Постанова Дніпровський апеляційний суд № 180/311/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6821/25 Справа № 180/311/25 Суддя у 1-й інстанції - Янжула О. С. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 вересня 2025 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі: судді-доповідача Никифоряка Л.П., суддів Гапонова А.В., Новікової Г.В., Учасники справи: Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика», Відповідач: ОСОБА_1 , розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у місті Дніпрі справу, що виникла з цивільних правовідносин в якій подана апеляційна скарга Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» на заочне рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 16 квітня 2025року, головуючий у суді першої інстанції Янжула О.С., В С Т А Н О В И В: Описова частина Короткий зміст позовних вимог У лютому 2025року Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» подало в суд позов проти ОСОБА_1 з вимогою про стягнення з відповідача на їх користь заборгованості за договором про надання кредиту в розмірі 50054,20грн. Існування таких вимог позивач пов`язував із тим, що 17 листопада 2023року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено договір №475469-КС-003 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 ЗУ «Про електронну комерцію». 17 листопада 2023року ТОВ «Бізнес Позика» було направлено ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти Договір № 475469-КС-003 про надання кредиту, яку відповідач в той же день прийняв. За умовами договору відповідач отримав від позичальника ТОВ «Бізнес Позика» грошові кошти у розмірі 13 000,00грн, зі сплатою плати за користування кредитом у розмірі 1.15226924 процентів за кожен день користування кредитом. ТОВ «Бізнес Позика» свої зобов`язання за договором кредиту виконало, надало відповідачу грошові кошти у визначеному договором розмірі шляхом перерахування на банківську картку позичальника, яку відповідач вказав в особистому кабінеті. Вказує, що відповідач належним чином не виконав свої зобов`язання за Договором, а лише частково сплатив кошти, у зв`язку з чим станом на 08 лютого 2025року утворилася заборгованість в сумі 50 054,20грн що складається: з суми прострочених платежів по тілу кредиту - 13 000грн, суми прострочених платежів по процентах - 36 400,00грн, суми прострочених платежів за комісією 654,20грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 16 квітня 2025року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" заборгованість за Договором №475469-КС-003 про надання кредиту від 17 листопада 2023року у розмірі 33 840 (тридцять три тисячі вісімсот сорок) гривень 00 копійок, яка складається з: - суми прострочених платежів по тілу кредиту - 13 000грн, - відсотків за користування кредитом 18 890грн, - комісії за надання кредиту 1950грн, а також стягнуто витрати зі сплати судового збору у розмірі 1637,70грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог в задоволеній частині, оскільки відповідачем було допущено порушення зобов`язань з повернення кредитних коштів, у зв`язку з чим виникла відповідна заборгованість, яка підлягає стягненню на користь товариства. Заразом, відмовляючи у задоволенні інших вимог, дійшов висновку про те, що заявлена Товариством вимога в частині стягнення з відповідача решти заборгованості за відсотками є безпідставною. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу 15 травня 2025року Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" подало безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи Електронний суд апеляційну скаргу на заочне рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 16 квітня 2025року. В апеляційній скарзі заявник висловив вимогу про скасування рішення суду в частині відмови у задоволенні позову з ухваленням нового про задоволення його позову в повному обсязі. Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що суд першої інстанції безпідставно відмовив позивачу у задоволенні позову про стягнення решти заборгованості за відсотками, оскільки ним було надано достатньо доказів на підтвердження факту отримання відповідачем кредитних коштів, узгодження строку дії договору та розміру відсотків за кредитом. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Відповідач своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористався та відзиву на апеляційну скаргу не подавав. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 02 липня 2025року відкрито апеляційне провадження у даній справі. 17 липня 2025року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про доставку електронного листа. Сторони у справі у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами ТОВ «Бізнес Позика» 17 листопада 2023року запропонувало ОСОБА_1 укласти договір про надання кредиту з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, в електронний формі в порядку передбаченому ЗУ «Про електронну комерцію», що відображено в пропозиції (оферті) укласти договір №475469-КС-003 про надання кредиту. За умовами договору кредитодавець надає позичальнику грошові кошти в розмірі 13000,00 гривень на засадах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісію за надання кредиту у порядку та на умовах, визначених цим договором та Правилами надання споживчих кредитів; строк на який надається кредит 24 тижні; стандартна процента ставка за кредитом 2,00% в день фіксована, знижена процента ставка за кредитом 1,15226924% в день, фіксована; комісія за надання кредиту 1 950,00гривень; орієнтовна загальна вартість наданого кредиту 33 840,00гривень; орієнтовна реальна річна процента ставка 9 230,97%; дата повернення кредиту 03 травня 2024року. ОСОБА_1 17 листопада 2023року прийняв (акцептував) пропозицію (оферту) ТОВ «Бізнес Позика» укласти договір №475469-КС-003про надання кредиту на визначених у оферті ТОВ «Бізнес Позика» умовах. Прийняття (акцепт) пропозиції (оферти) укласти договір №475469-КС-003про надання кредиту підписано позичальником ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором UA-3105. ОСОБА_1 ознайомлено з паспортом споживчого кредиту, що підтверджується його підписом електронним одноразовим ідентифікатором UA-2296. З інформаційної довідки ТОВ «Платежі онлайн» за вих. №808/02 від 14 лютого 2025року вбачається, що ТОВ «Платежі Онлайн» як технологічний оператор платіжних послуг повідомляє, що на сайті ТОВ БІЗПОЗИКИ через платіжний сервіс Platon була проведена успішна транзакція у сумі 13 000,00 гривень, дата та час проведення 2023-11-17 17:29:06, номер платіжної картки НОМЕР_1 , емітент платіжної картки PRIVAT BANK. Відповідачем частково здійснювалося погашення кредиту та відсотків за ним у загальному розмірі 6 411,40грн, що вбачається із детального розрахунку заборгованості. З розрахунку заборгованості за кредитним договором №475469-КС-003позичальника ОСОБА_1 також вбачається, що станом на 08.02.2025року утворилася заборгованість в сумі 50054,20грн що складається з: - заборгованості за кредитом - 13 000грн, -заборгованості по відсотках - 36 400,00грн, - заборгованості по комісії 654,20грн, що також відображено у довідці ТОВ «Бізнес Позика» про стан заборгованості.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази. У даній справі скаржник в апеляційному порядку заперечив висновки суду в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення всієї заборгованості за відсотками тож з огляду на те, що не були оскаржені висновки суду щодо решти вимог позову про стягнення решти заборгованості, такі висновки суду не можуть бути предметом перевірки суду в апеляційному порядку. Відмовляючи частково у задоволенні позову, суд першої інстанції надважливого значення надав тим обставинам, що сторони обумовили сукупну вартість кредиту лише в розмірі 33 840,00грн, яка включає тіло кредиту -13000грн, відсотки за користування кредитом 18890,00грн, комісію за надання кредиту 1950,00грн, а нарахування решти заборгованості за відсотками відбулось поза межами строку дії кредитного договору. Дослідивши наявні в цивільній справі документальні докази апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, так як судом першої інстанції при ухваленні рішення не повністю додержані норми матеріального та процесуального права. Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Так, згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України). Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). У справі встановлено, що для підписання кредитного договору ОСОБА_1 було використано електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідно до вимог частини 6 та 8 статті 11 і 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що сторони досягли усіх істотних умов та уклали кредитний договір. Отже, договір про надання фінансового кредиту підписано ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами правочину. Задовольняючи частково позов ТОВ Бізнес Позика, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про надання позивачем належних та допустимих доказів укладення з відповідачем кредитного договору, враховуючи вищезазначені обставини справи та вимоги закону. Водночас, судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні вимог про стягнення частини заборгованості за відсотками з причин їх безпідставності та з мотивів нарахування решти заборгованості за відсотками поза межами строку дії кредитного договору. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду про необхідність відмови у задоволенні вимог про стягнення частини заборгованості за відсотками, проте вважає за необхідне зазначити інші мотиви такої відмови. Так, як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, в період з 17 листопада 2023року по 08 грудня 2023року включно проценти нараховувались по Зниженій (пільговій) процентній ставці. Згідно графіку платежів відповідач мав зробити перший плановий платіж 01 грудня 2023року, у розмірі 2 820,00грн, однак платіж не був зроблений, тому з 02 грудня 2023року почалось прострочення заборгованості за кредитом, а після спливу семи днів, починаючи з восьмого дня 09 грудня 2023року по 03 травня 2024року нарахування процентів за користування кредитом відбувалось по Стандартній процентній ставці 2,000% у відповідності до пункту 3.2.2 Договору. Відповідно до п. 2.3. Договору, строк кредитування, тобто, строк на який надається Кредит: 24 тижні. Дата повернення кредиту: 03 травня 2024року. Після закінчення строку кредитування, а саме після 03 травня 2024року нарахування процентів за користування кредитом було зупинене, що відображено в розрахунку заборгованості, отже позивачем нараховувались проценти у відповідності до умов Договору, та у строк визначений Договором. Тож, позивач згідно договору нараховував проценти за користування кредитом (згідно п. 2.4., п. 3.2.2. кредитного договору) протягом строку договору, що визначені в п.2.3. кредитного договору. На викладені умови кредитного договору суд першої інстанції уваги не звернув та помилково дійшов висновку про те, що нарахування решти заборгованості за відсотками відбулося поза межами строку дії кредитного договору. Водночас, відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Як було зазначено вище, сторонами погоджено розмір процентів і порядок їх нарахування, який відповідно до розрахунку заборгованості, складає 36 400,00грн, що в рази перевищує суму отриману відповідачем у позику 13 000,00грн. Слід звернути увагу, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не зміг ефективно здійснити свої права бути поінформованим про дійсні умови кредитування ТОВ Бізнес Позика, які викладені в декількох значних за об`ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. А тому на думку суду, укладення ОСОБА_1 договору перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором. Тож за наведених умов, суд апеляційної інстанції враховує, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно. Крім того, з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту. Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах. У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями. Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди. Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору. Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями. Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг). Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013року № 7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст. 3, ч.3 ст. 509 та ч.1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити. Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення. У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками фізичними особами. Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20). Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. Отже, положення кредитного договору щодо різних відсоткових ставок не відповідають загальним засадам цивільного законодавства про договір щодо справедливості, добросовісності, розумності його умов. Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції. Решта доводів, приведених в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про часткову відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків з підстав того, що їх нарахування у значно більшому ніж тіло кредиту розмірі, є несправедливим, не відповідає принципам розумності та пропорційності. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункт 2 частини першої статті 374 ЦПК України). Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункт 4 частини першої статті 376 ЦПК України). Згідно з частиною другою статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Частиною четвертою статті 376 ЦПК України визначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткову відмову у задоволенні позовних вимог, але вказав не правильні мотиви такої відмови, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити частково, виклавши мотивувальну частину заочного рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 16 квітня 2025року в редакції цієї постанови. Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» - задовольнити частково. Заочне рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 16 квітня 2025року змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 24 вересня 2025року. Судді: