Постанова 4873 № 911/107/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "16" вересня 2025 р. Справа № 911/107/25 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Шапрана В.В. суддів: Андрієнка В.В. Буравльова С.І. секретар Місюк О.П. за участю представників: позивача Слівінська Н.І.; відповідача Андрієвська О.В. розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська обласна енергопостачальна компанія» на рішення Господарського суду Київської області від 21.05.2025 (повне рішення складене 25.06.2025) у справі №911/107/25 (суддя Колесник Р.М.) за позовом Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська обласна енергопостачальна компанія» про стягнення заборгованості. ВСТАНОВИВ: У грудні 2024 року Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська обласна енергопостачальна компанія» про стягнення грошових коштів в сумі 27829223,55 грн, з яких: 6879227,51 грн 3% річних та 20949996,04 грн інфляційні втрати. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином та з порушенням строків виконав покладені на нього умовами договору купівлі-продажу електричної енергії з постачальником універсальних послуг №65-150-SD-21-00-422 від 24.11.2021 зобов`язання в частині оплати електричної енергії. Як наслідок, позивачем нараховані та заявлені до стягнення з відповідача 3% річних та інфляційні втрати на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України (далі ЦК України). Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.01.2025 відкрито провадження у справі №911/107/25, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання. Рішенням Господарського суду Київської області від 21.05.2025 (повне рішення складене 25.06.2025) у справі №911/107/25 позов Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» задоволено повністю. Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Київська обласна енергопостачальна компанія» подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено приписи процесуального права. Доводи відповідача зводяться до наступного: - при ухваленні рішення суд проігнорував факт переважного дострокового виконання постачальником універсальних послуг зобов`язань з оплати вартості купленої електричної енергії та не зменшив до 1 грн заявлені до стягнення 3% річних та інфляційні втрати, нараховані за листопад 2023 року, грудень 2023 року та лютий 2024 року. На переконання скаржника, дострокове здійснення ним оплати купленої електричної енергії дає йому право вимагати зменшення нарахованих 3% річних та інфляційних втрат у відповідних спірних періодах; - суд безпідставно відхилив факт зміни строків оплати за електричну енергію для періодів постачання січень, квітень та червень 2024 року, що спричинило завищення заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Скаржник зазначає, що у розрахункових місяцях січень, квітень та червень 2024 року позивачем безпідставно нараховано 3% річних та інфляційні втрати, оскільки останній самостійно змінив строки оплати за електричну енергію, куплену для періодів постачання січень, квітень та червень 2024 року, змінивши банківські реквізити для оплати. На думку відповідача, прострочення зобов`язання з оплати починається з наступного дня після отримання ним повідомлення про зміну банківських реквізитів; - суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, безпідставно задовольнив позовні вимоги в частині нарахованих інфляційних втрат у розмірі 573473,83 грн у березні 2024 року за період прострочення, який, на думку скаржника, тривав менше 15 календарних днів; - судом першої інстанції безпідставно відхилені доводи відповідача щодо наявності форс-мажорних обставин, які є підставою для зменшення 3% річних та інфляційних втрат. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2025 апеляційну скаргу у справі №911/107/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Буравльов С.І., Андрієнко В.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.07.2025 апеляційну скаргу у справі №911/107/25 залишено без руху на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України та надано заявникові строк на усунення недоліків. До суду 23.07.2025 у встановлений процесуальний строк від Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська обласна енергопостачальна компанія» надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2025 відкрито апеляційне провадження у справі №911/107/25, призначено її до розгляду на 16.09.2025, а також встановлено позивачу строк на подання відзиву. До суду 29.07.2025 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. У призначене засідання суду 16.09.2025 з`явилися представники сторін та надали пояснення по суті апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне. Зі встановлених місцевим господарським судом обставин справи вбачається, що 24.09.2021 між Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Енергоатом-Трейдинг» (продавець), правонаступником якого є позивач, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Київська обласна енергопостачальна компанія» (постачальник універсальних послуг/ПУП) укладений договір купівлі-продажу електричної енергії з постачальником універсальних послуг №65-150-SD-21-00422, за умовами розділу 2 якого продавець зобов`язаний продати, а ПУП зобов`язаний купити (прийняти та оплатити) електричну енергію (стандартний продукт ВАSE_М) для постачання побутовим споживачам ПУП. Купівля-продаж електричної енергії за цим договором здійснюється в Об`єднаній енергетичній системі України (ОЕС України). Обсяги електричної енергії, що продаються і купуються за цим договором, є договірними зобов`язаннями щодо відпуску продавцем та відбору ПУП електричної енергії. Згідно з п. 3.1 договору періодом постачання електричної енергії є календарні дати з 00:00 год. першого календарного дня по 24:00 год. останнього календарного дня такого періоду (далі період постачання), що зазначаються у додатковій угоді для періоду постачання за результатами проведеного електронного аукціону. Обсяг електричної енергії, що купується та продається за цим договором, у періоді постачання дорівнює обсягу мінімального споживання електричної енергії побутовими споживачами ПУП за годину в місяці, аналогічному до розрахункового місяця, у попередньому році, зазначається в аукціонному свідоцтві та у додатковій угоді для періоду постачання (п. 3.3 договору). Згідно з п. п. 4.1-4.3 договору купівля-продаж електричної енергії здійснюється за ціною індекс РДН ВАSE в торговій зоні «об`єднаної енергосистеми України» («бази») за період М-3, де М розрахунковий місяць, яка зазначається в аукціонному свідоцтві та додатковій угоді для періоду постачання. Купівля-продаж електричної енергії за цим договором здійснюється з урахуванням акцизного податку та нарахуванням податку на додану вартість відповідно до вимог чинного законодавства України. Вартість електричної енергії визначається як арифметичний добуток обсягу електричної енергії на ціну за 1 (один) МВт/год, та зазначається у додатковій угоді для періоду постачання. Оплата за електричну енергію здійснюється у формі попередньої оплати. ПУП оплачує вартість електричної енергії до початку періоду постачання у строки та у розмірі відповідно до умов додаткової угоди для періоду постачання. У спірному періоді листопад 2023 року червень 2024 року купівля-продаж електричної енергії за договором здійснювалася відповідно до додаткових угод для періодів постачання №№28-36 (далі додаткові угоди). Згідно з п. 6 додаткових угод для спірного періоду постачання оплата за електричну енергію здійснюється у формі попередньої оплати. Для кожного розрахункового місяця ПУП здійснює оплату за куплену електричну енергію наступним чином: - за 2 банківські дні до розрахункового місяця у розмірі 20 (двадцяти) відсотків вартості електричної енергії, купленої у розрахунковому місяці; - не пізніше 4-го числа (включно) розрахункового місяця у розмірі 20 (двадцяти) відсотків вартості електричної енергії, купленої у розрахунковому місяці; - не пізніше 10-го числа (включно) розрахункового місяця у розмірі 20 (двадцяти) відсотків вартості електричної енергії, купленої у розрахунковому місяці; - не пізніше 16-го числа (включно) розрахункового місяця у розмірі 20 (двадцяти) відсотків вартості електричної енергії, купленої у розрахунковому місяці; - не пізніше 22-го числа (включно) розрахункового місяця у розмірі 20 (двадцяти) відсотків вартості електричної енергії, купленої у розрахунковому місяці. Якщо граничний строк оплати припадає на святковий, вихідний чи інший неробочий день, то відповідний платіж повинен бути здійснений в наступний робочий день, що слідує за датою такого платежу. Відповідно до п. 1.3 договору для цілей цього договору сторони під терміном розрахунковий місяць розуміють календарний місяць (з першого по останнє число включно), за який сторонами визначається обсяг і вартість електричної енергії та здійснюються розрахунки між ПУП та продавцем. На підставі укладеного договору позивач здійснив продаж електричної енергії на користь відповідача загальною вартістю 6644244995,91 грн, що підтверджується актами купівлі-продажу електричної енергії №1325 від 30.11.2023, №1518 від 31.12.2023, №11 від 31.01.2024, №118 від 29.02.2024, №208 від 31.03.2024, №334 від 30.04.2024, №447 від 31.05.2024 та №534 від 30.06.2024. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач стверджує, що ним як продавцем, виконано свої зобов`язання за договором належним чином та здійснено продаж електричної енергії у спірний період у строки та в обсягах, визначених відповідними додатковими угодами для періоду постачання. Однак, відповідач покладені на нього умовами договору та додатковими угодами зобов`язання виконав з порушенням строків, встановлених договором. Зазначене стало підставою для звернення позивача з даним позовом про стягнення з відповідача 6879227,51 грн 3% річних та 20949996,04 грн інфляційних втрат, нарахованих за загальний період з листопада 2023 року по червень 2024 року. Відповідач, заперечуючи проти позову, наголосив на наступному: - Положенням про покладення спеціальних обов`язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №483 від 05.06.2019 (далі Положення про ПСО), передбачений обов`язок укладання та виконання договорів між кількома суб`єктами, учасниками ринку електричної енергії, серед яких: АТ «НАЕК «Енергоатом», ДП «Гарантований покупець», ТОВ «Київська обласна ЕК». Всі зазначені суб`єкти мають права та обов`язки, передбачені укладеними договорами та Положенням про ПСО, в тому числі, щодо взаємних розрахунків між собою; - зобов`язання учасника ринку щодо здійснення оплати за договорами, укладеними на виконання Положення про ПСО, а саме договору надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг №2301/02/21 від 15.09.2021, укладеного між відповідачем та Державним підприємством «Гарантований покупець», договору про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів гарантованим покупцем №2293/01/21/77-150-08-21-00393 від 15.09.2021, укладеного між Державним підприємством «Гарантований покупець» та позивачем, договору купівлі-продажу електричної енергії з постачальником універсальних послуг №65-150-SD-21-00422 від 24.09.2021, укладеного між позивачем та відповідачем, виконуються в межах отриманих коштів по ланцюгу. Тобто, першими на початку переходу до фінансового механізму ПСО в ланцюзі є виробники електричної енергії, на яких покладено спеціальні обов`язки для забезпечення загальносуспільних інтересів, а останньою ланкою є постачальники універсальних послуг, які здійснюють реалізацію загальносуспільних обов`язків, покладених на виробників в межах авансованих їм коштів через гарантованого покупця; - відповідач, як постачальник універсальної послуги на території Київської області, у своїй діяльності та при отриманні коштів від Державного підприємства «Гарантований покупець» керується не тільки Положенням про ПСО, наказами Міністерства енергетики України, але і Положенням про експортне ПСО, відповідно до якого частина коштів отриманих за договором надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг №2301/02/21 від 15.09.2021 від Державного підприємства «Гарантований покупець» має спрямовуватися не позивачу, а іншим учасникам ринку на виконання Положення про експортне ПСО; - саме позивачем у спірному періоді було порушено Положення про ПСО щодо оплати послуг забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів гарантованим покупцем, що мало наслідком порушення загальносуспільних інтересів. Відповідач вважає, що в діях позивача, які полягали в неналежному та несвоєчасному виконанні останнім Положення про ПСО, п. 2.8 договору про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів гарантованим покупцем №2293/01/21/77-150-08-21-00393 від 15.09.2021 (примірний договір додаток 4 до Положення про ПСО), п. 1.2 договору купівлі-продажу електричної енергії з постачальником універсальних послуг №65-150-SD-21-00422 від 24.09.2021, є підстави для застосування ч. ч. 1 та 2 ст. 613 ЦК України, ч. 1 ст. 221 Господарського кодексу України (далі ГК України), а саме визнання його кредитором, який прострочив виконання зобов`язання через невчинення ним дій, передбачених нормативно-правовим актами, які регулюють діяльність ринку електричної енергії з забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів Положення про ПСО; - для відповідача настали форс-мажорні обставини за укладеним договором, що підтверджується сертифікатом Київської обласної (регіональної) торгово-промислової палати №3200-22-0297 від 27.06.2022. Зважаючи на настання для відповідача форс-мажорних обставин, останній просить суд у випадку задоволення позову зменшити суму нарахованих інфляційних втрат та 3% річних на 90%; - позивачем не надано доказів завдання йому збитків або понесення додаткових витрат у зв`язку з неоплатою відповідачем інфляційних втрат та 3% річних, тому у разі прийняття судом рішення на користь позивача розстрочення оплати не вплине негативно на діяльність позивача, відтак відповідач просить суд розстрочити виконання рішення на 1 рік рівними платежами. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції встановив наступне: - відповідачем порушено умови договору та положення ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, а саме останній несвоєчасно оплачував вартість електричної енергії та не у повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи інформаційною довідкою АТ «Ощадбанк» №77/4-11/1475/10/2024 від 02.12.2024 за період з 26.10.2023 по 19.11.2024 та випискою по рахунку позивача в АТ «Укрексімбанк» за період з 26.10.2023 по 19.11.2024. - перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що останній здійснено арифметично вірно, у відповідності до умов договору, обставин справи та вимог закону, а також висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19; - необґрунтованими є посилання відповідача на те, що своєчасність оплати ним за електричну енергію залежить від виконання іншими учасниками ринку електричної енергії своїх зобов`язань за договорами надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг, надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів гарантованим покупцем та купівлі-продажу електричної енергії з постачальником універсальних послуг, оскільки умови вказаних договорів не містять вказівки на те, що при виконанні договірних зобов`язань сторони використовують лише ті кошти, які надійшли від попереднього їх платника у ланцюгу взаємних розрахунків; - дослідивши наданий відповідачем сертифікат про форс-мажорні обставини, судом зазначено, що він не містить об`єктивних та реальних причин неможливості виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань, не доводить причинно-наслідковий зв`язок між зобов`язаннями, які сторона не може виконати, та обставинами (їхнім результатом), на які сторона посилається, як на підставу неможливості виконати зобов`язання. Вказаний сертифікат не містить доказів наявності форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) за укладеним з позивачем договором щодо неможливості виконання відповідачем зобов`язань з оплати електричної енергії у спірному періоді, а тому такий доказ не є підставою для зменшення нарахованих сум інфляційних втрат та 3% річних; - до повноважень суду належить зменшення виключно розміру штрафних санкцій, до яких ч. 1 ст. 230 ГК України 3% річних та інфляційні втрати не відносить; - відповідачем не доведено наявності виключних обставин, які об`єктивно свідчать про неможливість чи ускладнення виконання рішення суду, що зумовлює висновки суду про відмову у задоволенні заяви про розстрочення виконання рішення суду. Апеляційний суд погоджується з наведеними вище висновками місцевого господарського суду в їх сукупності та вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. За приписами ст. 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються, зокрема, двосторонній договір купівлі-продажу електричної енергії (двосторонній договір). За змістом Закону України «Про ринок електричної енергії» постачання електричної енергії це продаж, включаючи перепродаж, електричної енергії (п. 68 ч. 1 ст. 1). Згідно зі ст. 173 ГК України, який був чинним станом на час виникнення спірних правовідносин та ухвалення оскаржуваного рішення, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майново-господарські зобов`язання виникають на підставі господарських договорів (ч. 1 ст. 179 ГК України). При укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору, з-поміж іншого, на основі примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст (ч. 4 ст. 179 ГК України). Відповідно до ст. ст. 525 та 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Згідно зі ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами. Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару (ч. 1 ст. 664 ЦК України). Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, зокрема, актами купівлі-продажу електричної енергії, позивач на виконання умов укладеного договору поставив відповідачу електричну енергію впродовж листопада 2023 року-червня 2024 року. Однак, відповідач вартість електричної енергії сплачував несвоєчасно та не у повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи інформаційною довідкою АТ «Ощадбанк» №77/4-11/1475/10/2024 від 02.12.2024 за період з 26.10.2023 по 19.11.2024 та випискою по рахунку позивача в АТ «Укрексімбанк» за період з 26.10.2023 по 19.11.2024. Вказані обставини відповідачем не заперечувались. Таким чином відповідач взяті на себе зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати вартості отриманої електричної енергії за зобов`язаннями листопада 2023 року-червня 2024 року за договором не виконав, чим порушив визначені договором умови. Відповідно до ст. ст. 610 та 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19, сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця. Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці. Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: - час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; - час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується. Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України не є штрафною санкцією, а є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №№703/2718/16-ц та 646/14523/15-ц. Згідно наданого позивачем розрахунку, останнім здійснено нарахування 3% річних у сумі 6879227,51 грн за загальний період з 23.11.2023 по 27.06.2024 та інфляційних втрат у сумі 20949996,04 грн, а саме: - за прострочення оплати V етапу за листопад 2023 року, оплата якого відповідачем мала бути здійснена 22.11.2023, за період з 23.11.2023 по 26.12.2023 позивач нарахував 3% річних у сумі 254857,81 грн та інфляційні втрати у сумі 638393,83 грн; - за прострочення оплати V етапу за грудень 2023 року, оплата якого відповідачем мала бути здійснена 22.12.2023, позивач нарахував 3% річних у сумі 42879,87 грн за період з 23.12.2023 по 27.12.2023; - за прострочення оплати ІІІ етапу за січень 2024 року, оплата якого відповідачем мала бути здійснена 10.01.2024, позивач нарахував 3% річних у сумі 65205,99 грн за період з 11.01.2024 по 17.01.2024; - за прострочення оплати ІV етапу за січень 2024 року, оплата якого відповідачем мала бути здійснена 16.01.2024, позивач нарахував 3% річних у сумі 93151,42 грн за період з 17.01.2024 по 21.01.2024, у сумі 37260,57 грн за період з 23.01.2024 по 25.01.2024, у сумі 23287,85 грн за період з 26.01.2024 по 30.01.2024; - за прострочення оплати V етапу за січень 2024 року, оплата якого відповідачем мала бути здійснена 22.01.2024, позивач нарахував 3% річних у сумі 149042,27 грн за період з 23.01.2024 по 30.01.2024, у сумі 169069,82 грн за період з 31.01.2024 по 14.02.2024; - за прострочення оплати V етапу за лютий 2024 року, оплата якого відповідачем мала бути здійснена 22.02.2024, позивач нарахував 3% річних у сумі 84866,54 грн за період з 23.02.2024 по 28.02.2024; - за прострочення оплати І етапу за березень 2024 року, оплата якого відповідачем мала бути здійснена 27.02.2024, позивач нарахував 3% річних у сумі 12534,95 грн за період з 28.02.2024 по 28.02.2024; - за прострочення оплати ІІ етапу за березень 2024 року, оплата якого відповідачем мала бути здійснена 04.03.2024, позивач нарахував 3% річних у сумі 25069,89 грн за період з 05.03.2024 по 06.03.2024, у сумі 131616,94 грн за період з 07.03.2024 по 20.03.2024, у сумі 31337,17 грн за період з 21.03.2024 по 25.03.2024, у сумі 9401,21 грн за період з 26.03.2024 по 28.03.2024, а за період з 07.03.2024 по 20.03.2024 позивач нарахував інфляційні втрати в сумі 573473,83 грн; - за прострочення оплати ІІІ етапу за березень 2024 року, оплата якого відповідачем мала бути здійснена 11.03.2024, позивач нарахував 3% річних у сумі 213094,10 грн за період з 12.03.2024 по 28.03.2024, у сумі 338443,57 грн за період з 29.03.2024 по 24.04.2024, а за період з 12.03.2024 по 28.03.2024 позивач нарахував інфляційні втрати у сумі 764631,77 грн та за період з 29.03.2024 по 24.04.2024 у сумі 305852,72 грн; - за прострочення оплати ІV етапу за березень 2024 року, оплата якого відповідачем мала бути здійснена 18.03.2024, позивач нарахував 3% річних у сумі 463793,04 грн за період з 19.03.2024 по 24.04.2024, у сумі 9796,29 грн за період з 25.04.2024 по 25.04.2024, а за період з 19.03.2024 по 24.04.2024 позивач нарахував інфляційні втрати у сумі 305852,71 грн; - за прострочення оплати V етапу за березень 2024 року, оплата якого відповідачем мала бути здійснена 22.03.2024, за період з 22.03.2024 по 25.04.2024 позивач нарахував 3% річних у сумі 426188,20 грн та інфляційні втрати у сумі 305852,71 грн; - за прострочення оплати І етапу за квітень 2024 року, оплата якого відповідачем мала бути здійснена 29.03.2024, за період з 30.03.2024 по 22.05.2024 позивач нарахував 3% річних у сумі 605510,74 грн та інфляційні втрати у сумі 1096046,20 грн; - за прострочення оплати ІІ етапу за квітень 2024 року, оплата якого відповідачем мала бути здійснена 04.04.2024, за період з 05.04.2024 по 22.05.2024 позивач нарахував 3% річних у сумі 538231,77 грн та інфляційні втрати у сумі 1096046,20 грн; - за прострочення оплати ІІІ етапу за квітень 2024 року, оплата якого відповідачем мала бути здійснена 10.04.2024, позивач нарахував 3% річних у сумі 470952,80 грн за період з 11.04.2024 по 22.05.2024, 6956,32 грн за період з 23.05.2024 по 23.05.2024, а за період з 11.04.2024 по 22.05.2024 нараховано інфляційні втрати у сумі 1096046,20 грн; - за прострочення оплати ІV етапу за квітень 2024 року, оплата якого відповідачем мала бути здійснена 16.04.2024, за період з 17.04.2024 по 23.05.2024 позивач нарахував 3% річних у сумі 414886,99 грн та інфляційні втрати у сумі 820803,44 грн; - за прострочення оплати V етапу за квітень 2024 року, оплата якого відповідачем мала бути здійснена 22.04.2024, за період з 23.04.2024 по 23.05.2024 позивач нарахував 3% річних у сумі 347608,02 грн та інфляційні втрати у сумі 820803,44 грн; - за прострочення оплати І етапу за травень 2024 року, оплата якого відповідачем мала бути здійснена 29.04.2024, за період з 30.04.2024 по 20.06.2024 позивач нарахував 3% річних у сумі 435743,39 грн та інфляційні втрати у сумі 2875993,50 грн; - за прострочення оплати ІІ етапу за травень 2024 року, оплата якого відповідачем мала бути здійснена 06.05.2024, позивач нарахував 3% річних у сумі 377085,62 грн за період з 07.05.2024 по 20.06.2024, у сумі 959,02 грн за період з 21.06.2024 по 23.06.2024, а за період з 07.05.2024 по 20.06.2024 нараховано інфляційні втрати у сумі 2875993,50 грн; - за прострочення оплати ІІІ етапу за травень 2024 року, оплата якого відповідачем мала бути здійснена 10.05.2024, за період з 11.05.2024 по 23.06.2024 позивач нарахував 3% річних у сумі 368705,94 грн та інфляційні втрати у сумі 2875993,50 грн; - за прострочення оплати ІV етапу за травень 2024 року, оплата якого відповідачем мала бути здійснена 16.05.2024, за період з 17.05.2024 по 23.06.2024 позивач нарахував 3% річних у сумі 318427,86 грн та інфляційні втрати у сумі 2249106,25 грн; - за прострочення оплати V етапу за травень 2024 року, оплата якого відповідачем мала бути здійснена 22.05.2024, за період з 23.05.2024 по 23.06.2024 позивач нарахував 3% річних у сумі 268149,78 грн та інфляційні втрати у сумі 2249106,25 грн; - за прострочення оплати І етапу за червень 2024 року, оплата якого відповідачем мала бути здійснена 29.05.2024, позивач нарахував 3% річних у сумі 79738,85 грн за період з 30.05.2024 по 09.06.2024; - за прострочення оплати ІІ етапу за червень 2024 року, оплата якого відповідачем мала бути здійснена 04.06.2024, позивач нарахував 3% річних у сумі 36244,93 грн за період з 05.06.2024 по 09.06.2024, у сумі 10873,48 грн за період з 10.06.2024 по 11.06.2024; - за прострочення оплати ІІІ етапу за червень 2024 року, оплата якого відповідачем мала бути здійснена 10.06.2024, позивач нарахував 3% річних у сумі 7248,99 грн за період з 11.06.2024 по 11.06.2024, у сумі 7248,99 грн за період з 12.06.2024 по 13.06.2024; - за прострочення оплати V етапу за червень 2024 року, оплата якого відповідачем мала бути здійснена 24.06.2024, позивач нарахував 3% річних у сумі 3756,32 грн за період з 25.06.2024 по 27.06.2024. Суд першої інстанції перевірив наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат та встановив, що останній здійснено арифметично вірно, у відповідності до умов договору, обставин справи та вимог закону. Наданий розрахунок також здійснено у відповідності до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19. Відповідач заперечив здійснений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат вказуючи, зокрема, на те, що: - за листопад-грудень 2023 року та лютий 2024 року позивачем здійснено відповідні нарахування лише по одному з п`яти етапів, при цьому виконання зобов`язання відповідачем було здійснено до завершення граничного строку оплати; - враховуючи укладення сторонами 18.01.2024 додаткової угоди, то прострочення виконання відповідачем зобов`язання настало 19.01.2024, а тому позивачем безпідставно нараховано 3% річних за січень 2024 року; - 20.03.2024 укладено додаткову угоду №34 до договору щодо зобов`язань за квітень 2024 року, а 22.05.2024 позивач скерував на адресу відповідача лист щодо зміни реквізитів для оплати за додатковою угодою №34, відтак строк прострочення виконання зобов`язань за квітень 2024 року починається з 23.05.2024 (на наступний день після отримання відповідачем листа зі зміненими реквізитами для виконання додаткової угоди №34 щодо оплати зобов`язань за квітень 2024 року); - 27.05.2024 укладено додаткову угоду №36 до договору щодо зобов`язань за червень 2024 року, а 12.06.2024 позивач скерував на адресу відповідача лист щодо зміни реквізитів для оплати за додатковою угодою №36, відтак строк прострочення виконання зобов`язань за червень 2024 року починається з 13.06.2024 (на наступний день після отримання відповідачем листа зі зміненими реквізитами для виконання додаткової угоди №36 щодо оплати зобов`язань за червень 2024 року); - позивачем нараховано інфляційні втрати за березень 2024 року на суму 573473,83 грн за період, що становить менше 15 календарних днів, що суперечить правовій позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19. Суд першої інстанції, належним чином та з дотриманням вимог закону відхилив вказані аргументи з огляду на те, що з наявного у матеріалах справи розрахунку інфляційних втрат вбачається, що вони нараховані на суми заборгованості, які існували понад 15 днів (на заборгованості, які існували декілька днів менше 15, інфляційні втрати не нараховувались). Часткове погашення заборгованості у періоди, в яких відбулось прострочення виконання зобов`язання з оплати, не скасовує існування такої заборгованості та не забороняє здійснювати нарахування інфляційних втрат на решту заборгованості до моменту її повного погашення, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19. При цьому, повідомлення позивачем відповідача щодо зміни банківських реквізитів не змінює встановлених договором порядку і строків виконання відповідачем свого зобов`язання щодо оплати електричної енергії. В апеляційній скарзі відповідач стверджує, що при винесенні рішення суд проігнорував факт переважного дострокового виконання ПУП зобов`язань з оплати вартості купленої електричної енергії та не зменшив до 1 грн заявлені до стягнення 3% річних та інфляційні втрати, нараховані за листопад 2023 року, грудень 2023 року та лютий 2024 року. На переконання скаржника, дострокове здійснення ним оплати купленої електричної енергії дає йому право вимагати зменшення нарахованих 3% річних та інфляційних втрат у відповідних спірних періодах. З приводу зазначених аргументів апеляційний суд вказує на те, що Верховний Суд у численних постановах наголошував на тому, що за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №№703/2718/16-ц та 646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, 26.09.2019 у справі №912/48/19 та 18.09.2019 у справі №908/1379/17). Вимагати сплату суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18). У п. 4.7 договору сторони домовилися про те, що у разі надходження коштів в рахунок оплати за електричну енергію, куплену ПУП у періоді постачання, понад договірну вартість електричної енергії за період постачання, за зверненням ПУП залишок коштів перераховується на його поточний рахунок або зараховується в рахунок оплати наступного платежу відповідно до додаткової угоди для періоду постачання. Відповідач добровільно здійснив оплату етапу у рамках періоду постачання у більшому розмірі, ніж визначено додатковою угодою для такого етапу, та не звертався до позивача із заявами про повернення надлишково сплачених коштів, у рамках періоду постачання грошові кошти сплачено у передбаченому відповідною додатковою угодою розмірі. При цьому, дострокова оплата кількох етапів у періоді постачання не може слугувати підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення ним строків оплати решти етапів у періоді постачання. Отже, наведені аргументи скаржника апеляційним судом відхиляються. Іще одним аргументом відповідача є те, що Господарський суд Київської області безпідставно відхилив факт зміни строків оплати за електричну енергію для періодів постачання січень, квітень та червень 2024 року, що спричинило завищення заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Скаржник зазначає, що у розрахункових місяцях січень, квітень та червень 2024 року позивачем безпідставно нараховано 3% річних та інфляційні втрати, оскільки останній самостійно змінив строки оплати за електричну енергію, куплену для періодів постачання січень, квітень та червень 2024 року, змінивши банківські реквізити для оплати. На думку відповідача, прострочення зобов`язання з оплати починається з наступного дня після отримання ним повідомлення про зміну банківських реквізитів. Проте, зазначені доводи є також безпідставними з огляду на наступне. Так, кожна додаткова угода до договору є його невід`ємною частиною, про що зазначено у п. 8 додаткових угод, укладених у спірному періоді. Відповідно до п. 11.3 договору зміни та доповнення до цього договору можуть бути внесені у письмовій формі за взаємною згодою сторін шляхом оформлення додаткової угоди, за виключенням випадків, передбачених п. 4.6, розділом 5, п. 11.5 цього договору. Згідно з п. 4.6 договору оплату за куплену електричну енергію ПУП здійснює грошовими коштами в національній валюті, що перераховуються на банківський рахунок продавця, вказаний у розділі 13 договору, або на інший банківський рахунок продавця, про реквізити якого продавець повідомив електронним листом з накладенням КЕП керівника (уповноваженої особи) не менш, ніж як за 2 (два) робочі дні до дати платежу з подальшим підтвердженням цього у письмовому вигляді. У п. 11.6 договору узгоджено, що у випадку зміни поштових та/або банківських реквізитів однієї зі сторін, остання зобов`язана письмово повідомити про це іншу сторону протягом п`яти календарних днів із дня настання такої зміни, з урахуванням п. 4.6 договору. Таке повідомлення, підписане уповноваженою особою, є невід`ємною частиною договору лише за умови безпосереднього його отримання іншою стороною. З матеріалів справи вбачається, що позивач, добросовісно виконуючи свої зобов`язання за договором, повідомив відповідача про зміну банківських реквізитів для оплати, не змінюючи при цьому порядок і строки оплати за куплену електричну енергію, встановлені у п. 6 додаткових угод. Таким чином, належним виконанням зобов`язань з оплати є здійснення такої оплати саме у строки та у розмірі, визначені у п. 6 додаткових угод, оскільки повідомлення позивачем відповідача щодо зміни банківських реквізитів не змінює встановлених договором порядку і строків виконання відповідачем свого зобов`язання з оплати електричної енергії. Водночас, порушення відповідачем таких строків дає право позивачу вимагати сплати 3% річних та інфляційних втрат відповідно до ст. 625 ЦК України. Окрім цього, відповідач стверджує, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, безпідставно задовольнив позовні вимоги в частині нарахованих інфляційних втрат у розмірі 573473,83 грн у березні 2024 року за період прострочення, який, на думку скаржника, тривав менше 15 календарних днів. Поряд з цим, як вбачається із доданого до позову розрахунку, позивачем розраховано розмір інфляційних втрат за прострочення оплати ІІ етапу за березень 2024 року наступним чином: - вартість ІІ етапу оплати березня 2024 року становить 152926354,30 грн, строк оплати не пізніше 04.03.2024 (включно). Період прострочення для ІІ етапу березня 2024 року починається з 05.03.2024; - 07.03.2024 відповідач здійснив часткову оплату ІІ етапу березня 2024 року у розмірі 3832 588,58 грн. Залишок заборгованості після такої оплати склав 114694765,72 грн. Часткове погашення заборгованості у періоди, в яких відбулося прострочення виконання зобов`язання з оплати, не скасовує існування такої заборгованості та не забороняє здійснювати нарахування інфляційних втрат на решту заборгованості до моменту її повного погашення, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19. Так, у п. 38.2 даної постанови визначено методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується. При частковому погашенні боргу застосовується правило, за яким у розрахунковому місяці від загальної суми боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці, віднімається сума погашення. Залишкова заборгованість продовжує слугувати невиконаним грошовим зобов`язанням, на яке до моменту фактичного виконання можуть нараховуватися інфляційні втрати. Якщо у конкретному місяці сума боргу зменшується лише частково (на певну суму), і надалі борг продовжує існувати, підстави для того, щоб не нараховувати втрати інфляції за цей місяць, відсутні. Зворотне означало б, що боржник, який щомісяця з 1 до 15 числа формально сплачує кредитору частину боргу (яка може бути незначною порівняно із загальною сумою боргу), повністю звільняється від обов`язку сплати інфляційних втрат з їх виключенням зі складу грошового зобов`язання. Наведені висновки викладені у постанові Верховного Суду від 03.07.2024 у справі №910/7722/23. Позивачем нараховано інфляційні втрати на заборгованість у розмірі 114694765,72 грн, яка, як вбачається із розрахунку та банківських виписок, що додані до позовної заяви, існувала у період з 05.03.2024 по 20.03.2024, тобто 16 календарних днів. Отже, вказані доводи скаржника не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції щодо встановлення правильності розрахунку Акціонерним товариством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» суми позовних вимог. Стосовно твердження скаржника про те, що судом першої інстанції безпідставно відхилені його доводи щодо наявності форс-мажорних обставин, які є підставою для зменшення 3% річних та інфляційних втрат, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до п. 9.4 договору сторона, для якої склалася неможливість виконання зобов`язань за цим договором через форс-мажорні обставини, зобов`язана не пізніше 1 (одного) робочого дня з дати настання таких обставин письмово (шляхом направлення електронного листа, скріпленого КЕП керівника та рекомендованого листа) інформувати іншу сторону про настання обставин непереборної сили та про їх наслідки. У п. 9.5 договору передбачено, що неповідомлення однієї зі сторін про настання форс-мажорних обставин або припинення їх дії веде до втрати права цієї сторони посилатися на такі обставини як на підставу, що звільняє її від відповідальності за невиконання/неналежне виконання зобов`язань за договором. У сертифікаті Київської обласної (регіональної) торгово-промислової палати №3200-22-0297 від 27.06.2022 зазначено, що датою настання форс-мажорних обставин є 24.02.2022. Водночас, відповідач не повідомив позивача про настання форс-мажорних обставин у строк, визначений у п. 9.4 договору, а тому втратив право посилатися на настання таких обставин як підставу для звільнення від відповідальності. Зазначене відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постанові від 31.08.2022 у справі №910/15264/21 та 23.08.2023 у справі №910/6234/22. Предметом спору у даній справі є вимога про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат. У справах №№913/869/14 та 910/8741/22 Верховний Суд дійшов до висновку про те, що форс-мажор не звільняє сторін договору від виконання зобов`язань і не змінює строків такого виконання, цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання чи прострочення виконання зобов`язань на період існування форс-мажору. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про те, що нарахування у вигляді інфляційних втрат та 3% річних, що передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, за своєю правовою природою не є правовою відповідальністю (штрафними санкціями), встановленою ст. 611 ЦК України та ст. 217 ГК України. Тому правила щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання у випадку настання непереборної сили (форс-мажору), визначені ст. 617 ЦК України та ст. 218 ГК України, не підлягають застосуванню до акцесорного зобов`язання, передбаченого ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, зроблені у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24, а саме: «Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов`язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних. Відтак розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом. Інфляція це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (Методологічні положення щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджені наказом Державного комітету статистики України №519 від 14.11.2006). Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, вони об`єктивно виникають унаслідок знецінення грошових коштів, а їх стягнення є компенсацією за понесені втрати. Компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг. Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони, як уже зазначалося, входять до складу грошового зобов`язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат. Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується правової позиції щодо неможливості зменшення розміру інфляційних втрат висновки про це викладено в постановах Верховного Суду від 05.10.2023 у справі №904/4334/22, 24.01.2024 у справі №917/991/22, 01.10.2024 у справі №910/18091/23 та 05.11.2024 у справі №902/43/24». Як наслідок, з огляду на наведену правову позицію Верховного Суду, аргументи скаржника щодо наявності підстав для зменшення 3% річних та інфляційних втрат апеляційним судом відхиляються. Таким чином, згідно правомірних висновків місцевого господарського суду, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у сумі 6879227,51 грн та інфляційні втрати у сумі 20949996,04 грн. Тому, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського про задоволення заявленого позову в повному обсязі. Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим кодексом. Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Згідно зі ст. ст. 76 та 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 21.05.2025 у справі №911/107/25 ухвалене з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська обласна енергопостачальна компанія» не підлягає задоволенню. У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги та відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржника. Керуючись ст. ст. 267 285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська обласна енергопостачальна компанія» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 21.05.2025 у справі №911/107/25 залишити без змін.

3. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Київська обласна енергопостачальна компанія».

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення повного судового рішення. Повна постанова складена 24.09.2025. Головуючий суддя В.В. Шапран Судді В.В. Андрієнко С.І. Буравльов