Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/16610/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/16610/24 Суддя (судді) першої інстанції: Наталія БАРГАМІНА ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 вересня 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого: Бєлової Л.В. суддів: Аліменка В.О., Кучми А.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В: У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо відмови ОСОБА_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 11.04.2024 року за шість місяців; - зобов`язати Головне управління Національної поліції в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 11.04.2024 року за шість місяців. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо не проведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 217868,82 грн. з відрахуванням зборів, податків та інших обов`язкових платежів з вказаної суми. Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити або змінити рішення суду в частині визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 217868,82 грн. та зменшити в цій частині розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, з врахуванням об`єктивного стану положення ГУНП в Чернігівській області в умовах діючого воєнного стану та виходячи з критеріїв розумності та співмірності. В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач наголошує, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування в сумі 217868,82 грн. є завищеним та неспівмірним з розміром заборгованості перед позивачем, яка була встановлена рішеннями Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.08.2024 у справі № 620/9070/24 та склала 64575,69 грн. Також апелянт наголошує, що суд першої інстанції не врахував висновки Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц щодо можливості зменшення судом суми середнього заробітку за невчасний розрахунок. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії. Позивач відзив на апеляційну скаргу не подав. Після надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Чернігівській області. Наказом начальника Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 10.04.2024 № 208 о/с позивача звільнено зі служби в поліції з 10.04.2024 (а.с. 13). Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.08.2024 у справі № 620/9070/24 зобов`язано Головне управління Національної поліції в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані додаткові оплачувані відпустки як учасника бойових дій за 2018 рік - 14 діб, за 2022 рік - 14 діб, за 2023 рік - 14 діб та за 2024 рік (а.с. 14-16). На виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.08.2024 у справі № 620/9070/24 позивачу 29.11.2024 здійснено виплату заборгованості з грошового забезпечення в сумі 64575,69 грн (до відрахування зборів, податків та інших обов`язкових платежів - 65559,08 грн) (а.с. 17, 19). Позивач, вважаючи, що непроведена відповідачем виплата грошового забезпечення у день його звільнення відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України є підставою для виплати середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку, звернувся до суду з цим позовом. Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив та зазначив, що оскільки з позивачем не було проведено повного розрахунку при звільненні, то останній має право на компенсацію у вигляді середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 217868,82 грн. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Згідно частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Стаття 43 Конституції України закріплює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (частини перша, друга, четверта та сьома). Ні Законом України «Про Національну поліцію», ні іншими нормативно-правовими актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення зі служби з поліції, не врегульовані питання порушення роботодавцем строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Згідно з правовою позицією, висловленою колегією суддів Верховного Суду України у своїй постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Разом з тим, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України. Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме: в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Згідно з положеннями статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - «Закон №2352-ІХ»), який набрав чинності 19.07.2022, передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Статтею 116 Кодексу законів про працю України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. З матеріалів справи вбачається, що позивача виключено зі списків особового складу з 10.04.2024 і лише 29.11.2024 відповідачем виплачено позивачу відповідне грошове забезпечення на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.08.2024 у справі № 620/9070/24. Отже, відповідач фактичний розрахунок із позивачем грошового забезпечення провів не в строк, встановлений положеннями ст.116 КЗпП України. У зв`язку з чим, правильними є висновки суду першої інстанції про те, що оскільки повна сума грошового забезпечення позивачу не виплачена в день його виключення зі списків особового складу, то відповідно до вимог статті 117 Кодексу законів про працю України позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки такого розрахунку. Згідно зі ст.27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08.02.1995 (далі - Порядок №100). Так, згідно наявної в матеріалах справи довідки Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 12.06.2024 № 359/124/21/01-2024 середньоденне грошове забезпечення позивача складає 1190,54 грн (а.с.20). Тобто, зважаючи на кількість днів затримки розрахунку у період з наступного дня після звільнення позивача (11.04.2024) по 10.10.2024 (обмеження строком виплати у 6 місяців), що складає 183 дні, середній заробіток за вказаний період становить 217868,82 грн (1190,54 грн*183). Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не врахував висновки Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц щодо можливості зменшення судом суми середнього заробітку за невчасний розрахунок є безпідставним, з огляду на наступне. Питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, але у редакції чинній до 19 липня 2022 року, неодноразово досліджувалося Великою Палатою Верховного Суду, зокрема і у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц. За висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц з огляду на мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19. Для застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно з`ясувати загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат для вирахування проценту, що складає грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у співвідношенні до загальної суми, що слугує підставою для застосування такого ж проценту середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні від загальної її суми, який буде визначений належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача, виходячи з принципу пропорційності (постанова Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №120/2617/20-а). Проте колегія суддів зауважує, що указаний підхід в окресленому контексті не відповідає правовому регулюванню, яке належить застосовувати до спірних правовідносин. Наведений у зазначених постановах Верховного Суду підхід щодо критеріїв / способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України діяла в редакції, яка не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. У цьому спорі правовідносини охоплюють період з 11.04.2024, який регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України та яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Великої Палати Верховного Суду, зокрема, викладену у постановах від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативно-правового регулювання спірних правовідносин. Такий правовий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі, викладеною у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22. Отже, сума компенсації, яку визначив суд першої інстанції за період з 11.04.2024 по 10.10.2024 в розмірі 217868,82 грн, визначена з урахуванням наведених висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22. Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а тому не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог. Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно. Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Керуючись ст. ст. 243, 315, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року - залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Л.В. Бєлова Судді В.О. Аліменко, А.Ю. Кучма