Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/19854/25

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/19854/25 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 вересня 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Бужак Н.П. Суддів: Кобаля М.І., Мельничука В.П. За участю секретаря: Мірошниченко С.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року, суддя Перепелиця А.М., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національної асоціації адвокатів України в особі Ради адвокатів України про встановлення відсутності компетенції,- У С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Національної асоціації адвокатів України в особі Ради адвокатів України, в якому просив: - встановити факт відсутності повноважень (компетенції) у відповідача як cуб`єкта владних повноважень у сфері публічно правових відносин. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року відмовлено у відкритті провадження за заявою Головного управління ДПС у Київській області. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року та заяву Головне управління ДПС у Київській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту майна платника податків та зупинення видаткових операцій. Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з`явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, а тому відповідно до п. 1 ч.1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження. Окрім того, судом першої інстанції зазначено, що поняття «спір, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити у площині частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду, а тому в даному випадку відсутні підстави для зазначення суду, до юрисдикції якого мав би належати розгляд цієї справи. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає наступне. Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Стаття 171 КАС України передбачає, що суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом. Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі. Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Стаття 19 КАС України визначає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 1-1) спорах адміністратора за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про оборонні закупівлі", крім спорів, пов`язаних із укладенням державного контракту (договору) про закупівлю з переможцем спрощених торгів із застосуванням електронної системи закупівель, а також зміною, розірванням і виконанням державних контрактів (договорів) про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень"; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 14) спорах із суб`єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства; 15) спорах, що виникають у зв`язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу; 16) спорах щодо здійснення державного регулювання, нагляду і контролю у сфері медіа. Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи: 1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; 2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства; 3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом; 4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об`єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті. Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Вирішуючи спір суд повинен встановити, що у зв`язку з прийнятим рішенням, вчиненням дії чи допущенням бездіяльності суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи інтереси особи у сфері публічно-правових відносин. Розгляду та задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин. Застосування конкретного захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. Так, позивач зазначає, що ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що кожен має право на суд, встановлений законом, тобто відповідний орган повинен мати повноваження вирішувати питання, що належать до його компетенції, на основі принципу верховенства права. У контексті принципу верховенства права, важливої частини Конвенції, ЄСПЛ розглядає «суд» як такий, що завжди має бути заснований на законних підставах, оскільки у протилежному випадку, він не буде володіти легітимністю, що є необхідною ознакою для розгляду справ у демократичному суспільстві. Проте, суд першої інстанції не звернули увагу на наведені позивачем обґрунтування щодо порушенння його прав та інтересів та дійшов висновку про непоширення на спірні правовідносини не тільки юрисдикції адміністративних судів, але й компентеційної належності спору. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що першочерговим для суду є перевірка обґрунтованості позовної заяви, з`ясування суб`єктного складу цих відносин, предмету спору, підстав позову, змісту позовних вимог і фактичних обставин. Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача. Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстава. Отже, предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного права й обов`язку. Визначаючи підстави позову як складові елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону, позивач просить про захист свого права. Суд повинен враховувати, що позивачка у своїй позовній заяві виклала зміст дій відповідачів, описала, у чому полягало порушення її прав, сформулювала наслідки, які, з її погляду, настали внаслідок дій відповідачів, як змогла пояснила, яким чином і чому дії відповідачів зачіпають її права. За приписами частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, установленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням установленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом. Крім того, чітке визначення предмета позову та суті спірних правовідносин має значення, зокрема, і для правильного обчислення строку звернення до суду. Таким чином, передумовою визначення юрисдикції суду та компентеційної належності цього спору є перш за все встановлення суб`єктного складу спірних правовідносин, предмету спору, підстав позову, природи та характеру спірних правовідносин у їх сукупності. За результатами встановленого та відповідного правового аналізу, суд, згідно з вимогами КАС України, приймає відповідне рішення (залишити без руху, повернути позовну заяву, відмовити у відкритті чи відкрити провадження, або закрити у разі відкриття провадження). Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 13 травня 2025 року у справі №260/6699/24. Щодо посилання судом першої інстанції на правову позицію Великої Палати Верховного Суду викладеної у постановах від 06.02.2019 у справі №705/748/17, від 13.03.2019 у справі № 820/3713/17, від 12.06.2019 у справі №9901/70/19, то колегія суддів зазначає наступне. Правовою позицією Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. При установленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду, кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Враховуючи, що судом першої інстанції у даній справі не в повній мірі з`ясовано суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору, підстави позову, та, відповідно, не з`ясовано суть спірних відносин, тому посилання на правові позиції Великої Палати Верховного Суду у вищезазначених постановах є передчасним. При, як убачається зі змісту оскаржуваної ухвали, суд першої інстанцій не здійснили аналіз та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду. Водночас, слід зазначити, що лише після встановлення суб`єктного складу, предмету, підстав та змісту позову, суд може застосувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у вказаних постановах, встановивши релевантність вказаних правових позиції до спірних правовідносин. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції, що на спірні правовідносини не поширюється не тільки адміністративна юрисдикція, але й компетенція судів інших юрисдикцій, зроблений передчасно та без повного належного дослідження та аналізу суб`єктного складу, предмету, підстав та суті спірних правовідносин. Таким чином, колегія суддів вважає, що ухвала Київського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року про відмову у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України є протиправною та прийнята судом з порушенням норм процесуального права. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з п.1 ч.1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що, повертаючи позовну заяву, судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи та зміст позовних вимог, що є наслідком задоволення апеляційної скарги, скасування ухвали Київського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року як такої, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направленню справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року скасувати, а справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національної асоціації адвокатів України в особі Ради адвокатів України про встановлення відсутності компетенції направити до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк, визначений ст. 329 КАС України. Суддя-доповідач: Бужак Н.П. Судді: Кобаль М.І. Мельничук В.П. Повний текст виготовлено: 17 вересня 2025 року.