Постанова 4824 № 370/767/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 370/767/24 Головуючий у суді І інстанції Білоцька Л.В. Провадження № 22-ц/824/7577/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 вересня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Голуб С.А., суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О., за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Макарівського районного суду Київської області від 15 січня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 про поворот виконання судового наказу Макарівського районного суду Київської області від 06 березня 2024 року, заінтересовані особи: комунальне підприємство «Макарівське виробниче управління житлово-комунального господарства» Макарівської селищної ради, приватний виконавець виконавчого округу Київської області Ніколаєнко Ігор Романович, в с т а н о в и в: У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про поворот виконання судового наказу Макарівського районного суду Київської області від 06 березня 2024 року у справі № 370/594/24. В обґрунтування заяви зазначила, що ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 21 листопада 2024 року скасовано судовий наказ, виданий 06 березня 2024 року у справі № 370/594/24 за заявою КП «Макарівське виробниче управління житлово-комунального господарства» Макарівської селищної ради про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за житлово-комунальні послуги. Проте, на час постановлення вищевказаної ухвали вже було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання судового наказу. Відповідно до постанови приватного виконавця виконавчого округу Київської області Ніколаєнка І.Р. про закінчення виконавчого провадження від 26 листопада 2024 року залишок нестягненої суми за виконавчим документом становить 17 624,14 грн; сума стягненої винагороди приватного виконавця 0,00 грн; сума стягнених мінімальних витрат виконавчого провадження 113,70 грн. Доказів перерахування стягувачу суми у розмірі 113,70 грн матеріали АСВП не містять. Мінімальні витрати виконавчого провадження відповідно до дефініції використовуються приватним виконавцем для покриття витрат на здійснення певних дій. Просила суд на підставі положень статті 444 ЦПК України здійснити поворот виконання судового наказу Макарівського районного суду Київської області від 06 березня 2024 року у справі № 370/594/24 шляхом стягнення з приватного виконавця виконавчого округу Київської області Ніколаєнка І.Р. стягнутих ним мінімальних витрат виконавчого провадження № НОМЕР_1 в сумі 113,70 грн, яку зобов`язати останнього перерахувати на банківський рахунок ОСОБА_1 , відкритий у АТ «А-банк». Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 15 січня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поворот виконання судового рішення відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу Київської області Ніколаєнка І.Р. витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 500,00 грн. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що сплачена заявницею сума в якості виконавчого збору та витрат на виконавче провадження підлягає поверненню не в порядку вирішення питання про поворот виконання судового рішення (оскільки ці кошти були отримані не стягувачем), а в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», тому заява про поворот виконання рішення є необґрунтованою і задоволенню не підлягає. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, заявниця звернуласьз апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів порушення судом першої інстанції норм матеріального й процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким подану заяву про поворот виконання судового наказу задовольнити. Апеляційну скаргу обґрунтувала тим, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку щодо тлумачення норм законодавства про виконавче провадження, адже мінімальні витрати виконавчого провадження не є виконавчим збором. Відтак, мінімальні витрати виконавчого провадження не підлягають поверненню у порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження». ЦПК України не передбачено розподіл судових витрат за наслідком розгляду заяви про поворот виконання рішення. Вважає, що це є воля законодавця, яка полягає у тому, що на даному етапі сторона, яка оскаржила рішення, що було скасоване, має всі підстави і гарантії на повернення стягнутих у примусовому порядку коштів. ЦПК України також не містить вказівок щодо повернення коштів, що були витратами виконавчого провадження, у разі скасування судового рішення, яке було підставою для списання таких коштів. Крім того, заявниця також не погоджується із доводами суду першої інстанції щодо мотивів покладення на неї витрат на правничу допомогу приватного виконавця Ніколаєнка І.Р., вважаючи, що це суперечить нормам процесуального законодавства. У відзиві на апеляційну скаргу приватний виконавець Ніколаєнко І.Р.в особі представника - адвоката Прибильського В.Г. просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення,а ухвалу суду першої інстанції - без змін, посилаючись на те, що суд першої інстанції ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зокрема вказує, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими і суперечливими. ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні її заяви про поворот виконання судового рішення і водночас погоджується із тим, що цивільне процесуальне законодавство не містить положень, на підставі яких суд мав би вирішити питання про повернення витрат виконавчого провадження, які були з неї стягнуті. Виходячи із змісту статті 444 ЦПК України, поворот виконання рішення проводиться стосовно сторін виконавчого провадження, тобто стягувача та боржника. Зазначені положення не розповсюджуються на приватного виконавця та не покладають на нього обов`язок повернути фактично стягнуті із боржника витрати виконавчого провадження. Отже, стягнуті в процесі виконання судового наказу виконавчі витрати не є тими грошовими коштами, які були стягнуті з боржника за судовим рішенням (наказом) на користь стягувача, скасованим в подальшому судом, а є коштами виконавчого провадження, які не підлягають поверненню в порядку повороту виконання рішення суду. Оскільки вказані заявницею кошти у розмірі 113,70 грн не є коштами, які стягувались на підставі судового наказу, який у подальшому був скасований, тому відсутні підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 про поворот виконання судового рішення, що підтверджує законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції. Також приватний виконавець вважає, що судом було обґрунтовано та на законних підставах стягнуто із ОСОБА_1 на його користь витрати на професійну правничу допомогу. До суду було подано належні і допустимі докази на підтвердження фактичного надання адвокатом відповідних послуг та суми витрат, які він поніс у зв`язку із розглядом справи в суді першої інстанції у справі № 370/767/24. При цьому відшкодування судових витрат має відбуватись на будь-якій стадії судового провадження, в тому числі і на стадії розгляду питань, пов`язаних із виконанням судових рішень. Приватний виконавець як суб`єкт, із якого заявниця намагається безпідставно стягнути кошти, чиї права порушуються таким зверненням ОСОБА_1 до суду, має право на відшкодування судових витрат, понесених ним під час здійснення судом відповідного судового провадження на загальних підставах. Відзив на апеляційну скаргу від КП «Макарівське виробниче управління житлово-комунального господарства» Макарівської селищної ради до суду апеляційної інстанції не надійшов. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - Павленко Д.О. підтримав доводи апеляційної скарги, просив задовольнити її вимоги. Інші учасники справи (провадження) в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки до апеляційного суду не повідомили,тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника заявниці в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Суд першої інстанції встановив, що 06 березня 2024 року Макарівським районним судом Київської області за заявою КП «Макарівське виробниче управління житлово-комунального господарства» Макарівської селищної ради видано судовий наказ у справі № 370/594/24 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за житлово-комунальні послуги в сумі 16 961,34 грн та 302,80 грн судового збору. В подальшому, ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 21 листопада 2024 року за заявою ОСОБА_1 судовий наказ, виданий 06 березня 2024 року у справі № 370/594/24, скасовано. На час постановлення вищевказаної ухвали вже було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання судового наказу. Відповідно до постанови приватного виконавця виконавчого округу Київської області Ніколаєнка І.Р. про закінчення виконавчого провадження від 26 листопада 2024 року залишок нестягненої суми за виконавчим документом становить 17 624,14 грн; сума стягненої винагороди приватного виконавця 0,00 грн; сума стягнених мінімальних витрат виконавчого провадження 113,70 грн. Вказана сума витрат виконавчого провадження у розмірі 113,70 грн списана установою банку з банківського рахунку ОСОБА_1 , на підтвердження чого заявницею надано квитанцію АТ «УкрСиббанк» № 44823645075 від 01 жовтня 2024 року та виписку по картці № 2Q3V-4H4H-FUTS-1SV2 від 03 грудня 2024 року. При цьому стягнена сума у розмірі 113,70 грн була перерахована на рахунок приватного виконавця виконавчого округу Київської області Ніколаєнка І.Р. на виконання вимог його постанови про стягнення витрат виконавчого провадження. Звертаючись до суду із заявою, ОСОБА_1 просила стягнути зазначену суму витрат виконавчого провадження з приватного виконавця Ніколаєнка І.Р. на її користь в порядку повороту виконання судового наказу підставі положень статті 444 ЦПК України. Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За змістом частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). Водночас потрібно враховувати, що право на суд стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур. Поворот виконання рішення - це процесуальна форма захисту прав боржника, можлива лише після набрання судовим рішенням законної сили. Його суть зводиться до повернення стягувачем боржнику всього одержаного за скасованим судовим рішенням. Розгляд заяв про поворот виконання рішення проводиться відповідно до Розділу VI «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» ЦПК України. Відповідно до частини першої статті 444 ЦПК України, суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він: закриває провадження у справі; залишає позов без розгляду; відмовляє в позові повністю; задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі. За змістом частин першої - третьої статті 444 ЦПК України, поворот виконання рішення, якщо цього вимагає відповідач, можливий у будь-якому випадку, незалежно від того, в якому порядку (апеляційному, касаційному чи за нововиявленими обставинами) скасовано судове рішення. Якщо питання про поворот виконання рішення не було вирішено судом відповідно до частин першої цієї статті, заява відповідача про поворот виконання рішення розглядається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина дев`ята статті 444 ЦПК України). Відповідно до частини п`ятої статті 444 ЦПК України питання про поворот виконання рішення суд вирішує за наявності відповідної заяви сторони. У відповідності до рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2011 року № 13-рп/2011 інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим (зміненим) судовим рішенням неналежного, безпідставно стягненого майна (або виконаних дій), оскільки правова підстава для набуття майна (виконання дій) відпала. Враховуючи позицію Конституційного Суду України щодо тлумачення норми статті 444 ЦПК України, яка регулює питання застосування інституту повороту виконання рішення, поворот виконання рішення - це повернення саме сторін в первісне становище у зв`язку із скасуванням виконаного рішення суду з метою поновлення їхніх прав. Таким чином, поворот виконання рішення можливий за будь-якими справами, але за наявності таких умов: 1) щоб позивач отримав від відповідача в порядку виконання рішення майно чи гроші; 2) щоб виконане рішення було скасовано судом повністю чи змінено із задоволенням позовних вимог у меншому розмірі. В усіх інших випадках розгляд питань про повернення стягненого в порядку цивільного судочинства відбуватися не може (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-53цс15). Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поворот виконання судового наказу Макарівського районного суду Київської області від 06 березня 2024 року у справі № 370/594/24 шляхом стягнення з приватного виконавця виконавчого округу Київської області Ніколаєнка І.Р. стягнутих ним мінімальних витрат виконавчого провадження № НОМЕР_1 в сумі 113,70 грн, суд першої інстанції вірноврахував, що стягнуті у процесі виконання судового рішення витрати виконавчого провадження не є коштами, які були стягнуті за цим рішенням, яке скасовано за наслідками розгляду заяви боржника про скасування судового наказу, а тому вони не підлягають поверненню в порядку повороту виконання судового рішення. Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Відповідно до положень статті 42 Закону № 1404-VIII кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача або стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів. Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України. На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення. Відповідно до пункту 7 розділу ІІ наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2830/5 «Про встановлення видів та розмірів витрат виконавчого провадження» приватний виконавець визначає розмір витрат виконавчого провадження на підставі документів про закупівлю (придбання) відповідних товарів і послуг. Пунктом 2 розділу VI «Фінансування виконавчого провадження» Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року, визначено, що витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження. Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення. Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов`язаних з винесенням постанов про: відкриття виконавчого провадження; стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується); стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується); стягнення витрат виконавчого провадження; закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу). Витрати, пов`язані з винесенням постанов, включають такі види витрат виконавчого провадження: виготовлення постанов та супровідних листів до них (папір, копіювання (друк) документів, канцтовари); пересилання постанов (конверти, знаки поштової оплати (марки) або послуги маркувальної машини (послуги поштового зв`язку)). До додаткових витрат виконавчого провадження належать витрати виконавчого провадження, які не визначені цим пунктом як мінімальні витрати виконавчого провадження. Згідно із статтею 45 Закону № 1404-VIII розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів); 4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону, та виконавчий збір або основна винагорода за виконавчими документами про стягнення аліментів. Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення. Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору. Згідно із частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Отже, імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року у справах № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18) та № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18), від 13 березня 2019 року у справі № 545/2246/15-ц (провадження № 14-639цс18), від 03 та 10 квітня 2019 року у справах № 370/1288/15 (провадження № 14-612цс18) та № 766/740/17-ц (провадження № 14-664цс18). Наведене, у свою чергу, свідчить про те, що питання про повернення заявниці (боржнику) стягненої приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Ніколаєнком І.Р.суми витрат виконавчого провадження у розмірі 113,70 грнмає вирішуватися не в порядку повороту виконання рішення суду. Зазначене питання не регламентується положеннями статті 444 ЦПК України. Такий же правовий висновок щодо застосування норми статті 444 ЦПК України у подібних правовідносинах викладено у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 296/7644/17 (провадження № 61-8784св20). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Ураховуючи вищенаведене, необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що мінімальні витрати виконавчого провадження не підлягають поверненню у порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», а ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Суд апеляційної інстанції також відхиляє аргументи заявниці про те, що ЦПК України не передбачено розподіл судових витрат, в тому числі на професійну правничу допомогу, за наслідком розгляду заяви про поворот виконання рішення. Так, однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Впровадження зазначеного принципу має на меті забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову (заяви, скарги), а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. За приписами частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. У частині першій статті 59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України таке право є гарантованою Конституцією України можливістю фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000). Це право є одним із конституційних, невід`ємних прав людини і має загальний характер; реалізація права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб`єктами права; вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати; конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість (абзаци третій, четвертий, п`ятий підпункту 3.1, абзац перший підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009). Відповідно до частини першої, другої статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Чинне законодавство не містить заборони на користування професійною правничою допомогою учасниками справи під час звернення до суду із заявою про поворот виконання судового рішення, до якої боржником в якості заінтересованої особи залучено державного (приватного) виконавця. Відсутні подібні обмеження щодо використання правничої допомоги і особами, на яких заявниця просить суд покласти обов`язок щодо повернення боржнику отриманого за скасованим судовим рішенням. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2024 року у справі № 921/357/20 (провадження № 12-48гс24) зробила правовий висновок про те, що відшкодування судових витрат має відбуватись на будь-якій стадії судового провадження, зокрема і на стадії судового контролю за виконанням судових рішень. Приватний виконавець як суб`єкт, чиї дії можуть бути предметом оскарження, має право на відшкодування судових витрат, понесених ним під час здійснення судом відповідного судового провадження, на загальних підставах. Зазначений правовий висновок також є застосовний до процесуальних відносин учасників справи, що стосуються процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб). Суд першої інстанції, належним чином оцінивши надані представником приватного виконавця докази на підтвердження понесення витрат на правову допомогу внаслідок пред`явлення до нього вимог про стягнення витрат виконавчого провадження та врахувавши доводи заперечень представника заявниці щодо необґрунтованості і неспівмірності обсягу та вартості послуг, наданих приватному виконавцю Ніколаєнку І.Р. адвокатом Прибильським В.Г., із складністю справи, яка стосується повороту виконання судового наказу, і виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), з огляду на предмет судового розгляду та заявлену суму стягнення, співмірність заявленої суми витрат із наданими адвокатом послугами, витраченим ним часу на підготовку процесуальних документів та прийняття участі судовому засіданні, проведеному в режимі відеоконференції, а також наслідку розгляду справи для її учасників, застосувавши свої дискреційні повноваження з урахуванням конкретних обставин цієї справи, її перебігу та засад співмірностіобґрунтовано стягнув із ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу Київської області Ніколаєнка І.Р. 500,00 грн в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Доводи апеляційної скарги в цій частині жодним чином не спростовують зазначених висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що районним судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права при вирішення питання щодо розподілу судових витрат у справі. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків районного суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а аргументи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставинколегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, ухвала суду першої інстанції про відмову у повороті виконання судового рішення постановлена відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства і підстави для її скасування відсутні. Оскільки заявниця була звільнена від сплати судового збору під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі, судові витрати у вигляді судового збору за перегляд справи в суді апеляційної інстанції згідно із статтями 141, 382 ЦПК України слід віднести в рахунок держави. Положеннями частини першої статті 353 ЦПК України визначено вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду. Зокрема, окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повороту виконання рішення суду чи відмови у повороті виконання рішення (пункт 29 частини першої статті 353 ЦПК України). У переліку, встановленому пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України, не передбачено ухвали, визначеної пунктом 29 частини першої статті 353 ЦПК України. Тобто, ухвала суду першої інстанції щодо повороту виконання рішення суду чи відмови у повороті виконання рішення та ухвалена за підсумками її апеляційного перегляду постанова касаційному оскарженню не підлягають. Враховуючи наведене, постанова апеляційного суду, ухвалена за результатами перегляду ухвали суду першої інстанції щодо відмови у повороті виконання судового рішення, не переглядається в касаційному порядку відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Макарівського районного суду Київської області від 15 січня 2025 рокупро відмовуу повороті виконання судового рішення залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий С.А. Голуб Судді: Т.А. Слюсар Д.О. Таргоній