Постанова 4802 № 569/4484/22

Справа № 569/4484/22 Головуючий у 1 інстанції: Кучина Н. Г. Провадження № 22-ц/802/524/25 Доповідач: Шевчук Л. Я. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 квітня 2025 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого-судді Шевчук Л. Я., суддів Данилюк В. А., Киці С. І., секретар с/з Русинчук М. М., з участю: позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, встановлення порядку користування квартирою та вселення, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_4 , подану представником ОСОБА_3 , на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 12 лютого 2025 року, В С Т А Н О В И В: Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 28 лютого 2023 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 29 червня 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Ухвалено визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Здійснено поділ цієї квартири шляхом визнання за кожним з них по 1/2 ідеальній частці з припиненням права спільної сумісної власності на цю квартиру. Вселено ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1 . Встановлено порядок користування цією квартирою. Постановою Верховного Суду від 20 березня 2024 року рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 лютого 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 29 червня 2023 року в частині позовних вимог про здійснення поділу спірної квартири та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку квартири змінено у мотивувальних частинах, виклавши їх в редакції цієї постанови. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 лютого 2023 року змінено в резолютивній частині, пункти 1-3 резолютивної частини викладені в такій редакції: «Позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_1 ». Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 лютого 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 29 червня 2023 року про вселення та встановлення порядку користування спірною квартирою скасовані, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 02 травня 2024 року постановлено позовну заяву ОСОБА_1 про встановлення порядку користування квартирою та вселення залишити без розгляду. У жовтні 2024 року ОСОБА_4 звернулась до суду із заявою про поворот виконання рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 лютого 2023 року, в якій просила суд в порядку повороту виконання рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 лютого 2023 року в частині позовних вимог про вселення у цій справі зобов`язати позивача ОСОБА_1 повернути їй екземпляр ключів, які він отримав у ході вселення у квартиру 04 жовтня 2023 року за виконавчим провадженням, про що був складений відповідний акт. Також в порядку повороту виконання рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 лютого 2024 року відповідачка ОСОБА_4 просила суд стягнути із Відділу Державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у її користь грошові кошти у розмірі 13 400,00 грн виконавчого збору та мінімальні витрати виконавчого провадження у розмірі 300,00 грн, які перерахувати на поточний рахунок НОМЕР_1 АТ КБ «Приватбанку» IBAN: НОМЕР_2 з Державного бюджету України. 08 січня 2025 року представник відповідача подав доповнення до заяви про поворот виконання, в якому просив в порядку повороту виконання рішення суду виселити ОСОБА_1 із квартири АДРЕСА_1 . Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 12 лютого 2024 року у задоволенні заяви про поворот виконання рішення суду відмовлено. Не погоджуючись із постановленою судом ухвалою, відповідачка ОСОБА_4 через свого представника ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 12 лютого 2025 року, а заяву про поворот виконання рішення суду задовольнити. У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримав, просив скаргу задовольнити, позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 апеляційну скаргу заперечили, просили ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Відповідач ОСОБА_4 у судове засідання не з?явилася, хоча у встановленому законом порядку була повідомлена про час і місце розгляду справи, а тому апеляційний суд розглянув справу у її відсутності. Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та вивчивши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін з таких підстав. За матеріалами справи судом встановлено, що рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 28 лютого 2023 року у цій справі позов ОСОБА_1 задоволено. Ухвалено визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 як таку, яка набута за час шлюбу. Здійснено поділ квартири АДРЕСА_1 між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 шляхом визнання за кожним з них по 1/2 ідеальній частці з припиненням права спільної сумісної власності на цю квартиру. Вселено ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1 . Встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 за таким варіантом: ОСОБА_1 виділено у користування одну кімнату, позначену в технічному паспорті літ. 7 площею 16,0 кв. м, ОСОБА_4 виділено у користування дві кімнати, позначені в технічному паспорті літ. 5, 6, площею 15,3 кв. м та 15,7 кв. м відповідно; допоміжні приміщення коридор площею 14,0 кв. м, кухню площею 12,9 кв. м, ванну кімнату площею 5,4 кв. м та вбиральню площею 1,4 кв. м залишено у спільному користуванні (т. 1, а. с. 144-153). Постановою Рівненського апеляційного суду від 29 червня 2023 року у цій справі апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 лютого 2023 року без змін (т. 1, а. с. 220-224). Постановою Верховного Суду від 20 березня 2024 року рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 лютого 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 29 червня 2023 року в частині позовних вимог про здійснення поділу спірної квартири та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку квартири змінено у мотивувальних частинах, виклавши їх в редакції цієї постанови. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 лютого 2023 року змінено в резолютивній частині, виклавши пункти 1 3 резолютивної частини в такій редакції: «Позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати за ОСОБА_1 право на 1/2 частку в праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_1 ». Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 лютого 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 29 червня 2023 року про вселення та встановлення порядку користування спірною квартирою скасовані, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (т. 2, а. с. 65-76). Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 02 травня 2024 року позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про встановлення порядку користування квартирою та вселення залишена без розгляду (т. 2, а. с. 101-102). Відповідачка ОСОБА_4 у своїй заяві про поворот виконання рішення просила суд зобов`язати позивача ОСОБА_1 повернути їй екземпляр ключів, які він отримав у ході вселення 04 жовтня 2023 року за виконавчим провадженням, про що був складений акт. ОСОБА_4 також просила суд стягнути із Відділу Державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 13 400,00 грн виконавчого збору та мінімальні витрати виконавчого провадження у розмірі 300,00 грн (ідентифікаційний код 3080019169), які перерахувати на поточний рахунок НОМЕР_1 АТ КБ «Приватбанку» IBAN: НОМЕР_2 з Державного бюджету України. Крім того в порядку повороту виконання відповідачка ОСОБА_4 просила суд виселити позивача ОСОБА_1 із квартири АДРЕСА_1 . Згідно зі статтею 444 ЦПК України суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він: закриває провадження у справі; залишає позов без розгляду; відмовляє в позові повністю; задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі. Якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернуто на новий розгляд, суд, ухвалюючи рішення, вирішує питання про поворот виконання, якщо під час нового розгляду справи він: закриває провадження у справі; залишає позов без розгляду; відмовляє в позові повністю; або задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі. Суд вирішує питання про поворот виконання, якщо за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами він: закриває провадження у справі; залишає позов без розгляду; відмовляє в позові повністю; задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі. Якщо скасовано рішення третейського суду, боржникові повертається все те, що з нього стягнуто на користь стягувача за вказаним рішенням. Питання про поворот виконання рішення суд вирішує за наявності відповідної заяви сторони. До заяви про поворот виконання рішення шляхом повернення стягнутих грошових сум, майна або його вартості додається документ, який підтверджує те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списано установою банку або майно вилучено державним або приватним виконавцем. Якщо питання про поворот виконання рішення не було вирішено судом відповідно до частин першої - третьої цієї статті, заява відповідача про поворот виконання рішення розглядається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Заява про поворот виконання може бути подана протягом одного року з дня ухвалення відповідного рішення суду апеляційної чи касаційної інстанції або з дня ухвалення рішення при новому розгляді справи. Поворот виконання рішення - це цивільна процесуальна гарантія захисту майнових прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням. Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим (зміненим) судовим рішенням неналежного, безпідставно стягненого майна (або виконаних дій), оскільки правова підстава для набуття майна (виконання дій) відпала (абзац п`ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2011 № 13-рп/2011). Поворот виконання рішення - це процесуальна форма захисту прав боржника. Воно можливе лише після набрання судовим рішенням законної сили. Його суть - у поверненні стягувачем боржнику всього одержаного за скасованим рішенням (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 569/15646/16-ц). Отже, зміст інституту повороту виконання рішення полягає у поновленні сторін виконавчого провадження у попередньому становищі шляхом повернення стягувачем всього одержаного за скасованим рішенням відповідачу (боржнику). Тобто повернення має відбуватися за рахунок коштів стягувача (сторони виконавчого провадження). Рішенням суду першої інстанції у цій справі ухвалено визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 і ОСОБА_4 і визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку цієї квартири. За положеннями статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Відповідно до пункту 1 статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод гарантує кожній особі право на повагу до її житла. Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних орган в позитивні зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K., 21.02.1990). Такий загальний захист поширюється на власника квартири (рішення в справі Gillow v. the U.K., 24 листопада 1986 року). Згідно зі статтею 9 ЖК України ніхто не може бути виселений і займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням. Житлові права охороняються законом. Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду, що заява про поворот виконання рішення шляхом повернення екземпляру ключів фактично направлена на позбавлення ОСОБА_1 повноцінного права власності (зокрема, володіння та користування) 1/2 часткою квартири АДРЕСА_1 . У своєму рішенні від 02 листопада 2011 року № 13-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що поворот виконання рішення це цивільна процесуальна гарантія захисту майнових прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням. Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим (зміненим) судовим рішенням неналежного, безпідставно стягненого майна (або виконаних дій), оскільки правова підстава для набуття майна (виконання дій) відпала. Отже, поворот виконання рішення суду має носити майновий характер. В свою чергу в даному випадку повернення екземплярів ключів не є майновими правами та фактично заявником висунуті вимоги, які мають вирішуватися в позовному провадженні, у якому повинно ставитися під сумнів право власності ОСОБА_1 , що матиме наслідком повернення екземплярів ключів. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських об`єднань. Поворот виконання рішення можливий лише за тієї умови, коли сторони повертаються у свій первісний стан. Первісний стан при зверненні до суду був таким, що титульним володільцем спірної квартири була ОСОБА_4 . Однак рішенням суду у цій справі визнано квартиру об`єктом права спільної власності і за ОСОБА_1 визнано право власності на 1/2 частку цієї квартири. Таке право власності зареєстроване у законному порядку і є чинним. Колегія суддів погоджується, що поворот виконання рішення з вимогою про виселення є неможливим. Покликання представника заявника ОСОБА_3 на те, що ОСОБА_1 підлягає виселенню із спірної квартири, оскільки вчиняє домашнє насильство, не заслуговують на увагу, оскільки суд у цій справі не вирішував позовну вимогу про виселення ОСОБА_1 із квартири. Окрім того відповідно до наявної в матеріалах справи довідки Головного управління Національної поліції в Рівненській області № 24172-2024 від 26 листопада 2024 року ОСОБА_1 не притягувався до адміністративної відповідальності за статтею 173-2 КУпАП (т. 2, а. с. 228). Витяг з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» також свідчить про відсутність відомостей про притягнення до кримінальної відповідальності та про відсутність не знятої чи непогашеної судимості (т. 2, а. с. 230). За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви про поворот виконання рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 лютого 2023 року шляхом повернення ключів відповідачці ОСОБА_4 позивачем ОСОБА_1 та виселення останнього із квартири АДРЕСА_1 . Апеляційний суд також погоджується з висновками місцевого суду про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_4 про поворот виконання рішення суду шляхом стягнення коштів із Відділу Державної виконавчої служби з огляду на таке. За матеріалами справи судом встановлено, що в ході проведення виконавчих дій державним виконавцем 21 серпня 2023 року була прийнята постанова про стягнення із ОСОБА_4 мінімальних витрат виконавчого провадження в розмірі 300 грн та постанова про стягнення із ОСОБА_4 виконавчого збору в розмірі 13 400 грн. Відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Державний (приватний) виконавець є учасником виконавчого провадження (частина перша статті 14 Закону України «Про виконавче провадження»), діяльність якого полягає у вжитті передбачених законом заходів щодо примусового виконання рішень (частина перша статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»). Згідно з частинами першою, третьою статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» грошові кошти, стягнуті з боржника (у тому числі одержані від реалізації майна боржника), зараховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця. Стягувачу - юридичній особі стягнуті грошові суми перераховуються виконавцем у встановленому порядку на визначені стягувачем рахунки. Тобто зарахування коштів на рахунок виконавчої служби або приватного виконавця має тимчасової характер, після чого зараховані кошти підлягають перерахуванню на рахунок стягувача, який набуває право власності на відповідне майно. Виконавча служба не набуває майно під час примусового виконання рішень, окрім стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження (стаття 42 Закону України «Про виконавче провадження»). Відповідно виконавча служба не є набувачем коштів, які стягуються під час примусового виконання судового рішення (крім зазначених витрат). Отже, поворот виконання рішення не може бути допущено за рахунок виконавця (за винятком випадків, коли він є стороною виконавчого провадження), оскільки, по-перше, поворот виконання рішення може бути здійснено за рахунок повернення стягувачем одержаного за скасованим рішенням; по-друге, виконавець не набуває права власності на майно (кошти), яке стягується під час вчинення виконавчих дій. Поворот виконання рішення суду, як спосіб захисту майнових прав боржника (відповідача), передбачає повернення йому стягувачем (позивачем) лише тих грошових коштів, які були ним безпосередньо одержані за скасованим в подальшому рішенням суду. Стягнуті в процесі виконання рішення суду витрати виконавчого провадження не є грошовими коштами, які були стягнуті з боржника за рішенням суду, а є коштами виконавчого провадження, які не підлягають поверненню в порядку повороту виконання рішення суду. За змістом частини 2 статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» витрати органів державної виконавчої служби, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. За змістом частини 2 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не впливають на правильність судового рішення. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі наведеного суд апеляційної інстанції доходить висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для її скасування колегія суддів не вбачає. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_4 , подану представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення. Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 12 лютого 2025 року у цій справі залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді