Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/8860/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/8860/21 Головуючий у І інстанції - Дудін С.О. Суддя-доповідач - Мельничук В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 листопада 2023 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого-судді: Мельничука В.П., суддів: Василенка Я.М., Оксененка О.М., при секретарі: Височанській Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, згідно з ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Вишгородської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, - В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Вишгородської міської ради, в якій просив: - визнати протиправним та скасувати рішення Вишгородської міської ради від 17.06.2021 № 8/37, прийнятого на черговій 8 сесії Вишгородської міської ради VII скликання, про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 (площею 0,0916 га, АДРЕСА_1), за результатами повторного розгляду клопотання ОСОБА_1 від 18 травня 2021 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0916 га, для індивідуального будівництва, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , у відповідності до викопіювання з кадастрової карти; - зобов`язати Вишгородську міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0916 га, для індивідуального будівництва, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , у відповідності до викопіювання з кадастрової карти; - стягнути на користь ОСОБА_1 з Вишгородської міської ради 5000,00 грн завданої моральної шкоди. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року провадження в адміністративній справі закрито. Роз`яснено Позивачу, що дана справа підлягає розгляду місцевим загальним судом за правилами Цивільного процесуального кодексу України. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року та направити справу до суду першої інстанції для відкриття провадження у справі. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 не погоджується з ухвалою суду першої інстанції, та посилається на порушення останнім норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання. Апеляційна скарга зокрема мотивована тим, що правовідносини в даній адміністративній справі з Відповідачем є виключно публічно-правовими, а предметом і підставами позову є оскарження рішення суб`єкта владних повноважень. Відзиву Відповідача на апеляційну скаргу ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи. Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Закриваючи провадження у даній адміністративній справі суд першої інстанції виходив з того, що вказані позовні вимоги не поєднані з публічно-правовим спором, та вони підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства місцевим загальним судом. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. За приписами ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони», за винятком спорів, пов`язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років». 14) спорах із суб`єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства; 15) спорах, що виникають у зв`язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу. Згідно з ч. 3 ст. 19 КАС України адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду. При цьому, за приписами п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій. Наведене узгоджується і з положеннями ст.ст. 2, 19 КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб`єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів. Разом з тим, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що Відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом розгляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів. Як вбачається з матеріалів справи, та встановлено судом першої інстанції, Позивач в позовній заяві просив визнати протиправним та скасувати рішення Вишгородської міської ради від 17.06.2021 № 8/37, прийняте на черговій 8 сесії Вишгородської міської ради VII скликання, про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 (площею 0,0916 га, АДРЕСА_1), за результатами повторного розгляду клопотання ОСОБА_1 від 18 травня 2021 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0916 га, для індивідуального будівництва, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , у відповідності до викопіювання з кадастрової карти; Вказаним рішенням восьмої сесії VIII скликання Вишгородської міської ради Київської області від 17.06.2021 № 8/37 Позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва, орієнтовною площею 0,0916 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , у зв`язку з тим, що вказана земельна ділянка вже знаходиться у власності або користуванні фізичних осіб - громадян України. Позивачем в апеляційній скарзі зазначено, що визначення конкретної площі та меж земельної ділянки, запланованої до відведення, обмеження використання, здійснюється під час розроблення проекту землеустрою, який у подальшому підлягає погодженню та затвердженню. Таким чином, надання дозволу на розробку проекту не породжує права і обов`язків у сторін. Як на підставу зазначеного Позивач посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 03 березня 2021 року у справі № 320/4182/20. Колегія суддів звертає увагу, що у вищезазначеній постанові Верховного Суду у справі № 320/4182/20 Білогородська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області рішенням від 06.03.2020 № 650/25 відмовила Позивачу у задоволенні клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, на тій підставі, що місце розташування земельної ділянки не відповідає вимогам законодавства про власність, а пізніше роз`яснила цю підставу тим, що на цю ж земельну ділянку вже надано дозвіл іншій особі на розробку проекту землеустрою. Проте, у даній адміністративній справі підставою для прийняття оскаржуваного рішення Вишгородської міської ради Київської області від 17.06.2021 № 8/37 визначено те, що земельна ділянка вже знаходиться у власності або користуванні фізичних осіб - громадян України. Так, відповідно до Інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку Вишгородською міською радою 12.10.2020 зареєстровано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221810100:01:031:0004, площею 0,019 га за адресою: АДРЕСА_1. У вказаній інформації зазначено, що державна реєстрація права власності на земельну ділянку (в державному реєстрі прав) проведена 12.10.2020. Аналогічна інформація щодо форми власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221810100:01:031:0004 (приватна) міститься і в Публічній кадастровій карті України. Відповідно до частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Згідно з частинами 1, 4 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Колегія суддів звертає увагу, що Позивач у даній адміністративній справі виступає суб`єктом земельних відносин, який заперечує право ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку. Такими чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що даний спір є не публічно-правовим, оскільки він випливає з приватноправових відносин і має вирішуватися місцевим загальним судом у порядку цивільного судочинства, з чим погоджується і колегія суддів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 206/4712/17, та у постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 400/347/19, від 16 липня 2020 року у справі № 160/7819/19. Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до положень ст. 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглянувши доводи ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм процесуального права, підстав для її скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 229, 241, 242, 243, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий-суддя: В.П. Мельничук Судді: Я.М. Василенко О.М. Оксененко Повний текст складено 09.11.2023 року.