Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 307/2123/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 вересня 2025 рокуСправа № 307/2123/25 пров. № А/857/35434/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: судді-доповідача Качмара В.Я., суддів Гудима Л.Я., Онишкевича Т.В., при секретарі судового засідання Гладкій С.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в режимі відеоконференції справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про визнання протиправною та скасування постанови, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Закарпатській області на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 15 серпня 2025 року (суддя Стецюк М.Д., м.Тячів, повний текст складено 15 серпня 2025 року), - ВСТАНОВИВ: У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області (далі ГУНП), в якому просив скасувати постанову від 04.10.2023 серії БАД № 263480 (далі Постанова) про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених частиною шостою статті 121 та частиною другої статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП). Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 15 серпня 2025 року позов задоволено. Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. В доводах апеляційної скарги вказує, що позов був поданий з порушенням строків. Своєчасне звернення до суду з даним позовом залежало виключно від волевиявлення самого скаржника, тобто дана обставина має суб`єктивний характер, що свідчить про неповажність причини пропуску строку звернення до адміністративного суду. Позивач був присутній під час складання Постанови, тобто знав про притягнення його до адміністративної відповідальності. Зазначає, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав. Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Відповідно до частини третьої статі 268 КАС, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а тому, апеляційний суд вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи, що не з`явились. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для поновлення строку звернення до суду. Вказав, що оскаржувана Постанова, вручена позивачу не була. З доданої копії Постанови вбачається, що таку було надіслано рекомендованим листом вих. від 04.10.2023 №16180, проте доказів її вручення позивачу або отримання ним поштового повідомлення про вручення, або про відмову в її отриманні, або повернення поштового відправлення з позначкою про невручення, суду не подано. Також зазначив, що інкриміновані позивачу адміністративні правопорушення, передбачені частиною другою статті 126 та частинною шостою статті 121 КУпАП, зафіксовані лише в оскаржуваній Постанові, однак жодних доказів на підтвердження вказаних обставин, викладених у Постанові, які б безумовно свідчили про порушення позивачем Правил дорожнього руху та зазначених статей КУпАП, матеріали справи не містять. Крім того, в оскаржуваній Постанові відсутні відомості про додавання до такої відомостей про технічні засоби, за допомогою яких їх здійснено, як фіксації вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що згідно з Постановою, 04.10.2023 о 22 год 50 хв позивач керував мотоциклом марки «GEON», не маючи права керування таким транспортним засобом та без реєстраційного документу на транспортний засіб, чим порушив пункти 2.1.а., 30.1 ПДР, та вчинив адміністративні правопорушення, передбачені частиною шостою статті 121 та частиною другої статті 126 КУпАП Постановою позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності і накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3400 грн. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Згідно з частинами першою-другою статті 222 КУпАП розгляд справ про правопорушення, передбачених, зокрема, частиною шостою статті 121 та частиною другої статті 126 цього Кодексу, покладено на органи внутрішніх справ (Національну поліцію). Від імені органів внутрішніх справ (Національної поліції) розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право уповноважені працівники підрозділів патрульної служби Національної поліції, які мають спеціальні звання. Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» визначається «Правилами дорожнього руху», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (із змінами та доповненнями) (далі ПДР). Відповідно до частини п`ятої статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Згідно з пунктом 1.3. ПДР, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Відповідно до пункту 1.9 ПДР, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Згідно з пунктом 2.1 а ПДР водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Відповідно до пункту 30.1ПДР власники механічних транспортних засобів і причепів до них повинні зареєструвати (перереєструвати) їх в уповноваженому органі МВС або провести відомчу реєстрацію в разі, якщо законом установлена обов`язковість проведення такої реєстрації, незалежно від їхнього технічного стану протягом 10 діб з моменту придбання (отримання), митного оформлення або переобладнання чи ремонту, якщо необхідно внести зміни до реєстраційних документів. Частиною шостою статті 121 КУпАП передбачена відповідальність за керування водієм транспортним засобом, не зареєстрованим або не перереєстрованим в Україні в установленому порядку. Частиною другою статті 126 КУпАП передбачена відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом. Згідно з статтею 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Статтею 245 КУпАП передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до частини четвертої статті 258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу. Згідно з частинами першою-третьою статті 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Статтею 72 КАС передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Відповідно до частини першої статті 77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною другою статті 77 КАС передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача. Таким чином, зазначена норма встановлює обов`язок суб`єкта владних повноважень щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності. Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Згідно із статтею 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Як слідує з матеріалів справи, на підтвердження правомірності притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності відповідачем надано лише спірну Постанову. При цьому в оскаржуваній Постанові графа 7 «до постанови додається» не заповнена. Апеляційний суд зазначає, що оскаржувана Постанова не є достатнім доказом вчинення позивачем адміністративних правопорушень, передбачених частиною шостою статті 121 та частиною другої статті 126 КУпАП, оскільки така є предметом спору між сторонами та не може розглядатися, як доказ, за відсутності інших доказів на підтвердження обставин, вказаних у Постанові. Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» роз`яснено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283, 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів. Проте, в оскаржуваній постанові не наведено жодного доказу винуватості позивача у скоєнні правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 КУпАП. Згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі. Оскільки позивач проти вчинення адміністративних правопорушень заперечував, з чим не погоджувався відповідач, останній зобов`язаний подати докази на спростування таких заперечень. Втім, будь-яких доказів, що свідчили б про вчинення позивачем адміністративних правопорушень, передбачених частиною шостою статті 121 та частиною другої статті 126 КУпАП, крім оскаржуваної Постанови, відповідачем не надано. При цьому, складення постанови з дотриманням вимог статті 283 КУпАП не є достатнім доказом підтвердження вчиненого особою правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова за своєю правовою природою є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення. Наведений висновок узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 26 квітня 2018 року у справі № 338/1/17. Лише фіксація вчинення адміністративного правопорушення позивача підтверджує правомірність накладення відповідачем адміністративного стягнення та буде вважатися належним доказом по справі, однак в цій справі відсутні будь-які відеозаписи чи фотофіксація правопорушення, а, отже, неможливо встановити, що позивачем справді було порушено ПДР. Візуальне спостереження за дотриманням ПДР працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку. Отже, уповноважена особа має всебічно, повно і об`єктивно з`ясувати обставини справи, зокрема, на підставі належних доказів, які підтверджують факт вчинення особою адміністративного правопорушення. Крім того, відповідно до практики Верховного Суду, приписами частини третьої статті 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов`язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. У разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення (постанова від 13 лютого 2020 року у справі №524/9716/16-а). У зв`язку з викладеним, безпідставними є доводи відповідача про закінчення строку зберігання відеозапису і відповідну неможливість надання відеопідтвердження подій 04.10.2023, оскільки жодних посилань на технічний засіб, яким здійснювалось відеозйомка місця події оскаржувана Постанова не містить. За відсутності належних доказів в діях позивача вчинення адміністративного правопорушення, судом апеляційної інстанції не встановлено наявності події та складу адміністративних правопорушень, відповідальність за які передбачена частиною шостою статті 121 та частиною другої статті 126 КУпАП, що в розумінні пункту 1 статті 247 КУпАП є обов`язковою умовою притягнення до адміністративної відповідальності, позивач не може нести адміністративну відповідальність за порушення пунктів 2.1.а., 30.1 ПДР. Як визначено пунктом 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (заява № 16437/04), при оцінці доказів судам слід керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), пункт 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою. З огляду на наведене, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факт вчинення позивачем адміністративних правопорушень, передбачених частиною шостою статті 121 та частиною другої статті 126 КУпАП. Оцінюючи доводи скаржника в частині пропущення позивачем строку звернення до суду, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. З копії Постанови слідує, що позивач на місці розгляду справи її не отримував, оскільки у графі 9 «копію постанови мною отримано» зазначено «відмовився». При цьому факт відмови від отримання постанови представник позивача в судовому засіданні у суді першої інстанції заперечив. Таким чином, відповідачем не доведено того факту, що позивач був повідомлений про розгляд справи про адміністративне правопорушення відносно нього та відмовився від одержання копії оскаржуваної Постанови. Відповідач зазначив, що копію Постанови було надіслано позивачу рекомендованим листом вих. від 0410.2023 №16180. Втім, доказів її вручення позивачу або отримання ним поштового повідомлення про вручення, або про відмову в її отриманні, або повернення поштового відправлення з позначкою про невручення, матеріали справи не містять. Про існування оскаржуваної Постанови позивачу стало відомо 06.06.2025, коли він звернувся до сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України, що не спростовано відповідачем. Отже, враховуючи викладене у сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про поважні причини пропуску позивачем встановленого законом строку на оскарження Постанови. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи не спростовують і не містять вагомих та обґрунтованих аргументів, які б давали підстави стверджувати про інше. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Керуючись статтями 271, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 15 серпня 2025 року без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та касаційному оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В. Я. Качмар судді Л. Я. Гудим Т. В. Онишкевич Повний текст судового рішення складено 25.09.2025.