Ухвала КЦС ВС № 750/12323/23

УХВАЛА 19 вересня 2025 року м. Київ справа № 750/12323/23 провадження № 61-11776ск25 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д., розглянув касаційну ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 липня 2025 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 29 серпня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області, Державної казначейської служби України про визнання факту, стягнення трьох відсотків річних, інфляційного збільшення сум матеріальної шкоди, ВСТАНОВИВ: У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області (далі - ГУ ПФУ у Чернігівській області), Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ), в якому просив суд: - визнати, що протиправні дії ГУ ПФУ у Чернігівській області щодо зменшення розміру пенсії, розглянуті у справі № 620/3314/19, і тривале невиконання судового рішення призвели до завдання матеріальної шкоди у сумі 7 284,41 грн, що складають 3 % річних у розмірі 1 101,18 грн і інфляційні втрати у розмірі 6 273,23 грн; - стягнути з державного бюджету України на користь ОСОБА_1 суму у розмірі 7 284,86 грн шляхом списання ДКСУ коштів з єдиного казначейського рахунку. Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 вересня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 суму у розмірі 7 284,86 грн, яка складається з 3 % річних - 1 101,63 грн, інфляційні втрати у розмірі 6 273,23 грн шляхом безспірного списання коштів ДКСУ з єдиного казначейського рахунку. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено. Постановою Чернігівського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року апеляційні скарги ГУ ПФУ у Чернігівській області та ДКСУ задоволено частково. Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 вересня 2023 року скасовано. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ у Чернігівській області, ДКСУ, про визнання факту, стягнення трьох відсотків річних, інфляційного збільшення сум матеріальної шкоди закрито. Повідомлено ОСОБА_1 про віднесення розгляду справи за його позовом до юрисдикції адміністративних судів. Роз`яснено ОСОБА_1 право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутись до Чернігівського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Постановою Верховного Суду від 28 травня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Постанову Чернігівського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року залишено без змін. Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 липня 2025 року, залишеною без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 29 серпня 2025 року, клопотанням ОСОБА_1 про направлення справи № 750/12323/23 за його позовом до ГУ ПФУ у Чернігівській області, ДКСУ про визнання факту, стягнення трьох відсотків річних, інфляційного збільшення сум матеріальної шкоди до Чернігівського окружного адміністративного суду для подальшого розгляду за установленою юрисдикцією, повернуто заявнику без розгляду. Роз`яснено ОСОБА_1 , що відповідно до частини четвертої статті 377 ЦПК України, у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору. Повертаючи заяву без розгляду, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що вказане клопотання не відноситься до компетенції суду першої інстанції, а зазначена заявником підстава для передачі справи за територіальною підсудністю (стаття 31 ЦПК України) у даному випадку не може бути застосована, оскільки справа повинна розглядатися у порядку адміністративного, а не цивільного судочинства. Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 08 вересня 2025 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення процесуального строку на подання клопотання про направлення справи за встановленою юрисдикцією відмовлено. Клопотання ОСОБА_1 про направлення за встановленою юрисдикцією справи за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ у Чернігівській області, ДКСУ про визнання факту, стягнення трьох відсотків річних та інфляційного збільшення сум матеріальної шкоди залишено без розгляду. Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2025 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 08 вересня 2025 року. 17 вересня 2025 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 липня 2025 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 29 серпня 2025 року (надійшла до суду 18 вересня 2025 року), в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення, задовольнити клопотання про направлення справи для розгляду за підсудністю та направити справу № 750/12323/23 до Чернігівського окружного адміністративного суду для подальшого розгляду. Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами першої та апеляційної інстанції неправильно прийняті із свідомим і відвертими порушеннями норм процесуального і матеріального права, всупереч чітким і передбачуваним у застосуванні статям 3, 5, 8, 9, 19, 22, 46, 92, 124, 129-1 Конституції України, Закону України «Про судоустрій та статус суддів», Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», правової позиції Європейського суду з прав людини викладеної у рішеннях по справах «+4 посилання». Висновки ухвали протилежні за своїми правовими наслідками рішенням Конституційного Суду України, постановам Великої Палати Верховного Суду прийнятих для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики і є за своїми правовими наслідками є відмовою у доступі до правосуддя. Розглянувши касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Вказане правило застосовується судом касаційної інстанції і при оскарженні постанови суду апеляційної інстанції, яка прийнята за результатами апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції. Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом. Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно частини другої Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» №3 від 01 березня 2013 року, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Частиною першою статті 256 ЦПК України встановлено, що, якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 368/561/19, розглядаючи питання правомірності закриття провадження судом першої інстанції, у пункті 52 роз`яснила, що оскільки Велика Палата Верховного Суду залишила в силі ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, вона відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України в редакції Закону № 460-IX роз`яснює позивачці її право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до суду, який закрив провадження у справі, із заявою про її направлення до відповідного суду адміністративної юрисдикції. Отже, якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі. Згідно частини четвертої статті 183 ЦПК України, суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду. Суди попередніх інстанцій встановили, що постановою Чернігівського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року у справі № 750/12323/23 апеляційні скарги ГУ ПФУ у Чернігівській області та ДКСУ задоволено частково, рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 вересня 2023 року скасовано. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ у Чернігівській області, ДКСУ, про визнання факту, стягнення трьох відсотків річних, інфляційного збільшення сум матеріальної шкоди закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Повідомлено ОСОБА_1 про віднесення розгляду справи за його позовом до юрисдикції адміністративних судів. Роз`яснено ОСОБА_1 право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутись до Чернігівського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Постановою Верховного Суду від 28 травня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Чернігівського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року залишено без змін. 10 липня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про передачу у порядку статті 31 ЦПК України справи за підсудністю до Чернігівського окружного адміністративного суду. За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що питання, порушені у клопотанні ОСОБА_1 не відноситься до компетенції суду першої інстанції, а зазначена заявником підстава для передачі справи за територіальною підсудністю (стаття 31 ЦПК України) не може бути застосована, оскільки справа повинна розглядатися у порядку адміністративного, а не цивільного судочинства, а тому клопотання підлягає залишенню без розгляду. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими. Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року). Верховний Суд зазначає, що, повертаючи заяву ОСОБА_1 , суд не порушив право заявника на звернення до суду, оскільки не позбавляє особу права звернутися до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом, у випадках передбачених законодавством. Доводи касаційної скарги, які є аналогічними тим, що були викладені в апеляційній скарзі і їм дана належна правова оцінка, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають. Аргументи заявника зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій та переоцінки встановлених судами обставин, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц). Таким чином, зі змісту касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень та доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що касаційна скарга, подана на судові рішення попередніх інстанцій, є необґрунтованою. Правильне застосовування норм ЦПК України є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, розгляд зазначеної скарги не має значення для формування єдиної правозастосовної практики, а наведені у ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності судових рішень. Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильного висновку суду апеляційної інстанції, не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права, а свідчать лише про незгоду заявника з прийнятим судовим рішенням. Відповідно до вимог абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження). Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Оскільки правильне застосування судом першої та апеляційної інстанції норм процесуального законодавства України є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, розгляд зазначеної скарги не має значення для формування єдиної правозастосовної практики, а наведені у ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності судового рішення, то колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 липня 2025 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 29 серпня 2025 року є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити. Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 липня 2025 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 29 серпня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області, Державної казначейської служби України про визнання факту, стягнення трьох відсотків річних, інфляційного збільшення сум матеріальної шкоди. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникам. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник