Постанова 4824 № 760/34812/21

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 вересня 2025 року м. Київ Справа №760/34812/21 Апеляційне провадження №22-ц/824/6204/2025 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В. суддів: Желепи О.В., Поліщук Н.В. за участю секретаря Липченко О.С. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва, ухваленого під головуванням судді Ішуніної Л.М. 22 листопада 2024 року в м. Київ, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, В С Т А Н О В И В У грудні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь несплачену суму боргу за договором позики у розмірі 19000 доларів США. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 19 січня 2018 року він дав в борг відповідачу грошові кошти в сумі 19000 доларів США, що підтверджується написаними останнім власноручно двома розписками від 19 січня 2018 року. Згідно з умовами договорів позики відповідач повинен був повернути борг до 01 травня 2018 року, однак взяті на себе зобов'язання він не виконав, на момент звернення до суду з цим позовом грошові кошти не повернув, чим порушив умови договорів. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 22 листопада 2024 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договорами позики від 19 січня 2018 року у розмірі 19000 (дев`ятнадцять тисяч) доларів США. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5175,60 грн судового збору за подання позовної заяви. Рішення суду мотивовано тим, що на час звернення до суду, відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання за розписками, грошові кошти позивачу не повернув, при цьому вказаний термін повернення коштів минув, внаслідок порушення позичальником умов такого договору за ним утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню у судовому порядку, відповідачем наведені позивачем обставини не спростовані, а тому суд прийшов до висновку про задоволення позову. Щодо застосування наслідків спливу позовної давності, про що було заявлено відповідачем, суд першої інстанції вказав на те, що починаючи з 12 березня 2020 року строк позовної давності продовжений на час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). З вказаним позовом позивач звернувся до суду 28 грудня 2021 року, трирічний строк позовної давності після спливу строку виконання відповідачем зобов`язань за розписками закінчився 30 квітня 2021 року, однак беручи до уваги вищевикладені вимоги законодавства, суд прийшов до висновку, що позивачем не пропущений трирічний строк позовної давності, оскільки його було продовжено в силу імперативної вказівки закону. Додатковим рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 13 грудня 2024 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , понесені судові витрати в сумі 15000 грн (п`ятнадцять тисяч гривень). Відповідач ОСОБА_1 не погодився із рішенням суду від 22 листопада 2024 року, ним подана апеляційна скарга, в якій він зазначає про незаконність рішення у зв`язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи у зв`язку з неповним їх з`ясуванням, що призвело до неправильного вирішення справи. Відповідач вказує на те, що за його клопотанням судом першої інстанції було призначено у справі судову комплексну технічно - почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено КНДІСЕ, відповідач отримав рахунок на оплату вартості експертизи в сумі 102990,08 грн, однак він не має фінансової можливості сплатити кошти в такому розмірі. У зв`язку з цим, він просив суд змінити експертну установу, однак суд йому відмовив. При цьому, відповідач вважає, що проведення у справі почеркознавчої експертизи є обов`язковим для повного, всебічного та об`єктивного з`ясування усіх обставин справи, а не проведення експертизи зашкодило встановленню дійсних обставин справи. Судом першої інстанції не надано оцінки показам свідка ОСОБА_3 , який був адвокатом позивача ОСОБА_2 , який підтвердив виконання відповідачем грошового зобов`язання та вказав, що має письмові докази. Також суд не не вирішив питання щодо витребування у цього свідка письмових доказів у справі, а саме: договору про надання правничої допомоги, доказів розрахунку, що також призвело до неповного з`ясування усіх обставин справи та постановлення невірного по суті рішення. Крім того відповідачем неодноразово заявлялось клопотання про визнання явки позивача в судове засідання обов`язковою та виклик його в судове засідання для надання особистих пояснень по суті справи, однак судом воно взагалі не було розглянуто. Також відповідач вказує на те, що судове засідання призначене на 22 грудня 2024 року з порушенням строків визначених процесуальним законом. Відповідач прибув в судове засідання, але його представник подав клопотання про відкладення розгляду справи, однак суд відмовив у відкладенні розгляду справи, продовжив розгляд справи навіть після оголошення повітряної тривоги, не надав часу для підготовки до судових дебатів та ухвалив рішення, чим порушив процесуальні права відповідача. На підставі викладеного, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача вказує на те, що доводи наведені в апеляційній скарзі є необґрунтованими, безпідставними та надумані відповідачем, адже судом першої інстанції вживались всі можливі заходи для встановлення обставин. Відповідачем жодними доказами не спростовано факт виконання зобов`язань за розписками від 19 січня 2018 року, а тому судом першої інстанції вірно встановлено, що внаслідок порушення позичальником умов договору за ним утворилась заборгованість у розмірі 19000,00 доларів США. У зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, попередній орієнтовний розрахунок витрат позивача на професійну правничу допомогу, які поніс і очікує понести позивач становить 10000,00 грн, що підтверджується Договором про надання правової допомоги. Докази на підтвердження понесених витрат будуть подані додатково. Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. В судовому засіданні представник позивача Лозицька В.В. заперечувала щодо задоволення апеляційної скарги, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідач ОСОБА_4 та/або його представник в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені, що вбачається зі змісту їх клопотань про відкладення розгляду справи. Так, у клопотаннях відповідач та його представник адвокат Суділковська Н.С. просили про відкладення розгляду справи мотивуючи тим, що представник вимушена була виїхати за межі України за сімейними обставинами, на підтвердження чого було надано копію електронного квитка з датою відправлення 20 серпня 2025 року та скріншот перекладу тексту за допомогою електронного ресурсу. Колегія суддів дослідивши надані стороною відповідача дані вважала, що вони не є належними та допустимими доказами на підтвердження поважності причин неявки, оскільки дата виїзду представника за межі України відбулась за 20 днів до дати судового засідання, дата повернення не вказана. А тому суд позбавлений можливості визнати поважними причини неявки та відкласти розгляд справи. В порядку визначеному ст.372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. В судовому засіданні апеляційним судом розглянуті та залишені без задоволення заявлені відповідачем в апеляційній скарзі клопотання. Клопотання про витребування у свідка ОСОБА_3 посвідченої копії договору про надання правової допомоги та юридичних послуг від 27 травня 2020 року із ОСОБА_2 та письмових доказів, що підтверджують факт повернення грошей, не було заявлено в суді першої інстанції, відповідачем не вказані причини неможливості самостійного подання цих доказів в суді першої та апеляційної інстанції, а отже відсутні виключні обставини, за яких такі докази має витребувати апеляційний суд в порядку визначеному ст. 367ЦПК України. Клопотання про допит свідка ОСОБА_3 відхилено апеляційним судом, оскільки з матеріалів справи вбачається, що вказана особа була допитана в якості свідка судом першої інстанції і відповідачем не наведено підстав для повторного його допиту. Клопотання про визнання обов`язковою явки позивача в судове засідання не обґрунтовано відповідачем, а виходячи з вимог процесуального закону безпосередня участь сторони у справі є її правом. Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з такого. З матеріалів справи вбачається, що 19 січня 2018 року ОСОБА_4 написав розписку, згідно з якою він взяв у борг у ОСОБА_2 суму коштів в розмірі 15000 (п'ятнадцять тисяч) доларів США та зобов`язався повернути зазначену суму до 01 травня 2018 року. Також в розписці зазначено, що передача коштів відбулась за адресою: АДРЕСА_1 . /а.с.74/ Також 19 січня 2018 року ОСОБА_4 написав розписку, згідно з якою він взяв у борг у ОСОБА_2 суму коштів в розмірі 4000 (чотири тисячі) доларів США та зобов`язався повернути зазначену суму до 01 травня 2018 року. Також в розписці зазначено, що передача коштів відбулась за адресою: АДРЕСА_1 . /а.с.75/ Ухвалою суду першої інстанції від 13 вересня 2023 року було задоволено клопотання відповідача та призначено у справі судову комплексну експертизу, на вирішення якої були поставлені питання: 1) чи виконано рукописний текст двох розписок від 19 січня 2018 року ОСОБА_4 чи іншою особою?; 2) чи виконано підпис від імені ОСОБА_4 в двох розписках від 19 січня 2018 року ОСОБА_4 чи іншою особою?; 3) чи відповідає дата рукописного тексту та підпис в двох розписках від 19 січня 2018 року від імені ОСОБА_4 даті вказаній у розписках 19 січня 2018 року?; 4) чи виконані обидві розписки від імені ОСОБА_4 однією датою, а саме 19 січня 2018 року. Проведення експертизи доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, обов`язок оплати вартості експертизи був покладений на ОСОБА_4 . Провадження у справі було зупинено на час проведення експертизи. /а.с.68-70/ Ухвалою суду першої інстанції від 16 квітня 2024 року було відновлено провадження у зв'язку з наявністю клопотання експерта про надання додаткових матеріалів від 03 квітня 2024 року № 3243/24-34/3244/24-32. /а.с.81/ Також, 16 квітня 2024 року, судом першої інстанції ОСОБА_4 було направлено рахунок експертної установи за проведення експертизи та роз`яснено, що у разі ненадходження протягом 45 календарних днів від платника оплати ухвала суду буде залишена без виконання. /а.с.82/ Ухвалою суду першої інстанції від 19 червня 2024 року було задоволено клопотання сторони відповідача про витребування доказів на виконання клопотання експерта. /а.с.107-108/ 28 червня 2024 року від відповідача надійшла заява про те, що він не має фінансової можливості оплатити експертизу, вважає визначений розмір оплати експертизи дискримінаційним за майновим станом. /а.с.111/ 18 вересня 2024 року представником відповідача було подано заяву, в якій вона просила застосувати до спірних правовідносин наслідки спливу позовної давності, посилаючись на те, що позовна заява була надіслана до суду засобами поштового зв`язку, позивач та його представник постійно проживали в м. Києві, а суди та відділення Укрпошти протягом карантину працювали безперебійно, що не перешкоджало позивачу звернутися з позовом в межах строку позовної давності. /а.с.134/ В судовому засіданні 18 вересня 2024 року представник відповідача підтвердила про відсутність здійснення оплати експертизи відповідачем, на запитання суду на всі докази були подані стороною відповідача було заявлено клопотання про допит свідка ОСОБА_3 , яке було задоволено судом. В цьому судовому засіданні було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 28 жовтня 2024 року. /а.с.135-138/ В судовому засіданні 28 жовтня 2024 року був розпочатий розгляд справи по суті за участі представників сторін, судом було заслухано вступне слово сторони позивача та вступне слово сторони відповідача, досліджено докази, оголошена перерва для забезпечення допиту свідка, заявленого стороною відповідача до 18 листопада 2024 року. /а.с.140-143/ В судовому засіданні 18 листопада 2024 року за участю представників сторін судом продовжено перерву для забезпечення допиту свідка, заявленого стороною відповідача до 22 листопада 2024 року, про що учасник справи повідомлені в залі суду під розписку. /а.с.144-146/ Згідно з протоколом судове засідання 22 листопада 2024 року проводилось за участю представника позивача та відповідача ОСОБА_4 , судом продовжено розгляд справи, здійснений допит свідка ОСОБА_3 , пояснення і відповіді на питання суду надав ОСОБА_4 . Також в протоколі міститься запис про те, що суд перевірив картку і станом на 22 листопада 2024 записи від представника відповідача про відсутність через хворобу відсутні. Суд завершив дослідження доказів, перейшов до судових дебатів, участь в яких приймали представник позивача та відповідач ОСОБА_4 . Суд перейшов до стадії ухвалення рішення та рішення ухвалено 22 листопада 2024 року /а.с.155-160/ Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦК України). Відповідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним із моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики вважається укладеним у момент здійснення дій із передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (п. 2 ч. 1 ст. 1046 ЦК України). Верховним Судом у постановах від 03 червня 2020 року у справі № 688/3024/17, від 08 вересня 2021 року у справі №163/1531/16-ц, від 21 червня 2023 року у справі №308/4890/20 викладено такий правовий висновок. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. За змістом ч. 3 ст.12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України). У ч. 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях. В порядку визначеному ч.ч.1-4 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Частино 8 ст. 83 ЦПК України визначено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Пунктами 6, 7 ч. 2 ст. 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції, клопотання особи, яка подала скаргу. Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Верховний Суд у Постанові від 28 квітня 2022 року у справі № 521/10766/18 вказав на те, що згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає. Виходячи з вказаних вище норм чинного законодавства та вже усталеної судової практики, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою правильного застосування ст. ст. 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа. З наведених обставин справи вбачається, що 19 січня 2018 року ОСОБА_4 написав дві розписки, згідно з якою він взяв у борг у ОСОБА_2 суму коштів в загальному розмірі 19000 (дев`ятнадцять тисяч) доларів США та зобов`язався повернути зазначену суму до 01 травня 2018 року. Також в розписці зазначено, що передача коштів відбулась. Матеріали справи містять оригінали вказаних розписок, які були надані стороною позивача. Надані відповідачем розписки є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми відповідачу, про що зокрема свідчить застосоване відповідачем дієслово «взяв», що вказує на завершену дію та безпосереднє зазначення про те, що передача коштів відбулась. В ході розгляду справи відповідач заперечував обставини написання цих розписок та/або обставини визначеної дати їх написання, що само по собі має суперечливий характер. На стадії розгляду справи судом першої інстанції було задоволено клопотання відповідача та ухвалою від 13 вересня 2023 року була призначена у справі комплексна експертиза, проте її проведення не було забезпечено відповідачем шляхом проведення оплати. Посилання відповідача на високу вартість такої експертизи не може бути прийнято до уваги, оскільки діючи добросовісно відповідач мав з`ясувати вказане до звернення з відповідним клопотанням. Таким чином в ході розгляду справи відповідачем не надано доказів на спростування обставини власноручного написання ним розписок від 19 січня 2018 року і, відповідно, укладення ним з позивачем договору позики. Наявність оригіналів розписок у позивача також підтверджує обставини невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань в повному обсязі. Відповідачем не було вчинено дій щодо повернення суми позики після настання визначеного сторонами строку 01 травня 2018 року, а також після пред`явлення позивачем вимоги в судовому порядку, шляхом звернення до суду з позовом, що становить предмет даного розгляду, оскільки належних та допустимих доказів виконання взятих на себе зобов`язань відповідачем представлено не було. Судом першої інстанції в якості свідка був допитаний ОСОБА_3 , який стверджував, що раніше був адвокатом позивача на підставі договору та саме через нього передавались відповідачем кошти на виконання зобов`язань за розписками від 19 січня 2018 року, які у подальшому передавались позивачу. Судом першої інстанції критично оцінено показання цього свідка, оскільки окрім його показань матеріали справи не містять підтверджень викладених ним обставин. Апеляційний суд погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, оскільки обставини повернення суми позики мали б підтверджуватися або особистою розпискою позикодавця або поверненням боргового документу, а покази свідка не є належним і допустимим доказом у таких правовідносинах, оскільки в силу ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування та доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України ). Отже зважаючи на те, що у визначений у договорі строк та до ухвалення рішення суду, відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання за договором позики щодо повернення грошових коштів позивачу у тому самому розмірі, має місце заборгованість відповідача перед позивачем в розмірі 19000 (дев`ятнадцять тисяч) доларів США, яка підлягає стягненню в судовому порядку. А отже висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення вимог позивача про стягнення заборгованості за договором позики, відповідає обставинам справи та вимогам чинного законодавства. В ході розгляду справи стороною позивача було здійснено заяву про застосування наслідків пропуску строку позовної давності. В порядку визначеному ст.ст. 256, 257 ЦПК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно з ч.5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності за зобов`язаннями з визначеним строком виконання починається зі спливом строку виконання. Однак пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин, який неодноразово продовжувався та діяв до 30 червня 2023 року (постанова КМУ від 27 червня 2023 року № 651). За умовами укладеного між сторонами договору строк виконання зобов`язання був визначений датою 01 травня 2018 року, а отже за загальним правилом строк позовної давності мав закінчитись в 2021 році, проте з урахуванням положень п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, цей строк був продовжений, а тому звернення позивача з позовом до суду 28 грудня 2021 року здійснено без порушення строку позовної давності, а тому відсутні правові підстави для застосування відповідних наслідків, як то вірно вказав суд першої інстанції. Доводи апеляційної скарги відповідача щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права також не дають підстав для скасування рішення суду першої інстанції. Так, посилання на порушення строків призначення судового засідання на 22 грудня 2024 року є безпідставним, оскільки до вказаної дати була оголошена перерва в судовому засіданні з метою забезпечення надання показів, заявлених відповідачем свідків і про цю дату представник відповідача була повідомлена особисто під розписку. Також з урахуванням обізнаності представника відповідача про дату та час продовження розгляду справи, відсутність її клопотання із зазначенням поважності причин неявки, а також безпосередня участь відповідача у справі та явка свідка, вказують на відсутність підстав для відкладення розгляду справи. Представник відповідача приймав участь в ході розгляду справи на стадії підготовчого провадження у справі, а також на стадії розгляду справи по суті, її відсутність лише на стадії судових дебатів не може свідчити про порушення права відповідача на правову допомогу, оскільки всі необхідні процесуальні дії мали бути вчинені до стадії судових дебатів. Крім того відповідач безпосередньо приймав участь в судових дебатах, а надання строку для їх підготовки процесуальним законом не передбачено та з урахуванням строку розгляду справи не вбачається доцільним. Посилання відповідача на розгляд справи під час оголошення повітряної тривоги, з урахуванням його участі в судовому засіданні та відсутності висловлених ним заперечень щодо цього в суді першої інстанції також не можу бути самостійною підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Апеляційний суд враховує практику Європейського суд з прав людини, яка вказує на те, що не потрібно скасовувати правильне по суті рішення суду лише заради правового пуризму. Під правовим пуризмом слід розуміти надмірно формальне застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, безвідносно врахування їх доцільності виходячи з обставин конкретної справи й необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів в цивільному судочинстві, що призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд. Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Суд першої інстанції дав належну правову оцінку наданим сторонами доказам та вірно вирішив справу в межах заявлених позовних вимог та визначених позивачем підстав позову. Тому рішення суду відповідає вимогам чинного законодавства, наданим доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного суду не вбачає. В порядку ст. 141 ЦПК України, враховуючи відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції, підстави для компенсації відповідачеві понесених на стадії апеляційного перегляду справи судових витрат - відсутні. При зверненні до суду з відзивом представником позивача адвокатом Лозицькою В.В. здійснено заяву про компенсацію позивачеві понесених судових прав на правову допомогу, пов`язану з переглядом справи апеляційним судом за апеляційною скаргою відповідача орієнтовний розмір яких становить - 10000,00 грн. До відзиву долучено Договір про надання правничої (правової) допомоги №15/05-2024 від 14 травня 2024 року та орден про надання правничої (правової) допомоги. У Договорі про надання правничої (правової) допомоги №15/05-2024 від 14 травня 2024 року зазначено, що гонорар складається з суми вартості послуг АО «ТРІУМВІРАТ», за наступними тарифами: вартість роботи 1 (однієї) год адвоката з документами - 2000,00 год; вартість участі адвоката у 1 (одному) засіданні складає - 3000,00 грн. 04 вересня 2025 року до суду апеляційної інстанції адвокатом Лозицькою В.В. було направлено клопотання про долучення доказів на правничу допомогу в порядку передбаченому ч.8 ст. 141 ЦПК України, до якого долучено рахунок оплату №150 від 19 серпня 2025 року, квитанцію від 01 вересня 2025 року про оплату 6000,00 грн з призначенням платежу: надання правової допомоги у справі №760/34812/21 та акт надання послуг №30 від 02 вересня 2025 року , відповідно до якого адвокатом було виконано наступні роботи: ознайомлення з матеріалами справи - 2000,00 грн; складання та направлення до Київського апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу - 4000,00 грн, а разом 6000,00 грн. В порядку визначеному п.п. в) п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції має містити в резолютивній частині зазначення розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. За правилом ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч. 8 ст. 141 ЦПК України). Частиною 3 ст. 141 ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі №550/936/18. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Згідно із ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частина 1 ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачає, що до невичерпного переліку видів адвокатської діяльності віднесені: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності, зокрема, фізичних осіб (згідно із пунктом 1); складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру (пункт 2); представництво інтересів, зокрема, фізичних осіб у судах під час здійснення цивільного судочинства (відповідно до пункту 6). Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 цього Закону). Наведений у вказаних документах перелік окремих складових професійної правової (правничої) допомоги, наданої відповідно до Договору про надання правничої (правової) допомоги №15/05-2024 від 14 травня 2024 року, з точки зору принципу розумності відповідає представництву сторони у апеляційному провадженні з приводу такого роду спору, враховуючи конкретні обставини цієї справи. Заперечень щодо заявленого представником позивача розміру витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 та/або його представником до суду апеляційної інстанції надано не було. Таким чином, виходячи з вищевикладеного та беручи до уваги результат апеляційного перегляду цієї справи, колегія суддів вважає, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума витрат на професійну правничу допомогу понесених позивачем в суді апеляційної інстанції в розмірі 6000,00 грн. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції П О С Т А Н О В И В Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду міста Києвавід 22 листопада 2024 року - залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн. Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ). Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ). Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач: В.В. Соколова Судді: О.В. Желепа Н.В. Поліщук Повний текст постанови складений 22 вересня 2025 року.