Постанова 4811 № 465/2978/23

Справа № 465/2978/23 Головуючий у 1 інстанції: Ванівський Ю. М. Провадження № 22-ц/811/1242/25 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 вересня 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Копняк С. М., суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В., секретар судового засідання Марко О. Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 07 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Львівської міської ради, третя особа: Головне управління Держкадастру у Львівській області про скасування ухвали, ВСТАНОВИВ: у провадженні суду першої ітсанції перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Львівської міської ради, третя особа: Головне управління Держкадастру у Львівській області про скасування ухвали. В березні 2025 року позивач ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову, в якій просив заборонити відповідачці ОСОБА_3 чинити перешкоди у доступі до місця координат № 4, по лінії Г-Г по АДРЕСА_1 (згідно витребуваної технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для будівництва і обслуговування житлового будинку ОСОБА_3 у АДРЕСА_2 ). Необхідність забезпечення позову обґрунтовує тим, що у даній справі предметом позову є земельна ділянка, право власності на яку перейшло до відповідачів внаслідок дії оскаржуваної ухвали Львівської міської ради. Так само до ОСОБА_3 перейшла і земельна ділянка, яка необхідна позивачам для обслуговування будинку по АДРЕСА_3 по лінії Г-Г. Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 07 квітня 2025 року у задоволені заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено. Ухвала мотивована тим, що заявником не обґрунтовано яким чином відповідач ОСОБА_3 чинить перешкоди у доступі до місця координат № 4 по лінії Г-Г по АДРЕСА_1 , а також не доведено, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову у спосіб визначений пунктом 4 частини першої статті 150 ЦПК України призведе до неможливості ефективного захисту його порушених прав, за захистом яких він звернувся до суду. Ухвалу суду оскаржив ОСОБА_1 , подавши в квітні 2025 року апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 07 квітня 2025 року, прийняти нову, якою заяву про забезпечення позову задовольнити. Апеляційна скарга мотивована тим, що постановлена ухвала є результатом неправильного застосування судом норм матеріального права, зокрема, тих, які захищають право вланості, яке, вочевидь, порушується відповідачкою, котрій належить земельна ділянка в межах сервітутної зони, розміщеної впритул до будинку позивачів. В червні 2025 року від ЛМР через систему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заявник просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, такий мотивований законністю та обґрунтованістю оскарженої ухвали. Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Учасники справи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи в суді апеляційної інстанції, що підтверджується матеріалами справи. Якщо належним чином повідомлені сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Такий висновок узгоджується з постановами Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року в справі № 757/61314/18-ц, від 17 липня 2024 року в справі № 182/3021/21, від 25 червня 2024 року в справі № 496/5051/19 та ін. Враховуючи, що сторони не з`явились в судове засідання, позивачі, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, особа, яка подала апеляційну скаргу в поданому нею клопотання просить проводити рогляд справи у її відсутність, а наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, з метою дотримання основних засад цивільного судочинства, зокрема, і розумних строків розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу по суті без участі сторін, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача, власне, порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі №638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)). Згідно з частинами першою та другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суд повинен враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Співмірність передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Позов забезпечується, зокрема, забороною вчиняти певні дії (пункт 2 частини першої статті 150 ЦПК України) та забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання (пункт 4 частини першої статті 150 ЦПК України). Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами». Після набрання чинності Законом № 2147-VIII частини першу, другу статті 149 ЦПК України викладено в такій редакції: «суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом». Тобто з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Можливість забезпечення судом позову не пов`язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню. Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що можливе подальше відчуження відповідачкою спірної квартири об`єктивно перешкоджатиме ефективному захисту порушених прав позивача з огляду на те, що оспорюваний у цій справі правочин не буде підставою для наступної зміни власника квартири, а тому визнання його недійсним не відновлюватиме порушене право позивача та спонукатиме останнього до ініціювання нових судових спорів (див. пункти 40 - 43, 46, 47, 48, 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року в справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23)). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що: «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. […] Цей спір стосується, зокрема, майнових прав на ј частину будинку. Апеляційний суд встановив, що відповідачка під час розгляду справи зареєструвала право власності на будинок. Тому через ризик його відчуження на користь третіх осіб невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту ј частини будинку може істотно ускладнити ефективний захист прав позивача у випадку задоволення його позову. Те, що відповідачка проживає у будинку впродовж десяти років і після державної реєстрації її права власності на нього ще не вчинила дії, що могли би підтвердити намір відчужити будинок, зокрема, не зверталася до ріелторів і не розміщувала оголошення про продаж, не спростовують висновки апеляційного суду про наявність у відповідачки як в одноособового власника можливості вільно розпорядитись будинком, якщо не вжити заходи забезпечення позову. Крім того, той вид забезпечення позову, який застосував апеляційний суд, є домірним заявленим позовним вимогам. Немає підстав вважати, що застосування такого заходу призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки будинок залишається в її володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини, якої стосується спір». Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. У справі, яка переглядається позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати ухвалу органу місцевого самоврядування (Львівської міської ради) в частині передачі ОСОБА_3 земельної дялнки з відповідним кадастровим номером. Установивши, що між сторонами виник спір з приводу визнання недійсним рішення орагну місцевого самоврядування, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову в обраний позивачем спосіб забороною власнику спірної земельної ділянки чинити перешкоди позивачам у доступі до місця координат № 4, по лінії Г-Г по АДРЕСА_1 (згідно витребуваної технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для будівництва і обслуговування житлового будинку ОСОБА_3 у АДРЕСА_2 ), оскільки такий захід забезпечення позову є неспівмірним із пред`явленими позовними вимоги, та у разі задоволення позову його невжиття не призведе до неможливості виконання рішення суду. Відтак, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду. Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції дотримався норм процесуального права при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову, відтак підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, відсутні. Тому таку необхідно залишити без задоволення, а оскаржену ухвалу без змін. Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції щодо залишення апеляційної скарги без задоволення, підстави для здійснення розподілу судових витрат за розгляд справи судом апеляційної інстанції, відсутні. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

УХВАЛИВ: апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 07 квітня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Повна постанова складена 23 вересня 2025 року. Головуючий С.М. Копняк Судді: С.М. Бойко А.В. Ніткевич