Постанова 4856 № 295/7619/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 295/7619/25 Головуючий у 1-й інстанції: Перекупка І.Г. Суддя-доповідач: Сторчак В. Ю. 18 вересня 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Сторчака В. Ю. суддів: Граб Л.С. Матохнюка Д.Б. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління патрульної поліції у Житомирській області Департамент патрульної поліції Національної поліції України на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 21 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Житомирській області Департамент патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Богунського районного суду м. Житомира з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції у Житомирській області Департамент патрульної поліції Національної поліції України про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення. Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 21 липня 2025 року адміністративний позов задоволено. Скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДП18 №792956 від 25.05.2025, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності зі порушення ч. 2 ст. 122 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 510,00 грн. Не погодившись з прийнятим судовим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати у зв"язку з порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного її вирішення. З підстав викладених в апеляційній скарзі, апелянт просить прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Сторони в судове засідання не з"явились. Згідно з частиною 2 статті 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до вимог ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Судом встановлено, що відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДП 18 №792956 від 25.06.2025, 25.05.2025в м.Житомирі по вулиці Соснова,79,водій керував транспортним засобом AUDIQ7з номерним знаком НОМЕР_1 в темну пору доби здійснював рух з увімкненим дальнім світлом фар, не перемикаючи його в режим ближнього світла фар, чим спричинив засліплення іншого водія, що рухався в зустрічному напрямку, чим порушивп.19.2ПДР України та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 cт. 122 КУпАП. Позивач вважає оскаржувану постанову такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, тому просив її скасувати. Скасовуючи оскаржену позивачем постанову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не надав суду жодних належних і допустимих, у розумінні ст. 72 КАС України, доказів, які б підтверджували правомірність винесення оскаржуваної постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, та не спростував тверджень позивача щодо відсутності в його діях складу правопорушення, за яке його притягнуто до адміністративної відповідальності. За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність належних доказів вчинення позивачем правопорушень, встановлених ч. 2 ст. 122 КУпАП. Проте, колегія суддів апеляційного суду вважає, що до таких висновків суд першої інстанції прийшов з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, виходячи з наступного. Відповідно до положень статті 41Закону України «Про дорожній рух» питання організації руху та його безпеки регулюються Правилами дорожнього руху, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Пунктом 1.3 Правил дорожнього руху передбачено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а згідно з п.1.9 ПДР особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Пункт 19.1 (а) Правил дорожнього руху визначає, що у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості незалежно від ступеня освітлення дороги, а також у тунелях на транспортному засобі, що рухається, повинні бути ввімкнені такі світлові пристрої: а) на всіх механічних транспортних засобах - фари ближнього (дальнього) світла. Згідно з п. 19.2 Правил дорожнього руху дальнє світло слід перемикати на ближнє не менш як за 250 м до зустрічного транспортного засобу, а також тоді, коли воно може засліпити інших водіїв, зокрема тих, що рухаються в попутному напрямку. Світло необхідно перемикати і на більшій відстані, якщо водій зустрічного транспортного засобу періодичним перемиканням світла фар покаже потребу в цьому. Відповідно до приписівст.122 КУпАП встановлено відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху, проїзд на заборонний сигнал регулювання дорожнього руху та порушення інших правил дорожнього руху. Зокрема, ч.2 цієї статі встановлено відповідальність за порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку. Згідно вимог статті 245 КУпАП щодо своєчасного, всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи, вирішення її у відповідності з законом уповноважений орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Статтею 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Згідно ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Статтею 76 КАС України вказано, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Аналізуючи доводи апеляційної скарги щодо правомірності винесення оскаржуваної постанови, колегія суддів зважає на наступне. Так, відповідачем надано відеозапис з реєстратора службового автомобіля, на якому чітко зафіксовано порушення ОСОБА_1 вимог п.19.2 ПДР ( а.с.24). Щодо доводів скаржника про те, що наданий відповідачем відеозапис не є належним доказом у справі, оскільки у постанові не зазначено технічний засіб, яким здійснено відеофіксацію колегія суддів зазначає, що окремі недоліки оформлення оскаржуваної постанови не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності оскаржуваної постанови і, як наслідок, про її скасування. Разом з тим, пункт 1 статті 247 КУпАП вказує на те, що обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Таким чином, наданий відповідачем відеозапис є належним доказом, який доводить правомірність дій працівника поліції щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності. В той час, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про обґрунтованість заявлених позовних вимог, оскільки сама його незгода із встановленим правопорушенням не є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та звільнення від адміністративної відповідальності. У контексті наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що окремі дефекти рішення контролюючого органу не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, про його скасування. У такому випадку, якщо спірне рішення прийнято контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна чітко встановити зміст цього рішення (зокрема, порушення законодавства, за які застосовуються відповідні санкції, та розмір останніх), таке рішення може бути визнане правомірним навіть у разі, коли не дотримано окремих елементів форми спірного рішення. Вказані позивачем недоліки оформлення оскаржуваної постанови не можуть бути самостійною підставою для визнання протиправним такого рішення за умови, якщо позивачем вчинено порушення вимог закону, оскільки при розгляді спорів перевага надається змісту документа порівняно з його зовнішньою формою. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 11 вересня 2018 року по справі №826/11623/16 (провадження №К/9901/50453/18) та в постанові Верховного Суду від 14 серпня 2018 року по справі справа №826/15341/15 (провадження №К/9901/19896/18). З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги позивача щодо скасування спірної постанови про накладення адміністративного стягнення задоволенню не підлягають, оскільки під час розгляду справи про адміністративне правопорушення та накладення штрафу за ч.2 ст.122 КУпАП, відповідач діяв правомірно. Отже, враховуючи встановлені у справі обставини, за результатом апеляційного розгляду колегія суддів вважає, що дії відповідача, як суб"єкта владних повноважень у спірних правовідносинах, що виникли між сторонами, відповідали критеріям, які наведені у ч. 2 ст. 2 КАС України, а відтак, приходить до висновку про необгрунтованність позовних вимог. При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з"ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.3 ст.242 КАСУ). Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення неправильно застосував норми матеріального права, порушив норми процесуального права, у зв"язку з чим дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача. Відповідно до вимог ч. 1 та 2 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, крім іншого, неправильне тлумачення закону. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при вирішенні справи порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому, керуючись статтею 315 КАС України, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні адміністративного позову. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції у Житомирській області Департамент патрульної поліції Національної поліції України задовольнити. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 21 липня 2025 року скасувати. Ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Сторчак В. Ю. Судді Граб Л.С. Матохнюк Д.Б.