Постанова 4801 № 127/7410/25

Справа № 127/7410/25 Провадження № 22-ц/801/1693/2025 Категорія: 41 Головуючий у суді 1-ї інстанції Ан О. В. Доповідач:Ковальчук О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 вересня 2025 рокуСправа № 127/7410/25м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Ковальчука О. В., суддів: Міхасішина І. В., Копаничук С. Г., розглянувши цивільну справу, без повідомлення її учасників, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 20 травня 2025 року у м. Вінниці суддею цього суду Ан О.В., дата складання повного тексту судового рішення відповідає даті його ухвалення, В С Т А Н О В И В: У березні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Діджи Фінанс» (далі ТОВ «Діджи Фінанс») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Свої вимоги мотивувало тим, що 09.04.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (далі ТОВ «Мілоан») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 3578034, згідно з умовами якого відповідач отримав 4000 грн, та погодився зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором. ТОВ «Мілоан» умови кредитного договору виконало в повному обсязі, надавши відповідачеві кредит на потрібну йому суму, однак відповідач, отримавши кредитні кошти, порушив договірні зобов`язання щодо строків повернення кредиту, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість у розмірі 15 191,17 грн. 13.09.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір факторингу № 07Т, відповідно до якого до ТОВ «Діджи Фінанс» перейшли права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників, зокрема до ОСОБА_1 . За таких обставин, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 суму заборгованості за кредитним договором та здійснити розподіл судових витрат. 20.05.2025 року рішенням Вінницького міського суду Вінницької області у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із ухваленим рішенням, ТОВ «Діджи Фінанс» подало апеляційну скаргу, у якій посилається на його необґрунтованість, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що 09.04.2021 року ОСОБА_1 було подано заявку на отримання кредиту. У відповідності до умов кредитного договору його підписання здійснювалось електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, який було надіслано на номер мобільного телефону, вказаний ОСОБА_1 при укладанні кредитного договору № 3578034 від 09.04.2021 року. Скаржник зауважує, що одноразовий ідентифікатор, який містить інформацію про роботу сервера і зберігає в собі певні дії користувача або програми, зафіксовано у кредитному договорі, передано первісним кредитором позивачу, проте він є зашифрованим, а тому при стандартному завантаженні до електронного кабінету чи під час друку не відображається. У зв`язку із цим, разом із апеляційною скаргою представник ТОВ «Діджи Фінанс» надав витяг преамбули кредитного договору № 3578034 від 09.04.2021 року із відміткою про наявність електронного підпису вказаного договору ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором. Також апелянт вказує, що кредитний договір № 3578034 від 09.04.2021 року поданий разом із позовною заявою до суду першої інстанції у електронному вигляді, та при його відкритті через програмне забезпечення, призначене для читання PDF-документів, можливо переконатись у наявності електронного підпису ОСОБА_1 у кредитному договорі. Також скаржник вважає неправильним висновок суду першої інстанції про те, що розрахунки заборгованості не є первинними документами бухгалтерського обліку, які підтверджують отримання кредитних коштів ОСОБА_1 та розмір заборгованості, оскільки позивач не є первісним кредитором та/або банком відповідача та не може мати доступу до карткового рахунку відповідача і формувати відповідні виписки по рахунку, що є первинними документами бухгалтерського обліку Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Апеляційний суд відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати за таких підстав. Статтею 376 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції не відповідає цим вимогам. Судом встановлено, що 09.04.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 3578034, відповідно до пункту 1.1. якого кредитодавець зобов`язується на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3. договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит), визначеній у п. 1.2. договору, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п. 1.4. договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором (а.с. 18-27). Пунктами 1.2.-1.4. вищевказаного кредитного договору передбачено, що сума кредиту становить 4000 грн. Кредит надається строком на 15 днів. Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії з надання кредиту та процентів за користування кредитом 24.04.2021 рік. Проценти за користування кредитом: 6 грн, нараховуються за ставкою 0.01 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п. 1.6.) Відповідно до платіжного доручення № 43462781 від 09.04.2021 року ТОВ «Мілоан» перерахувало ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 4000 грн (а.с. 33). Згідно із наданим позивачем розрахунком заборгованості до кредитного договору № 3578034 від 09.04.2021 року, у відповідача наявна заборгованість в сумі 15 191, 17 грн, яка складається з 3 880 грн - прострочена заборгованість за тілом кредиту, 11 311, 17 грн - заборгованість за відсотками (а.с. 14). 13.09.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір факторингу № 07Т, відповідно до якого до ТОВ «Діджи Фінанс» перейшли права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників (а.с. 16-18). Як вбачається із витягу договору факторингу № 07Т від 13.09.2021 року, позивач набув право вимоги до ОСОБА_1 за договором № 3578034 від 09.04.2021 року (а.с. 13). Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що у кредитному договорі, укладеному між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 , відсутній як власноручний підпис ОСОБА_1 , так і його електронний підпис. Таким чином, з матеріалів справи неможливо достовірно встановити, що ОСОБА_1 уклав кредитний договір, погодив його істотні умови і, відповідно, взяв на себе обов`язок сплати коштів. Крім того, суд вказав, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні бухгалтерські документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», тому не взяв до уваги наданий позивачем суду розрахунок заборгованості. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Апеляційний суд не погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України). Згідно із ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. При цьому, як визначено ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 205 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. В силу частин 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Частиною 1 ст. 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Водночас, з матеріалів справи вбачається, що кредитний договір № 3578034 від 09.04.2021 року був вчинений в електронній формі. Відтак, на нього поширюються вимоги Закону України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції. Згідно із п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Частинами 1-12 ст. 11 цього ж Закону передбачено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарськими кодексами України, а також іншими актами законодавства. У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов`язку передати покупцеві товар. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 6, 12 ч. 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Згідно із положеннями ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). За змістом ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Позивачем у позовній заяві зазначалось, що 09.04.2021 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем було укладено договір № 3578034 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, який підписано відповідачем з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». Верховний Суд у своїй постанові від 07.10.2020 року по справі № 127/33824/19 зробив правовий висновок, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, а кредитні кошти не були б перераховані відповідачу. Колегія суддів не погоджується з мотивами суду першої інстанції, з яких він дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог через те, що у кредитному договорі, укладеному між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 , на думку суду першої інстанції, відсутній електронний підпис ОСОБА_1 , що не дає можливості встановити, що ОСОБА_1 уклав кредитний договір, погодив його істотні умови і, відповідно, взяв на себе обов`язок сплати коштів, оскільки такі висновки суду спростовуються наявними у справі доказами. Так, апеляційний суд звертає увагу на те, що кредитний договір № 3578034 від 09.04.2021 року підписано відповідачем електронним підписом 09.04.2021 року о 20:24 год. шляхом зазначення одноразового ідентифікатора «S69967», який був власноручно введений відповідачем для електронного підпису, у відповідності до вимог ч. 6 та 8 ст. 11 і ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Наведене підтверджується наданим позивачем витягом преамбули кредитного договору № 3578034 від 09.04.2021 року та самим кредитним договором за умови його перегляду в електронній формі, яка міститься в додатках до позовної заяви, що відображаються в електронній судовій справі в Автоматизованій системі документообігу суду (КП «Д-З). Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За правилами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує: Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 7-1) чи є підстави для здійснення судового контролю, передбаченого частинами п`ятою, шостою статті 453-1цього Кодексу. З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що у межах цієї справи суд першої інстанцій застосував формальний підхід до її вирішення та порушив правила офіційного з`ясування обставин справи, не дотримавшись обов`язку із безпосереднього, всебічного, повного та об`єктивного дослідження обставин справи та надання правової оцінки усім доводам учасників справи. Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 вказано, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. При цьому, вимог про визнання кредитного договору № 3578034 від 09.04.2021 року недійсним (неукладеним) не заявлено, договору щодо інших правовідносин між сторонами відповідачем не надано, в матеріалах справи наявна лише копія вказаного кредитного договору, наданого позивачем. З врахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, колегія суддів вважає, що позивачем надано належні і допустимі докази, які підтверджують укладеність між відповідачем та ТОВ «Мілоан» вищевказаного кредитного договору. Отже, наведене безумовно свідчить про те, що відповідач ознайомився і погодився з умовами договору, тобто сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, а подані позивачем копії електронних документів, зокрема кредитного договору № 3578034 від 09.04.2021 року, є допустимими письмовими доказами відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію». В той же час, отримання відповідачем кредитних коштів в розмірі 4000 грн підтверджується платіжним дорученням № 43462781 від 09.04.2021 року. Водночас, колегія суддів також зауважує, що відповідачем не надано суду першої інстанції і не представлено апеляційному суду належних і допустимих доказів того, що відповідні кредитні кошти не були зараховані на його картковий рахунок, вказаний у договорі або доказів того, що вказаний картковий рахунок йому не належить. Отже, колегія суддів вважає доведеним, що кредитодавець виконав своє зобов`язання за кредитним договором та надав відповідачу кредитні кошти відповідно до умов кредитного договору. За умовами кредитного договору, відповідач зобов`язався повернути отримані ним грошові кошти у визначений договором строк, однак позичальник свої зобов`язання за договором не виконав та не повернув отримані в борг грошові кошти, внаслідок чого у нього виникла заборгованість за вказаним договором. Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Згідно із ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Частинами 1, 2 ст. 1082 ЦК України встановлено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Неотримання боржником письмового повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові не є перешкодою для реалізації права фактора звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду, а боржник у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог фактора, що відповідає положенням ст. 124 Конституції України. Крім того, за змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особи, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первинному кредитору і таке виконання зобов`язання є належним. Договір факторингу укладений 13.09.2021 року між первісним кредитором та ТОВ «Діджи Фінанс» у встановленому порядку недійсним не визнавався, тобто в силу положень ст. 204 ЦК України діє презумпція правомірності вказаного правочину. Відповідно до п. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Наданим позивачем розрахунком заборгованості до кредитного договору № 3578034 від 09.04.2021 року підтверджується, що у відповідача наявна заборгованість в сумі 15 191, 17 грн, яка складається з 3 880 грн - прострочена заборгованість за тілом кредиту, 11 311, 17 грн - заборгованість за відсотками. Із вказаного розрахунку заборгованості вбачається, що він відповідає вимогам закону, є чітким, зрозумілим, узгоджується з умовами кредитного договору, з нього вбачається основний борг, нараховані відсотки, сума платежу та залишок нарахованих непогашених відсотків відповідачем. В свою чергу, відповідачем не було спростовано наданий позивачем розрахунок заборгованості та не надано власного розрахунку на спростування доводів і розрахунку позивача або об`єктивних доказів про погашення заборгованості та її відсутності. Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 допустила неналежне виконання зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка добровільно останнім не сплачена. Разом з тим, суд першої інстанції у своєму рішенні необґрунтовано вказав, що наданий позивачем суду розрахунок заборгованості не є належним доказом, який підтверджує наявність заборгованості ОСОБА_1 та її розмір, оскільки не є первинним бухгалтерським документом, оформленим відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», оскільки позивач ТОВ «Діджи Фінанс» не є первісним кредитором та/або банком відповідача та не може мати доступу до карткового рахунку відповідача і формувати відповідні виписки по рахунку, що є первинними документами бухгалтерського обліку, оскільки не є його власником та вказана інформація є банківською таємницею, доступ до якої має лише відповідач, як клієнт банку. З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не надано належних доказів, а тому позов не доведений, є помилковим, оскільки ТОВ «Діджи Фінанс» надало всі необхідні документи, оформлені належним чином, які підтверджують отримання ОСОБА_1 кредитних коштів, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі з наведених вище підстав. Таким чином, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. ТОВ «Діджи Фінанс» просило стягнути на його користь витрати на правничу допомогу, понесені під час розгляду справи в суді першої інстанції, у розмірі 4000 грн, а також понесені під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, у розмірі 4000 грн. Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено ст. 15 ЦПК України. Стаття 137 ЦПК України визначає підстави та порядок вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу. Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 ст. 137 ЦПК України). Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16. Варто також зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 329/766/18. Як свідчать матеріали справи, відповідно до договору № 01/11 від 12.02.2025 року про надання правової допомоги та додаткової угоди № 3578034 від 19.02.2025 року до вказаного договору професійну правничу допомогу позивачу ТОВ «Діджи Фінанс» в суді апеляційної інстанції надавала адвокат Міньковська А.В. На підтвердження понесених ТОВ «Діджи Фінанс» витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції представник ТОВ «Діджи Фінанс» надав суду детальний опис наданих послуг, виконаних адвокатом, в якому визначено склад, обсяг та види виконаних робіт адвокатом від 19.02.2025 року, а саме правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів ТОВ «Діджи Фінанс» - 1500 грн; складання позовної заяви 2000 грн; формування додатків до позовної заяви 500 грн (а.с. 15). Щодо витрат на правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції представник ТОВ «Діджи Фінанс» надав детальний опис наданих послуг, виконаних адвокатом, в якому визначено склад, обсяг та види виконаних робіт адвокатом від 23.06.2025 року, а саме аналіз чинного законодавства та судової практики на предмет виявлення змін і доповнень, аналіз наявних кредитних та платіжних документів 500 грн; правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів ТОВ «Діджи Фінанс» - 1000 грн; складання апеляційної скарги 2500 грн. Згідно із ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Частиною 5 ст. 137 ЦПК України передбачено, що суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони. Як вбачається із матеріалів справи, відповідач не заявляв клопотання про зменшення розміру таких витрат, хоча не був позбавлений такої можливості, відтак він не довів того, що заявлений позивачем розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт з ціною позову та (або) значенням справи для сторони. Відтак, колегія суддів вважає, що вимоги заявника про відшкодування витрат на правничу допомогу є законними і обґрунтованими, доведеними належними доказами. Враховуючи викладене, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» підлягають стягненню витрати на правничу допомогу, понесені позивачем у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, у розмірі 4000 грн, а також понесені позивачем в суді апеляційної інстанції у розмірі 4000 грн. На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» задовольнити. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (ЄДРПОУ 42649746) заборгованість за кредитним договором № 3578034 від 09.04.2021 року в сумі 15 191, 17 грн, яка складається з 3 880 грн - прострочена заборгованість за тілом кредиту, 11 311, 17 грн - заборгованість за відсотками. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (ЄДРПОУ 42649746) судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2 422, 40 грн та за подання апеляційної скарги в розмірі 3 633, 60 грн. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (ЄДРПОУ 42649746) судові витрати на правничу допомогу, понесені в суді першої інстанції у розмірі 4000 грн, а також понесені в суді апеляційної інстанції у розмірі 4000 грн. Постанова набирає законної сили із дня її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий О. В. Ковальчук Судді: І. В. Міхасішин С. Г. Копаничук