Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/8976/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/8976/25 Головуючий в 1 інстанції: Самойлюк Г. П. Місце ухвалення рішення: м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Лук`янчук О.В. суддів Бітова А.І. Ступакової І.Г. за участю секретаря Потомського А.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И Л А : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), в якому просить: - визнати протиправними дії НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо відмови ОСОБА_1 , яка викладена у листі від 19.03.2025 №08/6759-25-Вих, у звільненні з військової служби на підставі підпункту г пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу за сімейними обставинами як військовослужбовця, який має на самостійному вихованні та утриманні дитину віком до 18 років; - зобов`язати НОМЕР_3 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) прийняти наказ про звільнення сержанта ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби 2 категорії - моториста групи прикордонних катерів впс ІНФОРМАЦІЯ_1 (тип Б) з військової служби відповідно до поданого рапорту від 27.02.2024 року вх. 02.22/9722/25-Вн. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач письмово по команді звернувся з рапортом до начальника, в якому просив звільнити його з військової служби в запас, за статтею 26 частиною п`ятою пунктом 3 підпунктом г через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання в місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України), до якого додав всі необхідні документи. За результатом розгляду даного рапорту позивачу відмовлено у його задоволенні, оскільки документи, які додані до рапорту, не підтверджують жодну обставину (крім наявності дитини до 18 років) для звільнення з військової служби. Вказану відмову позивач вважає протиправною, оскільки ним подано докази для підтвердження самостійного виховання та утримання дитини до 18 років, а тому звернувся до суду з цим позовом. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 червня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними дії НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо відмови ОСОБА_1 , яка викладена у листі від 19.03.2025 №08/6759-25-Вих, у звільненні з військової служби на підставі підпункту г пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу за сімейними обставинами як військовослужбовця, який має на самостійному вихованні та утриманні дитину віком до 18 років. Зобов`язано НОМЕР_3 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) прийняти наказ про звільнення сержанта ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби 2 категорії - моториста групи прикордонних катерів впс ІНФОРМАЦІЯ_1 (тип Б) з військової служби відповідно до поданого рапорту від 27.02.2024 року вх. 02.22/9722/25-Вн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм права, просить рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В своїй скарзі апелянт зазначає, що для звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII у зв`язку з наявністю дитини (дітей) віком до 18 років, є наявність одного з таких факторів:

1. Другий з батьків дитини або помер;

2. Другий з батьків дитини позбавлений батьківських прав;

3. Другий з батьків дитини визнаний зниклим безвісті, або оголошений померлим;

4. Другий з батьків дитини відбуває покарання у місцях позбавлення волі;

5. Особа сам самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду. Вказує, що суд першої інстанції не звернув належної уваги на те, що розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини з одним із батьків жодним чином не підтверджує факту самостійності виховання дитини позивачем, оскільки розірвання шлюбу жодним чином не впливає на обсяг прав та обов`язків матері щодо участі у вихованні дитини, та не стосується обов`язку матері утримувати дитину, отже надане позивачем рішення суду жодним чином не свідчить про те що позивач самостійно виховує та утримує дитину. Також з посиланням на норми Сімейного Кодексу України зазначає, що для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Учасники справи у судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлені належним чином, враховуючи що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста їх участь в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін. Згідно ч.4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Судом першої інстанції встановлено, що позивач 27.02.2025 письмово по команді звернувся з рапортом до начальника впс ІНФОРМАЦІЯ_1 (тип Б) майора ОСОБА_2 , в якому просив звільнити його з військової служби в запас, за статтею 26 частиною п`ятою пунктом 3 підпунктом г через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання в місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України) (а.с.23). Рапорт зареєстровано 27.02.2025 за вхідним №02.22/9722/25-Вн. До рапорту Позивачем було додано: копію рішення суду на 8 аркушах (рішення від 01.09.2023 та дві ухвали від 21.11.2023 та від 01.10.2024 у справі №496/5559/23); копію свідоцтва про народження ОСОБА_3 . Позивач, наполягаючи на необхідності самостійного виховання та утримання дитини до 18 років зазначає, що така необхідність підтверджена рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 01.09.2023 у справі №496/5559/23, яке набрало законної сили 13.10.2023р , ухвалами Біляївського районного суду Одеської області від 21.11.2023р, від 01.10.2024р. у справі №496/5559/23 про роз`яснення рішення, нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_4 від 25.03.2025р., актом обстеження депутата Біляївської міської ради Крачкова Андрія Миколайовича від 23.09.2024 року, довідкою виконавчого комітета Біляївської міської ради від 23.09.2024 року №1252. Не погодившись з діями відповідача щодо відмови у задоволенні рапорту, позивач звернувся до суду з даним позовом. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 01.09.2023 у справі №496/5559/23, ухвалами суду, які набрали законної сили, фактично встановлено відсутність участі матері у вихованні та утриманні сина - ОСОБА_3 , однак вказаного відповідачем при прийнятті рішення не було враховано, а тому прийшов до висновку, відповідач діяв протиправно, не у відповідності до вимог чинного законодавства, без взяття до уваги рішень районного суду якими фактично встановлено перебування ОСОБА_3 на утриманні та вихованні батька ОСОБА_1 . При цьому вказав, що на думку суду, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - розглянути рапорт позивача та прийняти рішення про задоволення останнього. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги колегія суддів виходить з наступного. Відносини між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII). Згідно з ч.ч. 1-2 ст.1 Закону №2232-XII, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону №2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України від 24.02.2022 №65/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на всій території України введено воєнний стан та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини 1статті 106 Конституції України, Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» затверджено Указ Президента України від 24.02.2022 №65/2022 «Про загальну мобілізацію», відповідно до якого оголошено та проведено загальну мобілізацію. Строк дії воєнного стан та проведення мобілізації в Україні продовжено й наразі триває. Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі Положення №1153/2008). Приписами п. 233 розділу XII Положення №1153/2008, передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (пункт 241 Положення №1153/2008). Підпунктом 2 пункту 225 Положення передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них. Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 10.04.2009 № 170 (далі - Інструкція № 170 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Згідно пункту 12.1 Інструкції №170, звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення. Абзацом 2 пункту 14.10 Інструкції №170 передбачено, що звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення. Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України (абзац 13 пункту 14.10 Інструкції № 170). Додатком 19 Інструкції № 170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Зокрема відповідно до п. 5 Додатку при поданні до звільнення з військової служби за підставами: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 та визначено підпунктом г пункту 1 частини четвертої, підпунктом ґ пункту 2 частини п`ятої, підпунктом г пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років). Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах визначених в Законі № 2232-XII. Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону України №2232-XII. Відповідно п.п "г", "д" п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах (під час воєнного стану): через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років та перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці та військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України. Із зазначеного слідує, що однією з підстав для звільнення з військової служби під час воєнного стану є перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років та які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду. Як свідчать матеріали справи, позивач, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, подав рапорт про звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини: самостійно виховує та утримує дитину віком до 18 років. Як один з доказів наявності сімейних обставин або інших поважних причин позивач долучив до рапорту копію рішення Біляївського районного суду Одеської області від 01.09.2023 у справі №496/5559/23. Вищезазначеним рішенням розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , який був зареєстрований 05 жовтня 2010 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 , виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Біляївського районного управління юстиції Одеської області, актовий запис № 96 та після розірвання шлюбу залишено неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживати з його батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . При цьому, питання обов`язків щодо самостійного виховання та утримання дитини ОСОБА_3 , позбавлення батьківських прав будь-кого із батьків зазначеним судовим рішенням не вирішувались. У контексті викладеного слід відмітити, що визначальними для вирішення цього публічно-правового спору є саме самостійне виховання та утримання дитини зокрема за рішенням суду. З огляду на що, розглядаючи спірні правовідносини у правовій площині, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне. Згідно з частиною третьою статті 11 Закону України №2402-III від 26.04.2001 "Про охорону дитинства" (далі - Закон №2402-III) встановлено, що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. За змістом ч. 1-2 ст. 15 Закону №2402-III дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. Відповідно до ч.1-2 ст. 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною 5 статті 157 цього Кодексу. За приписами частин першої третьої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно з частиною першою статті 260 СК України якщо мачуха, вітчим проживають однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні. Мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (частина перша статті 268 Сімейного кодексу України). Отже, сімейне законодавство містить чітке розмежування таких понять, як "батько", "мати", "дитина", "вітчим", "пасинок", "усиновлений", "усиновитель". Перед усім, це пов`язано із різним обсягом прав та обов`язків названих суб`єктів сімейних правовідносин по відношенні один до одного. Зокрема, законодавець безальтернативно наголошує на тому, що батьки зобов`язані утримувати своїх неповнолітніх дітей навіть в тому випадку, коли не проживають разом з ними. Форми такого утримання можуть різнитись. Тобто, законодавець надає право сторонам сімейних правовідносин диспозитивно вирішити питання про форму утримання дитини одним із батьків, який проживає окремо. Колегія суддів зауважує, що матеріали справи не спростовують факту виконання позивачем, як батьком, відповідно до СК України обов`язків по утриманню свого неповнолітнього сина, але не свідчать про безпосереднє самостійне його виховання. Водночас, суд зауважує, що розірвання шлюбу батьків, їх проживання окремо, визначення місця проживання дітей з одним із батьків, як в цьому випадку - із батьком, не впливає на обсяг прав та обов`язків обох батьків щодо виховання дітей, не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від батьківського обов`язку і не позбавляє права брати участь у вихованні дітей. Наявність таких умов не можуть розглядатися як доказ самостійного виховання батьком дітей. Враховуючи зазначене вище в сукупності колегія суддів вважає, що батька можна визнати таким, що виховує дитину самостійно, тобто без матері, тільки за наявності реальних перешкод для матері дитини здійснювати свій обов`язок щодо виховання дитини, зокрема, позбавлення матері батьківських прав, визнання безвісно відсутньою чи померлою. Саме по собі розірвання шлюбу, не перебування батьків у шлюбі, реєстрація місця проживання матері окремо від дитини не передбачає, що дитина виховується без матері. Водночас, відомостей про позбавлення колишньої дружини позивача батьківських прав, відібрання дитини у матері або рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини батьком, матеріали справи не містять. З огляду на зазначене вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що матеріали справи містять належні, допустимі та достовірні докази, що свідчили б про статус позивача як батька, що самостійно виховує дитину віком до 18 років, а тому колегія суддів приходить до висновку, що є правомірними дії відповідача щодо відмови позивачу в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, що помилково не встановлено судом першої інстанції. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, а висновки суду першої інстанції є такими, що зроблені за відсутності повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно з частиною 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду не відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального права, а відтак апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду скасувати з прийняттям нового про відмову у задоволенні позову. Керуючись ст.308, 313, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів , - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) задовольнити. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 червня 2025 року скасувати. Ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України. Повний текст судового рішення виготовлений 23 вересня 2025 року. Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук Суддя: А.І. Бітов Суддя: І.Г. Ступакова