Постанова 4815 № 569/21186/24

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 вересня 2025 року м. Рівне Справа № 569/21186/24 Провадження № 22-ц/4815/816/25 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Гордійчук С.О., суддів: Ковальчук Н.М.,Шимківа С.С. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 відповідач: ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Саламандра», розглянув в порядку письмового провадження в м. Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 березня 2025 року, ухвалене в складі судді Першко О.О., дата складання повного тексту рішення 24 березня 2025 року, у справі № 569/21186/24 в с т а н о в и в : У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Саламандра», про відшкодування шкоди. Позов мотивовано тим, що 18 квітня 2024 року о 16 год. 00 хв. в м. Рівне по вул. Ст. Бандери, 30, водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом «BMW 520I», номерний знак НОМЕР_1 , не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, виїжджаючи на дорогу з прилеглої території, не дав дорогу транспортному засобу, що рухався по головній дорозі, а саме «Hyundai IONIQ», номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 , внаслідок чого відбулося зіткнення транспортних засобів. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Оскільки відповідач одразу визнав свою вину у скоєному, тому мало місце повідомлення його страховика про подію, яка має ознаки страхового випадку, яке було подане до ПрАТ «СК «Саламандра». Також, постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 10 травня 2024 року у справі № 569/8630/24 відповідача було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. 19 червня 2024 року позивач звернулась до страховика за страховим відшкодуванням. У заяві 0051790.02.24/1 позивач зазначила, що загальна вартість ремонту транспортного засобу становить 349 456 грн. Сума збитків підтверджується рахунком № Сч-2227109292 від 23 квітня 2024 року наданим ТОВ «Вік-Експо». 03 жовтня 2024 року на рахунок позивача надійшла сума страхового відшкодування у розмірі 118 604 грн 68 коп. Зазначена сума на 230 851 грн 32 коп. нижча ніж сума збитків, яких зазнала позивач внаслідок ДТП. Отже, відповідач повинен відшкодувати різницю між вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу та страховою виплатою. Просила суд стягнути з відповідача 230 851 грн 32 коп. та судові витрати. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 19 березня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Саламандра», про відшкодування шкоди задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму майнової шкоди в розмірі 90 091 (дев`яносто тисяч дев`яносто одна) гривня 58 копійка. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 4 830 (чотири тисячі вісімсот тридцять) гривень 27 копійок. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його змінити зменшивши суму відшкодування шкоди до 5363, 79 коп. В решті вимог відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд дійшов помилкового висновку. що вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля становить 246891,58 грн, оскільки окремо питання щодо вартості такого ремонту позивач окремо перед експертом не ставила. Вказує на неправильно визначений розмір судових витрат стягнутий на його користь, а також неправомірну відмову у стягненні витрат на правову допомогу. У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказує, що рішення суду законне та обґрунтоване. Просить залишити йо без зміни, а скаргу без задоволення. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам судове рішення відповідає. Установлено, що 18 квітня 2024 року о 16 год. 00 хв. в м. Рівне по вул. Ст. Бандери, 30, водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом «BMW 520I», номерний знак НОМЕР_1 порушив Правила дорожнього руху та здійснив зіткнення з автомобілем марки «Hyundai IONIQ», номерний знак НОМЕР_2 належний на праві власності ОСОБА_1 , під керуванням ОСОБА_3 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортний засіб марки «Hyundai IONIQ», номерний знак НОМЕР_2 отримав механічні пошкодження. Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 10 травня 2024 року у справі № 569/8630/24 відповідача було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. На момент настання ДТП цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу марки «BMW 520I», номерний знак НОМЕР_1 , застрахована ПрАТ СК «Саламандра», згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 215184410. За умовами поліса обов`язкового страхування № 215184410 встановлено ліміт за шкоду завдану майну 160 000 грн та франшизу 3 200 грн. 19 червня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до ПрАТ «СК «Саламандра» з повідомленням про подію, яка має ознаки страхового випадку, в якій зазначила, що загальна вартість ремонту транспортного засобу становить 349 456 грн 00 коп. В жовтні 2024 року позивачу перераховано страхове відшкодування у розмірі 118 604 грн 68 коп., що підтверджується випискою по картці АТ КБ «ПриватБанк». Позивачем частково здійснено ремонт транспортного засобу на суму 179 360 грн 00 коп., що підтверджується копіями квитанцій приєднаних до матеріалів справи та актами виконаних робіт ТОВ «Вік Експо». Згідно висновку експерта № 537.24 СЕ судової транспортно-товарознавчої експертизи автомобіля «Hyundai», моделі «IONIQ», реєстраційний номер НОМЕР_2 , від 03 грудня 2024 року, складеного судовим експертом Картавовим Ю.О., вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля «Hyundaі IONIQ», номерний знак НОМЕР_2 , пошкодженого в ДТП 18 квітня 2024 року, станом ДТП становить 162 163 грн 79 коп. Відповідно до платіжної інструкції на переказ готівки 158088690 від 21 листопада 2024 року відповідачем здійснено оплату за судову автотоварознавчу експертизу КТЗ № 537.24 СЕ ФОП ОСОБА_4 в розмірі 9 400 грн 00 коп. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи. За змістом частини першої статті 28, статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов`язана, зокрема, з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу. У зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Велика Палата Верховного Суду в постановах від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18), від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) виснувала, що відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV). Відповідно до частини другої статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Наведене дає підстави для висновку, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (частина друга статті 1192 ЦК України), тоді як розмір страхового відшкодування, що підлягає стягненню зі страховика, відповідно до статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» - виходячи з витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу. Зазначене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 02 вересня 2019 року у справі № 545/425/17 та від 11 березня 2020 року у справі № 754/5129/15-ц. Подібні за змістом висновки, зокрема щодо застосування положень частини другої статті 1192 ЦК України, викладено у постановах Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 265/5388/20 (провадження № 61-14462св21), від 18 травня 2022 року у справі № 761/11792/16-ц (провадження № 61-42292св18), від 20 червня 2022 року у справі № 156/1162/20 (провадження № 61-19св22). У постанові у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/7666/19 (провадження № 61-10010св20) зроблено висновок, що «відмовляючи у задоволенні позову в частині відшкодування майнової шкоди, суди не звернули уваги, що різниця між виплаченою ОСОБА_1 страховиком сумою страхового відшкодування та вартістю відновлювального ремонту автомобіля, пошкодженого у ДТП, викликана у тому числі законодавчими обмеженнями щодо відшкодування шкоди страховиком, а саме франшизою та врахуванням зносу при відшкодуванні витрат, пов`язаних із відновлювальним ремонтом транспортного засобу. За таких обставин саме ОСОБА_2 , як особа винна у вчиненні ДТП, зобов`язаний сплатити ОСОБА_1 таку різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням)». У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що зазначені збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року у справі № 522/15636/16-ц (провадження № 61-1819св17) зазначено, що «якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), було використано нові вузли, деталі, комплектуючі частини, у тому числі іншої модифікації, що випускаються в обмін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не має права вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого вартості такого майна (у разі відшкодування збитків). Враховуючи те, що на відновлення автомобіля позивача окремі вузли підлягали заміні, апеляційний суд правильно визначив розмір коштів, який необхідний на відновлення пошкодженого автомобіля позивача та зробив обґрунтований висновок про те, що на користь позивача має бути стягнута різниця між фактичним розміром шкоди, страховою виплатою і витратами, які необхідні для повного відновлення транспортного засобу». Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Відповідно до дослідницької частини висновку експерта № 537.24СЕ вартість відновлювального ремонту досліджуваного колісного транспортного засобу пошкодженого в ДТП 18 квітня 2024 року в цінах станом на 18 квітня 2024 року становить 246 891 грн 58 коп.; вартість відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнту фізичного зносу досліджуваного транспортного засобу пошкодженого в ДТП 18 квітня 2024 року в цінах станом на 18 квітня 2024 року становить 162 163,79 грн; вартість матеріального збитку, завданого позивачу становить 162 163 грн 79 коп. Убачається, що розмір страхового відшкодування у даній справі, у сумі 156 800,00 грн визначено в межах ліміту відповідальності з урахуванням передбаченого розміру франшизи 3200 грн. Таким чином різниця між виплаченою позивачу страховиком сумою страхового відшкодування та вартістю відновлювального ремонту автомобіля, пошкодженого у ДТП, зумовлена законодавчими обмеженнями щодо відшкодування шкоди страховиком врахуванням франшизи, зносу при відшкодуванні витрат, пов`язаних із відновлювальним ремонтом транспортного засобу. Тому саме відповідач, як особа винна у вчиненні ДТП, зобов`язаний сплатити позивачу різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою. Аналогічні по суті висновки, викладено Верховним Судом у Постановах від 14.02.2018 року у справі № 754/1114/15-ц, від 17.10.2019 року у справі № 370/2787/18, від 22.04.2020 року у справі № 756/2632/17, від 15.10.2020 року у справі № 755/7666/19. Установивши, що розмір шкоди, завданої позивачу пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує розмір страхового відшкодування в межах ліміту відповідальності, суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що з ОСОБА_2 підлягає стягненню на користь позивача різниця між фактичним розміром понесених витрат (вартість відновлювального ремонту автомобіля) та страховим відшкодуванням. За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Будь-які докази на спростування вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля у розмірі 246 891 грн 58 коп. в матеріалах справи відсутні. Із клопотання про призначення додаткової авто товарознавчої експертизи відповідач до суду не звертався. Щодо розподілу судових витрат Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України). Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма статті 141 ЦПК України). Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: змагальність сторін; диспозитивність відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункти 4, 5, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Згідно з ч. 1, п.1 ч. ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Частиною 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Частинами 2-4 ст. 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків). Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що сторона, на користь якої ухвалене судове рішення, має право на відшкодування понесених судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу. До складу витрат на професійну правничу допомогу включаються витрати з оплати винагороди адвоката за здійснення представництва інтересів учасника справи в суді та надання інших видів правової допомоги клієнту. Склад і розмір судових витрат входить до предмета доказування у справі, тому особа, яка заявила про витрати на професійну правничу допомогу, має документально підтвердити та довести, що такі витрати є дійсними, необхідними та розумними. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування. Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та в постанові Верховного Суду від 25 липня 2023 року у справі № 522/564/21 (провадження № 61-2623св23), від 25 червня 2024 року у справі № 203/121/20 (провадження № 61-2373св23), від 25 червня 2024 року у справі № 713/1116/22 (провадження № 61-5558св23). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені чи мають бути понесені витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. У справі, що переглядається відповідачем, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції надано Договір № 24/11-21 про надання правової допомоги від 21 листопада 2024 року та квитанцію до прибуткового касового ордера №64 від 21 листопада 2024 року про сплату коштів на підставі Договору про надання правової допомоги від 21.11.2024 року у розмірі 8000 грн. За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що витрати на правову допомогу, понесені відповідачем у суді першої інстанції, відшкодуванню не підлягають, оскільки суду не надано акт приймання-передачі наданих послуг, детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Крім того, убачається, що відповідач та його представник ні у відзиві на позов, поданій до суду першої інстанції, ні у будь-якому іншому документі до закінчення судових дебатів не зазначили попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на правову допомогу, які відповідач очікував понести у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції. Судом правильно встановлені фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду. Інші доводи апеляційної скарги, колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки не знайшли свого підтвердження і зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку та до тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Відповідно до частини першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене відповідно до ч.13ст.141ЦПК України відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат. Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 березня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складений 18 вересня 2025 року Головуючий : Гордійчук С.О. Судді : Ковальчук Н.М. Шимків С.С.