, чим порушив вимоги ст.264 ЦПК України та принцип диспозитивності судового процесу. Позивач у справі жодних процесуальних документів щодо уточнення позовних вимог або їх зміни, в тому числі щодо порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, не подавав. Суд першої інстанції був зобов`язаний розглядати справу виключно у межах доводів та позовних вимог, заявлених у позовній заяві, та з урахуванням засад цивільного законодавства. У рішенні зазначено, що представник позивача у судовому засіданні просив суд з урахуванням вартості майна поділити його в натурі, виділивши відповідачу автомобіль, житловий будинок із земельною ділянкою, а позивачу виділити цех по обробці граніту із земельною ділянкою на якій він розташований, але в матеріалах справи відсутні процесуальні документи, які б містили вказані позовні вимоги. Також у прохальній частині позову не запропонований варіант поділу спільного майна та не заявлено вимог про поділ майна в натурі за вказаним у судовому рішенні варіантом. Суддя першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та самостійно визначив спосіб поділу спільного сумісного майна, чим грубо порушив права ОСОБА_2 , не надавши їй право надати свої запропоновані варіанти поділу, оскільки такі варіанти не були предметом позовних вимог та предметом дослідження у судових засіданнях. По-друге, судом першої інстанції не було надано жодної оцінки доводам, викладеним у відзиві на позовну заяву, та документам, які додані до нього. З мотивувальної частини рішення суду першої інстанції вбачається, що судом прийнято до уваги виключно доводи позивача без наведення підстав не прийняття чи відхилення доводів відповідача, що свідчить про неповноту з`ясування обставин справи, неналежне дослідження усіх доказів по справі та неправильне застосування в подальшому норм матеріального права. Так, матеріалами справи спростовуються доводи позивача та висновки суду, що будівля цеху по обробці граніту за адресою: АДРЕСА_2 є новоствореним майном, яке побудоване у 2013 році. Приміщення цеху по обробці граніту з 2009 року по 2023 рік використовувалося ФОП ОСОБА_2 виключно у її підприємницькій діяльності. Лише у 2023 році під час виникнення спору щодо поділу спільного майна ОСОБА_1 захватив вказаний цех і не допускає ОСОБА_2 до вказаного приміщення. Отже, ОСОБА_1 не надав жодних доказів на підтвердження того, що його внесок у переобладнання (реконструкцію) спірного приміщення із кузні у цех по обробці граніту є достатньо значним для можливості визначення зазначеного майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. По-трете судом першої інстанції було здійснено безпідставне позбавлення ОСОБА_2 права власності на майно, що є особистою приватною власністю останньої. Так, посилання суду першої інстанції на те, що вартість об`єкту нерухомості приміщення кузні, яке набуте відповідачем на підставі договору дарування від 14 квітня 2009 року, складала 5 482 грн, а вартість приміщення цеху внаслідок реконструкції кузні під цех по обробці граніту складає 1 790 652 грн, що свідчить про істотне збільшення вартості майна, отриманого відповідачем за договором дарування, і відповідно суд визнає його об`єктом права спільної сумісної власності є безпідставним. Окрім того, судом не зазначено жодних доказів про те, що саме позивач ОСОБА_1 приймав участь в істотному збільшенні спірного майна шляхом вкладення особистих коштів або особистої трудової участі. По-четверте, відступаючи від принципу рівності часток сторін по справі та надаючи перевагу інтересам позивача, суд фактично припинив право власності ОСОБА_2 на майно та постановив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію в розмірі 106 407 грн за відхилення від рівності часток. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду. Судом першої інстанції проігноровані вимоги процесуального законодавства. Зважаючи на те, що ОСОБА_1 на депозитний рахунок суду не було внесено грошових коштів у розмірі 106 407 грн та суд не встановив наявності підстав для припинення права ОСОБА_2 на частку у спільному майні - цех по обробці граніту, то відсутні будь-які підстави для виділення в порядку поділу спільного майна за тим варіантом, який обрав суд першої інстанції. Доводи апеляційної скарги відповідача на додаткове рішення суду першої інстанції від 20 вересня 2024 року аргументовані тим, що суд першої інстанції неправильно визначив форму судового рішення від 20 вересня 2024 року. Так, за наслідками розгляду заяви про стягнення судових витрат судом було ухвалено рішення, а не додаткове рішення. Порушено процедуру заявлення вимог щодо відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу. Позивачем не було подано доказів, що підтверджують розмір понесених ним судових витрат у належний строк (до судових дебатів), а також не заявлено клопотання про поновлення пропущених строків та не аргументовано поважність причин не подання таких доказів. Також позивач не довів, що витрати, понесені ним, стосуються саме цієї справи. Отже, зважаючи на те, що договір про надання правової допомоги від 21 липня 2022 року, платіжні документи, розрахунок витрат, що надані позивачем разом із іншими документами, доданими до клопотання, не містять посилання на номер справи №935/1697/22, відсутні підстави вважати, що правнича допомога надавалася позивачу саме у цій справі. Факт надання правничої допомоги не є доведеним. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції від 30 серпня 2024 року та із додатковим рішенням суду першої інстанції від 20 вересня 2024 року, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить: рішення суду першої інстанції від 30 серпня 2024 року змінити в частині стягнення з нього на користь ОСОБА_2 грошової компенсації в розмірі 106 407 грн за відхилення від рівності часток та стягнути грошову компенсацію за відхилення від рівності часток в розмірі 53 203,50 грн; змінити додаткове рішення суду першої інстанції від 20 вересня 2024 року в частині стягнення із ОСОБА_2 на його користь витрат на правничу допомогу в сумі 12 000 грн та стягнути такі витрати у розмірі 17 000 грн; в інших частинах судові рішення залишити без змін; стягнути з ОСОБА_2 на його користь судові витрати, пов`язані із розглядом справи в апеляційному суді. Доводи апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції від 30 серпня 2024 року ґрунтуються на тому, що суд неправильно визначив розмір компенсації, яка стягується в сумі 106 407 грн за відхилення від рівності часток. Як встановив суд першої інстанції, у спільній власності наявний автомобіль з погодженою сторонами вартістю у розмірі 980 000 грн, оцінені експертом цех по обробці граніту та земельна ділянка вартістю у розмірі 2 253 252 грн і житловий будинок та земельна ділянка вартістю 1 116 845 грн. Загальна вартість спільного майна становить 4 400 097 грн, тобто кожному, враховуючи рівність часток подружжя, належить майно на суму 2 200 048,50 грн. Оскільки відповідачу виділено майна вартістю 2 146 845 грн, то на її користь належить стягнути різницю у сумі 53 203,50 грн, а не 106 407 грн, як помилково вважав суд першої інстанції. Стосовно додаткового рішення від 20 вересня 2024 року, то суд першої інстанції безпідставно не врахував суму, сплачену ним у розмірі 5 000 грн за вивчення та складання адвокатом скарги на висновок експерта ОСОБА_3 від 20 жовтня 2022 року №2897, яким визначена ринкова вартість спірного автомобіля. Адвокатом була подана скарга на експертний висновок з метою недопущення використання судом при прийнятті рішення недостовірних даних про вартість спірного автомобіля, яка враховується при поділі. У відзиві на апеляційні скарги відповідача позивач через свого представника наголосив на тому, що доводи апеляційних скарг ОСОБА_2 необґрунтовані. Рішення суду першої інстанції вважає законним частково з урахуванням доводів його (позивача) апеляційної скарги. Так, суд першої інстанції розглянув справи виключно в межах предмета та підстави позовних вимог. Приміщення кузні, яке відповідач придбала за договором дарування від 14 квітня 2009 року, може і є її особистою власністю, але ця кузня не є предметом поділу згідно заявлених позовних вимог. Кузня була дерев`яна і згоріла при пожежі, про що повідомив свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні 30 серпня 2024 року. На кузню відповідача він не претендує і не претендував. Земельна ділянка в АДРЕСА_2 набута подружжям на підставі договору купівлі-продажу від 16 листопада 2011 року під час шлюбу з позивачем за кошти сімейного бюджету. Жоден із об`єктів, заявлений у позові для поділу, не є особистою приватною власністю ОСОБА_2 . Цех по обробці граніту був побудований і право власності на нього було зареєстровано за відповідачем в період шлюбу сторін. Доходи ОСОБА_2 від зайняття підприємницькою діяльністю в 2012 році є одним із джерел формування спільного сімейного бюджету подружжя, тому будівництво за рахунок цих доходів спірного цеху також підтверджує належність його до спільної сумісної власності подружжя. Звертаючись із позовом, позивач ( ОСОБА_1 ) просив поділити майно набуте під час шлюбу з відповідачем, оскільки в добровільному порядку це зробити неможливо. Спосіб поділу майна в цьому випадку є виключною компетенцією суду, тому попередньо вносити кошти на депозитний рахунок суду у позивача не було підстав. Проте, щоб уникнути конфлікту з відповідачем на стадії виконання судового рішення та сплати виконавчих витрат, позивач з метою гарантування отримання відповідачем належної їй компенсації, внесено на депозитний рахунок суду кошти у розмірі 53 203,50 грн. Відзиву на апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 не надходило. Відповідно до частини третьої ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 адвокат Ленський І.О. апеляційну скаргу позивача підтримав та просить її задовольнити, а у задоволенні апеляційних скарг відповідачу ОСОБА_2 - відмовити. Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Сіра А.В. апеляційні скарги відповідача підтримала та просить їх задовольнити, а апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Перевіривши законність та обґрунтованість рішень суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційні скарги відповідача ОСОБА_2 задоволеними бути не можуть, а апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення з наступних підстав. Із матеріалів справи вбачається та апеляційним судом установлено, що рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 08 листопада 2021 року в справі №935/2553/21 шлюб, зареєстрований 03 грудня 1988 року Коростишівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Житомирському районі Житомирської області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , розірваний (а.с.6 т.1). Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 власником автомобіля марки «PEUGEOT» модель «EXPERT TRAVELLER», д.н.з. НОМЕР_1 , 2018 року випуску, номер шасі НОМЕР_2 , об`єм двигуна 1997 куб.см є відповідач ОСОБА_2 (а.с.7.т.1). Дата реєстрації 23 травня 2018 року. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 25 липня 2022 року, право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , зареєстроване з 21 жовтня 2009 року за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 03 травня 2001 року (а.с.9 т.1). Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, який сформований 27 липня 2022 року, земельна ділянка за вказаною вище адресою з кадастровим номером 1822510100:01:001:0055, зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 (державний акт від 01 квітня 2010 року ЯЕ 743879) (а.с.10 т.1). Сторонами визнано та не заперечується, що вказане вище майно, а саме: автомобіль марки «PEUGEOT» д.н.з. НОМЕР_1 , житловий будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка з кадастровим номером 1822510100:01:001:0055 є об`єктами права спільної сумісної власності сторін, оскільки це майном набутим ними за час шлюбу. Згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованого 25 липня 2022 року, цех по обробці граніту загальною площею 258,6 кв.м, що розташований в АДРЕСА_2 , зареєстрований на праві власності за ОСОБА_2 20 серпня 2013 року на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 20 серпня 2013 року (а.с.13-14 т.1). Із 15 квітня 2009 року за вказаною адресою за ОСОБА_2 була зареєстрована на праві власності нежитлова будівля - кузня на підставі договору дарування від 14 квітня 2009 року №1436. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 27 липня 2022 року за ОСОБА_2 зареєстроване право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1822587000:06:000:0044 (адреса розташування: АДРЕСА_2 ) на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №085846, виданого 12 грудня 2011 року, та яка була набута на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки шляхом викупу від 16 листопада 2011 року (а.с.15-16 т.1). Згідно з висновком експерта від 20 вересня 2023 року №25-06-2023 за результатами проведення судових оціночно-будівельної та земельно-оціночної експертиз, ринкова вартість земельної ділянки площею 0,0595 га (кадастровий номер 1822510100:01:001:0055), що розташована в АДРЕСА_1 , становить 239 386 грн. Вартість житлового будинку за цією ж адресою загальною площею 71,7 кв.м становить 927 459 грн; ринкова вартість земельної ділянки площею 0,3 га (кадастровий номер 1822587000:06:000:0044), що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , становить 462 600 грн, а ринкова вартість цеху по обробці граніту площею 258,6 кв.м за цією ж адресою становить 1 790 652 грн (а.с.200-242 т.1). Із матеріалів справи вбачається, що сторонами визначена та погоджена вартість спірного автомобіля в сумі 980 000грн. Відповідно до ст.60 СК Українимайно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і у ст.368 ЦК України. Згідно з ст.ст.69,70 СК України,дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст.ст.60,69 СК України, частина третя ст.368 ЦК України), відповідно до частин другої та третьої ст.325 ЦК Україниможуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. За положеннями ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, майно набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти які належали їй, йому особисто. Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин (частина шоста ст.57 СК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі №209/3085/20 виснувано, що коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту. Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року в справі №522/1528/15-ц). Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої ст.71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме, про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання. Найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року в справі №916/1415/19, від 26 січня 2021 року в справі №522/1528/15-ц). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року в справі №910/3009/18). Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки сам визначив спосіб поділу спільного сумісного майна, чим грубо порушив її права, не надавши їй право запропонувати свої варіанти поділу майна, не можуть слугувати підставою для скасування рішення суду, оскільки у відзиві на позов, правом на подання якого вона скористалася, відповідач ОСОБА_2 могла запропонувати свої варіанти поділу майна. Не зазначення варіанту поділу майна в позовній заяві та визначення варіанта поділу судом під час судового розгляду справи не суперечить приписам ст.71 СК України та не є виходом за межі позовних вимог, враховуючи, що позивачем ОСОБА_1 вимога про поділ майна заявлена. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що цех по обробці граніту загальною площею 258,60 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 , був створений внаслідок реконструкції кузні, що належала ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності, а тому не є новостворених майном, яке було побудовано в 2013 році та є її особистою приватною власністю, не можуть бути підставою для скасування рішення суду та спростовуються наступним. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі №372/504/17 зазначено, що у ст.60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і ст.368 ЦК України. Частиною першою ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Аналогічний висновок підтверджений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року в справі №756/8056/19. Згідно з частиною першою ст.62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 набула право власності на приміщення кузні, що по АДРЕСА_2 , на підставі договору дарування від 14 квітня 2009 року (а.с.27 т.1). Вказане приміщення позначено літ.А, дерев`яне, загальною площею 51,80 кв.м. Дарунок сторони оцінили в сумі 5 482 грн. Разом з тим, із декларації про готовність об`єкта до експлуатації, затвердженої 20 травня 2013 року, вбачається, що здійснювалася реконструкція кузні з добудовою під цех із обробки граніту (І черга). Із техніко-економічних показників об`єкта вбачається, що об`єкт складається: несучі конструкції фундаменти стрічкові, бутобетонні, стіни з ніздрювато-бетонних блоків із обкладкою силікатною цеглою; перекриття металеві форми; покрівля а/ц хвилясті листи; огороджувальні конструкції перемички залізобетонні; вікна металопластикові; двері металеві; ворота металеві; підлога бетонна, перегородки керамічна цегла; фасади цегляні. Як уже зазначалися вище, відповідно до висновку експерта ринкова вартість цеху по обробці граніту загальною площею 258,60 кв.м, де є лише два приміщення: 1-1 полірувальний цех та 1-2 фрезерувальний цех, за адресою: АДРЕСА_2 , становить 1 790 652 грн. Із викладеного вище слідує, що сторонами за час шлюбу набутий бетонний цех із оброки граніту істотно більшою площею та більшою вартістю, ніж отримана відповідачем ОСОБА_2 за договором дарування кузня, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання цеху по обробці граніту об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та його поділу між сторонами, враховуючи, що у 2013 році після прийняття цього об`єкта до експлуатації було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 20 серпня 2013 року (на цех по обробці граніту за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 258,60 кв.м), що стало підставою для здійснення на імя ОСОБА_2 20 серпня 2013 року державної реєстрації права власності на цех по обробці граніту площею 258,60 кв.м за вказаною вище адресою, який розташований на земельній ділянці з кадастром номером 1822587000:06:000:0044 (а.с.35-36 т.1). ОСОБА_2 не надала до суду першої інстанції, а також до апеляційного суду беззаперечних доказів того, що вона набула цех по обробці граніту виключно за свої особисті кошти, а надані товарно - транспортні накладні, товарні чеки за 2013 рік, податкові декларації щодо доходу ФОП, як правильно зазначив суд першої інстанції, не підтверджують походження грошових коштів, за які були придбані будівельні матеріали та виконані роботи. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що оскільки ОСОБА_1 на депозитний рахунок суду не були внесені грошові кошти у сумі 106 407 грн, то відсутні правові підстави для виділення ОСОБА_1 цеху по обробці граніту в порядку поділу спільного майна подружжя, також не є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції з наступних мотивів. Як вже зазначалося вище, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними. Поділ майна подружжя здійснюється у такий спосіб: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (ст.70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (ст.71 СК України). Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 лютого 2022 року в справі №209/3085/20 зауважувала, що приписи частин четвертої та п`ятої ст.71 СК України і ст.365 ЦК України з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої ст.3 ЦК Украйни) треба розуміти так: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі ст.365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); (б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2024 року в справі №752/18272/18. Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про поділ майна. Вимоги про припинення права ОСОБА_2 на частку в спільній сумісній власності позивачем не заявлені, а тому відсутні підстави для внесення ним суми коштів на депозитний рахунок суду. Велика Палата Верхового Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року в справі №233/2021/19 зазначила, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності необхідно насамперед визначити, які правовідносини є спірними, а тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин. Таку подібність суд визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини). Конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Позиції Верховного Суду, на які посилається представник відповідача, не є релевантними до обставин цієї справи, оскільки зміст правовідносин, їх предмет, підстави, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у зазначених справах та у справі, яка переглядається, є різними. Відповідно до п.п.22,25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст.ст.69-72 СК та ст.372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про можливість поділу майна за запропонованим позивачем варіантом, оскільки автомобіль знаходиться у користуванні відповідача, яка проживає у житловому будинку, а позивач використовує цех по обробці граніту (фактичний порядок користування майном). Разом із тим, суд першої інстанції неправильно визначив розмір компенсації за відхилення від рівності часток сторін. Із матеріалів справи вбачається, що загальна вартість спільного сумісного майна сторін становить 4 400 097 грн (автомобіль «Пежо», д.н.з. НОМЕР_1 , 980 000 грн + житловий будинок у АДРЕСА_1 927 459 грн + земельна ділянка з кадастровим номером 1822510100:01:001:0055 - 239 386 грн + цех по обробці граніту площею 258,60 кв.м. - 1 790 652 грн + земельна ділянка з кадастровим номером 1822587000:06:000:0044 462 600 грн). Оскільки суд не відступає від засад рівності часток сторін, то на кожного із сторін припадає майна на суму 2 200 048,50 грн. Відповідачу ОСОБА_2 виділено майна на суму 2 146 845 грн, а саме: автомобіль, житловий будинок та земельну ділянку, на якій розміщується будинок, вартість якого менша на 53 203,50 грн (2 200 048,50-2 146 845), а тому з позивача на користь відповідача належить стягнути грошову компенсацію за відхилення від рівності часток в розмірі 53 203,50 грн, а не 106 407 грн, як помилково вважав суд першої інстанції. При розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року в справі №523/14489/15-ц). Суд першої інстанції не врахував вказаної вище висновку Великої Палати Верховного Суду та помилково зазначив в резолютивній частині рішення про визнання автомобіля, житлового будинку, цеху по обробці граніту та земельних ділянок об`єктами права спільної сумісної власності колишнього подружжя. Відповідно до положень до ст.376 ЦПК України, апеляційний суд змінює рішення суду першої інстанції від 30 серпня 2024 року та виключає із його резолютивної частини абзац другий про визнання автомобіля марки «Пежо», д.н.з. НОМЕР_1 , житлового будинку та земельної ділянки з кадастровим номером 1822510100:01:001:0055 по АДРЕСА_1 , цеху по обробці граніту в АДРЕСА_2 та земельної ділянки з кадастровим номером 1822587000:06:000:0044 об`єктами права спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Також суд апеляційної інстанції змінює рішення суду першої інстанції від 30 серпня 2008 року шляхом зменшення розміру грошової компенсації за відхилення від рівності часток, який належить стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , із 106 407 грн до 53 203,50 грн. Окрім того, ОСОБА_2 є особою з інвалідністю 2-ої групи, а тому на підставі п.9 частини першої ст.5 Закону України «Про судовий збір» вона звільнена від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях (а.с.161 т.2). Суд першої інстанції не врахував такої обставини, а тому помилково стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 7 939,20 грн. За таких обставин, колегія суддів скасовує рішення суду першої інстанції від 30 серпня 2024 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору в сумі 7 939,20 грн та ухвалює в цій частині нове, яким компенсує ОСОБА_1 за рахунок держави у порядку, встановленому КМУ, судовий збір у сумі 7 939,20 грн, що узгоджується із положеннями приписів ст.141 ЦПК України. У решті рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 30 серпня 2024 року залишається без змін. Стосовно законності та обґрунтованості додаткового рішення суду першої інстанції від 20 вересня 2024 року, слід зазначити наступне. За положеннями частини восьмої ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, розрахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Відповідно до частин першої та другої ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Згідно з частиною третьою ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Водночас зі змісту частини четвертої ст.137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята ст.137 ЦПК України). При цьому, склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами. Згідно з пунктами 1 та 2 частини третьої ст.141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі №755/9215/15-ц). Суд із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року в справі №922/445/19, від 01 серпня 2019 року в справі №915/237/18, від 24 жовтня 2019 року в справі №905/1795/18, від 17 вересня 2020 року в справі №904/3583/19). У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року в справі №922/445/19 наголошено на тому, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Як убачається з матеріалів справи, позивачем ОСОБА_1 із додержанням строку, передбаченого частиною восьмою ст.141 ЦПК України, подана заява про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування понесених витрат на професійну правничу допомогу в сумі 20 500 грн та витрат у зв`язку з проведенням експертизи в сумі 4 449,86 грн. На заяву від представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Сіру А.В. надійшли заперечення. Отримання послуг із правової допомоги позивачем підтверджується договором на професійну правничу допомогу від 21 липня 2022 року, укладеним між ОСОБА_1 та адвокатом Ленським І.О., де у пп.2 п.3 вказано, що гонорар складається з суми вартості послуг, тарифи та загальна сума яких узгоджені сторонами в розрахунку вартості правової допомоги. У наданому розрахунку вартості правової допомоги від 02 вересня 2024 року наданої ОСОБА_1 у спорі з Заболотною Т.П. вказано, що загальна вартість наданих послуг становить 20 500 грн. На підтвердження оплати витрат на професійну правничу допомогу позивачем надані квитанції на загальну суму 20 500 грн. Відповідно до п.1 частини третьої ст.141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані ці витрати з розглядом справи. Із розрахунку від 02 вересня 2024 року до складу наданих послуг входить, зокрема, вивчення та аналіз висновку експерта ОСОБА_3 , складання скарги на експерта, вартість яких становила 5 000 грн. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вартість послуг за вивчення та аналіз висновку експерта, складання скарги на експерта у сумі 5 000 грн, як складова частина витрат на професійну правничу допомогу, не може бути задоволеною, оскільки вказаний висновок експерта не враховувався судом при ухваленні рішення в справі. Також суд першої інстанції обґрунтовано не стягнув витрат, понесених позивачем у зв`язку зі сплатою цьому ж експерту ОСОБА_3 коштів за проведення такої автотоварознавчої експертизи у розмірі 4 497,86 грн, оскільки такий висновок експертизи також не враховувався судом як доказ, тому його вартість не може входити до судових витрат, пов`язаних із розглядом справи. Ураховуючи особливості предмета спору, складність справи та її значення для сторін, час, який був необхідний для вчинення дій та надання послуг, враховуючи заперечення відповідача, виходячи з критеріїв їх виправданості, розумності їх розміру та співмірності з позовом і складністю справи, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 12 000 грн, що є співмірним та відповідає наданому адвокатом у цій справі обсягу послуг. Інші доводи апеляційної скарги позивача та доводи апеляційної скарги відповідача на додаткове рішення суду першої інстанції від 20 вересня 2024 року не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а фактично зводяться до переоцінки доказів. Отже, суд апеляційної інстанції залишає додаткове рішення суду першої інстанції від 20 вересня 2024 року без змін, як таке, що ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374,376,381-384 ЦПК України, суд у х в а л и в: Апеляційні скарги ОСОБА_2 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 30 серпня 2024 року змінити: -виключити із резолютивної частини абзац другий про визнання автомобіля, житлового будинку, цеху по обробці граніту та земельних ділянок об`єктами права спільної сумісної власності; -зменшити розмір грошової компенсації за відхилення від рівності часток, який належить стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , з 106 407 грн до 53 203,50 грн. Рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 30 серпня 2024 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору в сумі 7 939 грн 20 коп. скасувати та ухвалити в цій частині нове. Компенсувати ОСОБА_1 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір у сумі 7 939 грн 20 коп. У решті рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 30 серпня 2024 року залишити без змін. Додаткове рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 20 вересня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складення повного судового рішення 26 вересня 2025 року. Головуюча Судді: