Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/19635/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 27 березня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/19635/24 Перша інстанція: суддя Вовченко О.А. Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого: Градовського Ю.М. суддів: Турецької І.О., Шевчук О.А., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа: Військова частина НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И Л А: У червні 2024р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ВЧ НОМЕР_1 , третя особа: Військова частина НОМЕР_2 , в якому просив: - визнати протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з лав Збройних Сил України у запас на підставі підпункту «г» п.3 ч.6 ст.26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції, що діяла до набрання чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку») згідно якої під час проведення мобілізації та дії воєнного стану контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років, оформлену листом ВЧ НОМЕР_1 від 22.05.2024р. №11561/22/2494; - зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 звільнити командира взводу матеріально-технічного забезпечення ВЧ НОМЕР_2 штаб-сержанта ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у запас на підставі підпункту «г» п.3 ч.6 ст.26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції, що діяла до набрання чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку») згідно якої під час проведення мобілізації та дії воєнного стану контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років, на підставі рапорту командира взводу матеріально-технічного забезпечення штаб-сержанта ОСОБА_1 про звільнення з лав Збройних Сил України, який зареєстрований у журналі вхідних рапортів ВЧ НОМЕР_2 за №1635-р від 11.05.2024р. та інших матеріалів і документів щодо звільнення, надісланих листом ВЧ НОМЕР_2 від 13.05.2024р. №1115 на адресу ВЧ НОМЕР_1 (вхідний у ВЧ НОМЕР_1 №4/442 від 19.05.2024р.). . В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він з 15.01.2022р. проходить військову службу за контрактом у ВЧ НОМЕР_2 . 11.05.2024р. позивачем подано по команді до ВЧ НОМЕР_2 рапорт про звільнення у запас на підставі п.п. г) п.3 ч.5 ст.26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції, яка діяла до 18.05.2024р.). Однак, листом ВЧ НОМЕР_1 від 22.05.2024р. №11561/22/2494 позивачу відмовлено у звільнені з військової служби з посиланням пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» в редакції, яка набула чинності 18.05.2024р. на підставі ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», тобто після подання рапорту на звільнення згідно попередньої редакції закону, та зазначено, що законом передбачено право на звільнення лише дружини із подружжя, якщо обоє проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років. Не погодившись із вказаною відмовою, позивач звернувся до суду із даним позовом. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погодившись із даним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити. Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав. Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що правовідносини щодо подачі рапорту між позивачем та третьою особою по справі (ВЧ НОМЕР_2 ) виникли 11.05.2024р. (день звернення позивача із рапортом до ВЧ НОМЕР_3 ), а між позивачем та відповідачем - ВЧ НОМЕР_1 виникли з 19.05.2023р. - дата надходження рапорту до ВЧ НОМЕР_1 (вх.4/442 від 19.05.2023р.) та припинились 22.05.2024р. (день виготовлення та підписання листа №1156/22/2494 командиром ВЧ НОМЕР_1 ), отже такі правовідносини тривали у проміжку часу до та після набуття 18.05.2024р. чинності змінами до ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу». Відтак, оскільки станом на час розгляду рапорту позивача відповідачем застосовано чинну редакцію ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» з урахуванням змін внесених ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024р. №3633-IX, то у суду відсутні підстави вважати, що останнім було допущено порушення норм законодавства. Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи під час апеляційного розгляду, що ОСОБА_1 з 15.01.2022р. проходить військову службу у ВЧ НОМЕР_2 у військовому званні «штаб-сержант» на посаді командира взводу матеріально-технічного забезпечення, що підтверджено записами у військовому квитку позивача НОМЕР_4 (а.с.21-28). 11.05.2024р. позивач звернувся до командира ВЧ НОМЕР_2 із рапортом про звільнення у запас на підставі пп.«г» п.2 ч.5 ст.26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу», до якого додав: завірену копію паспорту громадянина України та довідки про присвоєння реєстраційного номеру облікової картки платника податків на імя ОСОБА_2 ; завірену копію військового квитка на імя ОСОБА_2 ; нотаріально завірену копію свідоцтва про укладення шлюбу серії № НОМЕР_5 від 14.10.2000р.; нотаріально завірену копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 від 19.12.2015р.; нотаріально завірену копію паспорту громадянина України та довідки про присвоєння реєстраційного номеру облікової картки платника податків на ім`я ОСОБА_3 ; довідку (форма 5) ВЧ НОМЕР_7 №355 від 26.04.2024р.; витяг із наказу командира ВЧ НОМЕР_8 (по стройовій частині) №79 від 1.04.2011р.; витяг із наказу командира ВЧ НОМЕР_8 (по стройовій частині) №105 від 30.03.2024р.; довідка (форми 9) ВЧ НОМЕР_7 №356 від 26.04.2024р. (а.с.29-30). Рапорт зареєстрований в журналі вхідних рапортів ВЧ НОМЕР_2 за №1635-р від 11.05.2024р.. 13.05.2024р. рапорт позивача з підтверджуючим документами направлено до ВЧ НОМЕР_1 для прийняття рішення про звільнення ОСОБА_1 .. Листом ВЧ НОМЕР_1 від 22.05.2024р. за №1156/22/2494, повідомлено командира ВЧ НОМЕР_2 , про те, що ОСОБА_1 відмовлено у звільнені з військової служби. В обґрунтування підстав відмови у звільненні зі служби зазначено, що «матеріали відносно штаб-сержанта ОСОБА_1 та перелічені матеріали не відповідають вимогам пп.«г» п.3 ч.5 ст.26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу», відповідно до яких контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану звільняються з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) зокрема: дружина, якщо обоє із подружжя проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років. Законом передбачено право на звільнення лише дружини із подружжя, якщо обоє проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років. Вважаючи дії відповідача щодо відмови у звільненні зі служби протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом. Перевіряючи правомірність та законність дій ВЧ НОМЕР_1 у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими позивач пов`язує їх незаконність та протиправність в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного. Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В силу статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Згідно із п.20 ч.1 ст.106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Також Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом. У подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992р. №2232-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №2232-ХІІ). Визначення військової служби міститься у ч.1 ст.2 Закону №2232-ХІІ та означає державну службу особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. За приписами частини другої цієї ж статті Закону проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Підстави звільнення з військової служби передбачені ст.26 Закону №2232-XII. Згідно з ч.7 ст.26 Закону №2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008). Цим Положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з виконанням громадянами військового обов`язку в запасі (п.1 розділу І Положення №1153/2008). Відповідно до абзацу 2 пп.2 п.225 Положення №1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється:) під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них. Військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця (пункт 233 розділу XII Положення 1153/2008). Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009р. №170 затверджена Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Інструкція №170) Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Інструкція) визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153 (пункт 1.1 розділу I Інструкції №170). Звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення. (абзац перший пункту 12.1 розділу XII Інструкції №170). Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції (пункт 12.11 розділу XII Інструкції №170). Через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено Постановою КМУ від 12.06.2013р. №413 та визначено підпунктом «г» пунктів 1, 2 ч.4, підпунктом «ґ» пункту 2 частини п`ятої, підпунктом «г» пункту 2 ч.6 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років) (пункт 5 Додатку 19 до Інструкції). За визначенням, наведеним в Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача №40 від 31.01.2024р., рапорт (заява) - це письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру. Подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Лише у разі неприйняття, не розгляду чи незадоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі. І так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями прямих командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності. Для зручності в рапорті можна одразу зазначати всіх командирів від прямого до командира військової частини, але фактично подавати по команді і проставляти відповідні помітки подання, отримання та клопотання надалі нижчим командиром вищому. Чинним законодавством не передбачено чіткого строку, протягом якого командир зобов`язаний розглянути саме рапорт на звільнення та звільнити військовослужбовця, але Інструкція з діловодства в Збройних Силах України містить положення, яке встановлює загальний 30 денний строк для виконання документів, в яких не зазначено строк виконання. Перебіг 30 денного строку розпочинається з моменту реєстрації документа у військовій частині, до якої він надійшов. Отже, за загальним правилом рапорт на звільнення має бути розглянутий командиром протягом 30 днів з моменту його реєстрації в стройовій частині. Як було зазначено вище, підстави звільнення з військової служби передбачено ст.26 Закону №2232-XII. Підстави звільнення з військової служби передбачено ст.26 Закону №2232-XII. Так, відповідно до підпункту «г» п.3 ч.5 ст.26 Закону №2232-ХІІ, яка була чинна до 17.05.2024р. включно військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: під час проведення мобілізації та дії воєнного стану: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років. З 18.05.2024р. підпункт «г» п.3 ч.5 ст.26 Закону №2232-ХІІ зазнав змін та його викладено в такій редакції: «контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: під час проведення мобілізації та дії воєнного стану: через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу». Пункт 3 ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ передбачає, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану: дружина, якщо обоє із подружжя проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років. У межах цієї справи спірним є вирішення питання про те, яка редакція ст.26 Закону №2232-ХІІ повинна бути застосована відповідачем під час розгляду рапорту ОСОБА_1 .. Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Цій конституційній нормі надано офіційне тлумачення рішенням Конституційного Суду України від 9.02.1999р. №1-рп/99. За наведеними у вищевказаному Рішенні Конституційного Суду України юридичними позиціями, у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія) шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. У Рішенні Конституційного Суду України від 12.07.2019р. №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що, за змістом ч.1 ст.58 Основного Закону України, новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акту законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини). Отже, у разі безпосередньо (прямої) дії закону в часі, новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності. Тобто, якщо публічно-правові відносини тривали станом на момент запровадження законодавцем іншого (нового) правового регулювання цих відносин і вони не припинились, або виникли після змін у законодавстві, то суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей діяти або приймати рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками. Такий підхід у вирішенні питання щодо застосування принципу дії законів у часі продемонстровано Верховним Судом й у постановах від 9.09.2020р. у справі №826/10971/16, від 31.03.2021р. у справі №803/1541/16, від 24.01.2023р. у справах №640/14816/20 та №600/5806/21-а відповідно. Спірні правовідносини між сторонами виникли 11.05.2024 року (день звернення позивача із відповідним рапортом) та припинились 22.05.2024 року (день складення на ім`я позивача відповідачем листа-відповіді/відмови на рапорт), тобто такі правовідносини тривали у проміжку часу до та після набуття 18.05.2024р. чинності змінами до ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу». Оскільки станом на час розгляду рапорту позивача відповідач застосував чинну редакцію ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу», з урахуванням змін, внесених ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024р. №3633-IX, то судова колегія вважає, що відповідачем не допущено порушення норм законодавства. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову. У контексті оцінки доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. У доводах апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті. Отже, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для його скасування. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.311,315,316,322,325 КАС України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024р. залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Головуючий: Ю.М. Градовський Судді: І.О. Турецька О.А. Шевчук