Постанова Рівненський апеляційний суд № 569/19279/21

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 вересня 2025 року м. Рівне Справа № 569/19279/21 Провадження № 22-ц/4815/951/25 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Ковальчук Н. М., суддів: Хилевича С.В., Шимківа С. С. учасники справи: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Рівнетеплоенерго» відповідач ОСОБА_1 розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнетеплоенерго» на додаткове рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 25 квітня 2025 року у складі судді Першко О.О., постановлене в м. Рівне, в с т а н о в и в : Товариство з обмеженою відповідальністю «Рівнетеплоенерго» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 09 квітня 2025 року в задоволенні вказаного позову відмовлено. Додатковим рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 25 квітня 2025 року заяву представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Марчука Руслана Івановича про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнетеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з гарячого водопостачання задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнетеплоенерго» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000 гривень 00 копійок. В задоволені решти вимог заяви відмовлено. Додаткове рішення суду першої інстанції вмотивоване положеннями ст.137 ЦПК України, яка передбачає розподілу між сторонами за результатами розгляду справи витрат на правничу допомогу адвоката разом з іншими судовими витратами та обґрунтоване підтвердженими належними доказами фактів представництва інтересів відповідача ОСОБА_1 адвокатом Марчуком Русланом Івановичем. Вважаючи додаткове рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Рівнетеплоенерго» оскаржило його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі вказує на відсутність підстав для стягнення судових витрат на правничу допомогу та посилається на ч.9 ст. 141 ЦПК України, яка передбачає, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Стверджує, що спір у справі виник через порушення відповідачем обов`язку повідомити надавача комунальних послуг про зміну власника житла, а також через порушення обов`язку повідомити надавача послуг про результати повірки засобів вимірювальної техніки. Наголошує, що відповідальність за дотримання строку повірки засобу вимірювальної техніки покладається на споживача. Вказує, що для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідач має довести, а суд має встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи під час розгляду справи по суті є необґрунтованими, чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується. Додає, що у заяві про стягнення судових витрат у розмірі 3150,00 грн, пов`язаних із правовою допомогою, заявник не зазначив, які дії позивача у вказаній справі були необґрунтованими, що є підставою для компенсації витрат, пов`язаних з розглядом справи. Вказує, що якби відповідач надала позивачу документи, які б підтверджували вчасне проведення повірки засобів вимірювальної техніки, встановлених у відповідача, то, позивач не звертався б до суду з вказаним позовом. З наведених міркувань просить скасувати додаткове рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу. Відзиву на апеляційну скаргу не подано. Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 09 квітня 2025 року в задоволенні вказаного позову відмовлено. Представника відповідача ОСОБА_1 адвокат Марчук Руслан Іванович звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу, яка оскаржуваним додатковим рішенням задоволена частково: з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнетеплоенерго» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000 гривень 00 копійок. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша-друга статті 133 ЦПК України). Відповідно до ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону). Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України) 3) Розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України). Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Наведене правове обґрунтування надає можливість суду ефективно захистити порушені права заявника, забезпечити реалізацію принципу цивільного судочинства відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, але у порядку, передбаченому законом. Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18). На підтвердження понесених судових витрат на правничу допомогу, надану адвокатом Марчуком Русланом Івановичем ОСОБА_1 заявником надано Договір про надання правової допомоги від 15 січня 2025 року та Акт наданих послуг від 09 квітня 2025 року, в якому вказано детальний опис наданих послуг, загальна вартість наданих послуг визначена у розмірі 3 150 грн 00 коп. Європейський суд з прав людини основними критеріями судових витрат, що підлягають відшкодуванню, називає їх (а) фактичність, тобто їх реальне підтверджене здійснення, (б) неминучість, тобто відсутність альтернативних шляхів забезпечення такого ж захисту/представництва, і (в) обґрунтованість, тобто пропорційність вчинених дій до наявних завдань та отриманого результату й адекватність оголошеної ціни за виконану роботу. Такий погляд сформовано, зокрема, у рішеннях від 26.02.2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 року у справі «Гімайдуліна та інші проти України», від 12.10.2006 року у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 року у справі «Меріт проти України». Об`єднана Палата Верховного Суду у справі № 922/445/19, серед іншого наголосила, що: - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт; - суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи; - суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) з врахуванням критеріїв ч. ч. 5-7, 9 ст.129 ГПК України, може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Подібні висновки можна також зустріти в ряді постанов Верховного Суду, зокрема, у справі № 922/3436/20, у справі № 910/7586/19, у справі № 910/16803/19. Нормами законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. У постановах від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково. Суд першої інстанції при задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу, виходив принципів співмірності та розумності розміру судових витрат, критерієм реальності, справедливості та розумності адвокатських витрат, а також аналізом дійсності, необхідності та раціональності юридичних послуг, вартість яких заявлено представником позивача до відшкодування, стягнувши їх у розмірі 2 000,00 грн. на користь заявника. На думку апеляційного суду, такий розмір витрат на правничу допомогу відповідає вищевказаним критеріям, враховує складність справи, тривалість судового розгляду, необхідність залучення адвоката та представництва інтересів заявника. У апеляційній скарзі апелянт покликається на те, що оскаржуване додаткове рішення підлягає скасуванню, оскільки позов зумовлений неправомірними діями відповідачки. На думку апеляційного суду, такі покликання не можуть слугувати підставою для скасування додаткового рішення та відмови у стягненні витрат на правничу допомогу. Як вбачається з рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 квітня 2025 року відмова у задоволенні позову вмотивована безпідставністю заявлених вимог позивача. Судом, зокрема, встановлено, що показники лічильників станом на час прийняття їх на абонентський облік в 2015 році відповідають показникам, зазначеним в Акті приймання-передавання виконаних робіт, наданих послуг, монтаж/демонтаж, огляд, повірки без демонтажу засобу вимірювальної техніки від 26 липня 2023 року, складеного ТОВ «ТПС», та в Акті обстеження 20 лютого 2025 року, складеного ТОВ «Рівнетеплоенерго», що свідчить про відсутність споживання відповідачем послуги гарячого водопостачання. Протилежного позивачем не доведено. В Паспортах лічильників № 98229564 та № 98229775 наявні записи з відбитком повірочного тавра у розділі «Періодичність перевірок» з датою повірки 13 серпня 2015 року та 31 липня 2018 року, що свідчить про позитивні результати періодичної повірки квартирних засобів обліку та своєчасність її проведення. Наступна повірка вказаних лічильників проведена позивачем 26 липня 2023 року, що підтверджується Свідоцтвами про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки. Неповідомлення відповідачем виконавця (позивача) про проходження періодичної повірки лічильників гарячої води в 2018 році не спростовує факту проведення періодичної повірки квартирних засобів обліку, за результатами якої лічильники визнані придатними для використання. Контроль за проведенням періодичної повірки, обслуговування засобів обліку води у тому числі їх демонтаж, транспортування та монтаж повинен здійснюватися виконавцем зазначених послуг. Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим додаткове рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнетеплоенерго» залишити без задоволення. Додаткове рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 25 квітня 2025 року залишити без зміни. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 22 вересня 2025 року. Головуючий Ковальчук Н. М. Судді: Хилевич С. В. Шимків С. С.